Ухвала суду № 32215920, 03.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" липня 2013 р. м. Київ К/800/27394/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,

за участю секретаря Стоцького О.І.,

представників позивача Ахтімірової М.Г., Мартинюк Н.М.,

представників відповідача Шевченко Н.О., Каркачової В.А., Клиновського Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську Державної податкової служби

на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.04.2013 року

у справі № 2а/1270/7240/2012

за позовом приватного акціонерного товариства «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія» (далі - позивач, ПРАТ «ЛИНІК»)

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську Державної податкової служби (далі - відповідач, СДПІ по роботі з ВПП у м. Луганську ДПС)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ПРАТ «ЛИНІК» звернулось у вересні 2012 року до суду з адміністративним позовом до СДПІ по роботі з ВПП у м. Луганську ДПС, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000228022 від 06.07.2012 року.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 28.02.2013 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено у повному обсязі.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.04.2013 року постанова Луганського окружного адміністративного суду від 28.02.2013 року скасована та прийнята нова постанова, якою позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення від 06.07.2012 року № 0000228022, прийняте СДПІ по роботі з ВПП у м. Луганську ДПС про збільшення ПРАТ «ЛИНІК» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 9 327 334,00 грн, з яких за основним платежем 8 449 675,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 877 659,00 грн. Присуджено з державного бюджету України на користь ПРАТ «ЛИНІК» витрати по сплаті судового збору у розмірі 8599,40 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

З наданих відповідачем документів вбачається, що в силу положень ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Луганську Державної податкової служби підлягає заміні її правонаступником Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Луганську Міжрегіонального головного управління Міндоходів.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в період з 20.02.2012 року по 13.06.2012 року СДПІ по роботі з ВПП у м.Луганську ДПС проведено документальну планову виїзну перевірку ПРАТ «ЛИНІК» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.12.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.12.2011 року, за результатами якої складено акт від 20.06.2012 року за № 47/23-01/32292929.

За висновками акту позивачем, зокрема, порушено п.п. 7.7.1 п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 168/97-ВР), п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

За висновками акту перевірки СДПІ по роботі з ВПП у м. Луганську ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.07.2012 року за № 0000228022, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на суму 9 327 334,00 грн., у тому числі, за основним платежем 8 449 675,00 грн. та 877 659,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Зменшуючи суму бюджетного відшкодування спірним податковим повідомленням-рішенням, відповідач виходив з відсутності доказів фактичного здійснення господарських операцій на підставі яких позивачем у період жовтень 2010 року - грудень 2011 року сформований податковий кредит з ПДВ з наступними контрагентами: ТОВ «ДС Електрик Інжиниринг», ТОВ «Укренергонафтогазбуд», ТОВ «Есмє», ТОВ «Укрпромсервіс», ТОВ «Електропроектпроммонтаж», ПП «Лігохім», ТОВ «Вентуріс», ТОВ «ТНК-ВР Коммерс», ПП «Торговий дім Фрегат», ТОВ «Днепрпромтех 97».

Реальність угод та дійсність господарських операцій з контрагентами позивача судом апеляційної інстанції встановлена з підтвердженням матеріалами справи, а саме: податковими та видатковими накладними, актами приймання-передачі, платіжними документами тощо.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції погодився з позицією податкового органу про нікчемність правочинів, виходячи із зазначених в акті перевірки обставин щодо відсутності у постачальників відповідних видів господарської діяльності та необхідних умов для ведення такої, трудових ресурсів, основних фондів, не надання доказів на підтвердження якості придбаного товару, транспортування, обліку та зберігання на підприємстві до його використання.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги повністю не визнав обґрунтованими висновки суду першої інстанції, оскільки, за умови реального здійснення платником податку (покупцем товару) господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу його активів, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на нарахування податкового кредиту. Висновки про нереальність господарських операцій зроблені судом першої інстанції лише з посиланням на порушення контрагентами певних правил ведення господарської діяльності, відсутності у контрагентів необхідних ресурсів, не підтвердження позивачем документально якості придбаного товару, відсутності товарно-транспортних накладних тощо. Проте, допущені постачальниками товару порушення правил ведення господарської діяльності, відсутність у позивача ТТН по окремим господарським операціям за наявності інших первинних документів, якими підтверджується факт реального придбання платником податку (покупцем) робіт та послуг, не можуть розглядатися як підстави для позбавлення такого платника права на нарахування податкового кредиту.

Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

В період, що перевірявся діяли норми Закону України «Про податок на додану варість» до 01.01.2011 року, та з 01.01.2011 року ПК України.

Відповідно до абз. 1, 2 п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР (в редакції на момент формування податкового кредиту) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 цього Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п. п. 198.1, 198.6 ст. 198 ПК України, який набрав чинності з 01.01.2011 року, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно п. 200.2 ст. 200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно з п. п. 200.1, 200.3, 200.4 ст. 200 зазначеного Кодексу сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду; при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду; якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Таким чином, визначальним фактом права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість в наступному податковому періоді є фактична оплата ним сум такого податку продавцю товарів (послуг) у попередньому податковому періоді, яка позивачем здійснена з отриманням податкових накладних, що підтверджується дослідженими судами матеріалами справи.

Судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло його права на податковий кредит. Натомість встановлено, що перевіряючому органу позивачем було надано всі первинні документи, які підтверджують здійснення господарських операцій з придбання робіт та послуг з ТОВ «ДС Електрик Інжиниринг», ТОВ «Укренергонафтогазбуд», ТОВ «Есмє», ТОВ «Укрпромсервіс», ТОВ «Електропроектпроммонтаж», ПП «Лігохім», ТОВ «Вентуріс», ТОВ «ТНК-ВР Коммерс», ПП «Торговий дім Фрегат», ТОВ «Днепрпромтех 97».

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару (послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Податковим органом не наведено доводів та доказів тому, що позивач діяв без належної обачності та був обізнаним про допущення його контрагентом певних порушень законодавства при створенні підприємства чи веденні господарської діяльності.

Доводи податкового органу щодо нікчемності вчинених позивачем господарських зобов'язань є необґрунтованими, оскільки для цього необхідно встановити наявність у платника податку при вчинення таких зобов'язань мети, суперечної інтересам держави і суспільства. Про наявність такої мети у платника податку (покупця) не можуть свідчили лише факти певних порушень правил ведення господарської діяльності чи оподаткування постачальниками товару.

Тому, враховуючи дослідження судом апеляційної інстанції факту реального здійснення позивачем господарських операцій з придбання робіт та послуг, в результаті чого підтверджено отримання позивачем робіт та послуг з метою використання у господарській діяльності, доводи податкового органу щодо неправомірного формування позивачем податкового кредиту та від'ємного значення, які викладені у касаційній скарзі та які збігаються з наведеними в акті перевірки обставинами, суд касаційної інстанції знаходить безпідставними.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваного рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 55, 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Замінити Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у м. Луганську Державної податкової служби правонаступником Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Луганську Міжрегіонального головного управління Міндоходів.

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Луганську Міжрегіонального головного управління Міндоходів - залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.04.2013 року у справі № 2а/1270/7240/2012 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько