Постанова № 32181602, 11.06.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2013 р. Справа № 804/6017/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіНіколайчук С.В. при секретаріБринза О.В. за участю представників: від позивача від відповідача Сімон Р.П. (дов. у справі); Максимова А.І. (дов. у справі); розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровський автоцентр МАЗ» до державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

26 квітня 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровський автоцентр МАЗ» (далі ТОВ «Дніпропетровський автоцентр МАЗ») звернулось з адміністративним позовом до державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби (далі ДПІ у АНД районі), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції в АНД районі м. Дніпропетровська №0001021530 та №0001031530 від 09 квітня 2013 року про збільшення грошового зобов'язання на суму 193 999,00 грн. та про застосування фінансових санкцій до ТОВ «Дніпропетровський автоцентр МАЗ» на суму 97000 грн., всього - 290 999,00 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача витрати пов'язані зі сплатою судового збору для подачі адміністративного позову на загальну суму 2294,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає протиправними та необґрунтованими висновки, викладені в акті перевірки №10/22-2/33109363 від 04.01.13 року, не погоджується з сумами грошових зобов'язань, визначених в податкових повідомленнях-рішеннях №0001031530 та №0001021530 від 09.04.2013 року, адже господарські операції з поставки запчастин ТОВ «Спецагроресурс» у вересні 2012 року були підтверджені первинними документами та здійснювались відповідно до чинного законодавства. Чинним законодавством України не передбачено обов'язку покупця, а також не надано йому права перевіряти достовірність даних, які вказуються постачальником в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах. Податкове законодавство України не передбачає відвідальності платника податку за порушення податкового та іншого законодавства, допущенні його контрагентом, якщо контрагент не виконав, або не виконує свої зобов'язання по виконанню вимог податкового та іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього, як платника податків.

Ухвалою суду від 15.05.2013 року відкрито провадження в адміністративній справі №804/6017/13-а та призначено до розгляду у судовому засіданні на 28.05.13 року.

28.05.2013 року представник відповідача надав суду клопотання про перенесення розгляду справи на іншу дату.

В судовому засіданні представник позивача не заперечував проти задоволення даного клопотання.

Судовий розгляд справи відкладено на 11.06.2013 року.

11.06.2013 року в судовому засіданні представник відповідача надав письмові заперечення на адміністративний позов, в яких зазначається, що з висновків акту від 04.01.2013 року №10/22-2/33109363 «Про результати проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Дніпропетровський автоцентр МАЗ» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «Спецагроресурс» за період 01.09.2012 року по 30.09.2012 року», вбачається відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств-постачальників та по операціях з продажу товарів (послуг) підприємствам - покупцям за період вересень 2012 року, у зв'язку з чим у ТОВ «Дніпропетровський автоцентр МАЗ» відсутнє право на формування витрат та податкового кредиту по операціях з придбання товару у постачальника ТОВ «Спецагроресурс».

Представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задоволити в повному обсязі.

Заслухавши присутніх представників сторін, дослідивши матеріали справи та чинне законодавство, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

в період з 26.12.2012 року по 04.01.2013 року (згідно наказу від 03.01.2013 року термін перевірки продовжувався на 2 дні) працівниками відповідача на підставі направлення від 26.12.2012 року №000770, наказу від 25.12.2012 року №1122, виданих ДПІ в АНД районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області ДПС, згідно з п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровський автоцентр МАЗ» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «СПЕЦАГРОРЕСУРС» за період з 01.09.2012 року по 30.09.2012 року.

За результатами перевірки ДПІ в АНД районі м. Дніпропетровська складено акт №10/22-2/33109363 від 04.01.2013 року «Про результати проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Дніпропетровський автоцентр МАЗ» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «СПЕЦАГРОРЕСУРС» за період з 01.09.2012 року по 30.09.2012 року», в якому зафіксовано порушення позивачем:

- ст. 185, ст. 188, п. 198.3, п. 198.6 ст.198 ПК України в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 58 610 грн., у тому числі за вересень 2012 року на суму 58 610 грн.;

- п.п. 14.1.27, ст. 138, 140, 142, 143, п.п. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 135 389 грн., у тому числі за 3 квартал 2012 року - на суму 135 389 грн.

На підставі цього акту перевірки податковим органом 09.04.2013р. винесено податкові повідомлення-рішення:

- №0001021530, яким згідно п.п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 123.1 ст. 123, п. 7 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у сумі 203 084 грн. 00 коп.(за основним платежем - 435 389 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 67 695,00 грн.);

- №0001031530, яким згідно п.п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 123.1 ст. 123, п. 7 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість по вітчизняних товарах у сумі 87 915 грн. 00 коп.(за основним платежем - 58 610 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 29 305,00 грн.);

Не погоджуючись з висновками податкового органу позивач просить податкові повідомлення-рішення №0001021530 та №0001031530 від 09.04.2013 року скасувати.

В ході перевірки досліджувалась господарська операція позивача з його контрагентом ТОВ «СПЕЦАГРОРЕСУРС», а саме: договір купівлі-продажу №260612 від 26.06.2012 року, який відповідно до ч. 1, 5 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України визнаний податковим органом нікчемним та таким, що не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, оскільки по підприємству ТОВ «СПЕЦАГРОРЕСУРС» відстуні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутність основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, підприємство не знаходиться за юридичною адресою.

В акті перевірки, зокрема, зазначено, що в даному випадку відсутні як база, так і об'єкт оподаткування податком на додану вартість та право на формування витрат по операціях з підприємством покупцем.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаних висновків відповідача і винесеного на підставі такого висновку спірного акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, проаналізувавши положення законодавчих актів, якими врегульовані спірні правовідносини, суд звертає увагу на наступному:

відповідно до приписів пп.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.п.198.2 ст.198 вказаного Кодексу).

Згідно ч.2 п.п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «Дніпропетровський автоцентр МАЗ» та ТОВ «СПЕЦАГРОРЕСУРС» 26.06.2012 року укладено договір купівлі-продажу №260612, згідно якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю (позивача) товар (запчастини до автомобілів сімейства МАЗ), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити отриманий товар на умовах договору.

Кількість та асортимент товару відображаються в рахунках-фактурах та видаткових накладних і вважаються узгодженими сторонами у разі отримання товару покупцем та прийняття ним рахунку-фактури до сплати (п. 3.1 договору).

Передача товару здійснюється у строки узгоджені сторонами (п. 5.1 договору).

Доставка товару здійснюється транспортом покупця зі складу продавця (5.2 договору).

Представник покупця при прийнятті товару зобов'язаний звірити відповідність кількості і асортименту товару, вказаного в рахунку-фактурі і/або накладній, розписатися за отримання товару та видати продавцю доручення на отримання даної партії товару (п. 5.4 договору).

Продавець, при передачі товару, повинен надати покупцю наступні документи: оригінал рахунку-фактури; податкову накладну, видаткову накладну (п. 5.5 договору).

Покупець оплачує товар за ціною, вказаною у рахунках-фактурах, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця. За домовленістю сторін розрахунок за поставлений товар може бути проведений в іншій, не грошовій, не забороненій діючим законодавством формі (п. 6.1 договору).

На виконання умов договору постачальником виписано наступні видаткові накладні та податкові накладні №90339 від 03.09.12 року на суму 59 748,00 грн. (в т.ч. 9 958,00 грн. ПДВ), №90725 від 07.09.2012 року на суму 59 448,00 грн. (в т.ч. 9 908,00 грн.), №91237 від 12.09.2012 року на суму 59 742,00 грн. (в т.ч. 9 957,00 грн.), №91744 від 17.09.2012 року на суму 59 640,00 грн. (в т.ч. 9 940,00 грн.), №92021 від 20.09.2012 року на суму 59 898,00 грн. (в т.ч. 9 983,00 грн.), №92712 від 27.09.2012 року на суму 43 188,00 грн. (в т.ч. ПДВ 7 198,00 грн.), №92828 від 28.09.2012 року на суму 9 996,00 грн. (в т.ч. ПДВ 1 666,00 грн.).

Згідно умов договору виписано товарно-транспортні накладні №05120912 від 12.09.12 року, №06200912 від 20.09.12 року, №07280912 від 28.09.12 року.

Розрахунки між підприємствами за відвантажений товар проводились у безготівковій формі, у сумі 559 896,00 грн. згідно наступних платіжних доручень: №3383 від 25.10.12 року на суму 53 520,00 грн., №3382 від 25.10.12 року на суму 53 682,00 грн., №3381 від 25.10.12 року на суму 50 568,00 грн., №3380 від 25.10.12 року на суму 50 466,00 грн., №3470 від 12.11.12 року на суму 59 748,00 грн., №3471 від 12.11.12 року на суму 59 448,00 грн., №440 від 15.11.12 року на суму 59 742,00 грн., №441 від 15.11.12 року на суму 59 640,00 грн., № 3500 від 15.11.12 року на суму 59 898,00 грн., №3501 від 15.11.12 року на суму 43 188,00 грн., №3469 від 15.11.12 року на суму 9 996,00 грн.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-ХІУ, із змінами та доповненнями, встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 цього ж Положення первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до пунктів 2.15, п.2.16 Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

· придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

· придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Отже, витрати для цілей визначення податкового кредиту з податку на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

У відповідності до п.п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З аналізу вищенаведених норм права та зі змісту наявних у справі первинних документів можна зробити висновок, що всі первинні документи, надані позивачем (як суду, так і перевіряючим в ході перевірки, що податковим органом не заперечується) відповідають вимогам, встановленим Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", не викликають сумнівів щодо їх достовірності та підтверджують фактичне здійснення господарської операції між сторонами по придбанню товару.

Щодо посилань податкової інспекції на той факт, що контрагент ТОВ «СПЕЦАГРОРЕСУРС», який здійснював поставку товарів не знаходяться за місцем своєї реєстрації, в зв'язку з цим неможливо було провести перевірку діяльності товариств, що призвело до позиції податкової інспекції про наявність ознак фіктивності та відсутності факту реального здійснення зазначеної господарської діяльності між даними товариствами, то слід зазначити, що норми чинного господарського та цивільного законодавства України не встановлюють жодних санкцій щодо господарюючих суб'єктів, які в ланцюжку контрагентів є добросовісними, а сааме: вчинили реальний правочин, мають всі необхідні документи, що підтверджують господарську операцію, виконали всі податкові зобов'язання тощо.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Також, не відповідають вимогам чинного законодавства України висновки податкового органу щодо нікчемності укладених між сторонами договорів, оскільки приписами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом не дійсним (ст. 204 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

ЦК України встановлює, що нікчемними є правочини: у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину (ч. 1 ст. 219, ч. 1 ст. 220 ЦК України); у разі відсутності схвалення правочину який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 221 ЦК України); правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (ч. 1 ст. 224 ЦК України); у разі відсутності схвалення опікуном, правочину, який вчинено недієздатною фізичною особою (ч. 1 ст. 226 ЦК України); а також в інших випадках передбачених ч. 1 ст. 27, ч. З ст. 121, ч. 6 ст. 126, ч. З ст. 247, ч. 1 ст. 249, ч. 2 ст. 547, ч. З ст. 586, ч. З ст. 614, ч. 6 ст. 633, ч. 2 ст. 661, ч. 4 ст. 698, ч. З ст. 719, ч. 4 ст. 720, ч. 1 ст. 739 та іншими статтями ЦК України.

З аналізу вище викладених норм ЦК України вбачається, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Це означає, що правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в Законі. Проте, статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності цивільних правочинів, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо правочин не визнано судом недійсним. Тобто, зі змісту цієї норми випливає, що підстави недійсності правочинів можуть бути передбачені виключно законами. Правочин може бути визнано недійсним тільки на підставі і за наслідками, передбаченими законом. Також нормами ЦК України передбачено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Посилання на статті 203 та 215 ЦКУ можуть бути використані лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Інших підстав визнання правочину нікчемним діюче законодавство не передбачає.

Укладені між сторонами договори не визнавалися недійсними в судовому порядку, а твердження відповідача про нікчемність цих правочинів не приймається до уваги судом, оскільки не є безспірним.

Позивач вважає такі договори укладеними у відповідності до вимог чинного законодавства та такими, що спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Таким чином, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця.

Податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладання штрафних санкції, воно лише передбачає обов'язок платника податку надати покупцю податкову накладну.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на включення суми податку на додану вартість у податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, відповідачем не доведено того факту, що контрагентом ТОВ «СПЕЦАГРОРЕСУРС» порушено вимоги податкового законодавства, зокрема, не сплачено податки по спірним господарським операціям за вказаний період.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень і способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Згідно ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень не надав доказів та не довів обґрунтованості визначення податкового зобов'язання та правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, в свою чергу позивач, про що свідчать матеріали справи, належним чином виконав свої договірні зобов'язання та оплатив вартість поставленого йому товару та наданих послуг, тому у суду є підстави вважати незаконним та таким, що підлягають скасуванню оскаржувані податкові повідомлення-рішення №0001021530 від 09.04.2013 року на суму 203 084 грн. 00 коп. та № №0001031530 від 09.04.2013 року на суму 203 084 грн. 00 коп.

З огляду на усе вищенаведене, позовні вимоги належить задоволити.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Судові витрати витрати, понесені позивачем, стягнути на його користь з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.2, 8-12, 69, 71, 72, 86, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровський автоцентр МАЗ» до державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції в АНД районі м. Дніпропетровська №0001021530 та №0001031530 від 09 квітня 2013 року про збільшення грошового зобов'язання на суму 193 999,00 грн. та про застосування фінансових санкцій до ТОВ «Дніпропетровський автоцентр МАЗ» на суму 97000 грн., всього - 290 999,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровський автоцентр МАЗ» 2 294,00 грн. судового збору.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 17 червня 2013 року

Суддя С.В. Ніколайчук