Постанова № 32174739, 02.07.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2013 року 16 год. 59.хв. 810/2416/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Панченко Н. Д., за участю секретаря судового засідання Корецького І.О.,

представника позивача: ОСОБА_2,

представника відповідача: не з'явився,

представника третьої особи: Панькіна Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві адміністративну справу

за позовом ОСОБА_4до третя особаВідділу державної виконавчої служби Васильківського міськрайонного управління юстиції Київської області, Київська регіональна митницяпроскасування постанови про відкриття виконавчого провадження

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4 або позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Васильківського міськрайонного управління юстиції Київської області (далі - ВДВС Васильківського міськрайонного управління юстиції або відповідач) за участю третьої особи - Київської регіональної митниці про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 02.04.2013 ВП №3732591.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що державним виконавцем відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого документу, строк пред'явлення для примусового виконання якого закінчився, оскільки виконавчий документ був прийнятий 26.12.2012, однак виконавче провадження відкрито 02.04.2013.

Крім цього, як вказує позивач, виконавчий документ, на підставі якого відповідачем відкрито виконавче провадження №3732591, не містить в собі повного найменування стягувача та боржника, його місцезнаходження, не містить даних щодо місця проживання чи перебування боржника, його індивідуального ідентифікаційного номеру, що є, відповідно, порушенням приписів статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» та підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження.

Також позивач вказав на те, що постанова про відкриття виконавчого провадження містить недостовірні відомості щодо місця проживання боржника.

У судовому засіданні 02.07.2013 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Відповідач правом на надання заперечень у письмовій формі не скористався, у судове засідання, призначене на 02.07.2013, не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином. Жодних заяв про відкладення розгляду справи чи про розгляд справи за його відсутності суду не надав.

Заслухавши думку учасників процесу та беручи до уваги положення частини четвертої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час та місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних доказів судом прийнято рішення про розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Крім цього, у ході розгляду справи, враховуючи положення статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України за ініціативою суду було залучено до участі у справі як третю особу без самостійних вимог на стороні відповідача Київську регіональну митницю.

Представник третьої особи у судовому засіданні 02.07.2013 заперечував щодо задоволення позовних вимог та зазначив, що ним з метою здійснення виконавчих дій у порядок, спосіб та у строки, які визначенні чинним законодавством подано заяву про примусове виконання виконавчого листа від 26.12.2012 у справі №3-9104/12.

У зв'язку з цим, твердження позивача про порушення Київською регіональною митницею приписів Закону України «Про виконавче провадження» є помилковими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Заслухавши думку учасників процесу, розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Відповідно до постанови Апеляційного суду міста Києва від 26.12.2012 у справі №3-9104/12 (а.с.114-122), ОСОБА_4 було визнано винним у порушенні митних правил, передбачених статтею 472 Митного кодексу України, та відповідно до положень статті 294 КУпАП накладено на нього штраф у розмірі 14417,90 грн.

02 квітня 2013 року старшим державним виконавцем ВДВС Васильківського міськрайонного управління юстиції Назаренко О.Ю. відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню постанови Апеляційного суду міста Києва від 26.12.2012 у справі №3-9104/12, про що прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження від 02.04.2013 ВП №37329591 (а.с.130), якою зобов'язано боржника ОСОБА_4 добровільно виконати рішення суду до 09.04.2013.

Не погоджуючись із вказаною постановою та враховуючи те, що судове рішення ухвалене за правилами КУпАП і є виконавчим документом; спірні відносини виникли не з приводу рішень, дій чи бездіяльності саме суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, а з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності посадової особи органу державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів, позивач звернувся із даним позовом до окружного адміністративного суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV (далі по тексту Закон України "Про виконавче провадження").

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною другої статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою, зокрема, такі виконавчі документи: ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Строки пред'явлення виконавчих документів до виконання передбачені статтею 22 Закону України «Про виконавче провадження».

Так, згідно пункту 1 частини першої вказаної статті, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення можуть бути пред'явленні до виконання протягом трьох місяців.

Відповідно до частини другої статті 22 Закону України «Про виконавче провадження», строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються, зокрема, для виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення.

Судом встановлено, що постанова Апеляційного суду міста Києва від 26.12.2012 у справі №3-9104/12 набрала законної сили 26.12.2012., а відтак, кінцевий термін пред'явлення цього виконавчого документа до виконання є 27.03.2012.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.02.2012 з метою здійснення виконавчих дій, Київською регіональною митницею до державної виконавчої служби було направлено заяву про примусове виконання постанови Апеляційного суду міста Києва від 26.12.2012 у справі №3-9104/12.

Постановою від 20.02.2013 ВП №36620835 старшим державним виконавцем Назаренко О.Ю. відмовлено у відкритті виконавчого провадження за виконавчим документом - постановою Апеляційного суду міста Києва від 26.12.2012 у справі №3-9104/12, у зв'язку з тим, що до заяви про примусове виконання не додано документа, що підтверджує повноваження заявника.

Тобто, вперше заява про примусове виконання постанови Апеляційного суду міста Києва від 26.12.2012 у справі №3-9104/12 була подана в межах строку, який передбачений статтею 22 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини першої статті 23 Закону України «Про виконавче провадження», строк пред'явлення виконавчого документа до виконання переривається, зокрема, у разі пред'явлення виконавчого документа до виконання.

