Постанова № 32213933, 02.07.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

« 01» липня 2013 р. Справа №920/314/13-г

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пуль О.А., суддя Лакіза В.В., суддя Хачатрян В.С.,

при секретарі Ісаєвій А.Ю.,

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - Євков Є.М., за довіреністю б/н від 26.06.2013 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Укрнафтотрейд», м.Київ (вх.№1653С/2-7) на рішення господарського суду Сумської області від 16.04.2013 року по справі №920/314/13-г,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Укрнафтотрейд», м.Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумський завод гумотехнічних виробів», м.Суми,

про стягнення 127122,75 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2013 року ТОВ «Торговий дім «Укрнафтотрейд» (позивач у справі) звернулося до господарського суду Сумської області з позовною заявою до ТОВ «Сумський завод гумотехнічних виробів» (відповідач у справі), в якій просило стягнути з відповідача на користь позивача грошову суму у розмірі 127122,75 грн., з яких: 45000,00 грн. - сума основного боргу, 80992,06 грн. - штрафні санкції, нараховані за прострочення виконання, 300,36 грн. - збитки від інфляції, 830,42 грн. - 3% річних від простроченої суми у зв'язку із неналежним виконанням договору №БНД/115 купівлі-продажу нафтопродуктів на умовах поставки автомобільним, залізничним транспортом або самовивозу з додатками №1 від 06.07.2012 року та №2 від 06.08.2012 року.

26.03.2013 року позивач звернувся до господарського суду з заявою про зменшення позовних вимог та з урахуванням вказаної заяви просив суд стягнути з відповідача на користь позивача 46310,12 грн., з яких: 40124,76 грн. - штраф, 4904,16 грн. - пеня, 980,83 грн. - 3% річних та 300,36 грн. - збитків від інфляції. Крім того, позивач просив у разі ухвалення рішення по справі на його користь, стягнути з відповідача пропорційно до суми задоволених позовних вимог, суму витрат ТОВ «Торговий дім «Укрнафтотрейд» на оплату судового збору у розмірі 2542,46 грн. та суму витрат на послуги адвоката Пасічник К.М. в розмірі 30000,00 грн.

Рішенням господарського суду Сумської області від 16.04.2013 року по справі №920/314/13-г (суддя Зражевський Ю.О.) позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумський завод гумотехнічних виробів» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Укрнафтотрейд» 4904 грн. 16 коп. пені, 980 грн. 83 коп. - 3% річних, 300 грн. 36 коп. інфляційних збитків, 3000 грн. 00 коп. адвокатських витрат, 1720 грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору.

В іншій частині позову - відмовлено.

Повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю «Торговий дім

«Укрнафтотрейд» з державного бюджету України судовий збір в розмірі 1121 грн. 66 коп., у зв'язку зі зменшенням позивачем розміру позовних вимог, що сплачений відповідно до платіжного доручення №63 від 11.02.2013 року, оригінал якого міститься в матеріалах справи № 920/314/13-г.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Укрнафтотрейд» з рішенням суду першої інстанції не погодилося та звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 16.04.2013 року по справі №920/314/13-г в частині відмови позивачу у стягненні з відповідача штрафу у розмірі 40124,76 грн., судових витрат, у тому числі - витрат на правову допомогу у розмірі 27000,00 грн. та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив в задоволені позовних вимог про стягнення суми штрафу у розмірі 40124,76 грн. в порядку передбаченому п.5.5 договору №БНД/115, оскільки мотивація суду першої інстанції охоплює собою лише два із чотирьох передбачених способів визначення розміру штрафу, передбачених ч.4 ст.231 Господарського кодексу України, в той час, як поза увагою суду залишилися іще два способи, передбачених названою статтею. Окрім того, скаржник зазначає, що з урахуванням змісту ст. 6 Цивільного кодексу України, існування якої не було враховано судом при прийнятті рішення, сторони цивільно-правового договору можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, до яких відноситься і Цивільний кодекс України та врегулювати відносини на власний розсуд.

Крім того, апелянт зазначає, що суд неправомірно відмовив у задоволенні заявлених позовних вимог по суті спору, а відтак, за умови задоволення позову судом апеляційної інстанції, позивач вважає, що із відповідача на його користь повинно бути стягнуто 30000,00 грн., витрачених на правову допомогу.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 30.05.2013 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Укрнафтотрейд» прийнято до провадження та призначено до розгляду.

01.07.2013 року від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№5332), в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та рішення господарського суду Сумської області по справі №920/314/13-г від 16.04.2013 року - залишити без змін, оскільки воно є законним, обґрунтованим, прийнятим у відповідності до норм матеріального та процесуального права при повному, всебічному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи.

Ухвала суду про прийняття апеляційної скарги до провадження та призначення її до розгляду на 01.07.2013 року була направлена сторонам рекомендованим листом 30.05.2013 року за адресами, зазначеними в апеляційній скарзі, і отримана позивачем 03.06.2013 року та відповідачем 06.06.2013 року, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення, які долучені до матеріалів справи. Однак, відповідач у судове засідання не з'явився, про причини не з'явлення суд не повідомив.

Ухвалою суду від 30.05.2013 року суд попереджав сторони, що у разі не з'явлення їх представників у судове засідання та не надання витребуваних судом документів, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами та за відсутністю представників сторін. Таким чином, враховуючи належне повідомлення відповідача та те, що його явка у судове засідання не була визнана обов'язковою, справа розглядається за його відсутності.

У судовому засіданні 01.07.2013 року представник відповідача пояснив, що проти позиції апелянта заперечує у повному обсязі з підстав, викладених у його відзиві.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї доводи, заслухавши пояснення представника відповідача, а також перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, у липні 2012 року між позивачем та відповідачем укладено договір №БНД/115 купівлі-продажу нафтопродуктів на умовах поставки автомобільним, залізничним транспортом або самовивозу з додатками №1 від 06.07.2012 року та №2 від 06.08.2012 року, згідно умов якого постачальник (позивач) зобов'язався поставити, а покупець (відповідач) прийняти та сплатити вартість нафтопродуктів (продукцію) в порядку та на умовах, передбачених даним договором.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, підставами виникнення яких, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Відповідно до п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язок.

Договір є підставою виникнення господарського зобов'язання, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Відповідно до видаткових накладних №89 від 12.07.2012 року, №107 від 07.08.2012 року, №131 від 18.09.2012 року у період з 06.07.2012 року по 25.10.2012 року за вищевказаним договором позивачем поставлено відповідачу нафтопродукти загальною вартістю 369150,90 грн.

У відповідності до п. 3.1 договору, умови, базис і термін поставки продукції повинні були узгоджуватись позивачем та відповідачем додатково та відображатись у додатках до договору. В разі не підписання таких додатків, постачання товару здійснюється на умовах стовідсоткової передплати. При цьому, виключним правом позивача (постачальника) залишається право поставити продукцію відповідачеві (покупцеві) до моменту надходження такої передоплати на поточний рахунок позивача. У випадку, якщо протягом дня, коли таку продукцію було відвантажено, кошти покупця на поточний рахунок постачальника не надійшли, позивач нараховує відповідачеві штрафні санкції, передбачені цим договором, з дня, що слідує за датою відвантаження покупцеві продукції, а також має право вимагати одноразової сплати штрафу у розмірі 10% від вартості відвантаженої продукції

Згідно п. 4.1. договору ціна, терміни і порядок оплати кожної партії продукції, що поставляється за даною угодою, обумовлюються сторонами окремо і можуть відображатися в додатках до цього договору, товарно-транспортних, видаткових накладних, сплачених рахунках.

Пунктом 4.6. договору передбачено, що покупець проводить оплату продукції шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника або інших вказаних ним реквізитах. Датою виконання зобов'язання по оплаті продукції покупцем вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника в повному обсязі.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як вірно зазначено судом першої інстанції, станом на 20.02.2013 року (на дату подачі позовної заяви) сума основного боргу відповідача за договором № БНД/115 становила 45000,00 грн., який платіжним дорученням №3384 від 20.03.2013 року було сплачено після звернення позивача з позовом до господарського суду. Отже, станом на 27.03.2013р. відповідач повністю погасив суму основного боргу за поставку позивачем продукції за вищевказаним договором купівлі-продажу.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 5.6 договору сторонами узгоджено, що у разі неналежного виконання покупцем своїх зобов'язань за цим договором, яким є несвоєчасне виконання, виконання не у повному обсязі, невиконання, покупець, окрім інших санкцій, що застосовуються до нього за цим договором, на вимогу постачальника повинен сплатити йому суму боргу за весь час прострочення, а також суму інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

На підставі вказаних положень позивачем заявлено до стягнення 300,36 грн. - інфляційних збитків, 980,83 грн. - 3% річних.

В обґрунтування заявлених сум до стягнення позивачем зроблений розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, який відповідає вимогам чинного законодавства та відносинам, що склалися між сторонами, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що нараховані суми інфляційних втрат та 3% річних підлягають стягненню з відповідача.

Також, колегія суддів зазначає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, згідно приписів статті 599 Цивільного кодексу України.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України, зокрема, щодо сплати неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 5.2. договору у разі порушення покупцем термінів оплати поставленої продукції і транспортних витрат, передбачених відповідним додатком до даного договору, постачальник має право вимагати від покупця сплати пені у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.

Відповідно до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» за несвоєчасну оплату нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен календарний день прострочення.

Пунктом 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивачем за неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором нараховано штрафні санкції у вигляді пені в сумі 4904,16 грн.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги про стягнення пені, яка нарахована позивачем відповідачу в межах строку позовної давності, з урахуванням вимог Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» в сумі 4904,16 грн. є обґрунтованими, а отже правомірно задоволені.

Позивачем за неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором нараховано штрафні санкції у вигляді штрафу в сумі 40124,76 грн.

Пунктом 5.5 договору обумовлено сторонами, що у разі порушення покупцем термінів оплати поставленої продукції і транспортних витрат, постачальник (позивач) має право вимагати від покупця сплати штрафу у розмірі 20 грн. з кожної неоплаченої тонни за кожен день прострочення.

Частина 4. ст. 231 Господарського Кодексу визначає розмір штрафних санкцій, а саме, порядок їх встановлення. Так, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується із висновками суду першої інстанції, що пунктом 5.5 не визначений розмір у відсотковому відношенні до суми зобов'язання або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг), як того вимагає ст. 231 Господарського кодексу України, а зазначені в даному пункті договору санкції за своєю правовою природою є пенею, а не штрафом у зв'язку з чим місцевий господарський суд правомірно та обґрунтовано відмовив у стягнені суми штрафу.

Доводи апелянта, що з урахуванням змісту ст. 6 Цивільного кодексу України, існування якої не було враховано судом при прийнятті рішення, сторони цивільно-правового договору можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, до яких відноситься і Цивільний кодекс України та врегулювати відносини на власний розсуд, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки згідно абз. 2 ч. 3 зазначеної статті сторони не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Договір було укладено між двома суб'єктами господарювання, а обов'язковість виконання для сторін норм Господарського кодексу України має пріоритетне значення. При цьому, вимоги ст. 231 Господарського кодексу України є імперативними для сторін.

Щодо вимог позивача по відшкодуванню йому за рахунок відповідача витрат на правову допомогу адвоката в розмірі 30000,00 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Стосовно оскарження позивачем рішення суду в частині стягнення з відповідача на його на користь витрат на адвокатські послуги у розмірі 3000,00 грн. замість 30000,00 грн., колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру» (ч. 3 ст. 48 ГПК України).

Пунктом 6.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 року «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» вказано, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-то угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Місцевим господарським судом встановлено, що між позивачем та адвокатом Пасічник Катериною Михайлівною було укладено договір про надання правової допомоги від 01.01.2013 року, відповідно до умов якого з метою відновлення порушеного права позивача, адвокат зобов'язується виконати наступні види робіт: у строк до 10.02.2013 року написати позовну заяву від імені та в інтересах позивача про стягнення вартості поставленого, але неоплаченого товару, штрафних санкцій, 3% річних, інфляційних втрат; проконсультувати позивача на предмет розміру судового збору; подати позовну заяву до господарського суду з надсиланням її копії відповідачу.

Згідно пункту 3 зазначеного договору визначена вартість робіт адвоката Пасічник К.М. у розмірі 30000,00 грн. (гонорар адвоката), яка сплачена позивачем, що підтверджується платіжними документами (а.с. 85-89).

Суд першої інстанції, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, які підлягають сплаті за послуги адвоката, враховував, що розмір відшкодування названих витрат не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову.

Слід дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги, закріпленого в Правилах адвокатської етики, які схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті міністрів України протоколом №6/VІ від 12.10.1999 року. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати - обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Враховуючи загальний розмір задоволених позовних вимог у даній справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що розумні судові витрати на сплату послуг адвоката (представника позивача) не повинні перевищувати 3000,00 грн., які у відповідності до приписів статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.

Тобто, місцевим господарським судом при вирішенні питання про розподіл судових витрат обґрунтовано враховано, що розмір відшкодування названих витрат не повинен бути неспіврозмірним, та з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, задоволених позовних вимог та обсягу наданих послуг, обмежено цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи, тобто до 10% із заявленої суми до стягнення - 3000,00 грн.

Крім того, колегія суддів зазначає, що позивач не довів суду необхідність звернення за правовою допомогою до адвоката саме з м.Києва, а не до адвоката з м.Суми, де знаходиться відповідач. Також, позивач не довів суду відсутність у своєму штаті фахівця в галузі права та не обґрунтував необхідність звернення саме до адвоката за правовою допомогою за цією справою. Позивач не довів суду, що вартість послуг адвоката в сумі 30000,00 грн. є розумнообґрунтованою за розміром та такою, що відповідає звичайному рівню цін саме на подібні юридичні послуги у справах такої категорії, враховуючи розмір позовних вимог.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України визначає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду не приймає до уваги доводи скаржника, оскільки місцевий господарський суд з урахуванням системного аналізу обставин справи, приписів чинного законодавства України а також доказів, які містяться в матеріалах справи, дійшов обґрунтованого висновку щодо часткового задоволення позовних вимог та зменшення розміру суми на оплату послуг адвоката, яка підлягає стягненню.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги та досліджені в судовому засіданні докази не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Сумської області від 16.04.2013 року по справі №920/314/13-г має бути залишене без змін.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Враховуючи те, що Харківський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволені апеляційної скарги, то судовий збір за подання апеляційної скарги не підлягає відшкодуванню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 32, 43, 49, 99, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Укрнафтотрейд» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 16.04.2013 року по справі №920/314/13-г залишити без змін.

Повний текст постанови складено 02 липня 2013 року.

Головуючий суддя Пуль О.А.

Суддя Лакіза В.В.

Суддя Хачатрян В.С.