Рішення № 32187094, 02.07.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"02" липня 2013 р. Справа № 10/085-12/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Квіти-Сервіс», м. Київ;

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1,

с. Велика Олександрівка Бориспільського району;

про стягнення 40049,61 грн.

Суддя Т.П. Карпечкін

представники сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області з позовом звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Квіти-Сервіс» (далі - позивач) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення 40049,61 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору № 20-03-К від 20.03.2009 р. не розрахувався за отриманий товар, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 32090,00 грн., за прострочення оплати якої нараховані 3% річних у сумі 2408,04 грн. та втрати від інфляції в сумі 5551,57 грн.

Ухвалою від 21.08.2012р. (суддя Привалов А.І.) порушено провадження у справі № 10/085-12 та призначено її до розгляду на 11.09.2012р.

В судовому засіданні 11.09.2012 р. представником позивача частково були надані документи, витребувані судом, та підтримано позовні вимоги в повному обсязі, вважаючи їх обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на відсутність заборгованості перед позивачем та наполягав на тому, що не підписував акти прийому-передачі товару від 18.10.2009 р. та від 12.05.2010 р., на підставі яких ґрунтуються позовні вимоги щодо стягнення заборгованості в сумі 32090,00 грн.

Суд, розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, дійшов висновку про необхідність призначення у справі почеркознавчої експертизи, оскільки вважає, що справжність підписів на актах прийому-передачі товару від 18.10.2009 р. та від 12.05.2010 р., які оспорює відповідач, впливає на вирішення спору по суті, так як на зазначені акти позивач посилається, як на підставу виникнення заборгованості.

Ухвалою від 11.09.2012 р. суд призначив у справі № 10/08-12 судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручив Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, та на час проведення судової експертизи зупинив провадження у справі на підставі п. 1 ч. 2 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до розпорядження Голови господарського суду Київської області № 265-АР від 28.11.2012 року «Про передачу справ» по причині переведення судді Привалова А.І. до господарського суду міста Києва та з метою забезпечення подальшого розгляду справ, що знаходились у провадженні судді, зобов'язано суддю Привалова А.І. передати справи, в тому числі справу № 10/085-12, а начальника відділу інформаційно-статистичного забезпечення і кодифікації законодавства апарату суду ОСОБА_2 прийняти справи та провести їх повторний автоматизований розподіл.

Згідно повторного розподілу автоматизованої системи документообігу суду від 28.11.2012 р., для розгляду справи № 10/085-12 визначено суддю Карпечкіна Т.П.

Оскільки, 07.02.2013р. справа повернулась з Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України до господарського суду Київської області за належністю без висновку експерта, у зв'язку з ненаданням сторонами додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи, тому обставини, що зумовили зупинення провадження у справі відсутні.

Ухвалою від 11.02.2013р. справу № 10/085-12 прийнято до провадження суддею Карпечкіним Т.П., присвоєно № 10/085-12/19, на підставі ч. 3 ст. 79 ГПК України поновлено провадження у справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 25.02.2013 р.

Присутній у судовому засіданні 25.02.2013 р. представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач та його представник проти позову заперечили, посилаючись на відсутність заборгованості перед позивачем та наполягали на тому, що ОСОБА_1 не підписував акти прийому-передачі товару від 18.10.2009р. та від 12.05.2010р., на яких ґрунтуються позовні вимоги у даній справі.

Ухвалою від 25.02.2013 р. суд відклав розгляд справи на 13.03.2013 р., у зв'язку з необхідністю витребування нових доказів у справі.

На виконання вимог ухвали суду від 25.02.2013 р. сторони надали письмові пояснення.

Ухвалою від 13.03.2013 р. суд відклав розгляд справи на 27.03.2013 р., у зв'язку з неподанням витребуваних судом доказів у справі.

Представником позивача в судовому засіданні 27.03.2013 р. були надані документи, витребувані судом, та підтримано позовні вимоги в повному обсязі, вважаючи їх обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на відсутність заборгованості перед позивачем та наполягав на тому, що не підписував акти прийому-передачі товару від 18.10.2009 р. та від 12.05.2010 р., на підставі яких ґрунтуються позовні вимоги щодо стягнення заборгованості в сумі 32090,00 грн.

Суд, розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, дійшов висновку про необхідність призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, оскільки вважає, що справжність підписів на актах прийому-передачі товару від 18.10.2009 р. та від 12.05.2010 р., які оспорює відповідач, впливає на вирішення спору по суті, так як на зазначені акти позивач посилається, як на підставу виникнення заборгованості.

Ухвалою від 27.03.2013 р. суд призначив у справі № 10/08-12 судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручив Науково-дослідному експертно-криміналістичному центру при Управлінні МВС України на Південно-Західній залізниці, та на час проведення судової експертизи зупинив провадження у справі на підставі п. 1 ч. 2 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України.

30.05.2013 р. до господарського суду Київської області надійшов висновок експерта за № 79 від 22 травня 2013 року та матеріали господарської справи № 10/085-12/19.

Ухвалою від 31.05.2013 р. суд, на підставі ч. 3 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, поновив провадження у справі, в зв'язку з усуненням обставин, що стали підставою для зупинення провадження у справі, та призначив справу до розгляду в судовому засіданні на 18.06.2013 р.

Присутнім у судовому засіданні 18.06.2013 р. представником позивача підтримано позовні вимоги в повному обсязі, вважаючи їх обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на відсутність заборгованості перед позивачем.

Відповідно до ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена перерва до 02.07.2013 р.

У судове засідання 02.07.2013 р. представники сторін не з'явились, про причини неявки суду не повідомили, про місце і час розгляду справи повідомлені належним чином.

Суд вважає, що, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та зібраними судом, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

20.03.2009 р. між позивачем (за договором - постачальник) та відповідачем (за договором - покупець) був укладений Договір № 20-03-К, згідно з п. 1.1. якого постачальник зобов'язується систематично поставляти та передавати у власність покупця міцелій на рослинній основі, а покупець - прийняти і оплатити зазначений товар на умовах і в порядку, передбаченому договором.

Сторони у п. 2.3. договору погодили, що поставка здійснюється на умовах EXW Франко-склад постачальника, що передбачені Інкотермс «Офіційні правила тлумачення торгівельних термінів Міжнародної торгової палати», введених у дію з 1 січня 2000 року.

Відповідно до п. 3.2. договору, перехід права власності на товар відбувається у момент коли товар завантажено в транспортний засіб, наданий перевізником, що призначений покупцем, чи іншою особою, що діє від імені покупця, що підтверджується підписаними сторонами накладними.

У розділі 4 договору сторони встановили, що ціна товару визначається угодою сторін на підставі накладних та/або рахунків-фактур щодо кожного окремого факту поставки. Оплата за товар здійснюється на умовах безготівкового розрахунку шляхом 100% попередньої оплати, протягом 5 днів із дати отримання рахунку-фактуру, але в будь-якому випадку до дати поставки. Валютою платежу є гривня.

Пунктом 4.3. договору передбачено, що сторонами можуть бути змінені умови оплати щодо конкретного факту поставки, про що складається відповідний акт прийому-передачі товару, який після підписання стає невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п. 4.4. договору, зобов'язання покупця по оплаті товару вважається виконаним із моменту зарахування коштів на поточний рахунок постачальника.

Згідно п. 8.1. договору, останній діє з моменту підписання і до 20 березня 2011 року, але у будь-якому разі до виконання сторонами їх зобов'язань за ним у повному обсязі, включаючи відшкодування збитків та сплати штрафних санкцій.

На час вирішення спору в суді сторони не надали суду доказів дострокового розірвання Договору № 20-03-К від 20.03.2009 р. або продовження його строку дії.

Отже, строк дії Договору № 20-03-К від 20.03.2009 р. закінчився 20.03.2011 р.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на виконання взятих на себе зобов'язань, на підставі актів прийому-передачі товару від 18.1.2009 р. та від 12.05.2010 р. поставив відповідачу товар на загальну суму 32090,00 грн.

Зазначені акти були підписані зі сторони позивача директором і скріплені печаткою товариства, зі сторони відповідача - останнім особисто, що підтверджено висновком судового експерту № 79 від 22.05.2013 р.

Таким чином, наявними у справі доказами підтверджено факт передачі товару відповідачу, право власності на який, виходячи з умов п. 3.2. договору, перейшло з моменту отримання товару на складі позивача.

Крім того, суд звертає увагу на те, що умовами договору саме на покупця покладено зобов'язання по визначенню перевізника товару та його завантаження.

При цьому, умови договору не містять заборони щодо можливості самовивозу покупцем товару зі складу постачальника.

Отже, відсутність товаро-транспортної накладної на перевезення товару, отриманого на підставі акту прийому-передачі товару від 12.05.2010 р. на суму 18860,00 грн. не спростовує факту отримання товару відповідачем.

Як вбачається з акту прийому-передачі товару від 18.10.2009 р. на суму 13230,00 грн. відповідач зобов'язаний був оплатити товар у строк до 18.10.2009 р., а за актом прийому-передачі товару від 12.05.2010 р. на суму 18860,00 грн. у строк до 17.05.2010 р.

Проте, судом встановлено, що відповідач свої обов'язки за договором в частині своєчасної оплати вартості поставленого товару належним чином не виконав, у зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий товар на день розгляду справи становить у загальній сумі 32090,00 грн.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статі 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому підписання покупцем актів прийому-передачі товару, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (Інформаційний лист Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012р. «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права»).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не спростовано належними доказами факт отримання товару за представленими актами та не надано доказів оплати переданого товару, відтак суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 32090,00 грн. є обґрунтованою, документально підтвердженою, а тому підлягає задоволенню.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати в сумі 5551,57 грн. та 3% річних - 2408,04 грн., нарахованих за час прострочення платежу окремо за кожним актом прийому-передачі товару станом на 20.08.2012 р.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією.

При цьому, індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце протягом повного календарного місяця, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін»).

Крім того, згідно п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012, сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997р. № 62-97р].

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012р. № 52/30).

Судом встановлено, що позивачем при нарахуванні інфляційних втрат не було дотримано вищезазначених норм, а також не враховано дати, з яких відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання, тому відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування інфляційних втрат задовольняє їх у загальній сумі 3918,63 грн. (на заборгованість у сумі 13230,00 грн. інфляційні нараховані за період з листопада 2009 року по серпень 2012 року; на суму заборгованості 18860,00 грн. інфляційні нараховані за період з червня 2010 року по серпень 2012 року).

Також, підлягають частковому задоволенню позовні вимоги в частині стягнення 3% річних, оскільки при розрахунку річних позивачем не було враховано, що у 2012 році 366 днів, а також допущено арифметичну помилку у визначенні кількості днів прострочки за невиконання зобов'язань за актом прийому-передачі товару від 12.05.2010 р.

Отже, за розрахунком суду з відповідача підлягають стягнення 3% річних у загальній сумі 2358,53 грн., які нараховані на заборгованість у сумі 13230,00 грн. за період з 19.10.2009 р. по 20.08.2012 р. та на заборгованість у сумі 18860,00 грн. за період з 18.05.2010 р. по 20.08.2012 р.

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, підтверджуються належними та допустимими доказами, а тому підлягають частковому задоволенню.

Згідно ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, на відповідача покладаються витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (08320, Київська область, с. Велика Олександрівка, вул. Б.Хмельницького, 26; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Квіти-Сервіс» (03055, м. Київ, вул. В.Василевської, 13, корп. 1; код ЄДРПОУ 30021852) 32090 (тридцять дві тисячі дев'яностоі) грн. - боргу, 2358 (дві тисячі триста п'ятдесят вісім) 53 коп. - річних, 3918 (три тисячі дев'ятсот вісімнадцять) грн. 63 коп. - інфляційних, 1541 (одну тисячу п'ятсот сорок одну) грн. 89 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині вимог в позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 04.07.2013

Суддя Карпечкін Т.П.