Постанова № 32157870, 02.07.2013, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2013 р.Справа № 923/465/13Одеській апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого : Мирошниченко М. А.,

суддів: Головей В.М. та Шевченко В. В.,

при секретарі судового засідання - Подуст Л.В.

за участю представників :

ТОВ "Седна-Агро" - Кушнір С.В. (за дорученням),

ТОВ "Югтранзитсервіс-Агропродук" - Андросюк І.С. (за дорученням),

ТОВ "Ім. КЛ.Петровського" - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Югтранзитсервіс-Агропродукт" на рішення господарського суду Херсонської області від 14.05.2013 р. у справі № 923/465/13 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Седна-Агро" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Югтранзитсервіс -Агропродукт" та Товариства з обмеженою відповідальністю „Ім. КЛ. Петровського" про стягнення 175 923,85 грн.

ВСТАНОВИЛА:

16.04.2013 р. Товариством з обмеженою відповідальністю "Седна-Агро" (далі позивач) у господарському суді Херсонської області було пред'явлено позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Седна-Агро" (далі відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ім. КЛ. Петровського" (далі відповідач 2) про стягнення солідарно 175 923,85 грн. з яких: 165 578,24 грн. - основного боргу; 3 448,40 грн. - пені ; 6 897,21 грн. - 30% річних.

Крім того позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь 7 000 грн. у відшкодування витрат на послуги адвоката по цій справі.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначив, що він на виконання з договору поставки ЗЗР в кредит 2012 № 017-ЮА від 09.10.2012 р. поставив відповідачу 1 товар, а останній його отримав, проте в порушення умов договору у повному обсязі за нього не розрахувався, в наслідок чого за ним виникла заборгованість. З метою забезпечення виконання відповідачем 1 грошового зобов'язання між позивачем та відповідачем 2 укладено договір поруки, згідно умов якого відповідач 2 поручився за відповідача 1 та повинен погасити заборгованість відповідача 1. Позивач направляв відповідачу 2 претензійну вимогу від 18.03.2013 р. № 83, в якій пропонував погасити за відповідача 1 заборгованість, проте, а ні відповідач 1, ні відповідач 2 на претензійну вимогу не відповіли та не погасили заборгованість. (а.с. 2-7)

Ухвалою господарського суду Херсонської області від 17.04.2013 р. за вказаним позовом порушено провадження по справі. (а.с. 1)

Відповідачі участі у розгляді справи в суді першої інстанції не приймали, відзиви на позов суду не надали.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 14.05.2013 р. (повний текст якого підписано суддею Чернявським В.В. 15.05.2013 р) позовні вимоги, задоволено у повному обсязі.

Рішення місцевого суду обґрунтовано тим, що відповідач 1 дійсно порушив умови договору поставки ЗЗР в кредит № 017-ЮА від 09.10.2012 р., а відповідач 2 умови договору поруки від 09.10.2012 р., таким чином у позивача який поставив товар відповідачу 1 і який не був оплачений відповідачем 1 були правові підстави для звернення до суду з цим позовом. Задовольняючи вимогу позивача щодо стягнення витрат на адвоката, місцевий господарський суд зазначив, що він не знаходить підстав не відносити у повному обсязі витрати з оплати вартості адвокатських послуг до числа судових витрат у справі, оскільки такі витрати в якості передбачені законом, об'єктивно їх розмір 7 000 грн. є співмірним правовій допомозі, послугам.

Частково не погоджуючись з вищевказаним судовим рішенням відповідач 1 звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення в частині стягнення з відповідачів 2 6 897,21 грн. відсотків річних, та 3 448,40 грн. пені скасувати, а в решті частині залишити без змін.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що місцевим судом неповно з'ясовано усі обставини справи. Скаржник зазначив, що в договорі поставки визначено, що сторони звільняються від відповідальності за часткове, повне невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором у разі, якщо невиконання або неналежне виконання зобов'язань є наслідком дії непередбаченої сили. Відповідач 1 не виконав зобов'язання у повному обсязі внаслідок дій непередбаченої сили. Крім того скаржник зазначає що місцевий суд розглянув справу за його відсутністю ( на час судового засідання керівник знаходився у відрядженні, тобто не з'явився з поважних причин) та у порушення приписів ст. 77 ГПК України не відклав розгляд справи чим порушив його право на участь в судовому засіданні, що є самостійною підставою для скасування цього рішення

До скарги, в обґрунтування своєї позиції скаржник, додав висновок Торгово-промислової палати України №1553 від 12 липня 2012р. та наказ про відрядження керівника підприємства на час розгляду справи в суді першої інстанції.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 05.06.2013 р. зазначену апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 02.07.2013 р., про що учасники процесу були повідомлені належним чином.

У письмовому відзиві на скаргу позивач просив залишити її без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.

Фіксація судового процесу здійснювалась за допомогою технічних засобів.

Представник відповідача 2 - ТОВ "Ім. КЛ.Петровського" в судове засідання не з'явився, хоча був повідомлений належним чином про розгляд справи, клопотань про відкладення розгляду справи не заявив, про причини свого нез'явлення суд не повідомив.

Враховуючи вказані обставини а також думку інших учасників процесу колегія суддів прийняла рішення про розгляд справи за його відсутністю не з'явився.

Представник скаржника (відповідача-1) в усних поясненнях наданих суду просив задовольнити скаргу в повному обсягу.

Представник позивача в усних поясненнях наданих суду просив залишити скаргу без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.

Згідно ст. 85 ГПК України в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

Заслухавши усні пояснення учасників процесу, обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, відзиві на неї, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, і це встановлено судом першої інстанції, що 09.10.2012 р. між ТОВ "Седна-Агро" (за договором постачальник) та ТОВ "Югтранзитсервіс-Агропродукт" (за договором покупець) укладено договір поставки засобів захисту рослин в кредит 2012 №017-ЮА (далі - договір поставки) (а.с.15-18).

Згідно предмету Договору поставки постачальник зобов'язався поставляти покупцю товар (засоби захисту рослин) в асортименті, кількості та за цінами, що зазначені в специфікаціях та видаткових накладних, а покупець зобов'язався приймати та своєчасно оплатити зазначений в накладних товар на умовах товарного кредиту.

З наявних в матеріалах справи специфікацій № 1 від 09.10.2012 р. та № 2 від 01.11.2012 р. (а.с. 20-21), які є невід'ємною частиною цього договору, вбачається що сторони узгодили від (номенклатуру) товару, його кількість та ціну з урахуванням ПДВ.

У розділі 4 Договору поставки сторони о сторони узгодили порядок і строки розрахунків .

Так відповідно п. 4.1 цього договору оплата товару покупцем здійснюється у безготівковій формі, за ціною та у строки, вказані у специфікаціях, видаткових накладних шляхом перерахування вартості товару на поточний банківський рахунок постачальника в терміни зазначені в специфікаціях до цього договору. Остаточний розрахунок за весь поставлений по цьому договору товар покупець зобов'язаний здійснити не пізніше як до 01.03.2013 р..

У розділі 5 Договору поставки сторонами обумовили умови поставки і приймання-передачі товару. Так поставка товару здійснюється на умовах ЕХ WORKS - склад покупця, відповідно до міжнародних правил тлумачення торгівельних термінів „ІНКОТЕРМС 2010" приймання-передача товару здійснюється уповноваженими представниками сторін та оформлюється шляхом підписання відповідних видаткових накладних на товар. Приймання-передача товару здійснюється уповноваженими представниками сторін та оформлюється шляхом підписання відповідних видаткових накладних на товар. Датою поставки товару вважається дата вказана у видаткових накладних на відпуск товару. Товар вважається переданим постачальником та прийнятим покупцем за якістю в момент підписання накладних на товар, відповідно до кількості місць, зазначених у транспортному документі та/або накладній на товар. Покупець має право висунути претензії щодо якості товару протягом 15 календарних днів з моменту підписання накладної на відповідну партію товару.

Крім того у розділі 7 Договору поставки сторони встановили відповідальність за неналежне виконання сторонами зобов'язань, в т.ч. можливість стягнення пені за прострочку оплати товару у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на період нарахування пені від суми заборгованості, за кожний день прострочки до повного виконання стороною своїх зобов'язань, а також 30 % річних від простроченої (несплаченої) суми.

З наявних у матеріалах справи видаткових накладних (а.с 26, 27) вбачається, що позивач поставив відповідачу -1 товар на загальну суму 229 494 ,00 грн. в т.ч.: по видатковій накладній № 1210003 від 12.10.2012 р. на суму з ПДВ 151 524,00 грн. і по видатковій накладній № 511001 від 05.11.2012 р. на суму з ПДВ 77 970,00 грн..

Зазначені видаткові накладні підписані уповноваженими особами обох сторін, що підтверджується наявними у матеріалах справи довіреностями та скріплені їх печатками.

Крім того факт поставки вказаного товару підтверджується наявними у справі товарно-транспортними накладними від 12.10.2012 р. та від 02.11.2012 р., в яких зазначена кількість та вид товару, що поставляється та отримувача товару.

Зазначені первісні бухгалтерські документи безумовно підтверджують факт поставки і приймання-передачі товару постачальником (позивачем) покупцю (відповідачу-1).

Слід зазначити, що відповідач 1 проти факту отримання вказаного товару не заперечує.

З матеріалів справи також вбачається, що відповідач 1 зробив повернення постачальнику № ЮАЮТ0000029 від 24.10.2012 р. на загальну суму 2 693,76 грн., (а.с. 35)

Таким чином загальна сума, яку повинен сплатити відповідач 1 позивачу за поставлений товар, з урахуванням повернення товару , складає 226 800,24 грн.

Позивач наполягає на тому , що відповідач-1 не розрахувався з ним за поставлений товар у встановлені договором поставки строки і має заборгованість в сумі 226 800,24 грн.

Відповідач-1 у порушення приписів ст. 33 ГПК України не надав суду першої інстанції доказів оплати товару, тобто не довів відсутність цієї заборгованості , а зі змісту його апеляційної скарги вбачається, що він визнає факт наявності вказаної заборгованості .

Водночас з матеріалів справи вбачається , і ці обставини дослідив місцевий суд, що між позивачем та відповідачем 2 укладено договір поруки від 09.10.2012 р. (далі договір поруки), метою якого є забезпечення виконання боржниками грошових зобов'язань перед кредитором по договорам поставки, в т.ч. забезпечення виконання відповідачем-1 вищезазначеного договору поставки.

Згідно пунктів 2; 3 Договору поруки поручитель, тобто відповідач 2, поручається за боржника, тобто за відповідача 1, і зобов'язується відповідати перед кредитором (позивачем) за порушення грошового зобов'язання за основним договором.

При цьому відповідач 2 зобов'язався сплатити грошове зобов'язання при будь-яких обставинах протягом 10 днів з моменту отримання першої вимоги кредитора .

Матеріали справи свідчать, і ці обставини також встановив місцевий суд, що позивач звертався до відповідача-2 з претензійною вимогою №83 від 18.03.2013р. у який запропонував відповідачу 2 погасити зазначену заборгованість, а також нараховані на неї пеню та 30 % річних передбачені договором поставки. (а.с.37- 44).

Однак, як зазначає позивач у позові, ані відповідач 1 ані позивач 2 не сплатили йому суму заборгованості за поставлений товар і нараховані на неї пеню та 30 % річних.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 553 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржника.

Враховуючи вищевикладені обставини та умови договорів поставки і поруки, а також вказані норми матеріального права колегія суддів дійшла висновку, що позивач мав всі правові підстави на стягнення солідарно з відповідачів заборгованості за поставлений товар, пені та 30 % річних.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки пені та 30% річних колегія суддів дійшла висновку що вони зроблені арифметично та методологічно правильно.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги позивача в повному обсягу.

Скаржник в апеляційній скарзі зазначив, що місцевий господарський суд необґрунтовано солідарно стягнув з відповідачів 26 897,21 грн. 30 % відсотків річних та 3 448,40 грн. пені, з посиланням на те, що в договорі поставки зазначено, що сторони звільняються від відповідальності за часткове, повне невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором у разі, якщо невиконання або неналежне виконання зобов'язань є наслідком дії непередбаченої сили.

В обґрунтування невиконання зазначених вище зобов'язань та неможливості застосування до нього вказаного позивачем стягнення скаржник (відповідач 1) надав апеляційному господарському суду копію висновку торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини від 16.07.2012 р. № 1553/05-4 (далі висновок ТПП),

Колегія суддів, вважає вказані доводи відповідача 1 безпідставними з огляду на таке.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Проте, як свідчать матеріали справи скаржник (як і відповідач -2) відзиву на позов в господарському суді першої інстанції не надавав, участі у розгляді справи в цьому суді не приймав, хоча був повідомлений належним чином, і не надавав цьому суду будь-яких доказів на підтвердження факту неможливості виконання зобов'язань у зв'язку дією непередбаченої сили (форс-мажорних обставин), в т.ч. вищевказаний в висновок ТПП

За таких обставин посилання скаржника на неврахування місцевим судом цих обставин не може прийматись до уваги та бути підставою для скасування рішення суду.

Водночас колегія суддів вважає за необхідне надати оцінку вищевказаному висновку ТПП, оскільки його надано як доказ суду апеляційної інстанції.

Так у висновку зазначено, що внаслідок стихійного лиха 2011-2012 років на площах відповідача 1 загинули посіви озимого ріпаку на площах 540 га., озимої пшениці на площі 16 174 га., що підтверджується актом від 28.03.2012 р., затвердженим управлінням агропромислового розвитку Бериславської районної державної адміністрації Херсонської області .

Слід зазначити, що сторони у договорі поставки дійсно передбачили можливість виникнення форс-мажорних обставин та звільнення від відповідальності у разі невиконання зобов'язання у зв'язку з цими обставинами.

Так відповідно до п. 8.1. договору поставки сторони звільняються від відповідальності за часткове, повне невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором у разі, якщо невиконання або неналежне виконання зобов'язань є наслідком дії непереборної сили.

У п. 8.2 договору поставки, сторони узгодили, що сторона, що не може виконати свої зобов'язання за договором, повинна негайно, але не пізніше ніж 3 дні після настання обставин форс-мажору, письмово повідомити про це іншу сторону.

Цим пунктом договору сторони також передбачили, що у разі не повідомлення стороною у вищезазначений термін про настання форс-мажорних обставин ці обставини не враховуються і сторона не звільняють від відповідальності.

Слід зазначити, що скаржник не надав суду доказів, що він повідомляв позивача у встановлені договором строки про настання форс-мажорних обставин.

Згідно ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Непереборною силою визначається надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Як підстава звільнення особи, що порушила зобов'язання, від відповідальності непереборна сила характеризується двома ознаками. По-перше, це зовнішня до діяльності сторін обставина, яку сторони, хоча б навіть і передбачили, але не могли попередити. До таких обставин, як правило, відносять стихійні лиха (землетрус, повінь, пожежі) та соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо). По-друге, ознакою непереборної сили є її надзвичайність, що означає, що це не рядова, звичайна обставина, яка хоча і може спричинити певні труднощі для сторін, але не виходить за рамки буденності ( таїння снігу в горах, щорічні сезонні мусонні дощі тощо), а екстраординарна подія, яка не є звичайною.

У Листі Вищого господарського суду, від 07.04.2008, № 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" у відповіді на питання що слід розуміти під непереборною силою? зазначено наступне :

„Згідно з частиною першою статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. При цьому згідно з пунктом 1 частини першої статті 263 ЦК України під непереборною силою розуміється надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Згідно з частиною другою статті 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Отже, підставою для звільнення від господарсько-правової відповідальності, на відміну від цивільно-правової, є обставина, яка характеризується одночасно як ознакою надзвичайності, так і ознакою невідворотності."

Відповідно до частини четвертої статті 219 ГК України сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

З урахуванням вищевикладеного можна зробити висновок, що обставини зазначені у висновку ТПП від 16.07.2012 р. № 1553/05-4 підпадають під перелік ознак, які характеризують непереборну силу, тобто форс-мажорні обставини.

Однак при вирішенні питання щодо врахування форс-мажорних обставин, крім встановлення самого факту їх наявності слід, обов'язково встановлювати та враховувати причинно-слідчий зв'язок між цими обставинами та невиконанням зобов'язання.

Проте скаржник пославшись на вказані у висновку ТПП обставини не доводить факту наявності причинно-слідчого зв'язку між цими обставинами та невиконанням ним зобов'язання, а колегія суддів не вбачає такого зв'язку з огляду на таке.

Так договір поставки, стягнення грошових коштів за яким є предметом цього спору, було укладено 09.10.2012 р., а вказані відповідачем форс - мажорні обставини (загибель врожаю) згідно висновку ТПП від 16.07.2012р.(висновок зроблений до укладання договору поставки) настали станом на 28.03.2012 р. та 21.05.2012р. , тобто на момент укладання договору відповідач -1 знав про загибель врожаю і укладав договір з урахуванням цих вже наставших обставин.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, застосування вказаних обставин до спірних відносин неможливо, оскільки їх можливо було б враховувати лише у разі якщо б вони виникли після укладання договору поставки і сторона не могла передбачити при укладанні договору поставки можливість їх настання і у разі, а в даному випадку відповідач-1 знав про ці обставини на час укладання договору поставки і не зважаючи на це, уклав цей договір, а відтак доводи скаржника щодо необхідності врахування цих обставин є хибними та не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Крім того, додатково до вищезазначеного, слід наголосити на наступному.

Відповідно до висновку ТПП у відповідача 1 були пошкоджені та загинули посіви озимого ріпаку на площі 540 га. та озимої пшениці на площі 16 174 га.

Проте відповідач у порушення приписів ст. 33 ГПК України не надав будь-яких належних доказів, що зазначені у висновку площі є єдиними площами на яких він вирощував сільськогосподарську продукції.

Крім того з наявної у справі довідки АБ № 501020 з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) вбачається, що відповідач 1 займається і іншими видами діяльності, тобто не тільки вирощуванням озимих, а відтак мав можливість виконати зобов'язання за договором з прибутку отриманого з інших видів діяльності.

Оцінюючи доводи скаржника щодо порушення місцевим судом норм процесуального права колегія суддів встановила наступне.

Відповідно до вимог ст. 64 ГПК України суддя прийнявши позовну заяву, не пізніше п'яти днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам ухвалу про порушення провадження у справі, в якій зазначається про прийняття позовної заяви до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

З матеріалів справи вбачається, що копія ухвали про призначення справи до розгляду була отримана відповідачем -1 завчасно , а саме 19.04.2013р.

В матеріалах справи відсутні клопотання відповідачі -1 про відкладення розгляду справи, в т.ч. у зв'язку з находженням його керівника у відрядженні.

Викладене свідчить що: по-перше, цей відповідач був повідомлений про розгляд справи належним чином; по-друге, явка його в судове засідання не визнавалась судом обов'язковою; по-третє, у суду не було даних про неможливість представника цього відповідача з'явитись в судове засідання та про його бажання приймати в ньому участь.

За таких обставин на переконання колегії суддів у місцевого суду не було підстав для відкладення розгляду справи.

У Постанові Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що неявка у судове засідання сторін або однієї з сторін, за умови, що їх належним чином повідомлено про час і місце цього засідання, не перешкоджає переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 ГПК.

Враховуючи викладене колегія суддів дійшла висновку, що відповідач-1 не приймав участь в результаті своєї недбалості , тобто сам позбавив себе права надавати пояснення та доводити свою позицію в суді першої інстанції і процесуальні порушення з боку місцевого суду, в т.ч. стосовно процесуальних прав відповідача , відсутні.

Оцінюючи висновки суду першої інстанції щодо стягнення з відповідачів на користь позивача понесених останнім витрат на оплату послуг адвоката колегія судів встановила наступне.

Статтею 44 ГПК України до судових витрат віднесено, зокрема, витрати на оплату послуг адвоката, пов'язаних з розглядом справи.

Частиною 3 статті 48 ГПК України передбачено, що витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (надалі - Закон).

В розумінні даних статей судовими витратами є лише оплата тих послуг, які надаються адвокатами, що відповідають вимогам Закону та здійснюють свою діяльність у організаційних формах, зазначених у цьому Законі.

Згідно ст. 26 вказаного Закону адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, а документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Судом першої інстанції встановлено що між позивачем та адвокатом Кушнір С.В. 15.03.2013р. укладено договір N 20 про надання правової допомоги про стягнення боргу з відповідачів .

Пунктом 3.2. вказаного договору встановлено, що розмір гонорару складає 7000,00 грн.

Як підтверджується матеріалами справи, 22.04..2013р. позивачем сплачено адвокату суму гонорару у повному обсязі.

З огляду на те, що судом першої інстанції підтверджено правовий статусу адвоката, якому здійснено оплату, наявність доказів фактичного перерахування йому коштів позивачем на підставі вказаного договору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про кваліфікацію зазначених витрат позивача в якості витрат на оплату послуг адвоката в розумінні ст. 44 ГПК України у визначеному позивачем розмірі.

З урахуванням вищевикладеного колегією суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що місцевий суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги позивача.

Згідно Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 22.03.2012р. Про судове рішення" рішення господарського суду повинно ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що бе руть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до статті 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

На думку судової колегії місцевий суд повністю встановив та дослідив фактичні обставини справи дав повну та всебічну оцінку наявним у ній доказам та правильно застосував норми матеріального права, тобто рішення місцевого суду відповідає вищезазначеним вимогам.

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи, як зазначалось вище, не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість , а тому не можуть бути підставою для зміни судового рішення та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову в частині стягнення пені та річних.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 99,101-105 ГПК України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Югтранзитсервіс-Агропродукт" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Херсонської області від 14.05.2013 р. у справі № 923/465/13, - без змін.

Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена, у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено та підписано 02.07.2013 р.

Головуючий: Мирошниченко М. А.

Судді: Головей В. М.

Шевченко В. В.