Постанова № 32175447, 01.07.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2013 року 810/1490/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скрипки І.М., секретар судового засідання Маджар О.М., за участю:

представника позивача Мамаєва Д.Ю.,

розглянувши адміністративну справу за позовом Підприємства «Березаньтепломережа» до Баришівської об'єднаної Державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

28 березня 2013 року до Київського окружного адміністративного суду звернулось Підприємство «Березаньтепломережа» (підприємство) із позовом до Баришівської об'єднаної Державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (ДПІ, Інспекція) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000051600 від 21 січня 2013 року.

Зазначали, що своєчасно задекларували податкові зобов'язання з податку на додану вартість та сплатили їх в установлені законом строки, однак податковий орган неправомірно змінював призначення платежу відносно сум податків, сплачених позивачем, і спрямовував ці кошти на погашення податкового боргу, що виник у попередніх податкових періодах. Підкреслювали, що право визначати призначення платежу відповідно до норм права діючих на час існування спірних відносин належало виключно платнику податків.

Посилаючись на порушення відповідачем положень Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», постанови Національного банку України від 21 січня 2004 року №22 «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», просили скасувати оскаржуване податкове повідомлення-рішення та зобов'язати Інспекцію відобразити у даних картки особового рахунку Підприємства «Березаньтепломережа» сплату податкових зобов'язань відповідно до призначень платежів.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача позов не визнав, у поданих запереченнях стверджував, що встановлені у ході перевірки порушення належним чином відображені в Акті і є достатньою підставою для прийняття такого повідомлення-рішення та стягнення штрафних санкцій. Наголошував на наявності у податкового органу права направляти сплачені платником кошти на погашення заборгованості, що виникла раніше, незалежно від вказаного призначення платежу.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши інші докази, зокрема письмові, що містяться в матеріалах справи, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову, виходячи із такого.

Як вбачається з Акта №49/1600-20615577 від 21 січня 2013 року на Підприємстві «Березаньтепломережа» 21 січня 2013 року Інспекцією проведено камеральну перевірку з питань своєчасності сплати платежів до бюджету з податку на додану вартість за період з 4 січня 2008 року по 21 січня 2013 року (а.с.10-15).

За висновками цього Акта, на переконання посадових осіб ДПІ, відповідачем порушено строки сплати узгоджених податкових зобов'язань з податку на додану вартість згідно податкових декларацій з цього податку та податкових повідомлень-рішень, датованих 2007-2008 роками.

За результатами перевірки податковим органом, у залежності від строків затримки сплати узгоджених податкових зобов'язань, на підставі статті 126 Податкового кодексу України прийнято три податкові повідомлення-рішення, у тому числі і оскаржуване у цій справі - форми «Ш» №0000051600, за яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у сумі 159530,50 грн. за затримку сплати до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання (щодо податкових декларацій, податкових повідомлень-рішень із податку на додану вартість за 2007-2008 роки).

Під час судового розгляду сторони не оспорювали факт декларування податкових зобов'язань з податку на додану вартість за 2007-2008 роки, а також перерахування позивачем відповідних сум податку до Державного бюджету України.

Також встановлено, що на момент здійснення кожного з платежів позивач мав податковий борг, а податковий орган зараховував сплачені позивачем суми в рахунок погашення наявного податкового боргу, що виник у попередніх податкових (звітних) періодах, а не згідно призначення платежу зазначеного у доручення на перерахування коштів.

У звя'зку із спрямуванням сплачуваних позивачем сум податку на додану вартість, за прострочення сплати яких нараховано штрафні санкції оскаржуваним повідомленням-рішенням, на погашення податкового боргу, що виник у попередніх періодах, податкові зобов'язання за звітні податкові періоди погашались з порушенням визначених законом строків їх сплати, через що податковий орган застосував до позивача штрафні (фінансові) санкції (штраф) згідно з вимогами статті 126 Податкового кодексу України.

На підтвердження своєчасності сплати податкових зобов'язань згідно поданих за 2007-2008 роки декларацій підприємством надано копії платіжних доручень, у яких зазначено призначення платежу «Податок на додану вартість», та банківських виписок по особовому рахунку позивача (а.с.23-50).

Представник ДПІ не заперечував оформлення та подання підприємством до банківських установ документів на перерахування коштів, визначених у податкових деклараціях, у строки, необхідні для своєчасної сплати, а також фактичної зміни призначення платежу податковим органом (сплачені суми було зараховано не в рахунок сплати узгоджених сум податкових зобов'язань за вказані у платіжних дорученнях періоди, а в рахунок сплати податкового боргу в порядку календарної черговості). Стверджував правомірність таких дій Інспекції.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд вихоить із наступного.

За приписами статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спеціальним законом з питань оподаткування, чинним на час виникнення спірних відносин, був Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (Закон №2181).

За визначенням пункту 1.2 статті 1 цього Закону податковим зобов'язанням є зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України; а як встановлено пунктом 1.3 такої статті податковий борг (недоїмка) - це податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

При цьому, згідно приписів підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 вказаного Закону, податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Як визначає підпункт 5.4.1 пункту 5.4 статті 5 Закону №2181 узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.

