Ухвала суду № 32209828, 19.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" червня 2013 р. м. Київ К-52547/09

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 30.06.2009

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.10.2009

у справі № 2-а-7469/09

за позовом Комунального підприємства «Тепломережа»

до Державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 30.06.2009, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.10.2009, задоволено позовні вимоги Комунального підприємства «Тепломережа» (надалі - позивач, КП «Тепломережа») до Державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька (надалі - відповідач, ДПІ у Пролетарському районі м. Донецька) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 24.03.2009 № 0000451501/0, № 0000461501/0 щодо застосування штрафних санкцій за порушення граничних строків сплати земельного податку; про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 27.01.2009 № 0000061501/0, № 0000071501/0, № 0000081501/0 щодо застосування штрафних санкцій за порушення граничних строків сплати земельного податку; про визнання недійсними повідомлень від 18.02.2009 № 105690012990153 та № 105690012990149; від 11.02.2009 № 105690012987631; від 20.02.2009 № 105690012991546 щодо перерозподілу сум сплаченого податкового боргу. Крім того, відповідача було зобов'язано внести зміни до особового рахунку підприємства по податку на землю шляхом списання нарахованої пені у сумі 212,87 грн.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що у податкового органу відсутні повноваження змінювати призначення платежу, визначене у платіжних дорученнях платника, та спрямовувати в рахунок погашення податкового боргу за минулі періоди платежі, внесені ним на оплату поточних зобов'язань.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 30.06.2009 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.10.2009 і відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Частиною першою статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі, зокрема, неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання жодної із осіб, які беруть участь у справі, що були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що актом невиїзної документальної перевірки стосовно своєчасності сплати земельного податку за період з 31.01.2008 по 26.11.2008 № 20/152/05473192 встановлено недотримання позивачем ст.17 Закону України від 03.07.1992 № 2535-XII «Про плату за землю» (надалі - Закон України «Про плату за землю») та пп. 5.3.1 п. 5.3 ст.5 Закону України від 21.12.2000 № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (надалі - Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами») в результаті порушення граничних термінів сплати узгоджених сум податкових зобов'язань земельного податку, визначених у розрахунках від 29.01.2007 № 245 та від 26.01.2008 № 103.

На підставі пп. 17.1.7 п. 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» було винесено спірні податкові повідомлення-рішення. При винесенні повідомлень про розподіл сплачених сум податкового боргу контролюючий орган застосовував пп. 16.3.3 п. 16.3 ст. 16 вказаного Закону.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, платіжними дорученнями позивач сплатив зобов'язання, визначені у розрахунку земельного податку, за січень, лютий, березень, травень, червень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2008 року та січень, лютий, березень 2009 року.

Однак, відповідачем самостійно направлено всю суму, перераховану платником податків, на погашення податкових зобов'язань інших звітних періодів без запропонованих заходів по забезпеченню сплати суми податкового боргу, як це передбачено п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Положеннями п.7.7 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Наведена норма визначає правило, але не містить порядку або механізму його реалізації та не передбачає будь-якого суб'єктного складу, тобто переліку осіб, щодо яких вона застосовується, та переліку осіб, яким надано право її виконання.

Відповідно до пп. 7.1.1 п. 7.7 ст. 7 вказаного Закону джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Виходячи із положень п. 6 ст. 7 Закону України від 20.05.1999 № 679-XIV«Про Національний банк України», систему, порядок і форми платежів визначає Національний банк України.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому, згідно пункту 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням пп. 16.5.2 п. 16.5 ст. 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого п. 7.7 ст. 7 зазначеного Закону, податковий орган не наділений повноваженнями змінювати призначення платежу, визначене платником податків у платіжних дорученнях.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий аналіз наведених норм та встановлених обставин дає підстави колегії суддів Вищого адміністративного суду України погодитись із висновками судів попередніх інстанцій про те, що самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу, не відповідає нормам чинного законодавства. Наведене свідчить про неправомірність дій контролюючого органу при визначенні підстав для винесення спірних податкових повідомлень-рішень та повідомлень про розподіл сплачених сум податкового боргу.

Разом з тим, посилання судів попередніх інстанцій на превалювання норм Закону України «Про плату за землю» над нормами Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає помилковим, з огляду на наступне.

Згідно з преамбулою Закону України «Про плату за землю» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, цим Законом визначаються розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що надійшли від плати за землю, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку.

За прострочення встановлених строків сплати податку справляється пеня у розмірах, визначених законом (ст. 25 Закону України «Про плату за землю»).

Таким законом є Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», у преамбулі якого зазначено, що він є спеціальним законом з питань оподаткування; встановлює порядок погашення зобов'язань юридичних і фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності; визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

При вирішенні спірних правовідносин загальноприйнятим є пріоритет спеціальної (конкретної) норми над загальною.

Спеціальними нормами права у галузі податкового законодавства, зокрема і в частині застосування (штрафних) фінансових санкцій за порушення строків сплати земельного податку, є норми Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а загальними - Закону України «Про плату за землю», які встановлюють лише строки сплати цього податку.

Наведена позиція відповідає висновкам Верховного Суду України, викладеним у Постановах від 12.09.2011 № 21-203а11 та від 24.10.2011 № 21-190а11.

Оскільки судами при розгляді справи було з достатньою повнотою встановлено фактичні обставини, помилковість висновків судів попередніх інстанцій в частині застосування норм матеріального права не призвела до прийняття неправильного рішення у справі, у зв'язку з чим, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимог касаційної скарги та скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 222, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 30.06.2009 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.10.2009 у справі № 2-а-7469/09 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис) Шипуліна Т.М. З оригіналом згідно

помічник судді А.Р. Окунський