Постанова № 32205060, 16.05.2013, Миколаївський окружний адміністративний суд

Дата ухвалення
16.05.2013
Номер справи
814/1655/13-а
Номер документу
32205060
Форма судочинства
Адміністративне
Компанії, зазначені в тексті судового документа
Державний герб України

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2013 року Справа № 814/1655/13-а

м. Миколаїв

15:20

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом:ОСОБА_1, АДРЕСА_1 представник позивача: ОСОБА_2, АДРЕСА_2до відповідачів:Комісії з припинення діяльності Державної інспекції захисту рослин Миколаївської області, вул. Урожайна, 38, м. Миколаїв, 54000 Державної фітосанітарної інспекції Миколаївської області, вул. 5 Слобідська, 110-А, м. Миколаїв, 54000 про:визнання протиправною бездіяльності відповідачів; зобов'язання відповідачів вчинити певні дії; стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 1000 грн.,ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання бездіяльності посадових осіб Комісії з припинення діяльності Державної інспекції захисту рослин Миколаївської області (надалі - відповідач 1) і Державної фітосанітарної інспекції Миколаївської області (надалі - відповідач 2) та про зобов'язання відповідачів вчинити певні дії.

Позивач заявив такі вимоги:

1. Визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо нарахування позивачу вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку.

2. Зобовязати відповідачів нарахувати та виплатити позивачу 6 329,15 грн., з них: 573,59 грн. - компенсація за невикористану відпустку, 1 329,45 грн. - вихідна допомога, 4 426,11 грн. - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (з 29.12.2012 по 04.04.2013) включно.

3. Стягнути з відповідачів середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 04.04.2013 по день фактичного розрахунку, виходячи із середньоденної заробітної плати 45,63 грн.

4. Стягнути з відповідачів моральну шкоду в розмірі 1 000 грн.

5. Стягнути з відповідачів понесені позивачем судові витрати на правову допомогу в розмірі 150 грн. та витрати на поїздки до суду.

Крім того, у позові ОСОБА_1 просив суд допустити негайне виконання судового рішення.

Відповідач 1 надав письмові заперечення проти адміністративного позову (ар. с. 30-34), в яких визнав обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення 573,79 грн. компенсації за невикористану відпустку і 1 329,45 грн. вихідної допомоги (загальна сума - 1 903,04 грн.).

Відповідач 2 надав письмові заперечення проти адміністративного позову (ар. с. 42-45), в яких визнав обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення 573,59 грн. компенсації за невикористану відпустку і 1 329,45 грн. вихідної допомоги (загальна сума - 1 903,04 грн.).

На підставі частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглянув справу у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, суд

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до наказу від 10.06.2010 № 8-К ОСОБА_1 був прийнятий на посаду провідного спеціаліста держінспекції захисту рослин Снігурівського району - державного інспектора захисту рослин Снігурівського району з присвоєнням 14 рангу державного службовця (ар. с. 10).

Наказом відповідача 1 від 29.12.2012 № 23-К позивача було звільнено на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (ар. с. 11).

Згідно зі статтею 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідач 1 не надав суду доказів письмового повідомлення позивача про нараховані суми.

Як вказано у статті 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

28.12.2012 позивач звернувся до Голови комісії з припинення діяльності Державної інспекції захисту рослин Миколаївської області із заявою про виплату на підставі статті 44 КЗпП України вихідної допомоги (ар. с. 8).

За твердженнями позивача (що не були спростовані відповідачем 1), відповідь на цю заяву він не отримав.

Згідно з довідкою, що надав відповідач 1 на вимогу суду (ар. с. 40), заборгованість перед позивачем складає 2 282,71 грн. (з урахуванням єдиного соціального внеску і податку на доходи фізичних осіб на суму компенсації за невикористану відпустку і податку на доходи фізичних осіб на вихідну допомогу).

Відповідно до частини 3 статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідач 1 наявність вини у невиплаті ОСОБА_1 належних сум заперечував, посилаючись на недостатнє фінансування з боку Головної державної інспекції захисту рослин України. На підтвердження цих доводів відповідач 1 надав лист від 19.03.2013 № 35, що був направлений Голові комісії з припинення діяльності Головної державної інспекції захисту рослин «Головдержзахист» (ар. с. 37-38).

Суд доводи відповідача 1 відхиляє.

Відповідно до статті 13 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці», оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань.

Частиною 9 статті 33 Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ «Про державну службу» встановлено, що скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів, надбавок до них та фінансування інших, передбачених цим Законом, гарантій, пільг і компенсацій.

Згідно зі статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та обов'язки визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Як вказано у Рішенні Європейського Суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Кечко проти України», органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Факт затримки виплати сум, належних позивачеві (тобто невиконання відповідачем 1 зобов'язань перед позивачем), підтверджений матеріалами справи, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Крім викладеного, суд зауважує, що відповідач 1, в обґрунтування відсутності вини у нездійсненні розрахунку, посилається на факт направлення ним у березні 2013 листа до Головної державної інспекції захисту рослин «Головдержзахист» з проханням врахувати кошти в довідці змін до річного розпису бюджету (кошторису) на 2013 рік. Виходячи зі змісту цього листа, до отримання припису Територіальної Державної інспекції з питань праці у Миколаївській області від 11.03.2013, відповідач 1 не вчинив жодних дій, спрямованих на виконання зобов'язань перед колишніми працівниками (які мали бути виконані 29.12.2012). На думку суду, ця обставина також свідчить про те, що невиплата ОСОБА_1 належної йому суми відбулась з вини відповідача 1.

Як вказано у довідці про середню заробітну плату (дохід) позивача (ар. с. 12), середньоденна заробітна плата становить 45,63 грн.

Сума середнього заробітку за період з 30.12.2012 (перший день затримки) по 16.05.2013 (день прийняття судом рішення) складає 6 296,94 грн.: 45,63 грн. х 138 днів.

Позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди ОСОБА_1 обгрунтував тим, що весь час з моменту звільнення він постійно нервує, втратив спокій, сон, оскільки відповідач 1 не повідомив його про нараховані суми і категорично відмовляється сплачувати борг. Позивач пояснив, що, в результаті дій відповідача 1, він втратив нормальні життєві зв'язки, вимушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя, оскільки постійно телефонував, звертався до офісу, витрачаючи свій час, кошти на проїзд, залишаючи хвору дружину (інваліді 2 групи), яка потребує допомоги за станом здоров'я.

Відповідно до статті 2371 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством. Як вказано у частині 2 статті 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у фізичних стражданнях, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Суд вважає недоведеним факт заподіяння позивачеві душевних страждань, причиною яких є невиплата грошових сум, тому вимогу про стягнення 1 000 грн. в якості компенсації моральної шкоди визнає безпідставною.

Як вказано у статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких зокрема належать витрати на правову допомогу і витрати сторін, що пов'язані із прибуттям до суду.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

ОСОБА_1 заявив вимогу про стягнення витрат на правову допомогу в сумі 150 грн. На підтвердження факту понесення цих витрат позивач надав: договір про надання юридичних послуг, що був укладений ОСОБА_1 і «Приватним підприємцем з надання юридичних послуг ОСОБА_2В.» (ар. с. 15), довіреність на представництво ОСОБА_2 інтересів ОСОБА_1 (ар. с. 14), квитанцію про одержання 20.03.2013 Приватним підприємцем ОСОБА_2 від ОСОБА_1 150 грн. за надання юридичних послуг (ар. с. 16).

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом. Відповідно до статті 2 Закону України від 20.12.2011 № 4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», у разі якщо сторона у цивільній чи адміністративній справі звільнена від оплати витрат на правову допомогу, компенсація таких витрат виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, у розмірі, що не перевищує 2,5 відсотка встановленої законом мінімальної заробітної плати в місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Оскільки доказів на підтвердження того, що Приватний підприємець ОСОБА_2 є фахівцем в галузі права, позивач не надав; зазначена особа участі у судовому засіданні не приймала і з матеріалами справи в суді не ознайомлювалась, суд відхиляє вимогу про компенсацію витрат на правову допомогу.

Відповідно до статті 91 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін, несуть сторони. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін, що пов'язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Як зазначено у пункті 1 позиції 5 «Граничних розмірів компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 № 590, витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту, не можуть перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження.

Такі норми встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців та інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» і Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 № 59.

Відповідно до вказаних актів, витрати на проїзд до місця відрядження і назад компенсуються в розмірі вартості проїзду, підтвердженої проїзними квітками. Згідно з наданими позивачем квітками, вартість проїзду автобусом від с. Червоний Промінь до Миколаєва складає 36 грн. (ар. с. 73-74). Квітки на зворотній проїзд позивач не надав, оскільки їх придбання здійснюється безпосередньо перед відправленням автобусу. Враховуючи це, суд вважає, що позивачеві має бути компенсовані витрати на проїзд в сумі 72 грн.

Як пояснив ОСОБА_1, при визначенні в якості відповідача 2 Державної фітосанітарної інспекції Миколаївської області він виходив з того, що цей орган правонаступником майна, прав та обов'язків Державної інспекції з карантину рослин по Миколаївській області та Державної інспекції захисту рослин Миколаївської області (ар. с. 47-48). Відповідно до частини 2 статті 33 Закону України від 15.05.2003 № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи. Відповідний запис до реєстру не внесений (ар. с. 65-66), в зв'язку з чим суд дійшов висновку, що вимоги позивача повинен задовольнити саме відповідач 1.

Суд, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне звернути постанову в частині стягнення належних позивачеві сум до негайного виконання.

Керуючись статтями 11, 71, 87, 90, 91, 128, 158 - 163, 167, 254, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Державної інспекції захисту рослин Миколаївської області, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 компенсації за невикористану відпустку в сумі 718,65 грн. і вихідної допомоги в сумі 1564,06 грн.

3. Стягнути з Державної інспекції захисту рослин Миколаївської області (вул. Урожайна, 38, м. Миколаїв, 54000, ідентифікаційний код 00702439) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1) 8579,65 грн., з яких 718,65 грн. - компенсація за невикористану відпустку, 1564,06 грн. - вихідна допомога, 6296,94 грн. - сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (з 30.12.2012 по 16.05.2013).

4. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

5. Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1) судові витрати в сумі 72 грн. шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної інспекції захисту рослин Миколаївської області.

6. Постанова суду в частині стягнення 8579,65 грн. підлягає негайному виконанню.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.В. Птичкіна

Попередній документ : 32201542
Наступний документ : 32205063