Постанова № 32227583, 03.07.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2013 року 10:36 810/2400/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Панченко Н. Д., за участю секретаря судового засідання Корецького І.О.,

представника позивача: Лазоренка Ю.О.,

представника відповідача: Кіпчук А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпапір»доДержавної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової службипровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішеньВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрпапір» (далі - ТОВ «Укрпапір» або позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби (далі - ДПІ в Обухівському районі або відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.01.2013 №0000082201/129 та №0000092201/130.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на протиправність проведеної податковим органом документальної позапланової перевірки позивача, оскільки дана перевірка проведена за відсутності передбачених податковим законодавством підстав.

Також, позивач вказує на відсутність порушення ним вимог податкового законодавства, оскільки договірні відносини щодо придбання товарів та послуг з перевезення між ним та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3) мали реальний характер, що підтверджується відповідними договорами, видатковими накладними, податковими накладними, актами здачі-прийняття робіт (послуг).

Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконними, оскільки при їх прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представник позивача у судовому засіданні 03.07.2013 позов підтримав, просив задовольнити позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач позов не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі та просив суд у задоволені позову відмовити. В обґрунтування заперечень вказав, що оскаржувані рішення прийняті з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Відповідач також зазначив про те, що під час здійснення перевірки позивача посадовими особами податкового органу встановлено відсутність поставок товару та надання послуг позивачеві його контрагентом ФОП ОСОБА_3 Також під час здійснення перевірки ФОП ОСОБА_3 посадовими особами Рокитнянської МДПІ було встановлено відсутність у останнього матеріальних та технічних можливостей здійснювати господарські операції, а відтак, всі правочини укладені ФОП ОСОБА_3 є нікчемними.

Представник відповідача у судовому засіданні 03.07.2013 заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

ТОВ «Укрпапір», як юридична особа, зареєстровано Обухівською районною державною адміністрацією Київської області 16.09.2002, про що видано свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи (том І а.с.23). Як платник податків ТОВ «Укрпапір» узяте на облік у податковому органі з 03.10.2002 за №1954 (том І а.с.25). Як платник податку на додану вартість зареєстрований 01.10.2009 згідно свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість №100247631 (том І а.с.24).

Основними видами діяльності ТОВ «Укрпапір» є: вантажний автомобільний транспорт; технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; спеціалізована діяльність із дизайну.

У період з 28.12.2012 по 04.01.2012 на підставі наказу від 27.12.2012 №720 (том І а.с.187), повідомлення про проведення перевірки від 27.12.2012 №125 та постанови слідчого СВ Білоцерківської ОДПІ про призначення позапланової документальної перевірки по кримінальній справі №02-8707, яка порушена за ознаками злочину передбаченого частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України, посадовою особою ДПІ в Обухівському районі проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Укрпапір» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ПП ОСОБА_3 (реєстраційний номер НОМЕР_1) за весь період взаємовідносин.

За результатами перевірки складений акт від 09.01.2013 №22/220/32152800 (надалі - Акт перевірки) (том І а.с.27-50), який містить висновки про порушення позивачем вимог:

- пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем було занижено податкові зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 87030,00 грн., у тому числі за І квартал 2011 року на суму 958,00 грн., за ІІ-VІ квартали 2011 року на суму 49860,00 грн. та за І-ІІІ квартали 2012 року на суму 36212,00 грн.;

- пунктів 188.2, 198.3 та 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем було занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 78679,00 грн., у тому числі за лютий 2011 року на суму 833,33 грн., за червень 2011 року на суму 8380,00 грн., за вересень 2011 року на суму 12300,00 грн., за жовтень 2011 року на суму 9307,00 грн., за листопад 2011 року на суму 13370,00 грн., за лютий 2012 року на суму 4388,00 грн., за травень 2012 року на суму 6667,00 грн., за червень 2012 року на суму 11300,00 грн., за липень 2012 року на суму 9376,00 грн., та за серпень 2012 року на суму 2767,00 грн.

В обґрунтування правомірності прийняття спірних рішень відповідач зазначив, що на його адресу надійшов акт Рокитнянської МДПІ від 15.12.2011 №14/1701/НОМЕР_1 про результати документальної позапланової перевірки достовірності визначення показників декларації з податку на додану вартість фізичної особи ОСОБА_3 за період з 01.03.2010 по 01.12.2011, з якого вбачається, що у ФОП ОСОБА_3 відсутні основні виробничі фонди (складські приміщення, вантажні транспортні засоби), кваліфікований персонал для здійснення задекларованих господарських операцій, що свідчить про фіктивність діяльності вказаного суб'єкта господарювання та про нікчемність всіх укладених ним правочинів.

Крім цього, відповідач зазначив, що постановою старшого слідчого СУ ГУМВС України в Київській області від 26.10.2011 порушена кримінальна справа за фактом фіктивного підприємництва (створення ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_5), за ознаками злочину передбаченого частиною другої статті 205 Кримінального кодексу України, відповідно до якої невстановлені особи, використовуючи реквізити ОСОБА_3, не маючи на меті здійснювати господарську діяльність з виробництва продукції, надання послуг, виконання робіт здійснювали фіктивну підприємницьку діяльність.

Зважаючи на зазначені обставини, посадові особи ДПІ в Обухівському районі дійшли висновку, що суми податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств за господарськими операціями з ФОП ОСОБА_3 включені позивачем до складу податкового кредиту та витрат безпідставно.

Не погодившись із висновками Акта перевірки, позивачем 14.01.2013 були подані заперечення на Акт перевірки (том І а.с. 51-69), які рішенням ДПІ в Обухівському районі від 18.01.2012 №107/10/22-025 (том І а.с. 70-82) залишені без задоволення.

На підставі Акта перевірки, відповідно до пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, ДПІ в Обухівському районі прийняті: податкове повідомлення-рішення від 23.01.2013 №0000082201/129 (том І а.с.83), відповідно до якого позивачеві збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 96046,83 грн., у тому числі, за основним платежем - 78679,33 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 17367,50 грн. та податкове повідомлення-рішення №0000092201/130 (том І а.с.84), відповідно до якого позивачеві збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 96084,00 грн., у тому числі, за основним платежем - 87030,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 9054,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження, рішеннями ДПІ у Київській області від 01.04.2013 №716/10/10-206/104 та Міністерства доходів і зборів України від 23.04.2013 №1374/6/99-97-10-01-15 вищевказані податкові повідомлення-рішення залишенні без змін, а скарги позивача без задоволення (том І. а.с. 85-133).

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач скористався своїм правом оскаржити їх у судовому порядку, звернувшись із даним позовом до суду.

Як встановлено судом, висновок податкового органу про заниження суми податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість пов'язується із порушенням позивачем встановленого порядку формування податкового кредиту за операціями з придбання товарів та послуг у ФОП ОСОБА_3 та безпідставне віднесення позивачем до витрат, витрати на придбання товарів, послуг у вказаного контрагента.

З метою забезпечення повного та об'єктивного розгляду справи, суд витребував у позивача договори та інші первинні фінансово-господарські документи, що підтверджують факт здійснення (реальність) господарських операцій (видаткові накладні, податкові накладні, облікові картки руху матеріальних цінностей по складу, довіреність на прийняття товарно-матеріальних цінностей, документи складені під час перевезення товарів тощо).

Так, з наданих позивачем суду документів вбачається, що між замовником - ТОВ «Укрпапір» та перевізником - ФОП ОСОБА_3 укладено договір про надання послуг з перевезення від 01.06.2011 №73.

За зазначеним договором перевізник зобов'язується доставити вантаж у строки та у пункт, визначені замовником та передати його особі, яка має право на отримання вантажу, а замовник зобов'язується здійснити оплату перевезення вантажу у порядку та розмірі погодженими сторонами (пункт 1.1 договору).

Відповідно до пункту 2.1 договору, перевізник зобов'язаний надати транспортні засоби, які відповідають санітарно-гігієнічним нормам, для перевезення вантажу.

Згідно з пунктом 2.5 договору, замовник, серед іншого, зобов'язаний: забезпечити підготовку і оформлення усіх товаросупровідних документів необхідної форми з урахуванням того, що у перевізника після перевезення має залишитись два екземпляра міжнародних товарно-транспортних накладних CRM (один - для розрахунків із замовником, другий - для власної звітності); забезпечити при необхідності належне оформлення документів, у тому числі для здачі вантажу отримувачу.

