Постанова № 32153535, 20.06.2013, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 червня 2013 р. (13:08) Справа №801/5490/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Дудіна С.О., за участю секретаря судового засідання Павленко Н.О. розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Кримелектромашторг"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

за участю представників:

позивача - Сокол А. Ф., довіреність №32 від 11.01.2013 р.,

відповідача - не з'явився,

Суть спору:

Публічне акціонерне товариство "Кримелектромашторг" звернулося до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом та просить визнати противоправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС № 0003122201 від 13.05.2013р.

Позовні вимоги мотивовані безпідставністю висновків податкового органу, викладених в акті перевірки, щодо заниження позивачем сум податку на додану вартість по операціях з контрагентом ТОВ «Технопромгруп». Так, позивач стверджує, що реальність господарської операції підтверджується відповідними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, які були надані ПАТ "Кримелектромашторг" під час проведення перевірки, а висновки відповідача зроблені без їх урахування.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи був проінформований належним чином в порядку статті 38 КАС України шляхом направлення тексту повістки електронним шляхом, про що свідчить відповідне підтвердження, надіслане відповідачем. Позовні вимоги не визнав з підстав, відображених у письмових запереченнях.

Приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи достатньо доказів для з'ясування обставин по справі, враховуючи, що адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, суд вважає за можливе, на підставі ч. 6 ст. 71, ст. 128 КАС України, розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі, суд

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі АР Крим ДПС 19.04.2013 р. проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ПАТ "Кримелектромашторг" з питань достовірності декларування податкового кредиту за період: лютий, травень, червень, серпень та вересень 2012 р. та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за І-ІІІ квартал 2012 р., при здійснені взаємовідносин з ТОВ «Технопромгруп», за результатами якої складений акт № 2348/22.1/05512035 від 19.04.2013р. (а.с. 11-17).

В ході проведення перевірки відповідачем зроблений висновок про порушення ПАТ "Кримелектромашторг" пп. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 4267 грн., у тому числі: за лютий 2012 р. - 1257 грн., за травень 2012 р. - 580 грн., за червень 2012 р. - 1038 грн., за серпень 2012 р. - 1065 грн., за вересень 2012 р. - 327 грн.

Вказаний висновок був зроблений відповідачем на підставі проведеного аналізу господарських операцій позивача з контрагентом ТОВ «Технопромгруп», з використанням при цьому акта ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська від 15.02.2013 р. № 653/226/37301047 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Технопромгруп» за період з 01.01.2012 р. по 31.10.2012 р., у тому числі інформації комп'ютерних автоматизованих систем.

ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС в акті перевірки зауважує, що в ході перевірки не підтверджено наявність надання товарів/послуг підприємству ПАТ «Кримелектромашторг» від підприємств-постачальників ТОВ «Технопромгруп» у лютому, травні, червні, серпні, вересні 2012 р., оскільки контрагентом позивача здійснювалася діяльність, спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб, що свідчить про нікчемність укладених між ними правочинів у цей період в силу положень ст. ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України.

13.05.2013 р. на підставі вищевказаного акта перевірки ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003122201 про збільшення ПАТ «Кримелектромашторг» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 6450,50 грн., у тому числі 4267,00 грн. - за основним платежем, 2133,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Правомірність винесення відповідачем зазначеного податкового повідомлення-рішення є предметом спору у цій справі.

Розглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 23.01.2012 р. між ТОВ «Технопромгруп» (продавець) та ПАТ «Кримелектромашторг» (покупець) був укладений договір купівлі-продажу № 23/01-12, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати товар у власність (повне господарське відання), а покупець - прийняти та оплатити товар, кількість, характеристика та вартість якого викладені в накладних, які підписуються продавцем та стверджуються підписами та печатками обох сторін, або печаткою продавця та довіреністю покупця на кожну партію товару.

У пункті 2.1 договору закріплюється, що продавець зобов'язується за цим договором передати замки і замкові вироби. Сума договору складає 30000,00 грн., однак може бути збільшена продавцем згідно додаткової угоди або специфікації (п. 2.2 договору).

Відповідно до п. 2.5 договору поставка здійснюється протягом 14 днів з моменту підписання договору з правом дострокової поставки за згодою сторін.

За умовами поставки та сплати, визначеними розділом 3 договору, продавець відпускає товар зі складу, а доставка здійснюється за рахунок постачальника. Порядок оплати - по факту поставки шляхом безготівкового розрахунку.

