Ухвала суду № 32240290, 02.07.2013, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2013 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Яремка В. В.

суддів: Галичанського А.Д., Перепелюк І.Б.,

секретар Балацька-Геряк О.П.

з участю представника позивача Куриша В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки за апеляційною скаргою ОСОБА_3, від імені якої діє ОСОБА_5, на заочне рішення Вижницького районного суду від 30 січня 2013 року,

встановила:

У січні 2013 року Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") звернулося в суд з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитними договором та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зазначало, що 24 квітня 2007 року між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідачка отримала кредит у сумі 80000 доларів США. зі сплатою 13 % річних від загальної суми залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення кредиту 25 квітня 2017 року.

12 січня 2012 року між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_3 укладено додаткову угоду до кредитного договору, відповідно до умов якої на період з 25 січня 2012 року по 25 липня 2012 року зменшено розмір щомісячного платежу по сплаті суми кредиту та змінено строк його сплати.

Для забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором 24 квітня 2007 року між банком та відповідачем ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, за умовами якого відповідач надав в іпотеку ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" належну йому нежитлову будівлю по АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що ОСОБА_3 належним чином умов договору про повернення кредиту частками не виконує, станом на 19 листопада 2012 року заборгованість за кредитним договором складає 69649,33 доларів США, що за курсом НБУ складає 556707 грн. 09 коп., позивач просив стягнути указану заборгованість за кредитним договором та звернути стягнення на нежитлову будівлю по АДРЕСА_1, яка розташована на земельній ділянці розміром 0,0225 га шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах, визначивши початкову ціну на рівні, не нижчому звичайної ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Заочним рішенням Вижницького районного суду від 30 січня 2013 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, від імені якої діє ОСОБА_5, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

У справі встановлено, що 24 квітня 2007 року між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідачка отримала кредит у сумі 80000 доларів США зі сплатою 13 % річних від загальної суми залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення кредиту 25 квітня 2017 року (а.с. 6-10).

12 січня 2012 року між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_3 укладено додаткову угоду до кредитного договору, відповідно до умов якої на період з 25 січня 2012 року по 25 липня 2012 року зменшено розмір щомісячного платежу по сплаті суми кредиту та змінено строк його сплати (а.с. 11-13).

Для забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором 24 квітня 2007 року між банком та відповідачем ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, за умовами якого відповідач надав в іпотеку ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" належну йому нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 (а.с. 14-16).

10 грудня 2012 року банк направив боржнику ОСОБА_3 та іпотекодавцю ОСОБА_4 вимоги про сплату заборгованості у зв'язку з тим, що станом на 19 листопада 2012 року боржник за кредитним договором мав прострочену заборгованість і він має право вимоги дострокового виконання зобов'язань, у тому числі звернення стягнення на предмет іпотеки. Вказані вимоги отримано відповідачами 14 грудня 2012 року(а.с.20-22).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка ОСОБА_3 не виконує взяті на себе зобов'язання за кредитним договором внаслідок чого станом на 19 листопада 2012 року у неї виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 69649,33 доларів США, що за курсом НБУ складає 556707 грн. 09 коп..

Такий висновок суду є правильним.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Всупереч умов кредитного договору відповідачка ОСОБА_3 несвоєчасно сплачувала платежі за кредитним договором. Внаслідок цього станом на 19 листопада 2012 року прострочена заборгованість за кредитним договором складала: за кредитом - 2880, 35 доларів США, за відсотками - 4015, 70 доларів США (а.с.5, 77-79).

Тому, з огляду на прострочення повернення чергових частин позики, банк згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України правомірно зажадав від відповідачки дострокового повернення частини позики що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно доводи апелянта про те, що термін погашення кредиту становить десять років та не настав, що судом не перевірено наявність підстава для дострокового витребування всієї суми заборгованості є необґрунтованими.

Апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не наведено розрахунку суми боргу, яка підлягає стягненню.

Проте це не вплинуло на правильність по суті вирішення спору.

Судом першої інстанції правильно визначено суму, яка підлягає стягненню з боржника у 69649,33 доларів США, що за курсом НБУ складає 556707 грн. 09 коп.

Указана сума складається із 65282,32 доларів США - заборгованості за кредитом, 4015,70 доларів США - прострочених відсотків, 351,31 доларів США - пені за прострочення сплати кредиту та відсотків (65282,32 + 4015,70 +351,31=69649,33).

Правильність письмових розрахунків, наявних у справі (а.с.5, 77-79) апелянтом не спростовано.

У зв'язку з цим доводи апелянта про те, що висновок суду першої інстанції щодо розміру заборгованості ґрунтується на припущеннях є безпідставними.