За правилами підпункту 7.1.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку, а грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

За приписами пункту 7.7 цієї ж статті податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення, за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях (принцип рівності бюджетних інтересів).

Нормами підпункту 16.3.3 пункту 16.3 статті 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» встановлено, що податковим органам надається право розподілу суми, сплаченої платником податків в рахунок погашення податкового боргу (який відповідно до пункту 1.3 статті 1 цього Закону включає суму пені) на суму, що спрямовується на погашення такого податкового боргу (його частини), та суму, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу (його частини) за умови, що платником податків при сплаті податкового боргу у відповідному платіжному дорученні не було окремо визначені суми, що спрямовуються на погашення податкового боргу, та окремо суми, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу; або, якщо визначення відповідних сум боргу та пені платником податків було зроблено з порушенням відповідної пропорції.

Отже, Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», дійсно передбачає пріоритет погашення податкового боргу перед сплатою податкових зобов'язань по відповідному податку.

Однак норми цього Закону не встановлюють порядок та черговість зарахування податковими органами платежів, що направлені платниками податків та мають цільове призначення, вказане у відповідних платіжних дорученнях, та не визначають порядок для примусового стягнення податковим органом добровільно сплачених платником податків сум податкового зобов'язання для погашення податкового боргу, що виник раніше.

Також, Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» не передбачено направлення податковими органами за власною ініціативою (примусово та без згоди на те платника податку) коштів такого платника, сплачених ним для погашення податкових зобов'язань, для погашення податкового боргу.

За положеннями підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону №2181 передбачений єдиний спосіб примусового стягнення активів платника податків для погашення його податкового боргу - виключно за рішенням суду.

Як закріплює стаття 7 Закону України «Про Національний банк України» систему, порядок і форми платежів визначає Національний банк України.

Так, пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України №22 від 21.01.2004, передбачено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів.

Крім того, відповідно до пункту 3.8 зазначеної Інструкції, реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Суми ж податкових зобов'язань або податкового боргу, з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону України № 2181, слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Аналіз викладених законодавчих приписів дає можливість зробити висновок про те, що право визначати призначення платежу до 01 січня 2011 року (до вступу в дію Податкового кодексу України) належало виключно платнику податків.

Законом України №2181 закріплено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів відсутня зміна призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Це означає, що у 2007-2010 роках податкові органи не були наділені повноваженнями змінювати призначення платежу, вказане платником податків у платіжних дорученнях, у зв'язку з чим дії відповідача щодо розподілу коштів, сплачених позивачем згідно платіжних доручень у рахунок погашення податкового боргу, не відповідають вимогам законності.

За таких обставин суд вважає, що самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, було проведено протиправно.

Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі №21-184а11 від 17 жовтня 2011 року.

За приписами статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Що ж до вимоги про відображення у картці особового рахунку сплати податкових зобов'язань відповідно до призначень платежів, то суд зазначає, що вона не підлягає задоволенню, оскільки належить до дискреційних повноважень податкового органу, які суд не має права перебирати на себе. Крім того, рішення суду про скасування податкового повідомлення-рішення щодо нарахування штрафних санкцій є самостійною та обов'язковою підставою для внесення ДПІ відповідних змін до даних облікової картки, у тому числі і згідно з підпунктом 66.1.6 статті 66 Податкового кодексу України.

Таким чином, сукупність встановлених обставин справи дає підстави вважати оскаржуване повідомлення-рішення необґрунтованим та винесеним із порушенням норм матеріального права, у зв'язку із чим позов підлягає задоволенню у частині визнання протиправним та скасування такого рішення. Стосовно іншої вимоги позову, суд констатує відсутність підстав для її задоволення.

Суд бере до уваги положення частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України про те, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та вважає, що у цьому випадку при донарахуванні податкових зобов'язань позивачу Інспекцією його дотримано не було.

Зважаючи на обов'язок відповідача щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності у разі заперечення проти адміністративного позову в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, суд, за результатами розгляду справи, вважає недоведеними законність та обґрунтованість оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Як встановлює частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у сумі 1595,31 грн. за позовні вимоги майнового характеру та 34,41 грн. за вимоги немайнові, доказів понесення інших судових витрат не надано. Оскільки позов підлягає задоволенню у частині майнових вимог, то, відповідно, судові витрати щодо сплати судового збору у сумі 1595,31 грн. підлягають присудженню на користь позивача.

Тому, судові витрати щодо сплати судового збору у вказаній сумі підлягають присудженню на користь позивача.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Баришівської об'єднаної Державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби №0000051600 від 21 січня 2013 року.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути із Державного бюджету України на користь Підприємства "Березаньтепломережа" судовий збір у сумі 1595 (одна тисяча п'ятсот дев'яносто п'ять) грн. 31 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Скрипка І.М.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 04 липня 2013 р.