Рішення № 32167317, 21.06.2013, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/2584/13-ц

Провадження №2/369/1651/13

РІШЕННЯ

іменем України

21.06.2013 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі

головуючої судді Медвідь Н.О.

при секретарі Ковтонюк К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Камаль-Юніор» про стягнення заборгованості та повернення майна, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що він має у власності будинок АДРЕСА_2 В його власності знаходиться також земельна ділянка на якій розташований будинок. В 2005 році він продав частину своєї земельної ділянки ОСОБА_2 і ця земельна ділянка тепер знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

ОСОБА_2 разом з своїм чоловіком ОСОБА_3 побудували на придбаній земеленій ділянці нежитлове приміщення, яке вони використовують для зайняття підприємницькою діяльністю. У нього з сім»єю Наджі склалися довірительні сусідські відносини.

В 2006 році була збудована на його земельній ділянці господарча будівля площею 350 м.кв.ОСОБА_3. був власником приватного підприємства «Камаль-Юніор».

На початку 2007 року ОСОБА_3 попросив його укласти з його підприємством договір оренди господарської будівлі для складання товару. Директором ПП «Камаль-Юніор» на той час був ОСОБА_4.14.02.2007 він підписав з ПП «Камаль-Юніор» договір оренди господарської будівлі.

Згідно п.3.1 договору строк оренди складав 35 місяців починаючи з 01.06.2007, кінцевий строк оренди будівлі був ЗО.04.2010 .

Відповідно до п.4.3 договору сума оренди за останні 11 місяців строку оренди складала суму в гривнях еквівалентну 1500 доларів США по курсу НБУ.

За цим договором орендар останні місяці нерегулярно оплачував йому орендну плату.01.04.2009 вони підписали додаткову угоду з ПП «Камаль-Юніор» про розірвання договору оренди. В березні 2010 року ОСОБА_3 знову попросив його відновити оренду господарської будівлі, на що він погодився.

Директор ПП «Камаль-Юніор» ОСОБА_4 надав йому два екземпляри договору оренди господарської будівлі від 1 травня 2010 року. Він підписав їх і передав для підпису ОСОБА_4 ПП «Камаль-Юніор» з 01.05. 2010 стало орендувати його господарську будівлю.В середині 2010 року ОСОБА_3 познайомив його з подружжям ОСОБА_5

ОСОБА_3 сказав, що вони тепер будуть орендувати його господарську будівлю, оскільки власником ПП «Камаль-Юніор» стає ОСОБА_5

На протязі 2010 року він говорив ОСОБА_5 про складання нового договору оренди або повернення йому другого екземпляру договору оренди, - який був підписаний ним раніше.У відповідь він отримав позов від ПП «Камаль-Юніор» до нього про визнання за ним права власності на вказану господарчу будівлю.

Позов був підписаний новою власницею ПП «Камаль-Юніор» ОСОБА_5

Відповідно п.2.1 договору оренди кінцева дата підписання акту прийому-передачі предмету оренди є 11 травня 2010 року.

Фактично з 11 травня 2010 року по цей час ПП «Камаль-Юніор» використовує його господарську будівлю без достатніх на те правових підстав.

З того моменту ПП «Камаль-Юніор» могло отримати доходи від здачі господарської будівлі в оренду іншим особам в сумі еквівалентній 1500 доларів США.

Тому вважає., що ПП «Камаль-Юніор» зобов'язане заплатити йому за використання господарської будівлі 33 місяці в період з 11.05.2010 по 11.02.2013 суму еквівалентну 49500 доларів США. 395 653,5 гривень із розрахунку: 49500 х 7,993 = 395 653,5 грн.

Тому просив стягнути з відповідача 395 653 грн. 50 коп. Зобов'язати відповідача повернути йому господарську будівлю.

В судовому засіданні представники позивача позов підтримали.

Представник відповідача позов не визнав, оскільки договори оренди укладені 14.02.2007, а також договір оренди від 01.05.2010, на які посилається позивач , не мають правової сили, як правочин вони є недійсними. В тексті договору зазначено, що об'єкт знаходиться у власності орендодавця (п. 1.2.4). Але це не відповідає дійсності.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08.06.2011 в позові про визнання права власності на спірну будівлю відмовлено. Згідно ухвали Апеляційного суду Київської області від 21.10. 2011встановлено, що господарська будівля загальною площею 350 кв.м є самочинним будівництвом і відповідно до ч.2 ст.376 ЦК України особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.Позивач не будучі власником господарської будівлі не мав право передати цей об'єкт в оренду ні за договором оренди від 14.02.2007 ні за іншими договорами, на які він посилається.Договори оренди господарської будівлі площею 350 кв.м є недійсним правочином, що не створює юридичних наслідків.

