Ухвала суду № 3221895, 25.02.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

К/С № К-10839/06

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.02.2009 р. м. Київ

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Сергейчука О.А.

Степашка О.І.

при секретарі Остапенку Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Запоріжжя

на рішенняГосподарського суду Запорізької області від 01.10.2004 р.

та постановуЗапорізького апеляційного господарського суду від 09.02.2005р.

у справі № 5/229

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТ»

доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 01.10.2004 р., залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 09.02.2005 р., позов задоволено частково. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя від 09.08.2004р. № 0000282304/0 та № 0000272304/0. Провадження у справі в частині скасування податкових повідомлень-рішень від 09.08.2004 р. №0000282304/0 та №0000272304/0 припинено. Стягнуто з ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя на користь ТОВ «АРТ» 85 грн. витрат на держмито та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжяподала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нову постанову про відмову у позові. Посилається на порушення судами норм матеріального права, а саме: п.п.1.3, 1.7, 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.4 п. 7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР.

Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду справи, своїх представників в судове засідання не направили.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення судів попередніх інстанцій, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

Актом перевірки від 09.08.2004 р. № 136/23-3-30473405 зафіксовано порушення позивачем вимог п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.4 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст.7, п. 1.3, 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», що зумовило заниження податку на додану вартість на загальну суму 14017,00 грн., у тому числі: за грудень 2002 року на 7149,00 грн., за лютий 2003 року на 2409,00 грн., за березень 2003 року на 4459,00 грн., та завищення відємного значення з податку на додану вартість на загальну суму 109844,00 грн., у тому числі: за грудень 2002 року на 6550,00 грн., за лютий 2003 року на 4583,00грн., за березень 2003 року на 14047,00 грн., за квітень 2004 року на 51750,00 грн., за травень 2004 року на 32914,00 грн.

Податкова інспекція дійшла висновку щодо неправомірного формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виданих постачальником металобрухту ПП «Тібія», яке, в свою чергу придбало металобрухт:

у ПП «Фінеко», яке має ознаки фіктивності: остання декларація з податку на додану вартість та податку на прибуток подана до державної податкової інспекції за лютий 2003 року з нульовими показниками, з серпня 2003 року в органи державної податкової служби не звітує;

у ПП «Фаворит-2003», статутні документи якого визнані недійсними рішенням Артемівського районного суду м. Луганська від 07.05.2003 року, а реєстрація як платника податку на додану вартість визнана недійсною з 06.11.2002р.;

у ПП «Прогрес-плюс», яке має ознаки фіктивності: з лютого 2003 року звіти про фінансово-господарську діяльність до податкової інспекції не подавало, за юридичною адресою не знаходиться;

Також податкова інспекція дійшла висновку щодо неправомірного формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виданих постачальником металобрухту ТОВ ПІФ «Зеніт», яке, в свою чергу придбало металобрухт у ПП «Н.Синтез», ліквідованого за власним рішенням від 28.05.2004 р., свідоцтво платника податку на додану вартість ліквідовано 20.05.2004 р., звіти про фінансово-господарську діяльність за квітень-травень 2004 року не подавалися.

За результатами перевірки податковою інспекцією прийняті податкові повідомлення-рішення від 09.08.2004 р.:

№ 0000282304/0 про визначення позивачеві податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 14017,00 грн. та застосовані штрафні санкції на підставі п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у сумі 7008,50 грн.;

№ 0000272304/0 про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 109844,00 грн. за застосування штрафних санкцій у розмірі 12590,00 грн.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що судами повно встановлені обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Так, судами попередніх інстанцій достеменно встановлена наявність належним чином оформлених податкових накладних, виписаних продавцями ПП «Тібія» та ТОВ ПІФ «Зеніт», зареєстрованими платниками податку, що відповідає вимогам п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР.

Податкові накладні є документами, що засвідчують факт придбання платником податків товару (робіт, послуг), з дати отримання яких, згідно із приписами п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього ж Закону, у платника виникає право на податковий кредит (за умови, якщо така подія є першою порівняно з іншою законодавчо визначеною подією), та які, виходячи із змісту п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 цього ж закону, підтверджують право платника податку на включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку на додану вартість.

Судами попередніх інстанцій не встановлено жодного порушення вимог законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту.

Згідно із п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (у редакції, чинній до внесення змін, які набули чинності з 31.03.2005р.) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Суд касаційної інстанції вважає, що зазначені податковою інспекцією в акті перевірки вищенаведені підстави для виключення зі складу податкового кредиту сплачених позивачем сум податку на додану вартість та зменшення суми бюджетного відшкодування не є правовими підставами для такого зменшення.

Відсутність підтвердження сплати податку на додану вартість попереднім постачальником у ланцюгу постачання товару, визнання недійсними у судовому порядку установчих документів одного з постачальників у ланцюгу постачання, неподання таким постачальником фінансово-господарської звітності не впливає на віднесення позивачем (покупцем) до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час формування спірного податкового кредиту) не ставив право платника податку на додану вартість на формування податкового кредиту в залежність від належного виконання постачальниками своїх податкових зобовязань та сплати ними сум податків до державного бюджету.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обовязку з перевірки відповідності законодавству установчих документів усіх попередніх постачальників товару у ланцюгу постачання та дотримання ними вимог податкового законодавства.

Відповідальність платника податку у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, настає лише у разі непідтвердження податковими накладними на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби сум податку, попередньо включених до складу податкового кредиту (абз. 2 п.п.7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Згідно із п.п. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до абз. 1, 2 п.п. 7.7.3. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (із змінами, внесеними згідно із Законом України від 04.03.1998 р. № 169/98-ВР) у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має відємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації. Підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період. За бажанням платника податку сума бюджетного відшкодування може бути повністю або частково зарахована в рахунок платежів з цього податку. Таке рішення платника податку відображається в податковій декларації.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, позивач у порядку, передбаченому п.п. 7.7.2 п. 7.7. ст. 7 вказаного закону, подав до податкового органу податкові декларації за спірні періоди, де відобразив суму бюджетного відшкодування.

Посилання податкової інспекції, як на підставу для зменшення позивачеві суми відшкодування податку на додану вартість, на порушення останнім при заявленні до відшкодування податку на додану вартість та судами попередніх інстанцій при вирішенні даного спору приписів п. п. 1.3, 1.7., 1.8 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР, визнається судом касаційної інстанції безпідставним.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, встановлений п. 7.7 Закону України «Про податок на додану вартість», приписи якого позивачем були дотримані.

Пунктами 1.3, 1.7, 1.8 вказаного Закону визначено терміни «платника податку», «податкового кредиту» та «бюджетного відшкодування», які вживаються у розумінні цього Закону і які платником податку не можуть порушуватися при визначенні суми відємного значення з податку на додану вартість та заявленні такої суми до відшкодування.

За таких обставин, висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на нормах Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97-ВР та узгоджуються із встановленими обставинами, у звязку з чим не вбачається підстав для задоволення касаційної скарги і скасування законних та обґрунтованих судових рішень.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Запоріжжя залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 01.10.2004 р. та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 09.02.2005 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло

О.А. Сергейчук

О.І. Степашко