Постанова № 32250300, 27.06.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-12051/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А.

Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 червня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Бистрик Г.М., Усенка В.Г.,

при секретарі - Січкаренко Т.М.,

за участю представника позивача - Костянецького М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 жовтня 2012 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноком» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «Техноком» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.05.2012р. №0001482270, 0001442290, 0001432290.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 жовтня 2012 року позов задоволено. Визнано нечинним (недійсним) та скасовано податкові повідомлення-рішення від 03.05.2012р. №0001482270, 0001442290, 0001432290.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що судом першої інстанції постанову прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 01 березня 2012 по 29 березня 2012 року податковим органом проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Техноком» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.12.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.12.2011 року, за результатами якої складено акт від 05.04.2012 року №76/22-90/21628777.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Техноком» вимог пп. 139.1.12. п.п.139.1.9. п.139.1, ст.139 Податкового кодексу України, п.п.5.3.9 п.5.3, п.5.9, п 5.1, ст.5 ЗУ „Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 162 872 грн.; п.п. 7.2.1 , 7.2.4, 7.2.6, пп.7.2.8 п. 7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.5., п.7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст.7. Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 231 239 грн.; пп. «г» пп.4.2.9, и.4.2, пп. 8.1.1. п 8.1. ст8, пп. "а" п.17.2. ст.17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб" в результаті чого занижено податкове зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб в сумі 57,85 грн.; п.167.1. ст.167, пп. 168.1.1. п. 168.1. ст. 168 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб в сумі 1155,80 грн.; абз.1 п. 119.2 ст. 119 Податкового Кодексу України - накладається штраф в розмірі 510,00 грн.; п.2.3, 2.8 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 року №637.

На підставі встановленого порушення відповідачем 03.05.2012 року прийнято податкові повідомлення-рішення №0001482270, 0001442290, 0001432290.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, з чим колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, перевіркою встановлені порушення позивачем, зокрема, вимог: пп. 2,3 2.8 ст. 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.04р. № 637, зареєстрованого в Мін'юсті 13.01.05р. за № 40/10320, внаслідок перевищення ліміту залишку в касі підприємства готівки за 07.06.2011 на загальну суму 75 978 грн. 55 коп.

На підставі акта перевірки, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва винесено податкове повідомлення-рішення №0001482270 від 03.05.12р., яким застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції у розмірі 151 957, 10 грн. відповідно до абз. 2 ст. 1 Указу Президента України від 12.06.95р. № 436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки».

Вирішуючи питання правомірності прийнятого відповідачем спірного рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, колегія суддів виходить з наступного.

Порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), визначений Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Нацбанку України від 15.12.2004 року № 637 (зі змінами та доповненнями), яке розроблено відповідно до статті 33 Закону України «Про Національний банк України», та визначає порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою.

Вимоги цього Положення поширюються на юридичних осіб (крім установ банків і підприємств поштового зв'язку ) незалежно від їх організаційно правових форм і форм власності, їх відокремлених підрозділів, представництв організацій і фірм, які здійснюють підприємницьку діяльність, а також на зареєстрованих у встановленому порядку фізичних осіб, які є суб'єктами підприємницької діяльності без створення юридичної особи, які здійснюють операції з готівкою в національній валюті та є обов'язковими для виконання ними.

Згідно з пунктом 5.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, встановлення ліміту каси проводиться підприємствами самостійно на підставі розрахунку встановлення ліміту залишку готівки в касі, який підписується головним (старшим) бухгалтером та керівником підприємства (або уповноваженою ним особою).

З матеріалів справи вбачається, що ліміт каси ТОВ «Техноком» встановлений в 2011 році у сумі 34 грн.

Відповідно до п. 2.3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, гранична сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами встановлюється відповідною постановою Правління Національного банку України. Платежі понад зазначену граничну суму проводяться виключно в безготівковій формі. Кількість підприємств (підприємців), з якими здійснюються розрахунки, протягом дня не обмежується.

Постановою Правління Національного банку України № 32 від 09.02.2005 року гранична сума готівкового розрахунку встановлена в розмірі 10000 грн..

Згідно пп. 2.3 п. 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, у разі здійснення підприємствами готівкових розрахунків з іншими підприємствами (підприємцями) понад установлену граничну суму кошти в розмірі перевищення встановленої суми розрахунково додаються до фактичних залишків готівки в касі на кінець дня платника готівки одноразово в день здійснення цієї операції, з подальшим порівнянням одержаної розрахункової суми із затвердженим лімітом каси.