Матеріали справи свідчать, що в період з лютого по вересень 2012 року, на виконання умов цього договору продавцем були передані позивачеві замки та замкові вироби на загальну суму 25607,67 грн., у тому числі ПДВ 4267,94 грн., що підтверджується:

видатковою накладною № РН-000274 від 09.02.2012 р. (а.с. 21), виданою на підставі рахунку-фактури № СФ-0000152 від 26.01.2012 р.;

видатковою накладною № РН-001006 від 28.05.2012 р. (а.с. 23), виданою на підставі рахунку-фактури № СФ-0001045 від 22.05.2012 р.;

видатковою накладною № РН-001211 від 22.06.2012 р. (а.с. 25), виданою на підставі рахунку-фактури № СФ-0001308 від 21.06.2012 р.;

видатковою накладною № РН-001549 від 14.08.2012 р. (а.с. 27), виданою на підставі рахунку-фактури № СФ-001686 від 06.08.2012 р.;

видатковою накладною № РН-001791 від 13.09.2012 р. (а.с. 29), виданою на підставі рахунку-фактури № СФ-001971 від 12.09.2012 р.

Товар за вказаними видатковими накладними, що надійшов на склад № 4, було оглянуто та прийнято позивачем, що підтверджується наявними в матеріалах справи прибутковими ордерами з розрахунком продажної ціни: № 50 від 08.02.2012 р., № 271 від 08.06.2012 р., № 344 від 29.07.2012 р., № 451 від 16.08.2012 р., № 50 від 08.02.2012 р., № 535 від 28.09.2012 р. (а.с. 104 - 108).

На підставі договору купівлі-продажу № 23/01-12 від 23.01.2012 р., ТОВ «Технопромгруп» були виписані податкові накладні: № 40 від 06.02.2012 р. на загальну суму 7544,48 грн., у тому числі ПДВ 1257,48 грн. (а. с. 22), № 207 від 28.05.2012 р. на загальну суму 3480,00 грн., у тому числі ПДВ 580,00 грн. (а. с. 24), № 163 від 22.06.2012 р. на загальну суму 6229,20 грн., у тому числі ПДВ 1038,20 грн. (а. с. 26), № 89 від 09.08.2012 р. на загальну суму 6392,76 грн., у тому числі ПДВ 1065,46 грн. (а. с. 28), № 88 від 13.09.2012 р. на загальну суму 1960,80 грн., у тому числі ПДВ 326,80 грн. (а. с. 30), які були отримані позивачем відповідно 08.02.2012 р., 31.05.2012 р., 30.06.2012 р., 16.08.2012 р. та 28.09.2012 р., що підтверджується реєстрами отриманих податкових накладних за лютий, травень, червень, серпень, вересень 2012 р.

Суми сплаченого ПДВ у розмірі 1257,48 грн. за накладною № 40 від 06.02.2012 р., 580,00 грн. за накладною № 207 від 28.05.2012 р., 1038,20 грн. за накладною № 163 від 22.06.2012 р., 1065,46 грн. за накладною № 89 від 09.08.2012 р. та 326,80 грн. за накладною № 88 від 13.09.2012 р. були включені позивачем до складу податкового кредиту лютого, травня, червня, серпня та вересня 2012 року відповідно, про що свідчать Додатки 5 до податкових декларацій з ПДВ за вказані періоди.

Перерахування грошових коштів у розмірі 25606,82 грн. на поточний рахунок ТОВ «Технопромгруп» (продавця) підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями: № 287 від 06.02.2012 р., № 1785 від 28.05.2012 р., № 2832 від 30.06.2012 р., № 2970 від 09.08.2012 р. та № 3518 від 13.09.2012 р. (а.с. 31 - 35).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (в тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ст. 201 ПК України).

Згідно з п. 201.7 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів \ послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу (п. 201.8 ст. 201 ПК України).

Податкова накладна видається платником податку, якій здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

До обов'язкових реквізитів податкової накладної, перелік яких закріплений в підпункті 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, законодавець відносить:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Матеріали справи свідчать, що податковий кредит за результатом здійснення господарських операцій з ТОВ «Технопромгруп» був сформований позивачем на підставі належних документів, оформлених згідно з вимогами чинного законодавства.

