Ухвала суду № 32188331, 03.07.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2013 року Справа № 23953/11/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Улицького В.З. та Гулида Р.М.,

при секретарі судового засідання - Коцур В.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 15.03.2011р. в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стен» до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень щодо визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість, -

В С Т А Н О В И Л А:

11.02.2011р. позивач Товариство з обмеженою відповідальністю /ТзОВ/ «Стен» звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправними винесені відповідачем Тернопільською об'єднаною державною податковою інспекцією /ОДПІ/ податкові повідомлення-рішення № 0000732305/0 від 29.07.2010р., № 0000722305/0 від 29.07.2010р. (а.с.3-9).

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 15.03.2011р. заявлений позов задоволено; визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Тернопільської ОДПІ № 0000732305/0 від 29.07.2010р., № 0000722305/0 від 29.07.2010р. (а.с.184-185).

Не погодившись з винесеним судовим рішенням, постанову суду оскаржила відповідач Тернопільська ОДПІ, яка покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с.189-196).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що постачальник товарів ТзОВ «Будуніверсал СКС» на момент проведення господарських операцій з позивачем не мав трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей та основних засобів для здійснення будь-якого виду господарських операцій, через що такі відносини фактично були спрямовані на надання податкової вигоди і штучного формування валових витрат та податкового кредиту, а тому характеризуються відсутністю реального характеру їх проведення. Також для перевірки вказаними особами не представлено первинних документів щодо транспортування товарно-матеріальних цінностей, доказів наявності таких на час проведення вказаних операцій.

Окрім цього, надані під час судового розгляду товарно-транспортні документи не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки у них вказані неіснуючі транспортні засоби, а також зазначені неправильні кількісні (вагові) характеристики поставлених товарів.

Також позивачем двічі (в листопаді 2008 року та січні 2009 року) включено до складу податкового кредиту 14267 грн. 27 коп. податку на додану вартість /ПДВ/ по податковій накладній № 6041 від 11.11.2008р., отриманій від ЗАТ «Лафарж Гіпс».

Заслухавши суддю-доповідача по справі, представника відповідача на підтримання поданої скарги, заперечення представника позивача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, протягом 28.05.2010р.-09.07.2010р. відповідачем Тернопільською ОДПІ проведено планову виїзну перевірку ТзОВ «Стен» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2008р. по 31.03.2010р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008р. по 31.03.2010р., за результатами якої складено Акт перевірки № 722/23-05/31594297 від 16.07.2010р. (а.с.11-43).

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем наступних вимог:

пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», по причині чого підприємством завищено суму податкового кредиту з ПДВ за січень 2009 року на загальну суму 14267 грн. 92 коп.;

п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у зв'язку з чим позивачем занижено податок на прибуток підприємств за І квартал 2009 року, ІІІ квартал 2009 року, IV квартал 2009 року, І квартал 2010 року на загальну суму 84029 грн.;

пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижені податкові зобов'язання з ПДВ за березень, липень, грудень 2009 року, січень, березень 2010 року на загальну суму 67223 грн.

На підставі Акту перевірки податковим органом прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

№ 0000722305/0 від 29.07.2010р. щодо визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств в розмірі 107078 грн., з яких 84029 грн. за основним платежем та 23019 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

№ 0000732305/0 від 29.07.2010р. про визначення податкових зобов'язань з ПДВ в розмірі 122235 грн., з яких 81490 грн. за основним платежем та 40715 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.44, 45).

За результатами процедури апеляційного узгодження сум податкових зобов'язань скарги позивача на здійснені донарахування податкових зобов'язань були відхилені (а.с.138-155, 170-179).

Задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що факт реального здійснення операцій з поставок товарів підтверджується належно оформленими первинними документами, які мають усі необхідні реквізити та відомості, а також у повній мірі відображають зміст господарських операцій. Податкові накладні, які засвідчують факт виконання робіт та передачі товару, є вірно складеними, що відповідно дає позивачу право на віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ, а також на формування валових витрат підприємства.

Окрім цього, матеріалами справи спростовуються твердження податкового органу про те, що позивачем двічі (в листопаді 2008 року та січні 2009 року) включено до складу податкового кредиту 14267 грн. 27 коп. ПДВ по податковій накладній № 6041 від 11.11.2008р., отриманій від ЗАТ «Лафарж Гіпс».

Колегія суддів вважає, що наведені висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки ґрунтуються на фактичних обставинах справи та відповідають вимогам чинного законодавства, з огляду на таке.

Предметом доказування у розглядуваній справі є дослідження обставин про те, чи не були дії позивача спрямовані на безпідставне одержання коштів із державного бюджету, чи мали операції із придбання товарів та послуг реальний характер, яким чином придбавалися товари і надавалися послуги, а також дійсна можливість здійснення таких операцій.

При цьому, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

* неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

* відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності через відсутність управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

* облік для цілей оподаткування лише тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

* здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

* відсутність первинних документів обліку.

Матеріалами справи стверджується, що між ТзОВ «Стен» (покупець) та ТзОВ «Будуніверсал СКС» (постачальник) було укладено договір № 010309-С від 01.03.2009р., в рамках якого поставлено позивачу будівельні товари в асортименті; умови поставки - СРТ залізнична станція покупця або FCA склад продавця згідно правил Інкотермс 2000 (а.с.46-47).

На виконання взятих зобов'язань ТзОВ «Будуніверсал СКС» було здійснено поставку вказаних товарів; вчинення розглядуваних операцій стверджується накладними, податковими накладними (а.с.84-87, 89, 91-92, 94-95, 97-98).

Окрім цього, транспортування вказаних товарів здійснювалося залізничним транспортом, що стверджується представленими залізничними накладними, довідками залізниці, а також самовивозом транспортом позивача, що підтверджується товарно-транспортними накладними, також позивачем підтверджено наявність у його власності вантажного автомобіля марки «MAN», державний номерний знак ВО 9301 АЕ (а.с.48, 49, 88, 90, 93, 96, 127-129, 179).

При цьому вантажно-розвантажувальні роботи при поставці товарів залізничним транспортом проводилися силами ПП «Ритм», який діяв на підставі договору № 118 від 03.03.2009р. на транспортно-експедиційне обслуговування, укладеного із ТзОВ «Будуніверсал СКС» (а.с.121-122); також аналогічні послуги надавалися ТзОВ «АК«Олімп», що стверджується листом № 1/03 від 01.03.2011р. (а.с.123).

Наведені операції між позивачем та ТзОВ «Будуніверсал СКС» відображені у податковій звітності ТзОВ «Будуніверсал СКС» із зазначенням обсягів поставок та податкових зобов'язань (а.с.50-83).

Водночас покликання податкового органу на відсутність у ТзОВ «Будуніверсал СКС» матеріальних ресурсів для виконання прийнятих на себе договірних зобов'язань є необґрунтованими, оскільки при розглядуваній схемі поставок залучення таких не було обов'язковим, транспортування здійснювалося силами залізниці із наданням транспортно-експедиційних послуг або самовивозом транспортом позивача.

Також стосовно покликань відповідача на відсутність в ТзОВ «Будуніверсал СКС» необхідних товарів через зв'язки останнього з фіктивними постачальниками колегія суддів враховує, що податковим органом не надано доказів поставки цими постачальниками на адресу ТзОВ «Будуніверсал СКС» саме тих товарів, які в подальшому були реалізовані на користь позивача.

При цьому недоліки товарно-супровідної документації (розбіжності у вазі товарів) не спростовують реальності проведених операцій і не ставлять під сумнів правильність даних бухгалтерського та податкового обліку позивача.

Таким чином, між позивачем та його контрагентом в дійсності були виконані вищевказані господарські операції, дії останніх були спрямовані на реальне настання правових наслідків, а не вчинялися в цілях заниження об'єкта оподаткування, несплати податків.

Тобто, внаслідок проведення таких операцій платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, і не прагнув отримати вигоду виключно чи переважно за рахунок відшкодування з державного бюджету податку на додану вартість.

Відповідно до вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин):

п.5.1 - валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 - до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 - не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно вимог Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин):

пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

пп.7.4.4. п.7.4. ст.7 - якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 - не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пп.2.4 п.2 Положення «Про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку», затв. наказом Міністерства фінансів України № 168/704 від 05.06.1995р., первинні документи (на паперових і машинозчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному вираженні), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійсненні господарської операції і складання первинного документа.

Системний аналіз вищезазначених норм, наявних в матеріалах справи договору, видаткових і податкових накладних свідчить про те, що документи, на підставі яких позивач включив понесені витрати до складу валових витрат, відповідають критеріям первинного документу, через що зазначені дії позивача щодо формування валових витрат є правомірними.

Як вбачається з установлених судом обставин справи, подані позивачем первинні документи містять інформацію щодо змісту проведених операцій поставок товарів у рамках названого договору, є достовірними доказами виконання контрагентом позивача вимог, обумовлених названим договором.

Також представленими документами стверджується реальність проведених господарських операцій та їх товарний характер. Внаслідок проведення вищевказаних операцій платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, і не прагнув отримати вигоду виключно чи переважно за рахунок відшкодування з державного бюджету податку на додану вартість (безпідставного формування податкового кредиту та валових витрат).

Окрім того, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що достатньою підставою для правомірного формування податкового кредиту за умови реальності проведених господарських операцій є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка є водночас податковим і розрахунковим документом, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість.

Позивачем на підставі податкових накладних правомірно були включені до податкового кредиту відповідні суми ПДВ; наведені податкові накладні не мають недоліків та порядок їх заповнення відповідає вимогам встановленим чинним законодавством.

Також несплата платником податків до бюджету сум податкових зобов'язань, що виникають внаслідок вчинення певного господарського зобов'язання, не є достатньою підставою для визнання цього господарського зобов'язання таким, що суперечить інтересам держави. Інтереси держави у такому випадку є повністю захищеними через механізм примусового стягнення з платника податків суми податкового боргу та застосування до платника податків адміністративних санкцій у формі штрафів та пені.

При цьому колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду України по цій категорії спорів, яка полягає в тому, що несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

В частині визнання нікчемними розглядуваних господарських зобов'язань колегія суддів враховує, що статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч.1 ст.208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, через що у кожній справі суд повинен встановлювати наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.

Необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Однак для прийняття рішення про визнання угоди недійсною необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Таким чином для визнання зобов'язання таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність наступних умов:

1) - вина фізичних осіб, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування;

2) - такий умисел повинен виникнути до моменту укладення договору;

3) - мета укладення такого договору - приховування доходів від оподаткування.

Відсутність хоча б однієї з них не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Як вбачається з обставин справи, судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено зазначених умов, а апелянтом не доведено, що на момент здійснення правочину та його виконання позивач та його контрагент мали намір на укладення правочину всупереч інтересам держави або суспільства.

Таким чином, фіктивний характер діяльності контрагента позивача та порушення ним податкової дисципліни не може слугувати підставою для позбавлення платника податків - ТзОВ «Стен» - права на отримання податкової вигоди у вигляді зменшення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та права на формування податкового кредиту з ПДВ у разі, якщо ним виконані усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та він має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника позивач не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом, а тому у разі невиконання контрагентами позивача своїх зобов'язання щодо декларування та сплати необхідних сум податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Слід також врахувати, що у розглядуваній справі податковий орган не представив належних доказів обізнаності позивача щодо діяльності контрагента, зокрема щодо створення його з протиправною метою і несплати ним податків, наявності зговору на викрадення коштів державного бюджету шляхом безпідставного формування податкового кредиту та валових витрат тощо; суду не були надані докази про встановлення таких фактів у рішеннях інших судів тощо.

За наведених обставин підстав для втрати позивачем права на формування податкового кредиту та валових витрат, а також донарахування податкових зобов'язань з ПДВ та податку на прибуток підприємств, колегія суддів не знаходить.

Таким чином, матеріалами справи та нормами чинного податкового законодавства підтверджено правомірність включення позивачем сум до податкового кредиту та валових витрат, а також безпідставність визначення податкових зобов'язань з ПДВ і податку на прибуток підприємств по операціям по поставці будівельних матеріалів від ТзОВ «Будуніверсал СКС».

При винесенні постанови по справі колегія суддів враховує рішення Європейського суду з прав людини від 22.01.2009р. у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), в якому зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між; вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

У вищевказаному рішенні наголошується й на тому, що платник податків не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню.

В частині доводів податкового органу про те, що позивачем двічі (в листопаді 2008 року та січні 2009 року) включено до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 14267 грн. 27 коп. по податковій накладній № 6041 від 11.11.2008р., отриманій від ЗАТ «Лафарж Гіпс», колегія суддів враховує наступне.

Спірна сума ПДВ у розмірі 14267 грн. 27 коп. по податковій накладній № 6041 від 11.11.2008р. включена позивачем у податкову декларацію з ПДВ за січень 2009 року, що стверджується розшифровкою податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за січень 2009 року (а.с.156-160).

Також згідно акту звірки між позивачем та ЗАТ «Лафарж Гіпс» слідує, що поставка товарів на суму ПДВ 14267 грн. 27 коп. не проводилася (а.с.161-167).

Інші висновки постанови суду першої інстанції колегія суддів вважає підставними і обгрунтованими, оскільки такі відповідають вимогам Законів України «Про податок на додану вартість» та «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов є підставним та обґрунтованим, а тому підлягає до задоволення.

При цьому висновок суду про неправомірність рішень податкового органу зроблено з дотриманням вимог КАС України, оскільки він, вживши заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, всебічно, повно та об'єктивно оцінив наявні у справі докази і постановив законне й обґрунтоване рішення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 15.03.2011р. в адміністративній справі № 2-а/1970/384/11 залишити без задоволення, а вказану постанову суду - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя: Р.М.Шавель

Судді: В.З.Улицький

Р.М.Гулид