Ухвала суду № 3222394, 11.02.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

К/С № К-11616/06

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.02.2009 р. м. Київ

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Бившевої Л.І

Сергейчука О.В.

Степашка О.І.

при секретарі Остапенку Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова

на рішенняГосподарського суду Львівської області від 09.03.2005 р.

та постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 26.04.2005 р.

у справі № 5/213-12/60

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Галина і Ко»

доДержавної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Львівської області від 09.03.2005 р., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.04.2005 р., позовні вимоги задоволені повністю. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення № 0000062630/0/04-23-2/207901161174/23-214 від 21.01.2005 р. та № 0000072630/0/04-23-2/2-7901161175/23-284 від 21.01.2005р. Стягнуто з ДПІ у Галицькому районі м. Львова на користь ТОВ «Галина і Ко» 85,00 грн. держмита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

ДПІ у Галицькому районі м. Львова подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду справи, своїх представників в судове засідання не направили.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення судів попередніх інстанцій, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

Актом № 6/26-0/20790116 від 20.01.2005 р. планової документальної перевірки за період з 01.04.2001 р. по 31.03.2004 р. зафіксовано порушення позивачем вимог:

п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР, що зумовило завищення позивачем валових витрат у сумі 450200,00 грн., що в свою чергу, призвело до заниження позивачем податку на прибуток за 4 квартал 2003 року на 110100грн. та 1 квартал 2004 року на 25000,00 грн.;

п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 р., яке полягало у безпідставному включенні до складу податкового кредиту витрати зі сплати податку на додану вартість: у листопаді 2003 року - 23375,00 грн., у грудні 2003 року - 50000,00 грн., у березні 2004 року -16667,00 грн., що призвело до завищення позивачем бюджетного відшкодування: у листопаді 2003 року на 421,00 грн., у грудні 2003 року на 31,00 грн. та до заниження податку на додану вартість: у листопаді 2003 року на 22954,00 грн., у грудні 2003 року на 49969,00 грн. та у березні 2004 року на 16667,00 грн.

На підставі акту перевірки податкова інспекція прийняла податкові повідомлення-рішення від 21.01.2005 р. № 0000062630/0/04-23-2/207901161174/23-214 про визначення позивачеві податкового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 135063,00 грн., в тому числі 90042,00 грн. основного платежу та 45021,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, а також податкове повідомлення-рішення № 0000072630/0/04-23-2/207901161175/23-284 від 21.01.2005 р. про визначення позивачеві податкового зобовязання з податку на прибуток на загальну суму 186640,00 грн., в тому числі 135100,00 грн. основного платежу та 51540 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Визнаючи недійсними вказані податкові повідомлення-рішення, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що надані ПП «Укртехнопроект» юридичні послуги використовувались позивачем як шляхом безпосереднього користування так і шляхом надання консультацій третім особам з аналогічних питань. Замовлені позивачем і виконані ПП «Укртехнопроект» роботи з ремонту автомобілів здійснювались з метою належного виконання позивачем власних зобовязань перед третіми особами. Факт надання юридичних послуг та послуг з ремонту автомобілів підтверджуються відповідними актами виконаних робіт.

Суд касаційної інстанції не може беззаперечно погодитися з позицією судів попередніх інстанції щодо правомірності віднесення до складу валових витрат витрати, повязані з наданням ПП «Укртехнопроект» юридичних консультаційних послуг та послуг з ремонту та заміни запасних частин автомобілів, марки яких зазначені у договорах, та формування податкового кредиту за цими операціями.

Сторони договорів № 1201-Г7 від 01.12.2003 р. та № 0301-Г15 пунктом 1 передбачили, що відповідно до умов договору виконавець приймає на себе зобовязання надати замовнику юридичні консультаційній послуги.

Пунктом 2 договорів встановлено, що загальна сума договорів становить 300000,00 грн. та 100000 грн. відповідно. При цьому, переліку видів юридичних консультаційних послуг та їх вартості договорами не визначено, з чого не можливо встановити, який обсяг таких послуг дорівнював саме загальній сумі договорів: 300000,00 грн. та 100000,00 грн. відповідно.

Договорами не передбачено умов про те, що замовник зобовязаний сплачувати виконавцю загальні суми договорів (300000,00 грн. та 100000,00 грн. відповідно) незалежно від виду та обсягу наданих послуг.

Згідно із приписами п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Суд касаційної інстанції не може погодитися з судами попередніх інстанцій про те, що документи, якими позивач хоче підтвердити спірні валові витрати, а саме акти здачі-приймання послуг та додатки до них, в яких зазначено лише зміст юридично-консультаційних послуг, є такими, що беззаперечно підтверджують такі витрати, оскільки первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обовязкові реквізити, передбачені ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-XIV. В іншому ж випадку, у платника податку не виникає права відносити до складу валових витрат витрати без належних на те документів, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Валові витрати можуть бути підтверджені лише тими документами, які свідчать про реальність виконання договору, зміст, обсяг наданих послуг та їх вартість.

Частина 2 ст. 9 вказаного закону висуває до первинних документів такий обовязковий реквізит як зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції.

З огляду на викладене, за відсутності інших доказів, які б підтверджували фактичне надання конкретних послуг, документи, на підставі яких сформовані валові витрати за спірними господарськими операціями, самі по собі не можуть беззаперечно підтверджувати право платника на їх формування.

У розрізі викладеного, при вирішенні даної справи необхідно було зясувати, чи надавалися фактично юридично-консультативні послуги, у яких обсягах, розмежувати їх вартість, зясувати, яким чином формувалася їх вартість.

Тільки за умови достовірного встановлення обставин щодо реальності наданих послуг, наявності правових та фактичних підстав для віднесення витрат з придбання послуг до складу валових, можна визнати правомірним віднесення до складу валових витрат витрати з придбання послуг, та відповідно право на формування податкового кредиту.

При наданні оцінки правомірності віднесення позивачем до складу валових витрат витрати, повязані з ремонтом автомобілів, передбаченими відповідними договорами позивача з «Укртехнопроект», необхідно дослідити питання реального існування та належності автомобілів замовнику послуг, що впливає на подальший висновок щодо придбання послуг з метою використання у власній господарській діяльності.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції вважає за правильне скасувати оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи судам слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від встановлених обставин, вирішити спір у відповідності із нормами законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова задовольнити.

Рішення Господарського суду Львівської області від 09.03.2005 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.04.2005 р. скасувати, а справу направити на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Л.І. Бившева

О.А. Сергейчук

О.І. Степашко