Крім того, згідно п.2.4 договору об'єкт вважається переданим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту прийому- передачі об'єкта, який є невід'ємною частиною договору. Проте, зазначений акт сторонами договору підписаний не був, таким чином договір оренди не був виконаний сторонами.

Суд, вислухавши осіб, які приймають участь у розгляді справи, вивчивши матеріали справи, в позові відмовляє з наступних підстав:

Судом встановлено, що позивач в 2005 році продав частину своєї земельної ділянки ОСОБА_2, що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки.

Як пояснив представник позивача в судовому засіданні в 2006 році була збудована на його земельній ділянці господарча будівля площею 350 м.кв. 14.02.2007 він підписав з ПП «Камаль-Юніор» договір оренди господарського будівлі.

За цим договором орендар останні місяці нерегулярно оплачував позивачу орендну плату. 01.04.2009 вони підписали додаткову угоду з ПП «Камаль-Юніор» про розірвання договору оренди.

Вважає що з 11.05.2010 по цей час ПП «Камаль-Юніор» використовує господарську будівлю позивача без достатніх на те правових підстав.

Проте посилання його на договір оренди господарської будівлі, укладеного 14.02.2007 , а також на договір оренди від 01.05. 2010 не мають під собою правового підґрунтя, оскільки ці правочини не є правомірними.

Як вбачається п. 1.2.4 договору, об'єкт знаходиться у власності орендодавця, проте це не відповідає дійсності, оскільки рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08.06.2011 в позові про визнання права власності на спірну будівлю відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 21.10.2011 встановлено, що господарська будівля загальною площею 350 кв.м є самочинним будівництвом і відповідно до ч.2 ст.376 ЦК України особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Відповідно до ч.1 ст.761 ЦК України право передачі майна у найм має лише власник речі або особа, якій належать майнова права.

Отже позивач, згідно ч. 376 ЦК України, не мав право передати цей об'єкт в оренду ні за договором оренди від 14.02.2007 , ні за договором оренди від 01.05.2010, оскільки він не є власником цієї будівлі.

Крім того, згідно п.2.4 договору та відповідно ч.1 ст.795 ЦК України об'єкт вважається переданим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту прийому- передачі об'єкта, який є невід'ємною частиною договору.

Але акт прийому-передачі об»єкта сторонами не підписано, чим порушено вимоги ст.. 795 ЦК України. Також представник відповідача не заперечує, що відповідач не здійснював проплати за цими договорами.

Відповідно до ст. 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушннм.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно до ч. і ст. 321 ЦК України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у його здійсненні.

Але позивач не є власником майна, яке вимагає повернути йому, тому і в цій частині позову суд відмовляє.

У ст. 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності ло ст.. 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном . Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах , передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У ч.ч. 1, 2 ст. 182 ЦК України зазначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Статтею 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зважаючи на позицію Верховного Суду України, викладену у Постанові Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18 грудня 2009 року, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Оскільки позивач не є власником спірної будівлі , то відсутні права, які підлягають захисту.

Статтею 10 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

У ст. 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Аналізуючи вище перелічені правові норми та рекомендації Верховного суду України в розрізі наданих суду матеріалів, суд вважає, що перше, що повинен був довести суду позивач, це наявність у нього прав, свобод чи інтересів, які були порушені, невизнані чи оспорені відповідачем.

Проте, з огляду на наявні в справі матеріали, позивач не є власником спірної будівлі, тому немає підстав і для укладенні будь-яких правочинів щодо цієї будівлі.

В судовому засіданні не доведено факту наявності порушення права та законних інтересів позивача, не доведено факту протиправної поведінки відповідача, та причинний зв»язок з можливим порушенням прав та законних інтересів позивача, про що зазначено вище.

Тобто, представники позивача не довели тих обставин на які посилалися як на підставу позовних вимог, не надали докази в обґрунтування своїх вимог, не спростували тих обставин на які посилався представник відповідача в обґрунтування своїх заперечень, що є їх обов»язком відповідно до засад змагальності процесу за ст.. 10 ЦПК України . При цьому суд створив всі умови для змагального процесу , роз»яснював представникам позивача їх права та обов»язки.

Отже, суд, оцінюючи докази в їх сукупності, дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність вимог позивача, оскільки вони не відповідають вимогам ст.57-59 ЦПК України.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 182, 317, 321, 376 , 386, 761, 795, 1212-1214 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 209, 212-214, 215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В позові ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Камаль-Юніор» про стягнення заборгованості та повернення майна, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя: