Ухвала суду № 32205895, 03.07.2013, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Бєломєстнов О.Ю.

Суддя-доповідач - Яковенко М.М.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2013 року справа №805/3953/13-а приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя: Яковенко М.М.

судді: Ханова Р.Ф., Гайдар А.В.

при секретарі судового засідання: Романенко Т.О.

за участю представників:

від позивача: Беляєв А.П., Пишнограєва О.Д.

від відповідача: Гой В.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» та Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 травня 2013 року по адміністративній справі №805/3953/13-а за позовом Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 14.03.2013 року, -

В С Т А Н О В И В :

Публічне акціонерне товариство «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» звернулося звертаючись до суду з адміністративним позовом (з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 21.05.2013 р.) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000201517/7047/15-17/1-1-00191129 від 14.03.2013р, в обґрунтування заявлених вимог посилається на безпідставність висновків проведеної відповідачем камеральної перевірки, згідно з якими в порушення п.201.10 ст. 201, п.п. 200.3, 200.4 ст.200 Податкового кодексу України позивачем завищена заявлена до бюджетного відшкодування сума ПДВ за грудень 2012 року на 461 290 грн. Позивач вказує на протиправність проведення камеральної замість документальної перевірки, неможливість використовувати під час камеральної перевірки первинних документів бухгалтерської звітності. Також посилається на недотримання строків проведення камеральної перевірки. По суті встановлених порушень зазначає, що додані до декларації з ПДВ за листопад 2012 року документи відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Зауваження відповідача щодо відсутності у цих документах печаток, посилань на довіреності не ґрунтуються на вимогах законодавства. Тому позивачем у листопаді 2012 року правомірно сформований податковий кредит з ПДВ, а отже і заявлена до відшкодування сума ПДВ за грудень 2012 року.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 28 травня 2013 року по адміністративній справі №805/3953/13-а позов задоволений частково (а.с.89, 92-96 том 4).

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку Державної податкової служби №0000201517/7047/15-17/1-1-00191129 від 14.03.2013 року у частині зменшення бюджетного відшкодування податку на додану вартість у сумі 228 245,27 грн. та застосовування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 114122,64грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішене питання про судові витрати.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач та відповідач звернулися з апеляційними скаргами, пославшись на незаконність та необґрунтованість постанови суду першої інстанції, яка прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, просили постанову суду першої інстанції скасувати і прийняти нове рішення.

Позивач просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, з огляду на безпідставність висновків відповідача зазначених в акті камеральної перевірки декларації з ПДВ за грудень 2012 року від 19.02.2013 року про завищення податкового кредиту ПДВ за листопада 2012 року, що призвело до завищення від'ємного значення та завищення заявленої суми ПДВ за грудень 2012 року; відсутність правової можливості для відповідача, з урахуванням п.200.10, 200.11 ст.200 ПК України, надавати аналіз при проведені камеральної перевірки декларації по ПДВ за листопада 2012 року, внаслідок пропуску встановленого строку проведення такої перевірки. Відповідач не реалізував свого права в продовж 30 днів, слідуючих за граничним стоком проведення камеральної перевірки; надані до декларації з додатками (скарга за формою), в тому числі рахунки-фактури, які є первинними документами, надавали право для позивача формувати для себе показники податкової звітності з ПДВ.

Відповідач просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги обґрунтовуються, у порушенні з боку позивача положень п. 201.10 ст.201, п.200.3, 200.4 ст.2000 ПК України та п.21 Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Мінфіну України від 25.11.2011 року №1492, зареєстрованому в Мінюсті 20.12.2011 року №1490/20228. У заяві від 20.12.2012 року ПАТ «ММК ім..Ілліча» заявлено про відмову продавця товарів/послуг надати податкову накладну та / або порушення порядку заповнення, реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. К додатку №8 до декларації за листопада 2012 року не надано копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХІУ (Закон №996), що підтверджує факт отримання таких товарів/послуг на загальну суму ПДВ 461 290, 05 грн., у тому числі на суму 227 826, 16 грн. надані копії видаткових накладних, в яких не зазначено номер та дату довіреності на уповноважену особу, на суму ПДВ 419, 11 грн. надання копія акту надання послуг в якому відсутня печатка від замовника. Фактично надані документи не підтверджують факт отримання таких товарів/послуг, а тому позивач позбавлений права на віднесення суми ПДВ у розмірі 227826, 16 грн. до податкового кредиту.

Представники позивача підтримали доводи своєї апеляційної скарги, заперечували проти апеляційної скарги відповідача у повному обсязі. Надали письмові заперечення проти апеляційної скарги. Відсутність в рахунках - фактурах наданих до скарги на продавця про ненадання податкової накладної, посади, та інших даних за якими можливо було б ідентифікувати цю особу, не є обов'язковою умовою в розумінні Закону України №996.

Представник відповідача в судовому засіданні у повному обсязі підтримав доводи апеляційної скарги. Заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивача. Зазначив, що позивачем не дотримано вимог та покладеного обов'язку п.201 ст.201 ПК України щодо надання до заяви із скаргою на продавця який відмовив у видачі або надав податкову накладну із порушенням її заповнення, реєстрації копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку або копії первинних документів, складених відповідно до Закону №996, що підтверджують факт придбання, отримання товарів, послуг.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, осіб, які приймали участь у судовому розгляді справи, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційні скарги залишити без задоволення з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач - Публічне акціонерне товариство «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» (позивач, ПАТ «ММК ім..Ілліча») зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Маріупольської міської ради Донецької області 30 грудня 1996 року за адресою: 87504, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Левченко, 1, включено до ЄДРПОУ за номером 00191129. На податковий облік до СДПІ по роботі з ВПП у м. Донецьку позивача взято 10 січня 2011 року. Відповідно до свідоцтва № 100319548 від 28 січня 2011 року є платником податку на додану вартість.

Відповідачем проведена камеральна перевірка позивача з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування ПДВ, заявленого до відшкодування на розрахунковий рахунок, по декларації за грудень 2012 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення податку, що декларувалось в період з 01.11.2012р. по 30.11.2012р. Результати цієї перевірки відображені у акті від 19.02.2013р. №118/15-17/1-1-00191129 (надалі - Акт перевірки, т.1 а.с.10-30). Згідно з ними в порушення п.201.10 ст. 201, п.п. 200.3, 200.4 ст.200 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) та п. 20 Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 25.11.2011 N 1492 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 17.12.2012 N 1342), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 грудня 2011 р. за N 1490/20228, за результатами перевірки встановлено завищення податкового кредиту за листопад 2012 року на 461 290грн., що призвело до завищення від'ємного значення податку на суму 461 290 грн. за листопад 2012 року та завищення заявленої до бюджетного відшкодування ПДВ за грудень 2012 року на 461 290 грн.

На підставі вказаного акту перевірки та згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України та пункту 123.1 статті 123, статті 76, пунктів 200.10, 200.14 статті 200 Податкового кодексу України відповідачем 14.03.2013р. прийняте спірне податкове повідомлення-рішення №№0000201517/7047/15-17/1-1-00191129, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ по декларації за грудень 2012 року на суму 461 290 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 230 645 грн. (т.1 а.с. 9).

Як встановлено матеріалами справи, позивачем до податкового органу за місцем реєстрації подана декларація з ПДВ за грудень 2012 року, у якій до бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку (рядок 23.1) заявлена сума податку у розмірі 201 568 620 грн. (т.1 а.с. 147).

З додатку 2 до декларації позивача з ПДВ за грудень 2012 року (т.1 а.с. 163) вбачається, що залишок від'ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду, за вирахуванням суми податку, яка підлягає сплаті до бюджету за наслідками поточного звітного періоду, складає 201 568 620 грн. та виникла у листопаді 2012 року.

Колегія суддів зазначає, що з урахуванням положень ст.198 ПК України, підставами для виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту є оплата товарів/послуг та отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до положень п. 200.1-200.4 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг.

Пунктом 200.10 статті 200 ПК України визначено, що протягом 30 календарних днів, які настають за граничним терміном отримання податкової декларації, податковий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, про можливість з боку податкового органу, під час камеральної перевірки декларацій, у яких заявлене бюджетне відшкодування, використовувати дані декларацій попередніх періодів.

Тобто, здійснюючи камеральну перевірку заявленої до відшкодування суми ПДВ по декларації за грудень 2012 року контролюючий орган вправі звертатися до відомостей про податковий кредит листопаду 2012 року. За відсутності у платника податків права на податковий кредит, навіть за результатами камеральної перевірки можливо дійти висновків про безпідставність формування заявлених до відшкодування сум ПДВ у наступних податкових періодах.

З огляду на зазначене колегія суддів також не приймає до уваги доводи позивача на неправомірність перевірки даних податкового кредиту за листопад 2012 року у зв'язку з наявністю іншого акту перевірки за той самий період - №18/15-17/1-1-00191129 від 18.01.2013р. (т.2 а.с. 44-66). З цього акту вбачається, що предметом перевірки була достовірність нарахування сум бюджетного відшкодування ПДВ по декларації позивача за листопад 2012 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення податку за період з 01.09.2012 по 31.10.2012р. При цьому встановлені відповідачем порушення стосувалися податкового кредиту позивача, визначеного у декларації за жовтень 2012 року (т.2 а.с. 66).

Щодо доводів апелянта про порушення строків проведення камеральної перевірки його декларації з ПДВ за листопад 2012 року, колегія суддів зазначає, що такі строки встановлені п. 200.10 ст. 200 ПК України. З урахуванням граничного терміну отримання декларації позивача з ПДВ за грудень 2012 року (20.01.2013), складання Акту перевірки 19.02.2013р. відповідає зазначеній нормі.

В даному випадку акт складений за результатами перевірки заявленої до відшкодування у декларації позивача за грудень 2012 суми ПДВ, яка виникла за рахунок від'ємного значення ПДВ за період 01.11.2012р. - 30.11.2012р. Таке від'ємне значення зазначається як у декларації за листопад 2012 року, так і переходить до декларації за грудень 2012 року.

Згідно з п.200.11. ст. 200 ПК України за наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, предметом камеральних перевірок є заявлене у декларації з ПДВ бюджетне відшкодування, у зв'язку з чим відповідач вправі перевіряти дані щодо податкового кредиту, за рахунок якого сформоване відповідне від'ємне значення.

Колегія суддів не може погодитися з доводами позивача про протиправність прийняття спірного повідомлення-рішення на підставі акту камеральної, а не документальної перевірки.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, перелік наведених підстав для проведення документальної перевірки затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 р. N 1238. Частина з таких підстав (зокрема п.3, 7), не може бути виявлена без проведення іншої (у тому числі камеральної) перевірки.

Відповідно до абз. «б» п. 200.14. ст. 200 ПК України якщо за результатами камеральної або документальної позапланової виїзної перевірки орган державної податкової служби виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною органом державної податкової служби за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування.

Тобто, законодавством встановлена правова можливість прийняття податкового повідомлення-рішення як на підставі документальної, так і на підставі камеральної перевірки. В даному випадку мати місце буде лише повнота та об'єктивність висновків такої перевірки.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту.

Надходження такої заяви із скаргою є підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки зазначеного продавця для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку за такою операцією.

Суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги посилання позивача на неправомірність прийняття спірного повідомлення-рішення саме на підставі акту камеральної перевірки та використання при цьому копій доданих до декларації документів, з огляду на те, що у наведеній вище нормі йдеться можливість проведення такої документальної перевірку саме продавця - постачальника, а не позивача, який є покупцем.

Крім того, відповідно до п. 46.1 ст. 46 ПК України додатки до податкової декларації є її невід'ємною частиною.

За приписами п.п. 75.1.1. п. 75.1 ст. 75 ПК України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.

Зважаючи на те, що первинні документи бухгалтерського обліку у відповідності до п. 201.10 ст. 201 ПК України додаються до заяви зі скаргою, яка у свою чергу додається до податкової декларації платника податку, вони є невід'ємною частиною податкової декларації та можуть бути використані при проведенні камеральної перевірки.

На підставі наведеного, суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку, що дії відповідача щодо проведення перевірки, за наслідками якої складений Акт перевірки, відповідають приписам ПК України. Наведені позивачем підстави, з яких він стверджує про неправомірність спірного повідомлення-рішення, носять формальні ознаки та не ґрунтуються на положеннях податкового законодавства.

Розглядаючи суть та надаючи оцінку відображеного у Акті перевірки відповідачем порушення, суд першої інстанції виходив з наступного.

Позивач супровідним листом від 21.01.2013р. №04/51 (т. 2 а.с. 93) надав відповідачеві декларацію з ПДВ за грудень 2012 року з додатками №1-8 та доданими до них документами на 2 383 аркушах. Саме ці документи були предметом дослідження відповідачем, що підтверджується змістом Акту перевірки.

З огляду на положення п. 201.10 ст. 201 ПК України, право на податковий кредит виникає у наведених випадках за умови надання платником податку заяви зі скаргою на постачальника, до якої додані одні з таких документів:

- копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням товарів/послуг;

- копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання товарів/послуг.

Таке узгоджується з п. 198.2. ст. 198 ПК України, згідно з якою датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Зі змісту Акту перевірки вбачається, що відповідачем проаналізовані додані позивачем до декларації з ПДВ документи на підтвердження виникнення у нього права на податковий кредит у разі відмови продавця надати податкову накладну (т.1 а.с. 15-29), а також порушення продавцем порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (т.1. а.с. 30-26).

З нього, а також одержаного на вимогу суду першої інстанції розрахунку (т.2 а.с. 67-73), слідує, що частина документів на думку позивача не узгоджується з вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Цьому відповідає податковий кредит у сумі 228 245,27 грн.

Інша частина документів вважається позивачем не наданими, оскільки вони на його думку не підтверджують факт сплати або постачання товару, що є необхідним згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК України. Цій частині відповідає податковий кредит у сумі 233044,78грн.

Надаючи правову оцінку щодо першого з перелічених випадків, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку щодо безпідставності доводів відповідача про невідповідність наданих позивачем документів вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Так, відповідачем зазначено, що у доданому до декларації з ПДВ за грудень 2012 року акті №3284 від 02.11.2012р. відсутня печатка замовника; у доданих видаткових накладних відсутній номер доручення (повний перелік наведений у т.2 а.с. 67-73). Інші підстави для невизнання доданих позивачем документів такими, що підтверджують його право на податковий кредит, відсутні.

Як зазначалося, за приписами п. 201.10 ст. 201 ПК України до заяви додаються копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Частиною 2 статті 9 Закону №996 визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. N 88, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за N 168/704, яке є підзаконним нормативно-правовим актом до вказаного Закону, також встановлено (п.2.4.), що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Перелічені вимоги не передбачають обов'язкове зазначення у видаткових накладних номера доручення або наявності печатки замовника. Тому надані позивачем акти та видаткові накладні, що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг, складені відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", у зв'язку з чим можуть бути підставою для включення відповідних сум ПДВ до складу податкового кредиту.

Колегія суддів підтримує висновки суду першої інстанції, який вважав безпідставними висновки відповідача при посиланні на Інструкцію про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, що затверджена наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 р. N 99, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 12 червня 1996 р. за N 293/1318. Дана інструкція не є Законом, на який мається посилання у п.201.10 ст.201 ПК України.

Можливості розширюваного тлумачення переліку нормативно-правових актів, яким повинні відповідати згадані у неї первинні документи, вказана норма не передбачає.

Крім того, відповідно до п. 13 наведеної вище Інструкції обов'язок зазначення у накладних реквізитів довіреностей виникає у разі відпуску цінностей частинами, чого не можна встановити під час проведення камеральної перевірки.

З огляду на досліджені судом першої інстанції фактичні обставини, суд прийшов до правомірного висновку щодо безпідставності висновків відповідача про відсутність у позивача за наявними документами права на податковий кредит з ПДВ за листопад 2012 року у сумі 228 245,27 грн. Такі висновки не відповідають положенням наведених вище нормативно-правових актів, у зв'язку з чим спірне податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню у частині зменшення суми бюджетного відшкодування ПДВ у сумі 228 245,27 грн.

Що стосується висновків відповідача про відсутність у позивача права на податковий кредит у сумі 233 044,78 грн., колегія суддів також вважає їх обґрунтованими та правомірними.

Як вже зазначалося, з положень п. 201.10. ст. 201 ПК України слідує, що право на податковий кредит з ПДВ виникає у платника податків за умови додання ним до декларації заяви зі скаргою на постачальника, до якої додані одні з таких документів:

- копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням товарів/послуг;

- копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання товарів/послуг.

Як встановлено матеріалами справи, що позивачем до декларації з ПДВ за листопад 2012 року на підтвердження податкового кредиту у сумі 233 044,78 грн. були надані рахунки - фактури на придбання позивачем товарів та послуг з відмітками про їх акцепт позивачем (т.3 а.с. 73-142). Це підтверджується наданим позивачем переліком документів (т.2 а.с.15-33), змістом Акту перевірки та не заперечується сторонами.

Видаткових накладних та/або розрахункових документів, які б стосувалися наведених вище товарів та послуг, позивачем до скарги на постачальників, що є додатком до декларації за листопад 2012 року не додавалося.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України заява із скаргою на постачальника з доданням перелічених вище документів є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. З урахуванням цього суд не приймає до уваги накладні та платіжні документи, які надані позивачем у судовому засіданні, але не додавалися до податкової декларації.

Колегія суддів не погоджується з доводами позивача, що акцептовані рахунки - фактури належать до первинних документів, що підтверджують факт отримання товарів/послуг з наступних підстав.

Одним з обов'язкових реквізитів первинних документів бухгалтерського обліку, які передбачені ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є зміст господарської операції.

Статтею 1 того самого Закону визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

За приписами п. 201.10 ст. 201 ПК України до заяви зі скаргою на постачальника підлягають доданню не будь-які первинні документи, а саме ті, що підтверджують отримання товарів/послуг. З доданих позивачем рахунків - фактур не вбачається, що змістом господарської операції є отримання товарів чи послуг.

Доводи апелянта що такі рахунки - фактури підтверджують прийняття зобов'язань з оплати товарів та послуг, та як можливість формування відповідних показників звітності з ПДВ є безпідставними. Як правильно зазначив суд першої інстанції, таке не є тотожнім їх отриманню або проведеної оплати.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на самі рахунки-фактури (а.с.73-142 т.3), які були предметом надання та дослідження. Не у кожному з таких рахунків є дані які б ідентифікували особу, яка їх видавала.

Колегія суддів не погоджується з доводами представників позивача, що відсутність в рахунках - фактурах наданих до скарги на продавця про ненадання податкової накладної, посади, та інших даних за якими можливо було б ідентифікувати цю особу, не є обов'язковою умовою в розумінні Закону України №996. Такі доводи суперечать положенням ч.2 ст.9 цього закону.

Так, частиною 2 статті 9 Закону №996 визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З огляду на зазначені рахунки - фактури, не всі вимоги ч.2 ст.9 Закону №996 були дотримані.

Крім того, згідно з п. 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбувається раніше; - дата списання коштів з банківських рахунків платника податків на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Акцепт оферти, на який посилається позивач, не є однією з наведених подій в розумінні вимог податкового законодавства щодо такого формування, у зв'язку з чим право на податковий кредит у такому випадку не виникає.

Суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги доводи позивача на можливість підтвердження одержання товарів/послуг акцептованими рахунками-фактурами, з урахуванням Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю (П-6), що затверджена постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 г.

Колегія суддів не погоджується з доводами апелянта щодо можливості підтвердження одержання товарів рахунками - фактурами за правилами Інкотермс, які на його думку є частиною національного законодавства України. Указ Президента України «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів» від 4 жовтня 1994 року N 567/94, на який при цьому посилається позивач, втратив чинність згідно з Указом Президента України 19 травня 2011 року №589/2011. Застосування ж правил Інкотермс у відповідності до ч.4 ст. 265 ГК України є правом, а не обов'язком сторін договору. Укладення позивачем договорів саме із посиланням на правила Інкотермс позивачем не доведено. Крім того, ці правила також стосуються придбання товарів, а не послуг.

Колегія суддів зазначає, що надані до додатку декларацій з ПДВ за листопад 2012 року на підтвердження податкового кредиту у сумі 233 044,78 грн. рахунки - фактури, не є тими документами, які перелічені та є обов'язковими для надання податковому органу з боку позивача в п.201.10 ст.201 ПК України. Неналежне виконання свого обов'язку з цього приводу з боку позивача стало правомірним наслідком зменшення податкового кредиту з ПДВ з боку податкового органу.

В даному випадку податковий орган позбавлений правової можливості вважати, що зазначені рахунки - фактури є тими документами, які підтверджують або факт сплати або факт отримання товарів. Законодавством не передбачено для податкового органу допускати припущення з цього приводу. В даному випадку питання просте, або платник податків виконує вимоги п.201.10 ст.201 ПК України та надає відповідні документи до заяви із скаргою на продавця, то в даному випадку у позивача виникає право на формування показників податкової звітності від'ємного значення, податкового кредиту з ПДВ, або не надає таких документів, внаслідок чого такого права у позивача на час подання такої декларації немає.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000201517/7047/15-17/1-1-00191129 від 14.03.2013 у частині зменшення бюджетного відшкодування податку на додану вартість у сумі 233 044,78 грн. задоволенню не підлягають. З цього приводу суд першої інстанції також прийшов до правильного висновку.

Відповідно до ст..200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Доводи апеляційних скарг не спростовують правильності прийнятої судом першої інстанції постанови.

Керуючись статтями 2, 11, 159, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» та Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 травня 2013 року по адміністративній справі №805/3953/13-а- залишити без змін.

Вступна та резолютивна частина ухвали постановлені у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 03 липня 2013 року. Ухвала у повному обсязі складена 04 липня 2013 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів, - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий суддя М.М. Яковенко

Судді Р.Ф. Ханова

А.В. Гайдар