Постанова № 32170862, 02.07.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2013 року Справа № 5015/5447/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого суддіМалетича М.М.,суддів:Круглікової К.С. (доповідач), Мамонтової О.М.розглянувши касаційні скарги Державного підприємства "Новороздільське державне гірничо-хімічне підприємство "Сірка", м. Новий Розділ на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 01.04.2013 рокуу справі№5015/5447/12 Господарського суду Львівської області за позовомДержавного підприємства "Новороздільське державне гірничо-хімічне підприємство "Сірка", м. Новий РозділдоТовариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство-Розліт", м. Новий Розділпростягнення 113047,33 грн.

за участю представників сторін :

позивача : не з'явився,

відповідача : не з'явився,

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство "Новороздільське державне гірничо-хімічне підприємство "Сірка" звернулось до господарського суду Львівської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство-Розліт" про стягнення 113047,33 грн., з яких: 96186,92 грн. основний борг, 6540,76 грн. інфляційних, 7434,05 грн. пені та 2885,60 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду Львівської області від 07.02.2013 року позовні вимоги задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 96186,92 грн. - основний борг, 2885,60 грн. 3% річних, 4905,49 грн. інфляційних, а також 2079,56 судовий збір. Відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 7434,05 грн. пені та 1635,27 грн. інфляційних.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 01.04.2013 року рішення господарського суду Львівської області від 07.02.2013 року скасовано в частині задоволених позовних вимог. Прийнято в цій частині нове рішення про відмову у стягненні з відповідача на користь позивача 96186,92 грн. основного боргу, 2885,60 грн. 3% річних та 4905,49 грн. інфляційних. В іншій частині рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, Державне підприємство "Новороздільське державне гірничо-хімічне підприємство "Сірка" звернулося до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.04.2013 року, а рішення господарського Львівської області від 07.02.2013 року залишити без змін.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Задовольняючи частково позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з того, що відповідачем не виконано у встановлені строки свого зобов'язання з оплати поставленого товару, тому в нього утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позивача. Крім основного боргу, місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України. Здійснивши свій перерахунок інфляційних втрат, суд першої інстанцій зазначив про те, що на користь позивача підлягає стягненню інфляційні в сумі 4 905,49 грн. Відмовляючи в частині стягнення з відповідача 7434,05 грн. пені, місцевий господарський суд послався на те, що укладеним договором не передбачено такого виду забезпечення виконання зобов'язання як неустойка.

Скасовуючи в частині задоволення позовних вимог рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції зазначив про те, що відсутні правові підставі вважати, що відповідачем було прострочено виконання грошового зобов'язання, оскільки відсутні належні та допустимі докази того, що поставка товару взагалі відбулася на виконання укладеного договору купівлі-продажу№4/4, тому відсутні підстави для задоволення позову.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

26.02.2010 року між Державним підприємством "Новороздільське державне гірничо-хімічне підприємство "Сірка" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство-Розліт" (покупець) укладено договір купівлі-продажу №4/4, за умовами якого покупець зобов'язується поставляти товарно - матеріальні цінності, а покупець в свою чергу оплатити і прийняти товар на умовах вказаного договору.

У відповідності до п. 4.1 договору ціна на товар, який поставляється вказується в рахунках, виставлених на кожну поставлену партію товару, а оплата проводиться шляхом перерахування платежів на розрахунковий рахунок продавця (п. 5.2 договору).

Як стверджує позивач він поставив матеріали за період з лютого по листопад 2010 року на загальну суму 146690,88 грн. На підтвердження встановлених фактів останній надав накладні на відпуск матеріалів та довіреності, перелік яких знаходяться в матеріалах справи.

Звертаючись з позовом до господарського суду Львівської області позивач стверджував, що у відповідача існує заборгованість на суму 96186,92 грн. В свою чергу відповідач заперечував взагалі факт поставки матеріалів від позивача та стверджував, що в нього немає заборгованості на вказану позивачем суму.

Частиною 1 статті 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зазначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного господарського суду та вважає, що надані позивачем виписки ПАТ "КБ Приватбанк" щодо нібито часткової проплати відповідачем отриманого від позивача товару не можуть вважатися належними доказами у розумінні ст. 32 ГПК України, оскільки в зазначених виписках є посилання на рахунки, які відсутні в матеріалах справи та не були надані позивачем, тому встановити факт часткової оплати та її розмір неможливо.

Відповідно до норм ч. 2 ст. 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документу (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Факт отримання відповідачем товарно-матеріальних цінностей повинний підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, в даному випадку накладними, на які посилається позивач.

Проте, надані позивачем копії накладних не відповідають вимогам вказаним вище нормам закону, а тому не можуть бути належним доказом в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, з наявних матеріалах справи копії довіреностей №18, №54, №60, №56, №79 та №94, які видані Калитяк М.М. на отримання від позивача матеріальних цінностей, не вказано, на якій підставі (договір, накладна, тощо) він їх отримав.

Також, як вірно зазначила судова колегія апеляційної інстанції, у довіреності №18 від 04.03.2010 року відсутній перелік цінностей, які належать отримати по ній, не заповнена графа про підставу відпуску товару, відсутні перелік цін, що є обов'язковим Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 року №99.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції були надані пояснення Калитяком М.М., що по спірних накладних він товар не отримував.

В свою чергу позивач жодних доказів на спростування вищезазначеного не надав.

З огляду на вищевикладене колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог, оскільки відсутні належні докази поставки відповідачу товарно-матеріальних цінностей саме по договору №4/4 від 26.02.2010р.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх судових інстанцій стосовно правомірності відмови у штрафних санкціях.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Львівського апеляційного господарського суду від 01.04.2013 року, ухвалену з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Новороздільське державне гірничо-хімічне підприємство "Сірка" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.04.2013 року у справі №5015/5447/12 без змін.

Головуючий М. Малетич Судді: К. Круглікова О. Мамонтова