Рішення № 32241277, 02.07.2013, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 2-1040/13

2609/26583/12

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2013 року Соломянський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Кізюн Л.І.,

при секретарі: Слепусі О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, про визнання договору позики недійсним, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики від 28 жовтня 2010 року, з урахуванням договору про внесення змін та доповнень від 05 квітня 2011 року до договору позики грошей, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, у розмірі 1 901 974, 49 грн.

Просив також стягнути з відповідача на його користь судовий збір.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав, що відповідач взяла у нього у борг, відповідно до укладеного з нею 28 жовтня 2010 року договору позики, 454 400 грн. на строк до 28 жовтня 2011 року. Взяті у борг грошові кошти відповідач зобов'язувалася повертати частинами у строки, зазначені у договорі.

Станом на 01 квітня 2011 року відповідач частково виконала свої зобов'язання, повернула суму боргу у розмірі 56 000 грн.

05 квітня 2011 року між сторонами було укладено договір про внесення змін та доповнень до договору позики, за яким позивач передав відповідачу грошові кошти у сумі 49 800 грн. Загальну суму заборгованості у розмірі 448 200 грн. відповідач зобов'язувалася повертати частинами у визначені договором строки до 28 жовтня 2011 року.

Відповідач частково повернула взяті у борг кошти у розмірі 25 400 грн.

У забезпечення виконання зобов'язань по поверненню грошових коштів між сторонами було укладено договір іпотеки квартири АДРЕСА_1 та договір про внесення змін і доповнень до договору іпотеки.

Відповідач зобов'язання по поверненню грошей у сумі 422 800 грн. не виконала, а тому позивач просив також стягнути з неї 3% річних від простроченої суми у розмірі 12 058, 49 грн. та передбачену договором позики пеню у розмірі 1 467 116 грн.

Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 22 травня 2013 року первісний позов було об'єднано в одне провадження з зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, про визнання договору позики недійсним.

Обгрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_2 зазначала, що встановлений у договорі позики розмірі пені суперечить принципам рівності, справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства, встановленим ст.ст. 1, 3 ЦК України та ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Крім того, позивач вважала, що у договорі позики відсутня істотна умова договору - ціна, у зв'язку з чим просила визнати договір позики недійсним та зобов'язати приватного нотаріуса ОСОБА_3 скасувати реєстраційний запис у реєстрі договірів.

Крім того, ОСОБА_2 просила стягнути з відповідача за зустрічним позовом на її користь судові витрати.

Від представника позивача до суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, у якій він просив позов задовольнити у повному обсязі, а у зустрічному позові відмовити.

Відповідач у судове засідання повторно не з'явилася, хоча належним чином була повідомлена про день, час і місце розгляду справи, а тому суд, відповідно до ст. 169 ЦПК України вважає за можливе проводити розгляд справи за її відсутності, на підставі наявних у справі доказів.

Від третьої особи до суду надійшла заява про розгляд справи за її відсутності.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що первісний позов підлягає частковому задоволенню, а у зустрічному позові необхідно відмовити з таких підстав.

Згідно статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього кодексу.

Відповідно до вимог статті 214 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Судом встановлено, що 28 жовтня 2010 року між ОСОБА_4, який діяв від імені та в інтересах позивача, та ОСОБА_2 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 (а.с.а.с. 10-11).

Відповідно до пункту 1 договору позичальник передав відповідачеві на строк до 28 жовтня 2011 року грошові кошти у розмірі 454 400 грн., що еквівалентно 56 800 доларів США.

Зазначену суму відповідач зобов'язувалася повертати частинами у розмірі та в строки, визначені договором.

У разі несвоєчасного повернення позичальником однієї з виплат, вона зобов'язувалася повернути позивачеві суму позики та неустойку у розмірі 1% від усієї суми позики за кожен день прострочення.

Факт одержання коштів ОСОБА_2 підтверджується її розпискою (а.с. 12).

05 квітня 2011 року між ОСОБА_4, який діяв від імені та в інтересах позивача, та ОСОБА_2 було укладено договір про внесення змін та доповнень до договору позики від 28 жовтня 2010 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 (а.с. 16).