Наведений апелянтом розрахунок ануїтетних платежів, який був здійснений за допомогою універсального кредитного калькулятора (а.с.64-66) не відповідає застосованому методу визначення кількості днів для розрахунку процентів, не враховує суми простроченого платежу, умов додаткової угоди, а тому не спростовує розрахунку заборгованості, наведеного ПАТ "Райффайзен Банк Аваль"(а,с.5, 77-79).

В суді апеляційної інстанції представником апелянта подано квитанції про сплату платежів за 2008-2012 роки, проте указані квитанції було враховано при розрахунку заборгованості.

Апелянт помилково вважає, що право на дострокове стягнення всієї суми кредиту настає лише у випадку розірвання кредитного договору.

Апелянт стверджує, що відповідачка ОСОБА_3 не отримувала за договором кошти в суми 80000доларів США, а наявний у справі доказ такого отримання - заява на видачу готівки (а.с.76) є фальшивим.

На підтвердження таких доводів апелянтом подано лист Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області (далі - ГУ Міндоходів) № 19/10/18-211 від 31 травня 2013 року.

Такі доводи є необґрунтованими.

У справі встановлено, що оригінал заяви про видачу готівки не зберігся.

Згідно умов кредитного договору валютою зобов'язання є долари США.

У листі ГУ Міндоходів йдеться про порядок відкриття та отримання інформації щодо відкриття/закриття рахунків фізичних осіб-підприємців й що повідомлення про відкриття рахунку у ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» у 2007 році до податкових органів області не надходило і в органах ГУ Міндоходів відсутня інформація про наявність відкритих рахунків в банківських установах у ОСОБА_3що станом відсутність інформації про відкриття валютного рахунку на ім'я приватного підприємця ОСОБА_3

Проте ОСОБА_3 у кредитному договорі діяла не як фізична-особа підприємець, а сама відсутність інформації не свідчить про те, що відповідний валютний рахунок у банку на ім'я ОСОБА_3 не відкривався.

Апелянт не заперечує, що на час укладення кредитного договору банк виплатив відповідачці 404000 грн., що є еквівалентом 80000 доларів США.

У справі встановлено, що відповідачка ОСОБА_3 частково виконувала умови договору щодо повернення отриманих за кредитним договором коштів, що також свідчить про отримання нею обумовленої договором суми кредиту.

Безпідставним є і доводи апелянта про неврахування судом першої інстанції вимог ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», згідно яких розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Однак названий закон поширюється лише на правовідносини з участю юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Апелянт ставить під сумнів факт підписання кредитного договору зі сторони банку повноважними представниками, однак не посилається на докази, які б свідчили, що договір підписано особою, яка не мала на це повноважень.

У справі встановлено, що банк виконав свої зобов'язання за кредитним договором, надавши відповідачці ОСОБА_3 обумовлену договором суму кредиту.

Необґрунтованими є і посилання апелянта на незастосування ч. 3 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» й неврахування неспівмірності розміру заборгованості та вартості предмета іпотеки.

Так, розмір заборгованості, яку просить стягнути банк у 69649,33 доларів США або 556707 грн. 09 коп. не можна вважати незначною, порівняно з вартістю предмета іпотеки. Згідно умов договору іпотеки за домовленістю сторін договору заставна вартістю предмета іпотеки визначена у 759600 грн.

Апелянтом подано апеляційному суду звіт про оцінку нежитлової будівлі ТзОВ «Буковина-Експерт» від 13 лютого 2013 року, згідно якого спеціалістом ринкову вартість предмета іпотеки визначено у 4353709 грн.

Проте указана оцінка є спірною, визначена відповідачем ОСОБА_4 в односторонньому порядку, який рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржує.

За умови, що відповідачка ОСОБА_3 суму боргу 69649,33 доларів США не погашає, її доводи про те, що сума боргу є неспівмірною з вартістю предмета іпотеки є необґрунтованими.

Допущене боржником ОСОБА_3 порушення основного зобов'язання завдає збитків іпотеко держателю й зменшує обсяг прав банку.

Апелянт посилається на незазначення у рішенні початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Проте суд першої інстанції у рішенні зазначив, що продаж предмета іпотеки належить здійснювати за ціною на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, що відповідає вимогам ст. 39 Закону України «Про іопотеку».

Апелянт також посилається на порушення норм процесуального права: розгляд справи судом першої інстанції без участі відповідачки, порушення порядку ухвалення заочного рішення, принципу змагальності.

Проте в суді апеляційної інстанції в апелянта була можливість подавати нові докази, заявляти відповідні клопотання, задавати питання представнику позивача.

Тому згадані доводи апелянта не є підставою для скасування чи зміни судового рішення.

Наведене свідчить, що рішення суду першої інстанції ухвалено на підставі повно з'ясованих обставин, з додержанням норм матеріального та процесуального права, є по суті правильним, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування.

На підставі наведеного та керуючись п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, від імені якої діє ОСОБА_5, відхилити.

Заочне рішення Вижницького районного суду від 30 січня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: