Ухвала суду № 32175933, 02.07.2013, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 750/1254/13-ц Провадження № 22-ц/795/1487/2013 Головуючий у I інстанції -Сапон А. В. Доповідач - Смаглюк Р. І.Категорія -цивільна

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2013 року м. ЧернігівАПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіСмаглюк Р.І.,суддів:Євстафіїва О.К., Шитченко Н.В.,при секретарі:Зіньковець О.О., за участю:представника позивачів ОСОБА_5, відповідачки ОСОБА_6, її представника ОСОБА_7, представника органу опіки та піклування Овсяника О.М.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Чернігівської області в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6, що діє від себе особисто та як законний представник малолітніх дітей ОСОБА_9 і ОСОБА_10, на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 травня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_11 та ОСОБА_12 до ОСОБА_6 особисто та як законного представника малолітніх дітей ОСОБА_9 і ОСОБА_10 про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом, та за зустрічним позовом ОСОБА_6, що діє від себе особисто та як законний представник малолітніх дітей ОСОБА_9 і ОСОБА_10 до ОСОБА_11 та ОСОБА_12 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та вселення, -

в с т а н о в и в:

В лютому 2013 року ОСОБА_11 та ОСОБА_12 звернулися до суду з позовом про визнання відповідачки ОСОБА_6 та її малолітніх дітей: ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3 народження, та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1, мотивуючи такими обставинами.

Вказана квартира є власністю позивачів. 20 грудня 2008 року позивач ОСОБА_11 зареєстрував шлюб з відповідачкою, вони стали проживати в цій квартирі разом з її сином ОСОБА_9 від першого шлюбу, якого він усиновив, 8 травня 2010 року у них народився син ОСОБА_10.

В січні 2012 року вони вирішили виїхати на постійне місце проживання до Ізраїлю. 6 січня 2012 року першим виїхав позивач, який 12 січня 2012 року уклав договір оренди житла в м. Карміель на сім"ю з 4-х чоловік, 23 січня 2012 року приїхала на постійне проживання відповідачка з дітьми. Про їх виїзд на постійне місце проживання свідчить власноручно заповнена анкета, в якій ОСОБА_6 вказала, що має намір проживати в Ізраїлі, протокол-візит про їх спільне проживання в м. Карміель станом на березень 2012 року.

В квітні 2012 року ОСОБА_6 під приводом оформлення документів на дітей, як постраждалих від аварії на Чорнобильській АЕС, повернулася до України і 14 квітня 2012 року повідомила про намір розірвати шлюб, який був розірваний рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова 12 вересня 2012 року. З часу повернення на Україну відповідачка з дітьми проживає в АДРЕСА_2, разом зі співмешканцем. Оскільки з січня 2012 року відповідачка з дітьми залишила проживання в квартирі позивачів, тому відповідно до ст. 405 ЦК України вони просила визнати її разом з дітьми такими, що втратили право на проживання в квартирі АДРЕСА_1 та зняти з реєстрації за цією адресою.

В березні 2013 року ОСОБА_6, діючи від свого імені і як законний представник малолітніх дітей, пред'явила зустрічний позов про їх вселення до цієї квартири та усунення перешкод в користуванні цією квартирою шляхом передачі ключів від неї, мотивуючи тим, що вони проживали та зареєстровані в цій квартирі. Оскільки позивач ОСОБА_11 є громадянином Ізраїлю, має там постійне місце проживання, вона з дітьми виїхала по туристичній візі на 3 місяці в січні 2012 року і повернулася до Чернігова в квітні 2012 року. На той час квартира, в якій вони всі проживали, була здана в оренду, вона залишилася без місця проживання, намагалася декілька разів вселитися до неї, але ОСОБА_11 чинив перешкоди.

Відповідно до ст. 156 ЖК України вона як член власника сім"ї має право користуватися цією квартирою нарівні з власниками, тим більше, що перешкодами в користуванні цією квартирою позивачі фактично залишили без місця проживання малолітніх дітей.

Крім того, нею не пропущений річний строк, передбачений ст. 405 ЦК України, оскільки вони повернулися до Чернігова в квітні 2012 року. Тому просила відмовити в задоволенні первісного позову та задовольнити її зустрічний позов.

Рішенням суду первісний позов задоволено частково. Визнано ОСОБА_6 та її дітей ОСОБА_9 та ОСОБА_10 такими, що втратили право користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Відмовлено ОСОБА_6 в задоволенні зустрічного позову.

Вирішено питання про судовий збір.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6, від себе особисто та як законний представник малолітніх дітей, просить вказане рішення суду в частині задоволення первісного позову та в частині відмови в задоволенні зустрічного позову скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні первісного позову та про задоволення зустрічного позову, мотивуючи неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

В запереченнях на апеляційну скаргу представник позивачів вважає рішення суду таким, що відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України, і просить залишити його без змін.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, третьої особи, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_11 та ОСОБА_12 в частині визнання відповідачів такими, що втратили право користування житлом в квартирі АДРЕСА_1, суд прийшов до висновку про те, що відповідачка разом з малолітніми дітьми в січні 2012 року залишила це житло в зв'язку з наміром переїхати на нове місце проживання до м. Карміель в Ізраїлі, тому відповідно до ст. 405 ЦК України непроживання відповідачів в спірній квартирі без поважних причин понад один рік є підставою для визнання їх такими, що втратили право на користування цим житлом.

