Ухвала суду № 3222054, 10.02.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД  УКРАЇНИ

01029 м.Київ, вул.Московська,8

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

10.02.2009№К-28873/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

КарасяО.В. (головуючого), 

БрайкаА.І.,  ГолубєвоїГ.К.,  РибченкаА.О., ФедороваМ.О.

при секретарі: КаліушкуФ.А.

представники сторін в судове засідання не з’явились, про час і місце судового засідання повідомлені належним чином

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м.Донецька на постанову Господарського суду Донецької області від25.05.2006 та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від18.07.2006 по справі№22/128а

за позовом    Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м.Донецька

до                    Державної виконавчої служби у Куйбишевському районі м.Донецька

про                 визнання нечинною постанови ДВС

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Куйбишевському районі м.Донецька (далі–ДПІ) звернулася до суду зі позовною заявою, в якій просить визнати нечинною постанову Державної виконавчої служби у Куйбишевському районі м.Донецька (далі-ДВС) від21.04.2006 про повернення стягувану виконавчого документу від27.09.2005 №28/240пд; зобов’язання Державну виконавчу службу у Куйбишевському районі м.Донецька прийняти до виконання наказ Господарського суду Донецької області від27.09.2005 у справі№28/240пд про стягнення з Приватного науково – виробничого підприємства «П’єзотехніка» (83008, м.Донецьк, вул.Умова,1, ЄДРПОУ 31247503) в доход держави мембрани з п’єзоелементами у кількості 5000шт., корпуси п’єзовипромінювача у кількості 5000шт., отриманих згідно податкової накладної від26.11.2002 №11265 та виконати усі передбачені Законом «Про виконавче провадження» дії щодо виконання цього наказу.

Постановою Господарського суду Донецької області від25.05.2006, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від18.07.2006 по справі№22/128а - в позові відмовлено.

При цьому судами встановлено, що 27.09.2005 Господарським судом Донецької області у справі№28/240пд видано наказ про стягнення з Приватного науково – виробничого підприємства «П’єзотехніка» (83008, м.Донецьк, вул.Умова,1, ЄДРПОУ 31247503) в доход держави мембрани з п’єзоелементами у кількості 5000 шт., корпуси п’єзовипромінювача у кількості 5000шт., отриманих згідно податкової накладної від26.11.2002 №11265.

18.04.2006 ДВС відкрите виконавче провадження №4-516 по примусовому виконанню наказу Господарського суду Донецької області від27.09.2005 у справі№28/240пд.

20.04.2006 державним виконавцем ДВС здійснений вихід за адресою: мДонецьк, вул.Умова,1, та складений акт, в якому зафіксовано, що Приватне науково – виробниче підприємство «П’єзотехніка» за зазначеною адресою не знаходиться, стягнути мембрани з п’єзоелементами у кількості 5000шт. та корпуси п’єзовипромінювача у кількості 5000шт. неможливо.

Постановою від21.04.2006 ДВС повернула наказ Господарського суду Донецької області від27.09.2005 у справі№28/240пд стягувачеві.

Відповідно до встановленого, судові рішення обґрунтовані ст.1, ст.20, п.5 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження», визнаючи, що посилання на ч.5 ст.42 цього Закону є помилковим, так як позивач (ДПІ) не представив суду доказів надання виконавчій службі письмової згоди відшкодувати витрати на розшук боржника та авансувати ці витрати відповідно до зазначеної норми Закону.

Не погодившись із постановою Господарського суду Донецької області від25.05.2006 та ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від18.07.2006 по справі№22/128а, ДПІ у Куйбишевському районі м.Донецька подала касаційну скаргу на зазначені судові рішення, які просить скасувати та задовольнити позов, обґрунтовуючи тим, що від ДВС не поступало до ДПІ у пропозицій щодо авансування витрат на розшук боржника, а за пропозиції – ДПІ звернулось би до органів прокуратури зі скаргою про порушення органами ДВС законодавства України.

Крім того скаржник звертає увагу на те, що органи ДПІ та органи ДВС пов’язані між собою завданнями, покладеними на них Урядом України. Тобто, вважає скаржник, законом встановлений прямий обов'язок ДВС виконувати судові рішення та невиконання яких має ознаки злочину.

Відповідач заперечення на касаційну скаргу не надав.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В силу ст.1 Закону України від21.04.1999 №606-XIV«Про виконавче провадження» (зі змінами в редакції Закону №3541 від15.03.2006) – виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення). При цьому згідно ч.5 ст.40 цього Закону - виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається стягувачеві: якщо в результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання боржника - фізичної особи (за винятком виконавчих документів, зазначених у частині першій статті 42 цього Закону), а також виконавчих документів, за якими мають бути стягнені грошові кошти чи інше майно, та інших виконавчих документів, які можуть бути виконані без безпосередньої участі боржника.

Крім того згідно п.5 ст.42 зазначеного Закону - за іншими виконавчими документами державний виконавець може звернутися до суду з поданням про розшук боржника або дитини чи винести постанову про оголошення розшуку майна боржника за наявності письмової згоди стягувача відшкодувати витрати на розшук та авансувати зазначені витрати відповідно до цього Закону. В цьому випадку стягувач має право у судовому порядку вимагати від боржника компенсації витрат, пов'язаних з проведенням розшуку.

Отже, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач не представив суду доказів надання виконавчій службі письмової згоди відшкодувати витрати на розшук боржника та авансувати ці витрати відповідно до зазначеної норми Закону, суд касаційної інстанції погоджується із висновком судів про те, що ДВС здійснив усі передбачені Законом України «Про виконавче провадження» дії для виконання наказу Господарського суду.

При цьому на спростування заперечень скаржника необхідно зазначити, що відповідно до ч.1 ст.20 Закону України «Про виконавче провадження» - виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, які можуть вчиняти виконавчі дії по виконанню рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

Тобто є помилковою позиція скаржника про те, що ДВС повинен виконати всі дії по розшуку боржника в порядку ст.42 Закону України «Про виконавче провадження», так як саме ч.1 ст.42 зазначеного Законувизначено, що у разі відсутності відомостей про місце проживання (знаходження) боржника за виконавчими документами про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'ю або у зв'язку з втратою годувальника, а також дитини за виконавчими документами про відібрання дитини державний виконавець звертається до суду з поданням про винесення ухвали про розшук боржника або дитини.

Таким чином суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку, про законність дій відповідача. Отже зазначена позиція скаржника є помилковою, а тому безпідставною. Відповідно постанова Господарського суду Донецької області від25.05.2006 та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від18.07.2006 по справі№22/128а скасуванню не підлягають, як такі, що винесені за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального права. А касаційна скарга висновків судів не спростовує.

Керуючись ст.ст. 160, 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м.Донецька залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Донецької області від25.05.2006 та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від18.07.2006 по справі№22/128а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст.ст.237-239 КАС України.

Головуючий                                                            О.В.Карась

Судді                                                                         А.І.Брайко

                                                                                  Г.К.Голубєва

                                                                                  А.О.Рибченко

                                                                                  М.О.Федеров