Наявні в матеріалах справи податкові накладні № 40 від 06.02.2012 р., № 207 від 28.05.2012 р., № 163 від 22.06.2012 р., № 89 від 09.08.2012 р., № 88 від 13.09.2012 р. містять всі реквізити, визначені в якості обов'язкових підпунктом 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, та відповідають формі, затвердженій наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. № 1379.

Судом встановлено, що фактично висновок податкового органу про заниження позивачем сум податку на додану вартість зроблений на підставі тверджень про фіктивність господарських операцій позивача з ТОВ «Технопромгруп», непідтвердження їх первинними документами, з приводу чого суд зазначає наступне.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88, встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи).

Відповідно до п. 2.1 вказаного Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Отже, суд погоджується з твердженням податкового органу, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини:

- всупереч даним податкового обліку будь-кого з учасників операції відсутні зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу принаймні в одного з таких учасників (наприклад, збільшення статутного капіталу особи за рахунок активів, що не мають ринкової вартості, зокрема фіктивних цінних паперів, тобто цінних паперів, обіг яких на момент вчинення операції був припинений після оприлюднення даних щодо скасування свідоцтва про реєстрацію їх випуску);

- отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб (наприклад, експорт товару на підставну особу, яка не має відповідної реєстрації чи не веде будь-якої господарської діяльності, виключно з метою отримання документів, що підтверджують право на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість;

- "тимчасова" поставка товару (тобто з подальшим поверненням того самого товару без обґрунтованої економічної причини в наступних податкових періодах постачальнику від покупця безпосередньо або через ланцюг посередників) тим платником податку, в якого за результатами певного податкового періоду наявне від'ємне значення податкових зобов'язань із податку на додану вартість тому учаснику, який має зобов'язання до сплати в бюджет тощо);

- результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Така правова позиція викладена, зокрема, в Листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом. У свою чергу, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ст. 43 Господарського кодексу України, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Таким чином законодавством надано позивачу право як суб'єкту господарювання на укладення будь-яких угод та здійснення будь-якої підприємницької діяльності, які не заборонені законом.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість обов'язковому з'ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов'язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Крім того, податковим органом не було враховано, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем, порушення ним правил здійснення господарської діяльності та наявність обставин державної реєстрації, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи-платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.

Так, одним з принципів розгляду податкових спорів, відповідно до ст. 4 Податкового Кодексу України є принцип презумпції добросовісності та рішень платника податків, у зв'язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.

Разом з тим, власне фіктивність діяльності одного з постачальників в ланцюзі до позивача, порушення ним податкової дисципліни та правил здійснення господарської діяльності не є підставою для висновку про необґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, якщо податковий орган не доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Досліджуючи наявність господарської мети при вчиненні позивачем угоди з ТОВ «Технопромгруп», суд звертає увагу на те, що згідно довідки статистики одними з видів господарської діяльності позивача за КВЕД-2010 є: оптова торгівля іншими товарами господарського призначення (46.49), оптова торгівля залізними виробами, водопровідним і опалювальним устаткуванням і приладдям до нього (46.74).

Отже, придбання позивачем у ТОВ «Технопромгруп» товарів безпосередньо пов'язано з основною діяльністю позивача.

Крім того, подальша реалізація замків та замкових виробів, отриманих від ТОВ «Технопромгруп» за договором купівлі-продажу № 23/01-12 від 23.01.2012 р., вказує на правомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість та підтверджує зв'язок між фактом придбання товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку, як одним з обов'язкових елементів встановлення факту здійснення господарської операції.

Так, придбані у ТОВ «Технопромгруп» товари були в подальшому реалізовані та поставлені контрагентам - суб'єктам підприємницької діяльності, що було оформлено наявними в матеріалах справи накладними та товаро-транспортними накладними.

Таким чином, рух активів, установлена спеціальна податкова правосуб'єктність учасників господарської операції, господарська мета при вчиненні позивачем правочинів з ТОВ «Технопромгруп», їх реальність безпосередньо підтверджується наявними в матеріалах справи документами, а тому за сукупністю наведених обставин суд дійшов висновку, що вести мову про завищення позивачем податкового кредиту лютого, травня, червня, серпня та вересня 2012 року неможливо з огляду на поверховість проведеної перевірки, без врахування та оцінки всіх первинних документів та не дослідження всіх істотних для справи обставин.

Крім того, слід зауважити, що в даній справі необхідною умовою є встановлення статусу постачальника товарів, придбання яких є підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

При цьому, для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

До того ж суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" у разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коди вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент взаємовідносин позивача з контрагентом ТОВ «Технопромгруп» , останній був зареєстрований як платник податку на додану вартість, відомості стосовно зазначеного підприємства та його керівництва були зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а отже сумнівів щодо відсутності спеціальної правосуб'єктності у зазначеного контрагента у позивача не виникало. Будь-які докази протилежного відповідачем не були викладені в акті перевірки та не надані суду під час розгляду справи.

Суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі "Інтерсплав проти України").

Крім того, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. ("Булвес" АД проти Болгарії") зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є "власністю" у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону " Про ПДВ " стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через можливі порушення вимог податкового законодавства з боку його контрагентів.

Стосовно використання відповідачем під час проведення перевірки висновків, викладених в акті про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача, суд звертає увагу на те, що чинним законодавством України не ставиться в залежність право платника на формування валових витрат чи податкового кредиту від можливості податкового органу провести зустрічну звірку постачальника такого платника, яким останньому надані видаткові та податкові накладні, що підтверджують отримання платником товарів (послуг).

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

В розумінні п. 73.5 ст. 73 Податкового кодексу України зустрічною звіркою вважається порівняння даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами ДПС з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Згідно з п. п. 6, 7 Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010р. № 1232, у разі отримання від суб'єкта господарювання інформації, визначеної у запиті, та її документального підтвердження (протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження суб'єкту господарювання запиту) орган державної податкової служби проводить зустрічну звірку. За результатами проведеної зустрічної звірки складається довідка, яка підписується суб'єктом господарювання (законним чи уповноваженим представником) і посадовими особами органу державної податкової служби.

Відповідно до п.п. 4.4 - 4.6 наказу ДПА України від 22 квітня 2011 року N 236 "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок" у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема у зв'язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою), відповідальний підрозділ не пізніше двох робочих днів від дати надходження запиту складає Акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання (додаток 3), реєструє його та вживає відповідних заходів, передбачених актами ДПС України.

При цьому, додаток 3 до Методичних рекомендацій, яким затверджено форму акта про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, на відміну від додатку 5 (Довідка про результати проведення зустрічної звірки), не передбачає встановлення висновків щодо підтвердження (не підтвердження) здійснення господарських операцій та відображення (невідображення) їх в податковому обліку, оскільки такі висновки можна робити лише за наслідками проведеної зустрічної звірки.

Отже, у податкового органу відсутні повноваження на здійснення в рамках проведення зустрічних звірок (неможливості її проведення) контролю за додержанням податкового законодавства.

Більше того, зустрічна звірка є заходом інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби, в той час, як функція податкового органу щодо контролю за дотриманням податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, реалізується останніми шляхом проведення перевірок у випадках та в порядку, встановленому Податковим кодексом України.

За таких обставин, акт про неможливість проведення зустрічної звірки не може бути покладений в основу висновку про фіктивність (безтоварність) операцій між платниками податків, та, як наслідок, не є підставою для здійснення донарахувань податкових зобов'язань.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до ст.ст. 215 і 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи відповідачем не були надані належні та допустимі докази на підтвердження правомірності викладеного в акті перевірки висновку про заниження позивачем податку на додану вартість, у той час як матеріали справи свідчать, що позивач в даному випадку здійснював податковий облік відповідно до вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим донарахування відповідачем сум податкових зобов'язань суд вважає протиправними. Відповідно, неправомірним є також застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій.

З урахуванням цього, спірне податкове повідомлення-рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 114,70 грн. підлягають стягненню на його користь відповідно до положень статті 94 КАС України з Державного бюджету шляхом безспірного списання з рахунку суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби.

В судовому засіданні 20.06.2013 р. були оголошені вступна та резолютивна частини рішення. Повний текст рішення складений та підписаний 25.06.2013 р.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби №0003122201 від 13.05.2013р.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Кримелектромашторг" (95047, АР Крим, м.Сімферополь, Миколаївське шосе, 3 км, ідентифікаційний код 05512035) 114,70 грн. (сто чотирнадцять гривень сімдесят копійок) судового збору шляхом їх безспірного списання з рахунку суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АРК ДПС (95053, АР Крим, м. Сімферополь, вул. М. Залки, 1/9, ідентифікаційний код 36822070).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду

Суддя Дудін С.О.