Постанова № 32167750, 02.07.2013, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2013 року м. ПолтаваСправа № 816/3511/13-а

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Удовіченка С.О.,

при секретарі - Христич О.С.,

за участю:

представника позивача - Фищука В.В.,

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

В С Т А Н О В И В:

17 червня 2013 року Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в розмірі 13761,71 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідачем в 2012 році не виконано норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів, установлений статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" на 1 робоче місце, в зв'язку з чим він повинен був згідно статті 20 даного Закону до 16 квітня 2013 року самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції в розмірі половини середньорічної заробітної плати штатного працівника - 13598,51 грн. Оскільки зазначену суму відповідачем не сплачено, то на підставі частини другої статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" на суму заборгованості було нараховано пеню в розмірі 163,20 грн.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Відповідач в судовому засіданні позов визнав частково з тих підстав, що відповідачем з 03 січня 2012 року створена необхідна кількість місць для працевлаштування інвалідів та щомісячно, починаючи з лютого 2012 року, подавались звіти форми 3-ПН до Решетилівського районного центру зайнятості.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, представника відповідача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступних висновків.

Згідно частин першої, другої статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 рік (форма № 10-ПІ), наданого відповідачем Полтавському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова кількість штатних працівників особового складу у відповідача за цей період становила 67 осіб. На виконання припису статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" відповідачем самостійно обраховано норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 3 робочих місць. Разом з тим, згідно вказаного Звіту у відповідача в 2012 році працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, працювало 2 інваліди. Тобто відповідачем була створена кількість робочих міст для інвалідів в межах нормативу, але на них не були працевлаштовані інваліди.

Частиною третьою статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Cтаттею ж 18 встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця; створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, нормами цієї статті встановлені конкретні обов'язки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, установ, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю (далі по тексту - роботодавців) стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування, виконання яких роботодавцями презумує виконання їх обов'язку щодо самостійного працевлаштування інвалідів, встановленого частиною третьою статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". А оскільки працевлаштування інвалідів роботодавцями неможливе без відповідного волевиявлення інвалідів, то норми статті 18 також визначають, хоч і опосередковано, обов'язок інвалідів звернутися з метою працевлаштування або до роботодавців безпосередньо, або до центру зайнятості. В свою чергу альтернативний спосіб реалізації прав інвалідів на працевлаштування зумовлює обов'язок роботодавців звітувати до центру зайнятості про наявність вакантних робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Згідно Наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 №420 "Про затвердження форм звітності та інструкцій щодо їх заповнення" формою звітності роботодавців про наявність вакантних місць, в тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, є форма № 3-ПН „Звіт про наявність вакансій", яка відповідно до пункту 4 статті 20 Закону України "Про зайнятість населення" від 01 березня 1991 року №803-XII (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) подається роботодавцями до державної служби зайнятості щомісячно.

У графі 15 цього Звіту наводяться дані про можливість працевлаштування на вільне робоче місце (вакантну посаду) особи, що належать до окремої категорії громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, у рахунок річної броні, установленої місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад за поданням центрів зайнятості, відповідно до статті 5 Закону України "Про зайнятість населення", із змінами та доповненнями, а також інвалідів, пенсіонерів, студентів та інших.

З огляду на викладене, звіт за формою 3-ПН є актом інформування органу працевлаштування про створені роботодавцем робочі місця для працевлаштування інвалідів.

Як встановлено в судом, згідно залученої до матеріалів справи копії наказу від 03 лютого 2012 року № 1-1 у відповідача було виділене робоче місце для працевлаштування інваліда.

А відтак, відповідачем виконано обов'язок щодо створення робочих місць для інвалідів з лютого по грудень 2012 року, а обов'язок щодо працевлаштування інвалідів покладений як на відповідача - роботодавця, так і на державний орган зайнятості. При цьому у відповідача такий обов'язок виникає після звернення інвалідів до відповідача безпосередньо або через державний орган зайнятості, а у державного органу зайнятості -після реєстрації інвалідів в центрі зайнятості та виконання відповідачем обов'язку щодо надання інформації про наявність вакантних місць, на яких може використовуватися праця інвалідів.

З лютого по грудень 2012 року відповідачем подавались звіти за формою № 3-ПН до Решетилівського районного центру зайнятості, що підтверджено листом цього центру від 16 травня 2013 року №450 та власне копіями цих звітів.

Оскільки інваліди для працевлаштування до відповідача центром зайнятості з лютого по грудень 2012 року не направлялись, про що свідчить лист Решетилівського районного центру зайнятості від 16 травня 2013 року №450, та безпосередньо до відповідача не звертались, то у відповідача була відсутня можливість виконати норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, та працевлаштувати останніх у потрібній кількості з лютого по грудень 2012 року.

Загальновідомо, що принципом юридичної відповідальності є вина в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки.

Відповідач створив робоче місце для працевлаштування інваліда та повідомляв орган працевлаштування інвалідів про створення робочого місця для інваліда та про потребу в його працевлаштуванні з лютого по грудень 2012 року, що підтверджує відсутність вини відповідача у невиконанні вказаного нормативу у цей період.

При відсутності в діях відповідача складу правопорушення, елементами якого є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками, відсутні підстави застосовувати до відповідача міру відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій та пені відповідно до статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" за лютий -грудень 2012 року.

Разом з тим, відповідач в січні 2012 року не повідомляв орган працевлаштування інвалідів про створення робочого місця для інваліда та про потребу в його працевлаштуванні.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

У відповідача в 2012 році працювало 67 працівників, фонд оплати праці у вказаному році складав 911100,0 грн, середньорічна заробітна плата штатного працівника складає: 13598,51 грн.

За 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів і не зайняте інвалідом у січні 2012 року, відповідач до 16 квітня 2013 року повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі (13598,51*1) : 12 = 1133,21 грн.

В зв'язку з несплатою адміністративно-господарських санкцій до встановленого терміну відповідач мав сплатити пеню в сумі 13,6 грн ((1133,21 грн х 0,02%) х 60 дн.)

Оскільки вказані суми так і не були сплачені відповідачем, то відповідно до частини п'ятої статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" ці суми можуть бути стягнуті в примусовому порядку за відповідним рішенням суду.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що адміністративний позов Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 підлягає задоволенню в частині стягнення з останнього адміністративно-господарських санкцій та пені в розмірі 1146,81 грн.

У відповідності до частини четвертої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1, р/р НОМЕР_2 в АТ "Індексбанк м. Одеса, МФО: 328384) на користь Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (м. Полтава, вул. Зигіна, 1; одержувач: УДКСУ в Решетилівському р-ні, код ЄДРПОУ УДКСУ: 37852478, МФО: 831019, р/р 31218230700422 в ГУДКСУ Полтавській обл.) адміністративно-господарські санкції у розмірі 1133 (тисяча сто тридцять три) гривні 21 (двадцять одна) копійка та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі13 (тринадцять) гривень 6 (шість) копійок.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлено 03 липня 2013 року.

Суддя С.О. Удовіченко