Актом перевірки на підприємстві виявлено факти перевищення ліміту каси у зв'язку з перевищенням граничної суми розрахунків між підприємствами, на суму 75 978, 55 грн.

За зазначене вище порушення відповідно до абз. 2 ст. 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» до позивача була застосована штрафна (фінансова) санкція у двократному розмірі сум виявленої понадлімітної готівки за кожний день.

Так, статтею 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» передбачено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу, зокрема, за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах - у двократному розмірі сум виявленої понадлімітної готівки за кожний день.

Правила організації контролю за додержанням норм з регулювання обігу готівки встановлюються Національним банком України за погодженням з Державною податковою адміністрацією України.

Передбачені цією статтею штрафи в повному обсязі стягуються до державного бюджету в порядку, встановленому законодавством.

Порушення, що виникають у сфері використання готівкових коштів господарюючими суб'єктами, регулюються вищезгаданим Указом Президента України та відносяться до адміністративно-господарських санкцій.

Відповідно до приписів ст. 2 цього ж Указу, штрафні санкції, застосовуються до осіб, зазначених у статті 1 цього Указу, органами державної податкової служби на підставі матеріалів проведених ними перевірок і подань державної контрольно-ревізійної служби, фінансових органів та органів Міністерства внутрішніх справ України в установленому законодавством порядку та в розмірах, чинних на день завершення перевірок або на день одержання органами державної податкової служби зазначених подань.

Суд першої інстанції, визначаючись із висновком про обґрунтованість позовних вимог, виходив з того, що податковим органом було неправомірно застосовано адміністративно-господарські санкції до позивача на підставі Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки», оскільки нарахування штрафних санкцій за порушення ведення господарської діяльності має визначатись згідно з Законами України.

Судова колегія не може погодитись із таким висновком, вважає його помилковим та вбачає наявність підстав для скасування прийнятих у справі судових рішень з огляду на таке.

Так, згідно приписів ч. 3 п. 31 ст. 106 Конституції України, Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.

Приписами ст. 25 Конституційного договору між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» від 08.06.1995 р. визначено, що Президент України в межах своїх повноважень видає укази і розпорядження, які є обов'язковими для виконання на всій території України, дає їх тлумачення. Президент України видає укази з питань економічної реформи, не врегульованих чинним законодавством України, які діють до прийняття відповідних законів.

Відповідно до п. 1 Перехідних положень Конституції України, Закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України.

Крім того, відповідно до пункту 4 Рішення Конституційного суду України конституційним поданням Вищої ради юстиції щодо офіційного тлумачення положень абзаців другого, третього пункту 1 частини першої статті 150 Конституції України від 27.03.2002 року № 7-рп/2002, ст. 106 Конституції України закріпила конкретний перелік повноважень Президента України, який на основі та на виконання Конституції і законів України видає обов'язкові для виконання на території України Укази і Розпорядження. За юридичними ознаками ці акти глави держави можуть мати як нормативно правовий так і індивідуально-правовий характер. Виходячи зі змісту статті 106 частини 2, статті 147 частини 1, статті 150,152 Конституції України укази і розпорядження Президента є правовими актами.

Відповідно до ст. 106 Конституції України укази Президента України є складовою частиною законодавства.

Органи державної податкової служби України за порушення норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України до суб'єктів підприємницької діяльності, наділенні повноваженнями застосовувати фінансові санкції у вигляді штрафу відповідно до Указу Президента «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм регулювання обігу готівки».

З огляду на викладене, суд першої інстанції помилково визначився із неправомірністю застосування штрафних санкцій на підставі Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» виключно із посиланням на те, що застосування штрафних санкцій до платників податків можливе лише на підставі Податкового кодексу та Законів України, а не Указів Президента України, відтак дійшов передчасного висновку щодо необхідності задоволення позовних вимог.

Зазначена правова позиція висвітлена, зокрема в рішенні Вищого адміністративного суду України від 26.03.2012 року справа № К-53827/09-С.

Отже, колегія суддів зазначає, що з обставин адміністративної справи вбачається, що відповідачем доведено правомірність оскаржуваного рішення.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком податкового органу, щодо порушення позивачем п. 2.8, п. 2.3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 року №637, у зв'язку з чим відповідачем правомірно винесено податкове повідомлення-рішення №0001482270 від 03.05.2012р року про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 151 957, 10 грн.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду дійшла висновку про необхідність скасування постанови суду першої інстанції в частині визнання нечинним та скасування податкового повідомлення рішення від 03.05.2012р. №0001482270 та постановлення нової постанови, якою відмовити в задоволені позовних вимог в цій частині.

Крім того, податковий орган вважає, що позивачем безпідставно включено до складу валових витрат, витрати з отримання транспортних послуг від контрагентів, що є ФОП згідно з актів виконаних робіт на загальну суму 139 916 грн.

Так, згідно з підпунктом 139.1.12 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включається до складу витрат також витрати, понесені у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг) та інших матеріальних і нематеріальних активів у фізичної особи - підприємця, що сплачує єдиний податок (крім витрат, понесених у зв'язку із придбанням робіт, послуг у фізичної особи - платника єдиного податку, яка здійснює діяльність у сфері інформатизації).

В своєму рішенні суд першої інстанції, в якості аргументу для задоволення позовних вимог стосовно визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.05.2012р. №0001442290, посилається на те, що з 01 січня 2012р. підпункт 139.1.12 пункту 139.1. виключено Законом України від 04.11.2011р. №4014- VI «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності».

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої з огляду на наступне.

Як встановлено в Акті перевірки та не спростовано позивачем, ТОВ «Техніком» безпідставно включались до складу валових витрат у ІІ-ІV кварталі 2011 року витрати, понесені у зв'язку із отриманням транспортних послуг від контрагентів, що є фізичними особами - підприємцями, що сплачують єдиний податок на загальну суму 139 916 грн.

Доводів на спростування висновків Акта перевірки позивачем не наведено та не надано відповідних підтверджуючих документів.

За таких підстав, висновки Акта перевірки про порушення ТОВ «Техніком» норм Податкового кодексу України в частині завищення витрат нормативно підтверджуються, тому сума грошового зобов'язання за даним епізодом порушення визначена правомірно.

Проте, приписами п. 6 підрозділу 10 розділу XX Кодексу встановлено, що не застосовуються фінансові санкції до платників податку на прибуток підприємств та платників податків, що перейшли на загальну систему оподаткування, за порушення податкового законодавства за наслідками діяльності у другому - четвертому календарних кварталах 2011 року.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в тому, що відповідачем податковим повідомленням-рішенням від 03.05.2012 року № 0001442290 протиправно застосовано до позивача штрафні санкції у розмірі 8 102, 00 грн.

В зв'язку з вищевикладеним, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне скасувати постанову суду першої інстанції стосовно визнання нечинним та скасування податкового повідомлення рішення від 03.05.2012р. №0001442290 в частині збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 162 872, 00 грн. та постановлення нової постанови, якою відмовити в задоволені позовних вимог в цій частині.

Стосовно податкового повідомлення-рішення № 0001432290 від 03.05.2012 року колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, в перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з ТОВ «Мапоріт» та ТОВ «Тетравіон».

Так, ТОВ «Техноком» за період з 01.04.2010 року по 31.12.2011 року придбано у ТОВ «Мапоріт» товару на загальну суму 381 271 грн., в т.ч. ПДВ 63546 грн.

Податковий орган зазначає, що декларації з ПДВ та податку на прибуток, що були подані ТОВ «Мапоріт» до ДПІ у Солом'янському районі м. Києва, підписані директором ОСОБА_7 та головним бухгалтером ОСОБА_4, а відповідно до бази даних АІС «Співставлення», вищезазначені особи не мають відношення до ТОВ «Мапоріт». Крім того, відповідно до бази даних АІС «Співставлення» основним постачальником ТОВ «Мапоріт» в 2010 році є ТОВ «Векко», яке зареєстроване в ДПІ у Печерському районі м. Києва та відповідно до даних автоматизованої інформаційної системи обласного рівня має стан « 8» - до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням.

В акті перевірки зазначено, що фактично згідно податкової звітності у ТОВ «Векко» відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності.

Також, ТОВ «Техноком» за період з 01.04.2010 року по 31.12.2011 року придбано у ТОВ «Тетравіон» товару на загальну суму 983 939 грн.

Відповідно до бази даних АІС «Співставлення» основним постачальником ТОВ «Тетравіон» в 2010 році є ТОВ «ОМІА Україна».

Основним товаром згідно наданих до перевірки первинних документів, отриманим ТОВ «Техноком» від ТОВ «Тетравіон» є карбонат кальцію, який отриманий в свою чергу від ТОВ «ОМІА Україна».

Проте, податковий орган зазначає, що ТОВ «ОМІА Україна» до жовтня 2010 року не імпортувало карбонат кальцію.

Таким чином, податковий орган прийшов до висновку, що угоди, укладені з ТОВ «Мапоріт» та ТОВ «Тетравіон» не спричинили реального настання правових наслідків.

Стосовно вищезазначеного колегія суддів зазначає наступне.

Нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Так, позивач не зобов'язаний перевіряти наявність у свого контрагента наміру здійснення господарської діяльності, а також фіктивність створення останнього, оскільки дані питання входять до компетенції інших державних органів.

Діючим законодавством не передбачено і не визначено обов'язку підприємства встановлювати ланцюг суб'єктів підприємницької діяльності, з якими контрагенти такого підприємства мали договірні відносини, а також підприємству не надано право вимагати від його контрагентів такої інформації.

Правочини укладалися з юридичними особами, при наявності всіх необхідних документів, а тому позивач жодним чином не міг і не повинен був передбачити дотримання чи недотримання своїм контрагентом вимог податкового законодавства.

Отже, відповідачем безпідставно висунута умова про право позивача на формування податкового кредиту в залежність від добросовісності осіб, по ланцюгу до інших постачальників, з якими позивач перебував у правовідносинах..

Слід зазначити, що не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Таке ж роз'яснення виклав і Вищий адміністративний суд України в своєму листі від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідачем не наведено беззаперечних доводів та не подано будь-яких належних доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, факт здійснення господарських операцій, за наслідками виконання яких у позивача виникло від'ємне значення податку.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договорів, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

З усього цього слідує, що належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, відтак, правочини, укладений позивачем з контрагентами відповідає нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача з контрагентами, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Що ж стосується твердження відповідача про те, що правочини, укладені між позивачем та ТОВ «Мапоріт», ТОВ «Тетравіон» є нікчемними, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до положень ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Інших підстав для визнання правочину нікчемним чинним законодавством України не передбачено.

Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яке викладене у постанові Пленуму від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем будь-яких доказів щодо винесення вироку за вчинення будь-якого злочину, пов'язаного саме з господарською діяльністю позивача та вказаного контрагента не надано.

Податковим органом не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладені позивачем угоди - нікчемними правочинами.

В свою чергу, державним податковим інспекціям надано право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами (ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»), а не самостійно вирішувати дане питання.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України № К-1470/09 від 15.04.2009 року.

Також колегією суддів взято до уваги лист Державного комітету України з питань регуляторної політки та підприємництва № 7319 від 16.09.2011 року, де зазначено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Даючи всебічну оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає, що зазначені господарські операції носили реальний характер, а тому суму податкового кредиту позивачем було сформовано правомірно.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно протиправності податкового повідомлення-рішення від 03.05.2012р. № 0001432290.

Проте колегія суддів не погоджується з прийнятим судом рішенням про визнання нечинним та скасування вказаного податкового повідомлення - рішення.

Зокрема, частиною 2 статті 162 КАС України передбачено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Встановлені ж статтями 105, 162 КАС України способи захисту порушеного права не є вичерпними. Разом з тим, деякі із встановлених способів захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних відносин. Так, вимога про визнання нечинним акта може стосуватись лише нормативно-правового акта, а при визнання протиправним - індивідуального акта.

Таким чином, у тих випадках, коли предметом спору є індивідуальний акт, дія або бездіяльність позовною вимогою за правилами Кодексу адміністративного судочинства України має бути визнання такого акта, дії чи бездіяльності протиправними (недійсними, незаконними, неправомірними, скасування такого акту), а в разі оскарження нормативно-правового акту - визнання його нечинним.

У разі помилкового обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права, адміністративні суди мають право на підставі частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 202 КАС України - підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є, зокрема, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 жовтня 2012 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноком» задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби № 0001432290 від 03.05.2012р.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби № 0001442290 від 03.05.2012р. в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 8 102 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Оксененко

Судді:

Г.М. Бистрик

В.Г. Усенко

Постанову в повному тексті виготовлено 02.07.2013 року.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Бистрик Г.М.

Усенко В.Г.