У силу положень частини другої статті 23 Закону України «Про виконавче провадження» після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

За результатами системного аналізу приписів законодавства у взаємозв'язку із обставинами даної справи суд дійшов висновку, що початок перебігу строку для повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання починається з 21.02.2013, тобто з наступного дня після прийняття постанови від 20.02.2013 ВП №36620835 про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) та, з урахуванням часу, що минув до переривання строку, подовжується до 03.04.2013.

Судом встановлено, що повторно заяву про примусове виконання постанови Апеляційного суду міста Києва від 26.12.2012 у справі №3-9104/12 Київська регіональна митниця направила відповідачеві 26.03.2013 (а.с.103).

А відтак, суд дійшов висновку, що виконавчий документ до виконання було пред'явлено Київською регіональною митницею у строк, який передбачений положеннями статті 22 Закону України «Про виконавче провадження».

За наведених обставин, твердження позивача про порушення відповідачем приписів статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» є помилковими.

Щодо тверджень позивача про невідповідність виконавчого документа приписам статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», у виконавчому документі зазначаються: повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», у виконавчому документі зазначаються строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Тобто, якщо рішення суду має силу виконавчого документа і підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень, таке рішення оформлюється з урахуванням вимог, встановлених Законом України "Про виконавче провадження", оскільки захист порушеного права чи інтересу залежить, зокрема, і від належного оформлення виконавчого документа.

Аналогічна правова позиція також викладена у довідці Вищого адміністративного суду України від 05.04.2012 «Довідка про вивчення та узагальнення практики розгляду адміністративними судами справ з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби».

Відповідно до статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

У силу положень пункту 6 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону.

Суд звертає увагу на те, що дана норма є чіткою, безальтернативною, не допускає неоднозначного чи множинного тлумачення та є обов'язковою для державного виконавця.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" у разі відмови у відкритті виконавчого провадження на підставі пункту 6 частини першої цієї статті державний виконавець роз'яснює заявникові право на звернення до суду чи іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із вимогами статті 18 цього Закону.

Як вбачається із змісту виконавчого документу від 26.12.2012 у справі №3-9104/12, в ньому відсутні такі реквізити як місцезнаходження стягувача та місце проживання чи перебування боржника, індивідуальний ідентифікаційний номер боржника або номер і серія його паспорта. Даний виконавчий документ не містить строку пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Суду не надано жодного доказу відсутності таких даних у суду, який видав виконавчий документ.

Разом з цим, як зазначив представник позивача, що не заперечувалось учасниками процесу, зазначені реквізити були наявні у протоколі про порушення митних правил, який був складений стосовно позивача та який був наявний у матеріалах справи №3-9104/12.

Крім цього, як встановлено судом, оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження містить недостовірні відомості щодо місця проживання боржника - позивача.

Так, відповідно до паспортних даних ОСОБА_4 (паспорт НОМЕР_1) дана особа зареєстрована та проживає за адресою АДРЕСА_1. Аналогічна інформація, також міститься у протоколі про порушення митних правил від 03.10.2012 № 1088/10000/12.

Однак, у оскаржуваній постанові та заяві зазначено місце проживання ОСОБА_4 АДРЕСА_2.

Окрім зазначеного, в оскаржуваній постанові також відсутні будь-які реквізити стягувача, що дають можливість його ідентифікації, як сторони виконавчого провадження.

Разом з цим, відповідно до положень частини третьої статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» за виконавчим документом про стягнення в дохід держави коштів або про вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави від її імені виступає орган, за позовом якого судом винесено відповідне рішення, або орган державної влади (крім суду), який відповідно до закону прийняв таке рішення.

За змістом положень частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, а саме без проявлення неупередженості; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє певні дії чи утримується від їх вчинення.

Порушення хоча б одного із зазначених вище критеріїв є підставою для визнання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень протиправними.

Адміністративний суд, оцінюючи відповідність чинному законодавству рішення передусім, досліджує його на предмет відповідності принципам Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема принципу законності, що закріплений у статті 19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

В силу положень частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів належними та допустимими доказами того, що приймаючи оскаржуване рішення він діяв у порядок та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на зазначене, беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, зважаючи на те, що у виконавчому листі від 26.12.2012 у справі №3-9104/12 відсутні такі реквізити як місцезнаходження стягувача та місце проживання чи перебування боржника, індивідуальний ідентифікаційний номер боржника, що унеможливлює його безспірну ідентифікацію та строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, оскаржувана постанова містить недостовірні відомості щодо місця проживання боржника, невідповідність оформлення виконавчого документу вимогам закону є підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державної виконавчої служби Васильківського міськрайонного управління юстиції Київської області Міністерства юстиції України про відкриття виконавчого провадження від 02.04.2013 ВП №3732591.

Повернути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 понесені судові витрати у формі судового збору у сумі 1447 (одна тисяча чотириста сорок сім) грн. 18 коп. згідно квитанцій від 20.05.2013 №132 та від 31.05.2013 №17.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панченко Н.Д.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 03 липня 2013 р.