Рішення № 32160327, 01.07.2013, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1404/13Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 19, 27 Красюк Г.П. Доповідач в апеляційній інстанції Пономаренко В. В. РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2013 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого Пономаренко В. В. суддів Гончар Н. І. , Ювшин В. І. при секретарі Бурдуковій О.В. за участю:

представника позивача Сенченкова І.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» на рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 26 березня 2013 року по справі за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и л а :

19 лютого 2013 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості, мотивуючи свої вимоги тим, що 02.04.2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_7 було укладено кредитний договір № CSXRRXO 8120162, за умовами якого банк надав йому кредит у розмірі 5979,22 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 % на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 02.04.2008 року.

Однак, відповідач зобов'язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконав, в результаті чого станом на 14 січня 2013 року утворилась заборгованість в розмірі 23889,53 грн.

Враховуючи наведене, позивач просив стягнути з відповідача на його користь вказану суму заборгованості за кредитним договором та судові витрати.

Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 26 березня 2013 року позов задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_7 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 1590,95 грн., як вбачається з мотивувальної частини рішення дана заборгованість складається з: заборгованості за кредитом в сумі 1247,07 грн.; відсотків за користування кредитом за один рік з 02.04.2007 року по 02.04.2008 року в сумі 101,72 грн., комісії в сумі 242,16 грн. та стягнуто судові витрати в сумі 229,40 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, ПАТ КБ «Приватбанк» оскаржило його в апеляційному порядку, посилаючись на його невідповідність нормам матеріального та процесуального права та просило суд змінити рішення суду першої інстанції в частині зменшення суми, що підлягає стягненню по заборгованості з відсотків до 101,72 грн. та відмови у стягненні пені і штрафу, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість по процентах за користування кредитом в сумі 8695,21 грн., пеню за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором в сумі 12091,30 грн., штраф (фіксована частина) в розмірі 500 грн., штраф (процентна складова) в сумі 1113,79 грн., а в решті рішення суду залишити без змін, стягнувши з відповідача на користь позивача понесені судові витрати..

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення виходячи з наступного.

Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення повинно бути законним і обгрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону ухвалене судове рішення повністю не відповідає.

Відповідно до вимог ст.309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що стягненню підлягає лише заборгованість за кредитом в сумі 1247,07 грн., відсотки за користування кредитом за один рік з 02.04.2007 року по 02.04.2008 року в сумі 101,72 грн. і комісія в сумі 242,16 грн., а оскільки позивач протягом всього часу не звертався до відповідача з вимогами про погашення кредиту, тому пеня за своєчасне виконання зобов'язань та штрафи задоволенню не підлягають. Крім того судом першої інстанції стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати в сумі 229,40 грн.

З таким висновком суду колегія суддів погодитись не може, виходячи з наступного.

Встановлено, що 02.04.2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_7 укладено договір споживчого кредиту, за умовами якого позивач надав відповідачу кредит в сумі 5979,24 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 02.04.2008 року. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) складає між ним і банком, договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві.

Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно Умов,

Відповідно до ст. 259 ЦК України, договором встановлена позовна давність за вимогами стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за Договором в тривалістю 5 років, (п.5.5. Умов надання кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), що діяв на час підписання заяви).

Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

В порушення зазначених норм закону та умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав і сплату кредиту проводив до 19.02.2008 року (а.с.6).

У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 14.01.2013 року має заборгованість 23889,53 грн., що складається відповідно до розрахунків позивача, з якими погоджується і колегія суддів з: заборгованості за кредитом в сумі 1247,07 грн.; заборгованості по відсотках за користування кредитом в сумі 8695,21 грн.; заборгованості по комісії за користування кредитом в сумі 242,16 грн.; пені за несвоєчасне виконання умов договору в сумі 12091,30 грн.; штрафу (фіксованої частини) в сумі 500 грн.; штрафу (процентної складової) в сумі 1113,79 грн.

Колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції фактично помилково застосував загальну позовну давність до правовідносин, що склалися між сторонами та на підставі ч.4 ст.267 ЦК України відмовив в позові позивачу, що випливає з мотивувальної частини рішення, де зазначено, що оскільки позивач протягом всього часу не звертався до відповідача з вимогами про погашення кредиту, тому пеня за своєчасне виконання зобов'язань та штрафи задоволенню не підлягають.

Згідно ч.1 ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Відповідно до ч.4 ст.631 ЦК України, закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Згідно статей 526,527,530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.5 ст.261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ч.1 ст. 256 ЦК України).

В даному спорі позовна давність починає збігати з 02.04.2008 року, а саме з дня коли мало бути виконано зобов'язання з повернення кредиту.

Встановлено, що позивач звернувся до суду з вимогою про захист свого цивільного нрава 19.02.2013 року, тобто в межах позовної давності, що підтверджується наступним.

Так, ст.260 ЦК України встановлено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Відповідно ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Строк позовної давності починається з 02.04.2008 року, оскільки відповідач повинен сплатити зазначену заборгованість саме в визначену дату.

Згідно ч.1 ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки. Зобов'язання за даним договором не припинились і діють до повного виконання сторонами та їх припинення здійснюється відповідно діючого законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов'язання передбачені статтями 599-601,604- 09 ЦК України, зокрема за ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведенні належним чином.

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Колегія суддів приходить до переконання, що належного виконання договору відповідач не здійснив, а відтак зобов'язання не припинилося.

Відповідно ч.1 ст.259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Встановлено, що при укладені 02.04.2007 року договору, відповідач надав згоду, що заява разом і запропонованими позивачем Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (СТАНДАРТ), тарифами складає між позичальником та банком кредитно-заставний договір. Вищезазначену згоду позивач особисто засвідчив своїм підписом.

Відповідно п. 5.5. Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка" (СТАНДАРТ), що діяли на час підписання заяви та маються в матеріалах справи, термін позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки-пені, штрафів за даним договором встановлюється сторонами тривалістю у 5 років. Таким чином, відповідно п. 5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (СТАНДАРТ), сторони у письмовій формі домовились про збільшеня строку позовної даності стосовно стягнення заборгованості за кредитом до 5 років, що не заборонено ст. 259 ЦК України.

Згідно ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно ст. 627 ЦК України, згідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділової обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 638 ЦК України, договір с укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договор.

Відповідно ст. 640 ЦК України, договір с укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Враховуючи вищевикладені норми, сторони досягли згоди та уклали договір в якому передбачили, що позовна давність, встановлена законом, збільшена за домовленістю сторін до 5 років, а відтак момент досягнення домовленості вважається таким, що настав.

Кредитно-заставиим договором передбачено, що банк надає позичальнику строковий кредит на строк 12 місяців з 02.04.2007 року по 02,04.2008 року, включно. Таким чином, відповідно до вимог ст.253, ч.5 ст.261 ЦК України перебіг п'ятирічного строку позовної давності починається з 02.04.2008 року і закінчується, згідно ст. 254 ЦК України, 02.04.2013 року. Встановлено, що позивач звернувся до суду з позовом 18.01.2013 року (реєстраційний номер 561 від 19.02.2013 року), тобто в межах строку позовної давності.

З врахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до переконання, що судом першої інстанцій порушено норми матеріального права, оскільки застосовано закон, який не підлягав застосуванню, а саме ч.4 ст.267 ЦК України та не застосував закон, який підлягав застосуванню, а саме ч.1 ст.259 ЦК України.

Оскільки відповідачем не виконано належним чином умов договору, тому з нього на користь позивача підлягає до стягнення заборгованість за договором, що складається з: заборгованості за кредитом; заборгованості по відсоткам за користування кредитом; заборгованості по комісії за користування кредитом; пені за несвоєчасне виконання умов договору; штрафу (фіксованої частини) та штрафу (процентної складової).

Встановлено, що судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором, а саме: заборгованості за кредитом в сумі 1247,07 грн. та заборгованості по комісії за користування кредитом в сумі 242,16 грн.

Разом з тим, судом першої інстанції помилково, не вмотивуваши своє рішення, відмовлено в задоволенні позовних вимог позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості в повному обсязі по відсоткам за користування кредитом; пені за несвоєчасне виконання умов договору; штрафу (фіксованої частини) та штрафу (процентної складової).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам передбачено відповідальність за порушення зобов'язання, а саме: пеня та штраф.

Так, п. 2.4.5.1 передбачено, що у разі несвоєчасного погашення заборгованості за кредитом, включаючи заборгованість, яка виникла відповідно до п. 2.4.3.6, 2.4.5.2, 2.4.5.3 Умов і правил позичальник сплачує банку пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченої заборгованості за кредитом за кожен день прострочення, але не менше 1 гривні.

Згідно п. 2.4.5.5 при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому із грошових зобов'язань, передбачених договором, більше ніж 90 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн. + 5 % від суми заборгованості.

В п. 31 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що враховуючи положення п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» суди, мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку з цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи).

Таким чином, колегія суддів приходить до переконання, що позивач звернувся до суду із вимогами щодо стягнення заборгованості за кредитним договором в межах строку позовної давності, визначеною сторонами, тому позовні вимоги є належними та підлягають до часткового задоволення з тих підстав, що нарахована по договору пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором значно перевищує розмір збитків - розмір заборгованості за кредитом.

Так, відповідно до ч.3 ст.551 ЦК розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Відповідач позов визнав частково, не погоджуючись на стягнення пені і штрафу, покликаючись при цьому на тяжкий матеріальний стан, а саме утримання двох дітей і відсутності постійної роботи. (а.с.34 зворот).

Встановлено, що заборгованість за кредитом становить 1247,07 грн., а пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором становить 12091,30 грн., що значно перевищує суму боргу за кредитом, тому колегія суддів вважає за необхідне зменшити дану суму пені до 2000 грн.

З огляду на викладене, оскільки суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням і неправильним застосування норм матеріального права, колегія суддів апеляційну скаргу задовольняє частково, рішення суду першої інстанції змінює в частині визначення суми заборгованості та судових витрат, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором в сумі 12309 грн., яка складається з: заборгованості по відсотках за користування кредитом в сумі - 8695,21 грн.; пені за несвоєчасне виконання умов договору в сумі 2000 грн.; штрафу (фіксованої частини) в сумі 500 грн.; штрафу (процентної складової) в сумі 1113,79 грн.

Згідно до вимог ст.88 ЦПК України судові витрати підлягають до стягнення відповідно до задоволених позовних вимог в сумі 207 грн. 13 коп. ((вимоги заявлено на суму 23889,53 грн., задоволено на суму 13798,16 грн., (8695,21+2000+500+1113,79 (апеляційним судом) +1247+242,16 (судом першої інстанції), що складає 57,8%)), а в решті частини рішення залишає без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати ,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» - задовольнити частково.

Рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 26 березня 2013 року по справі за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості - змінити в частині визначення суми заборгованості та судових витрат, стягнувши з ОСОБА_7 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 12309 грн., яка складається з:

- заборгованості по відсотках за користування кредитом в сумі - 8695,21 грн.;

- пені за несвоєчасне виконання умов договору в сумі - 2000 грн.;

- штрафу (фіксованої частини) в сумі - 500 грн.;

- штрафу (процентної складової) в сумі - 1113,79 грн. та судові витрати відповідно до задоволених позовних вимог в сумі 207 грн. 13 коп.

В решті частини рішення залишити без змін.

Рішення набирає чинності одразу після його проголошення але може бути оскаржене в касаційному порядку до суду касаційної інстанції на протязі двадцяти днів.

Головуючий

Судді