Пунктом 1 договору визначено, що позивач передав відповідачеві грошові кошти у розмірі 49 800 грн., що еквівалентно 6 225 доларів США на строк до 28 жовтня 2011 року. Загальна сума боргу становить 448 200 грн., оскільки на момент укладення цього договору сума боргу за договором позики становить 398 400 грн.

Повертати грошові кошти відповідач зобов'язувалася у розмірах та у строки, визначені договором.

Всі інші умови договору залишаються без змін та доповнень.

Факт одержання коштів ОСОБА_2 за договором про внесення змін та доповнень підтверджується її розпискою (а.с. 17).

Виконання зобов'язань за договором позики і договором про внесення змін та доповнень до нього забезпечувалося договором іпотеки від 28 жовтня 2010 року (а.с.а.с. 13-15) і договором про внесення змін та доповнень до договору іпотеки від 05 квітня 2011 року (а.с. 18), посвідченими приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3

У зустрічному позові відповідач не оспорювала договору позики та договору про внесення змін та доповнень до нього в частині суми коштів, переданої їй позикодавцем.

Разом з тим, відповідач, посилаючись ст. ст. 1, 3 ЦК України, якими визначено відносини, що регулюються цивільним законодавством і загальні засади цивільного законодавства, а також ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», не оспорюючи договору про внесення змін та доповнень до договору позики, просила визнати недійсним договір позики від 28 жовтня 2010 року.

Частиною 1 статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст. 1047 ЦК України підтвердженням укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», на яку посилається позивач, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Разом з тим, пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 року №5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» роз'яснено, що до відносин, які ним регулюються, не належать відносини, що виникають з договорів позики.

Суд вважає, що посилання відповідача на порушення Закону України «Про захист прав споживачів» як на підставу позовних вимог, є необґрунтованими.

Також суд вважає безпідставними посилання відповідача на порушення вимог ст. 632 ЦК України при укладенні договору позики.

Інших підстав для визнання договору позики недійсним, визначених ст. 215 ЦК України, відповідачем не зазначено.

Враховуючи викладене, суд вважає, що зустрічний позов не підлягає задоволенню.

З відповідача на користь позивача потрібно стягнути суму боргу за договором позики у розмірі 422 800 грн., яка не оспорена відповідачем.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З відповідача на користь позивача потрібно стягнути три відсотки річних від простроченої суми в межах заявлених позивачем вимог у розмірі 12 058, 49 грн. за 347 днів прострочки, виходячи з наданого позивачем розрахунку (а.с.9), що також не оспорений відповідачем.

Що стосується позовних вимог про стягнення пені, то суд вважає, що вони підлягають частковому задоволенню.

Так, відповідно до ч.2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного судочинства.

Пунктом 1 договору позики встановлено, що у разі несвоєчасного повернення позичальником однієї з виплат, вона зобов'язувалася повернути позивачеві суму позики та неустойку у розмірі 1% від усієї суми позики за кожен день прострочення.

Згідно з наданим позивачем розрахунком сума пені, яку потрібно стягнути з відповідача за умовами договором за 347 днів становить 1 467 116 грн.

Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Оскільки розмір пені значно перевищує суму боргу, то суд вважає за можливе зменшити розмір неустойки до розміру суми боргу та стягнути з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 422 800 грн.

Таким чином, первісний позов підлягає частковому задоволенню.

З відповідача на користь позивача потрібно стягнути суму боргу з урахуванням трьох відсотків річних від простроченої суми та пені у розмірі 857 658, 49 грн. (422 800 грн. + 422 800 грн. + 12 058, 49 грн.).

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача потрібно стягнути судовий збір у розмірі 3219 грн.

Керуючись ст. ст. 10, 27, 31, 60, 88, 169, 213, 215 ЦПК України, ст.ст. 1, 3, 203, 215, 525, 526, 549, 551, 611, 625, 632, 1046-1050 ЦК України, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики, з урахуванням трьох відсотків річних від простроченої суми та пені, у розмірі 857 658 (вісімсот п'ятдесят сім тисяч шістсот п'ятдесят вісім) грн. 49 коп. та 3 219 (три тисячі двісті дев'ятнадцять) грн. 00 коп. судового збору.

У решті позовних вимог - відмовити.

У зустрічному позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, про визнання договору позики недійсним - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду м. Києва через районний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Л.І. Кізюн