Ухвала суду № 3222393, 11.02.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

                                                                                                                                                                                К/С  № К-27001/06

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ  

                                                        УХВАЛА

                                               ІМЕНЕМ УКРАЇНИ            

11.02.2009 р.                                                                                               м. Київ

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді  Пилипчук Н.Г.

суддів                        Ланченко Л.В.

   Бившевої Л.І.

   Сергейчука О.В.

                                Степашка О.І.

при секретарі         Остапенку Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі

на постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 03.04.-25.04.2006 р.

та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.07.2006р.

у справі № 2-25/5122-2006А

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Кримхліб»   

до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим, -

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

                                            ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 03.04.-25.04.2006 р., залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.07.2006 р., позов задоволено.  Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Сімферополі № 0000172301/0 від 05.01.2005 р., № 0000172301/1 від 29.04.2005 р., № 0000172301/2 від 30.05.2005р. та стягнуто з Державного бюджету України на користь ВАТ «Кримхліб» 3,40 грн. державного мита.

ДПІ у м. Сімферополі подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та постановити нове рішення про відмову у позові. Посилається на порушення судами норм матеріального права, а саме: ст. 13 Указу Президента України «Про деякі питання з дерегулювання підприємницької діяльності», п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 4.3.1 п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість».

Перешкод для здійснення касаційного розгляду справи за відсутності представників сторін, належним чином повідомлених про день, час та місце касаційного розгляду справи, судом касаційної інстанції не встановлено.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення судів попередніх інстанцій, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

Актом перевірки № 249/23-8/00381580 від 31.12.2004 р. донараховано позивачеві 47311 грн. податку на додану вартість та штрафні санкції у сумі 23656грн.

Донарахування податкового зобов’язання пов’язане з такими обставинами:

У лютому 2004 року позивачем у ЗАТ «Лізингова компанія «Хліб України» (пов’язана особа) придбано борошно третього класу у кількості 458,75 тон за ціною 1090 грн. за одну тону, усього на суму 500037,50 грн. За даними торгів Кримської аграрної біржі ціна за одну тону пшениці третього класу у 2004 році складала 748 грн. Різниця у ціні дорівнює 156892,50 грн., з якою податковим органом за лютий 2004 року визначено до сплати 31378,50 грн. податку на додану вартість.

У грудні 2003 року позивачем придбано борошно першого сорту у кількості 32,07 тон за ціною 1542 грн. за 1 тону, усього на суму 49451,94 грн.; придбано борошно вищого сорту у кількості 33,47 тон за ціною 1667 грн. за 1 тону, усього на суму 55794,49 грн. За даними торгів Кримської аграрної біржі ціна за одну тону борошна першого сорту у другому півріччі 2003 року складала 1373 грн., а за одну тону борошна вищого сорту – 1504 грн. Різниця у ціні дорівнює 5419,83 грн. та 5455,61 грн. відповідно, за якою податковим органом за грудень 2003 року визначено до сплати 1083,96 грн. та 1091,12 грн. відповідно, а разом 2175,08 грн. податку на додану вартість.

Позиція податкового органу полягає у тому, що позивач, виходячи із вимог п.п. 7.4.2. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», купуючи пшеницю та борошно у пов’язаної особи за цінами вищими за звичайні ціни, мало обраховувати свої витрати виходячи із звичайних цін. Різниця у цінах на придбання товарів у пов’язаної особи не відноситься до складу валових витрат. Податковий орган дійшов висновку, що позивач завищив валові витрати, а відповідно і завищив податковий кредит з податку на додану вартість..

Крім того, податковий орган нарахував позивачеві податку на додану вартість у сумі 7727,18 грн. за продаж обідів за ціною 1 грн., вважаючи, що позивач допустив порушення вимог п.п. 3.1.1. п. 3.1  ст. 3 та п.п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР.

Позиція податкового органу полягає у тому, що харчування працівників у їдальні за ціною нижче, ніж собівартість, є формою натуральної оплати труда фізичних осіб і має оподатковуватися за правилами п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість».

За порушення структурними підрозділами позивача вимог податкового законодавства податковим органом донараховано Алуштинському хлібокомбінату податку на додану вартість у сумі 2784 грн., Феодосійському хлібокомбінату – у сумі 3215 грн., Джанкойському хлібокомбінату – у сумі 31грн.

На підставі акту перевірки податковою інспекцією у місті Сімферополі прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000172301/0 від 05.01.2005 р. про визначення ВАТ «Кримхліб» податкового зобов’язання з податку на додану вартість у загальній сумі 70967 грн., у тому числі 47311 грн. основного платежу та 23656 грн. штрафних санкцій.

За наслідками адміністративного оскарження прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000172301/1 від 29.04.2005 р. та податкове повідомлення-рішення № 0000172301/2 від 30.05.2005 р. про визначення ВАТ «Кримхліб» податкового зобов’язання з податку на додану вартість у тій же самій сумі.  

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо необґрунтованості донарахування податковим органом позивачеві податку на додану вартість за висновками про заниження такого податку у зв’язку із завищенням податкового кредиту, спричиненого завищенням валових витрат, які, у свою чергу, розраховувались виходячи із ціни пшениці та борошна, придбаних у  пов’язаної особи, що не відповідає рівню звичайних цін, тобто є більшою за звичайну.

Відповідно до п. 1.20.1 п. 1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Пункт 1.20.8 вказаного Закону обов’язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладає на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований п. 1.20.2 Закону України«Про оподаткування прибутку підприємств», в межах якого податковий орган зобов’язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Відповідно до абз. другого п.п. 1.20.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності – однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Відповідно до п. 13 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» від 23.07.1998 р. № 817/98   індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

Отже, виходячи з приписів наведеної норми законодавства звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях мають бути установлені на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, проведеної уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.

Визначення рівня звичайних цін податковим органом здійснено на підставі інформації Кримської аграрної біржі, яка правильно відхилена судами попередніх інстанцій з огляду на те, що така інформація стосується цін, що склалися на торгах в одному регіоні України – Криму, а операції з придбання пшениці та борошна здійснені між контрагентами, розташованими у різних регіонах України. Таким чином, дана інформація не може розцінюватися як статистичні дані щодо цін на внутрішньому ринку України у розумінні п. 13 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» від 23.07.1998 р.  № 817/98.  

 Підпунктом 1.20.6. п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено: у разі коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

За таких обставин, не може вважатися доведеним податковим органом той факт, що ціна товару, визначена у договорах з придбання у пов’язаної особи пшениці та порошна, не відповідає рівню звичайної ціни. А тому, виходячи із положень п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», необхідно вважати, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. 

Є правильними висновки судів попередніх інстанцій стосовно відсутності у позивача підстав для оподаткування операцій з надання харчування працівникам за ціною 1 гривні за обід за правилами п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість».

За правилами п. 4.2. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР  оподатковуються операції з поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Як достеменно встановлено судами попередніх інстанцій, харчування працівникам вартістю 1 гривня за обід надавалось на підставі колективного договору, доплата до повної вартості товару покривається за рахунок прибутку підприємства, що не суперечить вимогам трудового законодавства.

Різниця між фактичною вартістю обідів та їх продажною вартість, яка перекривається за рахунок прибутку підприємств, не може розглядатися як натуральна виплата у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, на чому наполягає податковий орган, оскільки не носить ознак заробітної плати - винагороди, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Враховуючи наведене, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржених судових рішень не вбачається.

        Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

                                                    УХВАЛИВ :

       Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 03.04.-25.04.2006 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.07.2006 р. – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.

Головуючий суддя                              Н.Г. Пилипчук

       Судді                                                    Л.В. Ланченко

                                                                             Л.І. Бившева

                                                                             О.А. Сергейчук

                                                                             О.І.  Степашко