Постанова № 32229461, 25.06.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 червня 2013 року № 826/6355/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Юскутум"

до

Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби

про

скасування податкового повідомлення - рішення №0000042202 від 04.01.2013 р.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Юскутум“, (далі - позивач), звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби, (далі - відповідач), про скасування податкового повідомлення - рішення №0000042202 від 04.01.2013 р.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач помилково дійшов висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки останнім не було допущено за результатами фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ „Контур-Т“ (код за ЄДРПОУ 32855060) за січень 2012 р. порушень вимог законодавства при здійсненні господарської діяльності. Позивач звертав увагу суду на те, що відповідач неправомірно самостійно, (без рішення суду) визнав недійсним договір між позивачем та зазначеним контрагентом, в силу чого, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки висновки акту перевірки та оскаржуване податкове повідомлення-рішення є законними та обґрунтованими, прийнятими на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України.

Необхідність у заслуховуванні свідка чи експерта у справі відсутня, так само, як і відсутні перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні.

У судовому засіданні 17.06.2013 р. суд за згодою сторін ухвалив перейти до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Відповідачем була проведена невиїзна позапланова документальна перевірка позивача з питань правильності обчислення податкових зобов’язань та податкового кредиту за січень 2012 р., за результатами якої, відповідачем було складено Акт про результати невиїзної позапланової документальної перевірки ТОВ “Юскутум” (код за ЄДРПОУ 36148295) з питань правильності обчислення податкових зобов’язань та податкового кредиту за період січня 2012 р. №1203/22-2/36148295 від 20.12.2012 р. (надалі - Акт перевірки №1203/22-2/36148295).

Згідно висновків, викладених в Акті перевірки №1203/22-2/36148295, позивачем порушено вимоги: ст.185, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.4, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 50100,00 грн., у т.ч. за січень 2012 р. – на суму 50100,00 грн.

На підставі вказаного Акту перевірки №1203/22-2/36148295 відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення від 04.01.2013 р. №0000042202 (надалі – ППР №0000042202), яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 62625,00 грн., з яких 50100,00 грн. - за основним платежем, а 12525,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Судом встановлено, що ТОВ “Юскутум” зареєстровано Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією 10.09.2008 р., взято на податковий облік у ДПІ у Печерському районі м. Києва 11.09.2008 р., зареєстровано як платник податку на додану вартість 31.10.2008 р.

Між ТОВ “Юскутум”, як замовником, та ТОВ „Контур-Т“, як виконавцем, був укладений Договір про надання послуг з підготовки текстів нормативно-правових актів та судових рішень №1112/28/01 від 28.12.2011 року, (надалі – Договір №1112/28/01), відповідно до умов якого, виконавець зобов'язується надавати послуги з підготовки текстів нормативно-правових актів та судових рішень, а замовник, у свою чергу, зобов'язується приймати та оплачувати надані йому послуги.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору №1112/28/01 ТОВ „Контур-Т“ надало позивачу послуги з підготовки текстів нормативно-правових актів та судових рішень на загальну суму 300600,00 грн., в т.ч. ПДВ 50100,00 грн., що підтверджується актами здачі-приймання наданих послуг: №5 від 04.01.2012 р. на суму 49800,00 грн., в т.ч. ПДВ 8300,00 грн., №10 від 06.01.2012 р. на суму 54530,00 грн., в т.ч. ПДВ 9088,33 грн., №16 від 10.01.2012 р. на суму 52380,00 грн., в т.ч. ПДВ 8730,00 грн., №23 від 17.01.2012 р. на суму 46100,00 грн., в т.ч. ПДВ 7683,33 грн., №27 від 22.01.2012 р. на суму 55290,00 грн., в т.ч. ПДВ 9215,00 грн., №34 від 31.01.2012 р. на суму 42500,00 грн., в т.ч. ПДВ 7083,33 грн., які містять всі обов’язкові реквізити.

Судом встановлено, що ТОВ „Контур-Т“ були оформлені на користь позивача податкові накладні на загальну суму 300600,00 грн., в т.ч. ПДВ 50100,00 грн. (№5 від 04.01.2012 р. на суму 49800,00 грн., в т.ч. ПДВ 8300,00 грн., №10 від 06.01.2012 р. на суму 54530,00 грн., в т.ч. ПДВ 9088,33 грн., №16 від 10.01.2012 р. на суму 52380,00 грн., в т.ч. ПДВ 8730,00 грн., №23 від 17.01.2012 р. на суму 46100,00 грн., в т.ч. ПДВ 7683,33 грн., №27 від 22.01.2012 р. на суму 55290,00 грн., в т.ч. ПДВ 9215,00 грн., №34 від 31.01.2012 р. на суму 42500,00 грн., в т.ч. ПДВ 7083,33 грн.).

Зазначені податкові накладні містять всі реквізити, передбачені для первинних документів.

Судом встановлено, що на час існування спірних правовідносин, контрагент позивача, - ТОВ „Контур-Т“ у періоді, що перевірявся, було належним чином зареєстровано як юридична особа та як платник податку на додану вартість, відтак мало достатній рівень правосуб"єктності.

Згідно з дослідженою судом наданою позивачем податковою декларацією з податку на додану вартість з додатками, зокрема, в розрізі контрагентів за січень 2012 р., всі господарсько-фінансові операції позивача з ТОВ „Контур-Т“ та третіми особами знайшли відображення в податковому обліку в повному обсязі. Зауважень по наданих деклараціях, порядку їх оформлення представник відповідача не заявив.

Суд констатує, що згідно вимог чинного законодавства України, обов’язок контролювати звітність контрагентів на суб’єктів підприємницької діяльності не покладено, також, суб’єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов’язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

З матеріалів справи судом встановлено, що на виконання умов Договору №1112/28/01 позивачем були сплачені кошти всього на загальну суму 300600,00 грн., в т.ч. ПДВ 50100,00 грн., що підтверджується, дослідженим судом платіжним дорученням №910 від 27.01.2012 р. та не заперечувалось відповідачем.

Суд критично відноситься до посилання відповідача на Акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києва про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю „Контур-Т” (код ЄДРПОУ 32855060) з питань взаємовідносин з контрагентами, якими за рахунок ТОВ „Контур-Т“ сформовано податковий кредит за період березень 2012 року від 03.08.2012 р. №1005/22-40/32855060, як на доказ недійсності правочинів між позивачем та ТОВ „Контур-Т”, оскільки відповідно до ч.4 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Так, суд звертає увагу, що відповідач не звертався до суду з позовом про визнання Договору №1112/28/01 недійсним і станом на час розгляду справи суду не надані будь-які докази про притягнення до відповідальності посадових осіб ТОВ „Контур-Т” чи позивача, крім того, суд звертає увагу, що у вказаному Акті досліджувався період березень 2012 р., а перевірка позивача здійснювалась виключно за січень 2012 р.

Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов’язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов’язаннями.

Вирішуючи питання реальності виконання договору з метою використання отриманого за вказаним договором у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до визначення ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Доказів на підтвердження того, що контрагент позивача - ТОВ „Контур-Т” не мало адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов’язань по спірних операціях, відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов’язань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобов’язань третіх осіб, відповідачем до суду не надано.

Суд критично сприймає доводи представника відповідача про нікчемність Договору №1112/28/01, оскільки ці доводи ґрунтуються на припущеннях, не підтверджуються належними доказами та спростовуються доказами, наданими представником позивача.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Частина друга ст. 215 Цивільного кодексу України передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За правилами ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частиною третьою цієї статті Цивільного кодексу України визначено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених ст. 228 Цивільного кодексу України, необхідними є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентом до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частини першої та четвертої ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав, що дозволяли б дійти висновку про нікчемність чи недійсність вище вказаного правочину, укладеного між позивачем та ТОВ „Контур-Т”, а також не надано доказів, які б свідчили, що правочин в межах спірних правовідносин, є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Суд також звертає увагу, що, в силу положень ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Відповідно до п. 201.8., 201,9 та п.201.10. ст.201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Не дає права на віднесення сум податку до податкового кредиту податкова накладна, складена платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п.184.1 ст.184 ПК України, реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати анулювання реєстрації платника податку.

Зі змісту наведених положень законодавства України вбачається, що у податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, характер яких залежить від статусу платника (продавець чи покупець), в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту. Податкова накладна має силу податкового і одночасно розрахункового документа за умови її складання особою, зареєстрованою як платник податку у порядку, передбаченому статтею 201 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.198.1 та п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст.198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Судом встановлено, що Договір №1112/28/01 був укладений позивачем з метою виконання своїх обов’язків, як виконавця, перед ТОВ „Ліга Закон“, як замовником, за Договором про надання юридичних послуг, пов’язаних із спеціальною обробкою текстів нормативно-правових актів №3/1/12/JI3 від 27.12.2011 р. Факт виконання умов Договору №3/1/12/JI3 від 27.12.2011 р. підтверджується відповідними актами здачі-приймання наданих послуг, податковими накладними та банківськими виписками, що дозволяє дійти висновку про використання отриманого позивачем за Договором №1112/28/01 у власній господарській діяльності.

З огляду на те, що судом було встановлено наявність усіх обов’язкових підстав для формування позивачем витрат, що враховуються при обчисленні податкового кредиту за результатами господарських відносин із вказаним контрагентом за спірний період, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для донарахування позивачу суми податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.

Із зазначеного вище вбачається, що відповідач помилково вважав, що первинні документи були складені ТОВ „Контур-Т” з порушенням вимог Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, не несуть доказовості відносно змісту здійсненної операції, та не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що позивачем не було допущено порушень вимог податкового законодавства, що спричинило заниження податку на додану вартість за січень 2012 р. – на суму 50100,00 грн.

Згідно з ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідачем не було доведено правомірність та обґрунтованість прийнятого податкового повідомлення-рішення №0000042202 від 04.01.2013 р.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Приймаючи до уваги викладене в сукупності, керуючись вимогами ст. ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Юскутум" задовольнити повністю.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби №0000042202 від 04.01.2013 р.

3. Судові витрати в сумі 626,25 грн. (шістсот двадцять шість гривень двадцять п'ять копійок) присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юскутум" (ідентифікаційний номер 36148295) за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Ю.Т. Шрамко