Згідно з пунктом 2.6 договору, перевізник, серед іншого, зобов'язаний: надавати замовнику обмінну довіреність на отримання матеріальних цінностей перед завантаженням автотранспорту; надавати замовнику у строк, вказаний в Правилах перевозки вантажів автомобільним транспортом в Україні, для розрахунків за виконану перевозку, рахунок із вказаним у ньому номера договору, виду та об'єму перевозимого вантажу, маршруту, номера автомобіля та полуприцепа, номера ТТН (CMR), відстані та тарифу по договору або заявці, а також товарно-транспортну накладну або CMR, подорожній лист з відміткою дати та часу отримання вантажу, завірену печаткою та підписом уповноваженої особи вантажоотримувача із зазначенням її посади.

Відповідно до пункту 3.1 договору, Замовник здійснює оплату за здійсненні перевезення за погодженими ставками шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок перевізника протягом 10 днів з моменту отримання повного комплекту документів - рахунка, товарно-транспортних накладних або CMR і подорожнього листа з відміткою отримувача про доставку вантажу та підписаного сторонами акта виконаних робіт. Вказані документи повинні бути представленні перевізником замовнику протягом 10 днів з дня доставки вантажів в пункт призначення.

Як вбачається з податкових накладних від 16.02.2011 №4 та №5, які були надані як під час проведення перевірки так і у ході розгляду справи, як доказ виконання договору перевезення від 01.06.2011 №73, транспортні послуги надавались на підставі договору, реквізити якого (дата та номер) співпадають з реквізитами договору поставки, а саме від 15.02.2011 №56.

Крім цього, видача таких накладних була здійснена у лютому 2011 в той час, як договір був укладений у червні 2011 року.

Суд звертає увагу на те, що приєднані до матеріалів справи акти виконаних робіт (наданих послуг) не містять інформації щодо підстав їх складання, тобто договору та його реквізитів, що унеможливлює ідентифікувати зафіксовані в них послуги з перевезення, як таких, що виконані ФОП ОСОБА_3 на користь ТОВ «Укрпапір» саме на виконання умов договору від 01.06.2011 №73.

Суд не приймає до уваги надані позивачем товарно-транспортні накладні, як на доказ реальності надання послуг з перевезення ФОП ОСОБА_3 на користь ТОВ «Урпапір» відповідно до договору від 01.06.2011 №73, оскільки як вбачається із змісту вказаних товарно-транспортних накладних перевізником є ТОВ «Укрпапір», а не ФОП ОСОБА_3 та дані товарно-транспортні накладні не містять як жодного реквізиту ФОП ОСОБА_3 так і його підписів та печаток.

Суду не надано жодного належного доказу факту здійснення сплати грошових коштів у повному обсязі саме на виконання умов договору від 01.06.2011 №73, укладеного між позивачем та ФОП ОСОБА_3

Суду не надано, як того вимагають положення пункту 2.6 договору, заявок на здійснення перевезення, отримання обмінної довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей; рахунків із зазначенням номеру договору, виду та об'єму вантажу, що був перевезений, маршрут, номери автомобіля та напівпричепа, інформацію щодо відстані та тарифу за договором або заявкою, а також товарно-транспортні накладні та маршрутні листи з відміткою про дату та час отримання товару, який завірений печаткою та підписом уповноваженої особи, яка отримала вантаж із зазначенням його посади.

У зв'язку з чим, суд констатує факт відсутності у позивача документів на підтвердження виконання умов зазначеного договору.

Крім цього, судом встановлено, що між покупцем - ТОВ «Укрпапір» та постачальником - ФОП ОСОБА_3 укладено договір поставки від 15.02.2011 №56.

За зазначеним договором постачальник, у період дії договору, зобов'язується постачати у власність покупця, згідно його замовлень запасні частини та дизельне пальне, а покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати оплату на умовах визначених даним договором (пункт 1.1 договору).

Відповідно до пункту 2.1 договору, товар повинен бути поставлений покупцеві по ціні, якості, у строки, в асортименті погодженими сторонами попередньо у кожному окремому випадку поставки.

Згідно пункту 2.2 договору, поставка товарів здійснюється постачальником на склад покупця.

Датою поставки є дата отримання покупцем товару у відповідності до належним чином оформленими товаросупровідними документами підписаними сторонами (пункт 2.3. договору).

Приймання товару по кількості та якості здійснюється покупцем на складі протягом 5-тьох календарних днів з моменту виписки накладної на товар (пункт 2.4.договору).

Відповідно до пункту 6.3 договору, прийняття та передача товару здійснюється по кількості відповідно до належним чином оформленими накладними, по якості - відповідно до технічних умов виробника товару.

На підтвердження виконання умов договору поставки від 15.02.2011 №56, позивачем надано суду наступні документи.

Щодо транспортних послуг:

- податкові накладні: від 22.08.2012 №1, від 30.08.2012 №3, від 04.07.2012 №9, від 05.07.2012 №10, від 20.07.2012 №11, від 27.07.2012 №12, від 28.06.2012 №8, від 27.06.2012 №7, від 26.06.2012 №6, від 31.05.2012 №16, від 30.05.2012 №15, від 25.05.2012 №14, від 23.05.2012 №13, від 21.05.2011 №12, від 10.05.2012 №11, від 16.02.2011 №4, №5;

- акти надання послуг: від 10.05.2012 №28., від 21.05.2012 №29, від 23.05.2012 №30, від 25.05.2012 №31, від 30.05.2012 №32, від 31.05.2012 №33, від 26.06.2012 №40, від 27.06.2012 №41, від 28.06.2012 №42;

- акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) №РП-00000001, №РП-00000003, №РП-00000004, №РП-00000005, №РП-00000009, №РП-000000010, №РП-000000011, №РП-000000012.

Разом з цим, у наведених актах надання послуг зазначено, що транспортно-експедиційні послуги ФОП ОСОБА_3 на користь ТОВ «Укрпапір» виконані на підставі договору поставки. Проте ,у зазначених актах не вказані реквізити договору (дата та номер), що унеможливлює ідентифікувати зафіксовані в них послуги, як таких, що виконані ФОП ОСОБА_3 на користь ТОВ «Укрпапір» за договором поставки від 15.02.2011 №56.

Інших договорів поставки, які укладені між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «Укрпапір» суду не надано.

Суд звертає увагу на те, що приєднані до матеріалів справи акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) взагалі не містять посилань на будь - який договір.

Крім цього, як убачається із змісту договору поставки від 15.02.2011 №56, надання транспортних та/або транспортно-експедиційних послуг даним договором взагалі не передбачено, також договір поставки не містить застереження, що транспортні та/або транспортно-експедиційні послуги оплачуються замовником окремо від вартості товарів.

Поряд з цим, як убачається із змісту договору поставки від 15.02.2011 №56, обов'язок постачати товари покладається на постачальника - ФОП ОСОБА_3 (пункт 2.2. договору), а відтак, суд дійшов висновку, що транспортні та/або транспортно-експедиційні послуги вже включені до ціни товарів, у зв'язку з чим, за переконанням суду, надання транспортних та/або транспортно-експедиційних послуг в межах договору поставки від 15.02.2011 №56 є безпідставним.

Також судом встановлено, що в актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) та актах надання послуг не зазначено місця їх складання, що є порушенням вимог частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV, відповідно до якої, місце складання будь-якого первинного документа є його обов'язковими реквізитами.

Суд звертає увагу на те, що первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Щодо оплати транспортних та транспортно-експедиційних послуг, позивачем надано докази оплати лише транспортно-експедиційних послуг (квитанції до прибуткових касових ордерів №1, №2, №3, №4 та №5 від 10.05.2012, від 21.05.2012, від 23.05.2012, від 24.05.2012 та від 25.05.2012 відповідно) на загальну суму 28200,00 грн.

Крім цього, до матеріалів справи позивачем приєднанні також документи, які на думку позивача, підтверджують факт поставки товарів, а саме:

- податкові накладні: від 01.06.2011 №9, від 08.06.2011 №10, від 10.06.2011 №11, від 16.06.2011 №12, від 16.06.2011 №13, від 30.06.2011 №14, від 02.09.2011 №15, від 06.09.2011 №16, від 09.09.2011 №17, від 12.09.2011 №18, від 26.09.2011 №19, від 04.10.2011 №32, від 14.10.2011 №31, від 19.10.2011 №30, від 27.10.2011 №28, від 02.11.2011 №20, від 10.11.2011 №21, від 14.11.2011 №22, від 22.11.2011 №23, від 25.11.2011 №24, від 30.11.2011 №25, від 07.02.2012 №1, від 09.02.2012 №2, від 13.02.2012 №3, від 22.02.2012 №4, від 15.06.2012 №4, від 16.07.2012 №5;

- видаткові накладні: від 01.06.2011 №РН-000000227, від 08.06.2011 №РН-000000228, від 10.06.2011 №РН-000000229, від 16.06.2011 №РН-000000230, від 16.06.2011 №РН-000000231, від 30.06.2011 № РН-000000232, від 02.09.2011 № РН-000000270, від 06.09.2011 №РП000000271, від 09.09.2011 №РН-000000272, від 12.09.2011 №РН-000000273, від 26.09.2011 №РН-000000274, від 04.10.2011 №РН-000000290, від 14.10.2011 №РН-000000289, від 19.10.2011 №РП000000288, від 27.10.2011 № РН-000000286, від 02.11.2011 №РН-000000291, від 10.11.2011 №РН-000000292, від 14.11.2011 №РН-000000293, від 22.11.2011 №РН-000000294, від 25.11.2011 №РН-000000295, від 30.11.2011 №РН-000000296, від 07.02.2012 №15, від 09.02.2012 №16, від 13.02.2012 №17, від 22.02.2012 №18, від 15.06.2012 №38, від 16.07.2012 №РП-000000005.

- рахунки на оплату: від 30.11.2011 №РП000000427, від 25.11.2011 №РП000000426, від 22.11.2011 №РП000000425, від 14.11.2011 №РП000000424, від 10.11.2011 №РП000000423, від 02.11.2011 №РП000000422, від 27.10.2011 №РП000000414, від 19.10.2011 №РП000000416, від 14.10.2011 №РП000000417, від 04.10.2011 №РП000000418, від 26.10.2011 №РП000000370, від 12.09.2011 №РП000000369, від 09.09.2011 №РП000000368, від 06.09.2011 №РП000000367, від 02.09.2011 №РП000000366, від 30.09.2011 №РП000000279, від 16.06.2011 №РП000000278, від 15.06.2011 №РП000000277, від 10.06.2011 №РП000000276, від 08.06.2011 №РП000000275, від 01.06.2011 №РП000000274.

Разом з цим, позивачем не надано жодних доказів оплати товарів.

Також позивачем не надано доказів транспортування товарів, їх приймання-передавання, обліку і зберігання на складах позивача та подальшої їх реалізації.

У зв'язку з чим, суд констатує факт відсутності у позивача документів на підтвердження виконання умов зазначеного договору.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Згідно з положеннями частини першої статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини п'ятої статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

У той же час, положеннями статті 215 Цивільного кодексу України визначено підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною першою статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Крім того, поняття правочину, що порушує публічний порядок, розкрито у постанові Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Пункт 18 даної Постанови передбачає перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦКУ, а саме, правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або законне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що відповідно до презумпції правомірності правочину, усі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлена судом.

Проте, відповідачем не надано суду доказів визнання правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом, недійсним у судовому порядку, як і не обґрунтовано власної позиції, в чому саме полягає порушення публічного порядку сторонами у ході укладення та виконання спірного правочину.

Крім того, для визнання правочину нікчемним на тій підставі, що його укладено з метою порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, суд досліджує у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення правочину, якою із сторін і в якій мірі виконано правочин, а також вину сторін у формі умислу.

Під наявністю умислу у сторін правочину суд розуміє те, що вони, виходячи з обставин справи, усвідомлювали протиправність правочину, який укладався, і суперечність його мети інтересам держави та суспільства, передбачали настання протиправних наслідків і бажали або свідомо допускали їх настання.

Проте, відповідачем на підтвердження позиції щодо нікчемності правочину не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, належних доказів, зокрема, доказів притягнення до відповідальності (в тому числі кримінальної) відповідних посадових осіб у зв'язку з занесенням до звітності даних, що не відповідають дійсності.

При цьому, суду не надано жодного доказу щодо наявності на момент вчинення господарських операцій дефекту у правовому статусі контрагента позивача.

Суду не надано також жодних пояснень ФОП ОСОБА_3 про його непричетність до господарської діяльності.

За наведених обставин, твердження податкового органу про нікчемність правочинів, які укладені ТОВ «Укрпапір» з ФОП ОСОБА_3 є помилковим.

Поряд із цим, оскільки відповідач стверджував також і про безтоварність господарських операцій судом досліджено питання щодо реальності виконання та отримання позивачем товарів, послуг з метою подальшого їх використання у власній господарській діяльності.

Так, відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Крім цього, відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з підпунктом "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання товарів та послуг, які відповідно до пункту 185.1 статті 185 цього Кодексу є об'єктом оподаткування податку на додану вартість.

Відповідно до положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Суд звертає увагу на те, що первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV. Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною першою статті 9 вказаного Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина друга статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункт 2.4 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88).

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Як вже зазначалося судом, окрім формальних вимог щодо належного документального оформлення господарської операції, установлених статтями 138 та 198 Податкового кодексу України, умовою віднесення сум податку на додану вартість сплаченої платником податку в ціні придбаного товару, послуг до податкового кредиту та віднесення витрат по оплаті товару, послуг до витрат є реальність господарської операції, здійсненої у рамках провадження економічної діяльності платника.

Тому, при розгляді тверджень органу державної податкової служби про безтоварність господарської операції підлягає перевірці факт здійснення господарських операцій.

У такому випадку дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання, використання у господарській діяльності товарів тощо.

Щодо надання транспортно - експедиційних та транспортних послуг суд зазначає таке.

Правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні визначаються Законом України «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 01.06.2004 №1955-IV.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Види експедиторських послуг визначений статтею 8 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Так, експедитори за дорученням клієнтів: забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до договорів (контрактів), згідно з якими сторони мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим та іншими законами України; фрахтують національні, іноземні судна та залучають інші транспортні засоби і забезпечують їх подачу в порти, на залізничні станції, склади, термінали або інші об'єкти для своєчасного відправлення вантажів; здійснюють роботи, пов'язані з прийманням, накопиченням, подрібненням, доробкою, сортуванням, складуванням, зберіганням, перевезенням вантажів; ведуть облік надходження та відправлення вантажів з портів, залізничних станцій, складів, терміналів або інших об'єктів; організовують охорону вантажів під час їх перевезення, перевалки та зберігання; організовують експертизу вантажів; здійснюють оформлення товарно-транспортної документації та її розсилання за належністю; надають в установленому законодавством порядку учасникам транспортно-експедиторської діяльності заявки на відправлення вантажів та наряди на відвантаження; забезпечують виконання комплексу заходів з відправлення вантажів, що надійшли в некондиційному стані, з браком, у пошкодженій, неміцній, нестандартній упаковці або такій, що не відповідає вимогам перевізників; здійснюють страхування вантажів та своєї відповідальності; забезпечують підготовку та додаткове обладнання транспортних засобів і вантажів згідно з вимогами нормативно-правових актів щодо діяльності відповідного виду транспорту; забезпечують оптимізацію руху матеріальних потоків від вантажовідправника до вантажоодержувача з метою досягнення мінімального рівня витрат; здійснюють розрахунки з портами, транспортними організаціями за перевезення, перевалку, зберігання вантажів; оформляють документи та організовують роботи відповідно до митних, карантинних та санітарних вимог; надають підготовлений транспорт, який має додаткове обладнання згідно з вимогами, передбаченими законодавством; надають інші допоміжні та супутні перевезенням транспортно-експедиторські послуги, що передбачені договором транспортного експедирування і не суперечать законодавству.

Суд звертає увагу на те, що експедиторські послуги є досить різноманітними, що вбачається з великої кількості їх видів.

Разом з цим, як убачається із змісту наданих позивачем актів надання послуг в них не конкретизується, який саме вид експедиторських послуг надавався ФОП ОСОБА_3 позивачеві.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.

Разом з цим, позивачем не надано суду договору на транспортне експедирування та, як вже зазначалося судом договір поставки від 15.02.2011 №56 також не містить пунктів, які передбачали б надання транспортно-експедиторських послуг.

У статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» також зазначено, що перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

Такими документами можуть бути: авіаційна вантажна накладна (Air Waybill); міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (CIM); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України.

Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Позивачем як вказаних документів так і документів, які передбачені умовами договору суду не надано.

А відтак, суд констатує факт відсутності у позивача документів, складання яких є обов'язковим відповідно до вимог вищевказаного законодавства для оформлення даного виду послуг.

Крім цього, як вбачається із Акта від 15.12.2011 № 14/1701/НОМЕР_1 «Про результати позапланової перевірки з питань достовірності визначення показників декларації з податку на додану вартість з 01.03.2010 по 01.12.2011 - фізичної особи - підприємця ОСОБА_3» посадовими особами Рокитнянської міжрайонної державної податкової інспекції в Київській області встановлено факт відсутності у ФОП ОСОБА_3 як власних так і орендованих транспортних засобів, що в свою чергу унеможливлює надання останнім транспортних послуг.

Зазначена обставина не була спростована позивачем.

Крім цього, постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 № 207 та наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 "Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні", який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за № 128/2568, визначено перелік товарно-транспортних документів, складання яких є обов'язковим при перевезенні вантажів.

Згідно із Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, до товарно-транспортних документів належать, зокрема: дорожній лист - документ установленого законодавством зразка для визначення та обліку роботи автомобільного транспортного засобу, без якого перевезення вантажів не допускається; подорожній лист - первинний документ про облік вантажних автомобільних перевезень, що всебічно характеризує роботу автомобіля і водія з моменту їх виїзду з автотранспортного підприємства і до повернення на підприємство; товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до пункту 11.5 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів.

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику (пункт 11.7 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні).

Саме товарно-транспортні документи є належним доказом факту відвантаження, перевезення, прийняття, обліку товарно-матеріальних цінностей.

При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що вказані норми законодавства встановлюють обов'язок щодо складання обов'язкових транспортних документів (товарно-транспортних накладних та подорожніх листів) для всіх суб'єктів які здійснюють перевезення вантажів автомобільним транспортом, у тому числі й у разі перевезення вантажів власним або орендованим автотранспортом.

Разом з цим, позивачем не надано суду товарно-транспортних документів, складання яких відповідно до вимог законодавства є обов'язковим при перевезенні товарів автотранспортом.

Вирішуючи питання щодо реальності поставки товарів, зокрема, дизельного пального, суд виходить із специфіки товару, який постачався та вимог законодавства щодо документального оформлення таких операцій.

За твердженням позивача та як убачається із змісту видаткових накладних, за договором поставки від 15.02.2011 №56, постачальник - ФОП ОСОБА_3 поставляв позивачеві, серед іншого, дизельне паливо у кількості 10 210,000 літрів.

Зі змісту договору поставки від 15.02.2011 №56 вбачається, що поставка товарів на склад покупця ТОВ «Укрпапір» здійснюється постачальником - ФОП ОСОБА_3, або в окремих випадках, за погодженням сторін, поставка товарів здійснюється на умовах самовивозу товарів зі складу постачальника (пункти 2.2, 2.7 договору від 15.02.2011 №56).

Відповідно до пункту 6.2. договору від 15.02.2011 №56 приймання товару по кількості та якості здійснюється покупцем відповідно до вимог інструкцій №П-6 та №П-7 «О порядке приемки продукции производственно-технического назначения и товаров народного потребления по количеству и качеству» (пункт 6.2 договору).

Враховуючи специфіку товару (дизельне паливо), який постачався, суд зазначає, що пункту 6.2. договору не відповідає вимогам законодавства України, оскільки приймання такого виду товару, як дизельне паливо повинно відбуватись відповідно до вимог Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, яка затверджена спільним наказом Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 №281/171/578/155, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 за №805/15496.

Крім цього, відповідно до статті 1 Закону України «Про перевезення небезпечних вантажів», небезпечний вантаж - речовини, матеріали, вироби, відходи виробничої та іншої діяльності, які внаслідок притаманних їм властивостей за наявності певних факторів можуть під час перевезення спричинити вибух, пожежу, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруд та інших об'єктів, заподіяти матеріальні збитки та шкоду довкіллю, а також призвести до загибелі, травмування, отруєння людей, тварин і які за міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за результатами випробувань в установленому порядку залежно від ступеня їх впливу на довкілля або людину віднесено до одного з класів небезпечних речовин; небезпечні речовини - речовини, віднесені до таких класів: клас 1 - вибухові речовини та вироби; клас 2 - гази; клас 3 - легкозаймисті рідини; клас 4.1 - легкозаймисті тверді речовини; клас 4.2 - речовини, схильні до самозаймання; клас 4.3 - речовини, що виділяють легкозаймисті гази при стиканні з водою; клас 5.1 - речовини, що окислюють; клас 5.2 - органічні пероксиди; клас 6.1 - токсичні речовини; клас 6.2 - інфекційні речовини; клас 7 - радіоактивні матеріали; клас 8 - корозійні речовини; клас 9 - інші небезпечні речовини та вироби.

А відтак, дизельне паливо відноситься до категорії небезпечні речовини та, як наслідок, до небезпечних вантажів.

Зі змісту пункту 25 частини третьої статті 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» вбачається, що надання послуг з перевезення небезпечних вантажів автомобільним транспортом підлягає ліцензуванню.

Разом з цим, позивачем не надано суду доказів про наявність як у ТОВ «Укрпапір» так і у ФОП ОСОБА_3 ліцензії на право здійснення господарської діяльності у сфері перевезення небезпечних вантажів автомобільним транспортом.

Також, позивачем не надано доказів залучення ТОВ «Укрпапір» та/або у ФОП ОСОБА_3 до виконання перевезень дизельного палива суб'єктів господарювання, які мають ліцензію на провадження даного виду господарської діяльності.

Крім цього, суд звертає увагу, що порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти (далі - нафта) і нафтопродуктів встановлений Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, яка затверджена спільним наказом Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 №281/171/578/155, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 за №805/15496 (далі - Інструкція).

Ця Інструкція поширюється на всі класи, типи, групи і види нафти та типи, марки і види (залежно від масової частки сірки) нафтопродуктів (абзац 2 розділу 1 Інструкції).

Вимоги цієї Інструкції є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України (далі - підприємства) (абзац 4 розділу 1 Інструкції).

Окрім іншого, вказаною Інструкцією передбачені вимоги до документального оформлення операцій пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти і нафтопродуктів, відображення цих операцій у бухгалтерському обліку. Також Інструкцією затвердженні типові форми документів, які мають бути складенні в процесі приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку товарної нафти і нафтопродуктів (додатки 1-37 до Інструкції).

Жодних документів, обов'язковість складання яких передбачена Інструкцією, позивачем суду не надано.

Також суду не надано доказів можливості сторонами здійснювати операції з постачання та зберігання дизельного палива (автотранспорту, який відповідає вимогам законодавства для здійснення перевезень нафтопродуктів; наявність у сторін засобів вимірювальної техніки; резервуарів для зберігання нафтопродуктів тощо).

Суду не надано також доказів транспортування та використання у власній господарській діяльності зазначених у податкових накладних автомобільних запчастин (факт їх оприбуткування, зберігання, заміни, тощо).

З урахуванням вищевикладеного суд констатує відсутність документального підтвердження виконання господарських зобов'язань за договором поставки від 15.02.2011 №56, а також доказів використання придбаного товару в господарській діяльності позивача, оскільки реальне виконання операцій з поставки продукції не підтверджується з огляду на відсутність необхідних первинних документів, що мають бути складені під час транспортування товару (товарно-транспортні накладні, подорожні листи), довіреностей на отримання матеріально технічних цінностей, його зберігання, відсутність документів які свідчили б про приймання продукції (акти приймання-передавання), технічних умов виробника, сертифікатів якості, свідоцтв про повірку робочого засобу вимірювальної техніки, градуіровочних таблиць резервуарів тощо; відсутність у постачальника та замовника матеріально-технічної бази для вчинення дій, що становлять зміст спірних операцій.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів, послуг, робіт або у разі якщо придбані товари, послуги, роботи не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та до витрат навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Ураховуючи вищезазначене, суд вважає висновок відповідача про порушення ТОВ "Укрпапір" вимог пункту 138.2 статті 138 та підпункту пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України при формуванні показників податкового кредиту та витрат за господарськими операціями з ФОП ОСОБА_3 та, як наслідок, прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень правомірним.

Щодо тверджень позивача про порушення посадовими особами вимог податкового законодавства при проведенні перевірки, то як вбачається з матеріалів справи ним були надані всі необхідні документи для проведення перевірки.

Суду не надано жодного доказу оскарження як наказу про проведення перевірки так і дій посадових осіб. Таких позовних вимог не було заявлено і у межах даного провадження.

Крім цього, наявність певних порушень за умови надання платником податків необхідних документів для проведення перевірки за своїми правовими наслідками жодним чином не спростовує висновків Акта перевірки, який складений за результатами її проведення.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів належними та допустимими доказами правомірність своїх рішень.

Водночас, докази подані позивачем, не підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог та були спростовані доводами відповідача.

З огляду на зазначене та беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є не обґрунтованими, а його вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, а доказів понесення ним інших витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не надано, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 70-72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панченко Н.Д.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 05 липня 2013 р.