Постанова № 32168811, 19.06.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" червня 2013 р. Справа № 922/624/13-г

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Гончар Т. В., суддя Потапенко В.І., суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників сторін:

позивача - Сакіна В.К., довіреність від 01.02.2013 р. № 02

відповідача - Ковальова А.В., довіреність від 28.12.2012 р. № 248-419

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 1281 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 18 березня 2013 року у справі № 922/624/13-г

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Сонар", м. Миколаїв

до державного підприємства завод "Електроважмаш", м. Харків

про стягнення 40 760,60 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сонар" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до державного підприємства завод "Електроважмаш" про стягнення нарахованих на заборгованість відповідача по договору поставки продукції № 238/07-174-Т від 24.12.2010 р. пені в розмірі 8012,92 грн., 16388,53 грн. -3% річних та 16359,15 грн. інфляційних.

Рішенням господарського суду Харківської області від 18 березня 2013 року у справі № 922/624/13-г (суддя Лавренюк ТА.) позов задоволено частково.

З відповідача на користь позивача стягнуто 16359,15 грн. інфляційних, 16114,80 грн.-3% річних, 1720,50 грн. витрат по сплаті судового збору.

В частині стягнення 3% річних в сумі 273,73 грн. в позові відмовлено, а в частині стягнення 8012,92 грн. пені провадження у справі припинено.

Відповідач із вказаним рішенням в частині задоволення позовних вимог не погодився та подав на нього до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення в цій частині скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В обгрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що господарський суд першої інстанції, погоджуючись з доводами позивача щодо наявності прострочення відповідача по оплаті продукції поставленої за договором поставки № 238/07-174-Т від 24.12.2010 р.не врахував, що пункт 4.1. договору, яким передбачено, що оплата поставленої продукції проводиться протягом 30 днів з моменту її поставки та прийняття за кількістю і якістю застосовуються лише у випадку, коли така поставка здійснена відповідно до заявки відповідача, оформленої згідно з пунктом 5.1. договору.Зважаючи на це, відповідач вважає що до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення ч. 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якими регулюється строк виконання зобов'язання в разі його невстановлення або визначення моментом пред'явлення вимоги.

Також відповідач посилається на неправильність висновку господарського суду першої інстанції, що при визначенні дати поставки продукції для розрахунку сум 3% річних та інфляційних слід виходити з дати, зазначеної у видатковій накладній, оскільки, на думку відповідача, видаткові накладні є доказами факту поставки, а не дати її здійснення. Відповідач вказує на те, що первинним документом, який підтверджує дату поставки товару постачальником на адресу замовника є товарно-транспортна накладна.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримує апеляційну скаргу.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти її задоволення заперечує, просить оскаржуване рішення залишити без змін.

В судовому засіданні представник позивача зазначив, що ним при нарахуванні суми трьох процентів річних були допущені помилки в періоді нарахування, а правильною є сума 3-х процентів річних в розмірі 15889,60 грн., який зазначив відповідач в своєму контррозрахунку, здійсненому на вимогу суду і наданому 17.06.2013 р.Тому він не заперечує проти стягнення трьох процентів річних у зазначеній сумі.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом першої інстанції, 24.12.2010р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Сонар" (позивач у справі) та державним підприємством завод "Електроважмаш" (відповідач у справі) було укладено договір поставки продукції № 238/07-174-Т від 24.10.2010 р. (т. 1 а.с. 27-29), відповідно до предмету якого (п.1.1. договору) позивач зобов'язався у 2010-2011 роках поставити відповідачу, а відповідач прийняти і оплатити товари, зазначені в специфікації № 1, яка є невід'ємною частиною договору.Поставка здійснюється окремими партіями.

Відповідно до пункту 1.2. договору найменування (номенклатура, асортимент) товару зазначається у специфікації № 1, яка є додатком № 1 до договору

На виконання п. 1.2 договору сторони підписали специфікацію, що є додатком № 1 до договору ( т. 1 а.с. 29), в якій узгодили найменування товару, що поставляється, його якісні, кількісні та вартісні показники.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 4.1 договору сторони погодили, що розрахунки проводяться шляхом поетапної оплати відповідачем за фактично поставлену продукцію протягом 30 календарних днів з моменту поставки та прийняття її за якістю та кількістю.

Пунктом 4.2. договору сторони погодили, що разом з поставленою партією продукції до рахунку додаються :видаткова накладна та податкова накладна.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується сторонами, позивачем на виконання умов договору було поставлено продукцію, визначену в специфікації № 1 до договору, що підтверджується видатковими накладними, копії яких додані позивачем до позовної заяви (т. 1 а.с. 30-55 ).

Відповідно до п. 4.2. договору сторонами при поставці зазначеної продукції разом за видатковими накладними були складені податкові накладні та позивачем були виписані рахунки-фактури до кожної видаткової накладної (т. 1 а.с. 30-55).

Зазначена продукція була прийнята та повністю оплачена відповідачем, що підтверджується сторонами та вбачається з матеріалів справи, а саме: видаткових та податкових накладних; рахунків фактур; платіжних доручень, в яких у призначенні платежу зазначено реквізити рахунку - фактури, який виписувався на кожну видаткову накладну(т.1 а.с.60-86); банківської виписки (т. 1 а.с. 59).

Відповідно до ч. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як правильно встановлено господарським судом першої інстанції, відповідач сплатив вартість поставленої позивачем продукції з порушенням строку, встановленого п 4.1. договору строку.

Зазначене підтверджується датами поставок, зазначеними у видаткових накладних та датами платіжних доручень на оплату поставленого за цими накладними товару.

Відповідно до ч. 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При нарахуванні 3 процентів річних та інфляційних позивач виходив з того, що датою поставки, з якої розраховується передбачений пунктом 4.1. договору 30 денний строк оплати за поставлений товар є дата отримання відповідачем товару, що зазначена у видаткових накладних на його поставку.

Колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, що таке нарахування відповідає вимогам чинного законодавства, зважаючи на наступне.

Відповідно до статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.Первінні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо-безпосередньо після її закінчення.

Первінні документи повинні бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

Назву документа (форми);

Дату і місце складання;

Назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції і правильність її оформлення;

Особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до ст. 1 цього Закону первінний документ-документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Наявні у матеріалах справи видаткові накладні відповідають вимогам, які передбачені для первинних документів статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому вони є письмовими доказами, які підтверджують факт здійснення господарської операції з поставки позивачем відповідачу продукції за договором поставки продукції № 238/07-174-Т від 24.10.2010 р. та містять відомості про дату такої поставки.

Доводи відповідача, що єдиним первинним документом, який підтверджує дату поставки товару постачальником на адресу замовника є товарно-транспортна накладна не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства..

Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною в інформаційному листі від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012, в якому зазначено що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України.

Зважаючи на наведене, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані доводи апеляційної скарги щодо невірного визначення при розрахунку 3% річних та інфляційних строку поставки товару за датами виписки видаткових накладних та що дата поставки може підтверджуватись лише товарно-транспортною накладною.

Також колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги щодо того, що пункт 4.1. договору, яким встановлений строк здійснення оплати за поставлений товар -протягом 30 днів з моменту поставки та прийняття за кількістю і якістю, застосовується лише у випадку, коли така поставка здійснена відповідно до заявки відповідача, оформленої згідно з пунктом 5.1. договору, а до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ч. 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якими регулюється строк виконання зобов'язання, якщо він не встановлений чи визначений моментом пред'явлення вимоги.

Зі змісту пункту 4.1. договору вбачається, що встановлений в ньому строк оплати за фактично поставлений товар пов'язується з моментом поставки товару позивачем та прийняття його відповідачем за якістю та кількістю.

Як зазначалось вище, з матеріалів справи вбачається та підтверджується сторонами факт поставки позивачем товару згідно з умовами договору поставки продукції № 238/07-174-Т від 24.12.2010 р. по видатковим накладним, копії яких додані позивачем до позовної заяви та факт прийняття та оплати цього товару відповідачем.

Умовами договору, в тому числі пунктом 4.1. не передбачено залежність встановленого цим пунктом строку оплати поставленого товару від наявності заявок відповідача на його поставку.

Неоформлення відповідачем заявки на поставку товару не спростовує факт поставки позивачем товару, який передбачений у специфікації № 1 до договору, яка є його невід'ємною частиною (додатком № 1) та прийняття його відповідачем, тобто фактів , які є умовою застосування пункту 4.1 договору.

Договір не містить положень, які б передбачали можливість зміни його умов щодо підстав та строку оплати поставленого і прийнятого замовником товару в залежності від наявності заявок на його поставку.

Положення ч. 2 статті 530 Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки регулюють зобов'язальні правовідносини, в яких строк (термін) виконання зобов'язання не встановлений або визначений моментом вимоги, тоді як в даних правовідносинах строк виконання зобов'язання встановлено пунктом 4.1. договору.