Відмова в задоволенні вимог щодо зняття відповідачів з реєстрації в спірній квартирі обґрунтована тим, що рішення про втрату права на проживання в цій квартирі, є підставою для зняття їх з реєстрації.

Відмова в задоволенні зустрічного позову обгрунтована тим, що підстав для вселення відповідачки з малолітніми дітьми до спірної квартири нема, оскільки вона з січня 2012 року залишила цю квартиру, і позивачі, які фактично проживають за межами України, не створювали їй перешкод, тому що відповідачка добровільно залишила цю квартиру і після повернення до України не мала наміру в ній поселитися.

Такий висновок суду відповідає встановленим обставинам та нормам закону.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_11 та відповідачка ОСОБА_6 з грудня 2008 року перебували у шлюбі, мають двох малолітніх дітей: ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3 народження, та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з якими зареєстровані та проживали в квартирі АДРЕСА_1 / л.с 13, 52, 55-57, 61, 86/. Вказана квартира є власністю позивачів /л.с.16-18/.

Проживання в цій квартирі відповідачки разом з малолітніми дітьми припинилося в зв'язку з наміром переїхати на постійне місце проживання до Ізраїлю в січні 2012 року.

Цей факт підтверджується квитками аеропорту "Бориспіль" до аеропорту Тель-Авів Бен-Гуріон на ім"я ОСОБА_11 від 6 січня 2012 року / л.с.22/, ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_10 від 23 січня 2012 року / л.с.23-25/, договором оренди житла на всю сім"ю в АДРЕСА_3 /л.с.26-28/, протоколом - візитом муніципалітету м. Карміель, яким зафіксовано факт їх проживання за цією адресою / л.с. 20-21/, показаннями свідків ОСОБА_16, ОСОБА_17, які пояснили суду, що сім"я сторін виїхала на постійне проживання до Ізраїлю, що після повернення відповідачки з дітьми вона не мала наміру проживати в цій квартирі, забирала з квартири дитячі речі та говорила, що має інше житло, про яке не хотіла, щоб знали батьки ОСОБА_11; свідка ОСОБА_18, який пояснив, що сторони проживали в Ізраїлі, після приїзду відповідачки до Чернігова на прохання ОСОБА_11, він допомагав зробити ремонт в квартирі АДРЕСА_2, для її тимчасового проживання на протязі 2 тижнів.

Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім"ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім"ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Згідно з роз'ясненням в п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 квітня 1985 року "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" відповідно до ст. 107 ЖК наймач або член його сім"ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це.

Тому, задовольнивши ці позовні вимоги, суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин ст. 405 ЦК України та норми ст.ст. 317, 386, 391 ЦК України щодо захисту права власності позивачів на спірну квартиру.

Отже, висновок суду про те, що відповідачка з малолітніми дітьми в січні 2012 року вибула з квартири АДРЕСА_1, на постійне місце проживання до Ізраїлю, була відсутньою в ній без поважних причин понад один рік, тому втратила право користування квартирою позивачів, є законним та обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги про створення відповідачці перешкод для її вселення з дітьми цю квартиру є необгрунтованими, виходячи за наступного.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_12 взагалі була відсутньою в цей період в м. Чернігові, тому об"єктивно не могла створити ніяких перешкод відповідачці.

Посилання відповідачки на створення перешкод з боку позивача ОСОБА_11 є безпідставним, оскільки допитані судом свідки ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 підтвердили, що не було спроби відповідачки вселитися в цю квартиру, що після її приїзду вона поселилася в квартиру АДРЕСА_2, що підтверджується довідкою дитячої поліклініки № 1 / л.с. 10/, актом від 18 липня 2013 року / л.с.12/, власноручно вказаною нею адресою в заяві про розірвання шлюбу / л.с.13-15/, постановами про відмову в порушенні кримінальної справи від 12 липня 2012 року, 21 липня 2012 року, з яких вбачається, що перевірка заяви ОСОБА_6 пов'язана з проживанням в спірній квартирі квартирантів, а заяви ОСОБА_11 - в зв'язку з перешкодами з боку відповідачки в спілкуванні з молодшим сином / л.с.11, 58, 59/.

Проживання відповідачки з малолітніми дітьми в квартирі АДРЕСА_2, наявність у неї на праві власності іншого житла свідчать про відсутність підстав для задоволення її зустрічного позову / л.с.136-142/.

Тому посилання апеляційної скарги на порушення судом процесуальних норм щодо оцінки доказів, неправильного застосування судом норм ст. 176 СК України, ст. 405 ЦК України, ст. 64 ЖК України є необгрунтованими.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6, що діє від себе особисто та як законний представник малолітніх дітей ОСОБА_9 і ОСОБА_10, відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності негайно і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:Судді: