Ухвала суду № 32212026, 19.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" червня 2013 р. м. Київ К/9991/10817/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Богодухівському районі Харківської області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.06.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2012

у справі № 2а-5346/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Богодухівський молзавод»

до Державної податкової інспекції у Богодухівському районі Харківської області

про визнання незаконними дій та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Богодухівський молзавод» (надалі - позивач, ТОВ «Богодухівський молзавод») звернулося до Харківського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Богодухівському районі Харківської області (надалі - відповідач, ДПІ у Богодухівському районі Харківської області), у якому просило суд визнати незаконними дії ДПІ у Богодухівському районі Харківської області по проведенню позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «Богодухівський молзавод» та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Богодухівському районі Харківської області: від 26.04.2011 № 0000041800/0; від 26.04.2011 №0000051800/0.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08.06.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2012 адміністративний позов ТОВ «Богодухівський молзавод» задоволено частково: скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Богодухівському районі Харківської області від 26.04.2011 № 0000041800/0 та від 26.04.2011 № 0000051800/0. В решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Згідно наданих до Вищого адміністративного суду України письмових заперечень на касаційну скаргу, позивач проти заявлених вимог відповідача заперечує з мотивів їх необґрунтованості та просить відхилити касаційну скаргу.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, представниками податкового органу проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ «Богодухівський молзавод» в частині правомірності нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.10.2010 по 31.12.2010 та в частині правомірності формування валових витрат і податку на прибуток підприємств за період з 01.10.2010 по 31.12.2010 при взаємовідносинах з платником податків ТОВ «Майра» за період з 01.10.2010 по 31.12.2010, за результатами якої 12.04.2011 складено акт № 238/180/36537542 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Богодухівський молзавод» приписів: частини першої статті 203, статей 215, 216, 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, а саме із ТОВ «Майра»; підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), а саме: підприємством завищено податковий кредит, у результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 5 537,00 грн.; в порушення абз. 3 пункту 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2010 № 152 «Деякі питання реалізації пункту 11.21 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість» виявлено нецільове використання дотації у розмірі 5635,0 грн.; пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94 «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств») встановлено завищення валових витрат за 2010 рік (4 квартал 2010 року) на загальну суму 55 863,00 грн., в результаті чого занижено податок на прибуток за 2010 рік (4 квартал 2010 року) на загальну суму 13 966,00 грн.

На підставі висновків акта відповідачем прийняті податкові повідомленні-рішення: від 26.04.2011 № 0000041800/0, яким визначено податкове зобов'язання зі сплати податку на прибуток за основним платежем у розмірі - 13 966,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 3 492,00 грн.; від 26.04.2011 №0000051800/0, яким визначено податкове зобов'язання зі сплати податку на додану вартість за основним платежем у розмірі - 5 537,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 7 019,00 грн.

Зі змісту акта вбачається, що підставою для висновків про порушення позивачем норм чинного податкового законодавства України став акт перевірки від 09.03.2011 № 905/233/36817495 «Про результати документальної планової невиїзної перевірки ТОВ «Майра», складений ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова, яким встановлені порушення ТОВ «Майра» приписів частини першої статті 203, частини першої статті 207, пункту 1, 2 статті 215, пункту 1статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів. які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Майра» з постачальниками та покупцями цукру.

З посиланням на аналогічні норми Цивільного кодексу України, відповідач зробив висновок про нікчемність правочину, а саме договору купівлі-продажу від 10.08.2010 № М-1008-2-КП, укладеного ТОВ «Богодухівський молзавод» з ТОВ «Майра», як такого, що не спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених правочином.

Частково задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що твердження відповідача щодо нікчемності правочину, укладеного між ТОВ «Богодухівський молзавод» та ТОВ «Майра», не відповідають ані вимогам вище вказаних нормативних актів, ані фактичним обставинам укладання виконання договору купівлі-продажу від 10.08.2010 № М-1008-2. У зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що сума податку на додану вартість, що була сплачена ТОВ «Богодухівський молзавод» у складі грошових коштів за оплату товару на користь ТОВ «Майра», обґрунтовано була включена до складу податкового кредиту, а суми витрат позивача у грошовій формі, здійснюваних як компенсація вартості придбаних у ТОВ «Майра» товарів, які використані на потреби власного виробництва - до складу валових витрат.

Суд апеляційної інстанції погодився із такими висновками суду першої інстанції, посилаючись на те, що останній правильно встановив обставини справи, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 цього ж Закону визначено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

При цьому, господарські операції створюють правові наслідки лише у випадку їх реального вчинення, яке пов'язане з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 10.08.2010 між позивачем та ТОВ «Майра» був укладений договір купівлі-продажу № М-1008-2-КП, згідно якого продавець зобов'язався передати у власність, а покупець прийняти та своєчасно оплатити цукор-пісок. Продавець також зобов'язувався здійснити відвантаження товару партіями згідно заявки покупця.

На підтвердження реальності виконання даного договору позивачем долучено до матеріалів справи копії видаткових накладних, заявок на поставку цукру, платіжних доручень. Факт транспортування даного товару від продавця підтверджено наданими подорожніми листами, товарно-транспортними накладними. Також позивачем були надані податкові накладні, реєстри виданих та отриманих податкових накладних. Крім того, на підтвердження правомірного здійснення вантажних перевезень та наявності матеріальних ресурсів для зберігання отриманого цукру, позивачем були надані ліцензія № 535236 серія АВ на право здійснення внутрішніх перевезень вантажів вантажними автомобілями та договір оренди єдиного майнового комплексу б/н від 03.03.2010 між ВАТ «Богодухівський молокозавод» та ТОВ «Богодухівський молзавод».

На підтвердження використання придбаного у ТОВ «Майра» цукру у власній господарській діяльності позивачем надано накладні на внутрішнє переміщення товарно-матеріальних цінностей, на списання товарно-матеріальних цінностей у виробництво, звіти про переміщення номенклатури на складах.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить висновку, що суди попередніх інстанцій правильно встановили обґрунтованість та правомірність включення ТОВ «Богодухівський молзавод» до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, що були сплачені в складі грошових коштів за оплату товару на користь ТОВ «Майра».

Крім того, згідно приписів пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», господарською діяльністю є будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до статті 3 вказаного Закону об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, на суму валових витрат платника податку, суму амортизаційних відрахувань.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 цього ж Закону, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі, витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3.-5.7 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

З аналізу вказаних норм, та з урахуванням фактичних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що суми витрат позивача у грошовій формі, здійснюваних як компенсація вартості придбаних у ТОВ «Майра» товарів, які використані на потреби власного виробництва, правомірно включені до складу валових витрат.

Відтак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили неправомірність податкових повідомлень-рішень ДПІ у Богодухівському районі Харківської області від 26.04.2011 № 0000041800/0 та від 26.04.2011 № 0000051800/0.

Оскільки суди попередніх інстанцій під час розгляду справи повно і правильно встановили обставини справи, та при ухваленні судового рішення не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, то зазначена обставина відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Богодухівському районі Харківської області залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.06.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2012 у справі № 2а-5346/11/2070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис) Шипуліна Т.М.