Крім цього, положення ч. 3 статті 530 Цивільного кодексу України взагалі не можуть бути застосовані до правовідносин поставки (купівлі-продажу) навіть в разі невстановлення строку оплати товару в договорі, оскільки такий строк встановлений спеціальною нормою ч. 1 статті 692 Цивільного кодексу України.

Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною в п. 1 оглядового листа від 29.04.2013 р. № 01-06/767/2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства за порушення грошових зобов'язань».

Колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції при перевірці правомірності нарахування позивачем інфляційних на підставі ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України дійшов правильного висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України, воно відповідає наданому розрахунку, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних, нарахованих на підставі ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України, але в іншій сумі, виходячи з наступних підстав.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Як правильно встановив господарський суд першої інстанції під час здійснення перевірки розрахунку 3% річних, позивач невірно визначив строк, з якого починається період прострочення оплати відповідачем - останній день оплати (30-й день з моменту поставки) позивач помилково вважає днем прострочення.

Втім, правильно зазначивши на наведене правило обчислення строку, господарський суд першої інстанції не дослідив тієї обставини, що в наданому позивачем до позову розрахунку 3% річних ( т. 1 а.с 14-17) до періоду прострочення необгрунтовано включено день здійснення оплати відповідачем.

Окрім цього, під час апеляційного розгляду справи були виявлені помилки у визначенні періоду прострочення та арифметичні помилки у розрахунку позивача трьох процентів річних.

Для з'ясування правильно розрахованого розміру 3% річних апеляційним господарським судом було зобов'язано позивача здійснити уточнений розрахунок, а відповідача -контррозрахунок розміру 3% річних, для чого в судових засіданнях оголошувались перерви: з т16.05.2013 р. до 06.06.2013 р.; з 06.06.2013 р. до 11.06.2013 р.; з 11.06.06.2013 р. до 18.06.2013 р.

В наданих позивачем та відповідачем в судові засідання розрахунках розміру 3% річних були наявні розбіжності.

При перевірці вказаних розрахунків суми 3% річних судом встановлено, що правильною є сума, яку зазначив відповідач в своєму контррозрахунку 3% річних,

наданому апеляційному господарському суду 17.062013 р.-15889,60 грн., що визнав представник позивача при ознайомленні з вказаним контррозрахунком та виявив відповідні помилки в своєму розрахунку.

З урахуванням цього, колегія суддів дійшла висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 15889,60 грн. 3% річних замість стягнутих господарським судом першої інстанції 16114, 80 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення пені в розмірі 8 012,92 грн. колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції щодо припинення провадження у справі в цій частині позовних вимог на підставі п.4 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позивач відповідно до вимог статті 22 Господарського процесуального кодексу України подав заяву про відмову від цієї частини позову до прийняття рішення по справі і така відмова не суперечить чинному законодавству та не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси .

Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Харківської області від 18 березня 2013 року у справі № 922/624/13-г підлягає зміні в частині стягнутої суми 3% річних, а саме стягненню підлягає 3% річних в розмірі 15889,60 грн. замість стягнутого судом розміру 16114,80 грн.

В частині стягнення 225,20 грн. 3% річних в позові слід відмовити.

В іншій частині рішення підлягає залишенню без змін.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 49, 99, п. 4 статті 103, п. 1 ч. 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 18 березня 2013 року у справі № 922/624/13-г змінити, виклавши його в наступній редакції:

"Позов задовольнити частково.

Стягнути з державного підприємства завод "Електроважмаш", код ЄДРПОУ 00213121 (61089, м. Харків, пр. Московський, 299, відомості про рахунки відсутні) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Сонар", код ЄДРПОУ 24790030 (54030, м. Миколаїв, вул. Лагерне поле, 5/12, р/р 26002226669001 МРУ ПАТ КБ "Приватбанк" м. Миколаїв, МФО 326610) - 16 359,15грн. інфляційних, 15889,60 грн. -3% річних, 1 358,80 грн. витрат по сплаті судового збору.

В частині стягнення 225,20 грн. 3% річних в позові відмовити".

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Сонар", код ЄДРПОУ 24790030 (54030, м. Миколаїв, вул. Лагерне поле, 5/12, р/р 26002226669001 МРУ ПАТ КБ "Приватбанк" м. Миколаїв, МФО 326610) на користь державного підприємства завод "Електроважмаш", код ЄДРПОУ 00213121 (61089, м. Харків, пр. Московський, 299, відомості про рахунки відсутні) 2, 25 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати наказ.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Постанову складено в повному обсязі 20.06.2013 р.

Головуючий суддя Гончар Т. В.

Суддя Потапенко В.І.

Суддя Гребенюк Н. В.