Ухвала суду № 32145561, 19.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" червня 2013 р. м. Київ К/9991/15178/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.

та представників сторін:

позивача - Польнікової Н.В.,

відповідача - не з'явились,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби (далі - СДПІ)

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 30.09.2010

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2012

у справі № 2а-6486/10/0870

за позовом публічного акціонерного товариства "Мотор Січ" (далі - Товариство)

до СДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2010 року Товариство звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 06.08.2010 № 0000710802/0, згідно з яким Товариству визначено суму завищення бюджетного відшкодування в розмірі 47332 грн.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 30.09.2010, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2012, позов задоволено з посиланням на відсутність обставин, з якими чинне законодавство пов'язує необґрунтованість податкової вигоди платника.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, пункту 6.5 статті 6, підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», СДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у задоволенні позову.

Товариством у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення на касаційну скаргу, в якому заявник зазначає про законність та обґрунтованість оскаржуваних рішень та просить залишити їх без змін.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог СДПІ виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що СДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість з напрямом відшкодування на розрахунковий рахунок платника у банку за травень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось за період з 01.05.2010 по 31.05.2010. За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 28.07.2010 № 232/08-02/14307794 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.08.2010 № 0000710802/0, згідно з яким Товариству визначено суму завищення бюджетного відшкодування в розмірі 47332 грн.

За наслідками перевірки податкова інспекція дійшла висновку про порушення позивачем підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпункту "а" пункту 6.5 статті 6, підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок невключення до об'єкта оподаткування податку на додану вартість операцій з поставки позивачем послуг з оцінки технічного стану авіаційних двигунів та збільшення їх міжремонтного ресурсу в рамках виконання зобов'язань за договорами від 27.01.2010 № 1201/10 та від 28.10.2008 № 6130/08, укладеними із закритим акціонерним товариством «Українські вертольоти».

Так, за умовами зазначених договорів позивач (виконавець) зобов`язувався надати закритому акціонерному товариством «Українські вертольоти» (замовник) комплекс послуг з оцінки технічного стану авіаційних двигунів з метою збільшення їх міжремонтного ресурсу та оформити у відповідності із нормативною документацією дозвіл на збільшення ресурсів двигунів. Обстеження двигунів повинно бути здійснено на території о. Гаїті та Республіки Судан.

Виконання операцій з поставки зазначених послуг було оформлено актами приймання-здачі робіт, якими засвідчено збільшення позивачем ресурсу двигунів вертольотів замовника.

На обґрунтування своєї правової позиції по справі СДПІ зазначає, що виконання робіт з продовження ресурсу двигуна не приводить до зміни його якісних характеристик, а тому місце надання розглядуваних послуг має визначатись за правилами підпункту «а» пункту 6.5 статті 6 Закону України «Про податок на додану вартість».

Однак суди першої та апеляційної інстанцій, повно та всебічно у відповідності з вимогами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України дослідивши матеріали справи та доводи сторін, обґрунтовано визнали наведені висновки податкової інспекції такими, що не відповідають нормам матеріального права та наявним у справі доказам.

Так, за змістом підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкт застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця; передачі об'єкта фінансового лізингу в розпорядження лізингоотримувача.

Підпунктом "а" пункту 6.5 статті 6 цього Закону передбачено, що місцем поставки послуг вважається за винятками, визначеними у підпунктах "в", "д" - "е" цього підпункту, - місце, де особа, яка надає послугу, зареєстрована платником цього податку, а у разі якщо така послуга надається нерезидентом - місце розташування його представництва, а за відсутності такого - місце розташування резидента, який виконує агентські (представницькі) дії від імені такого нерезидента, а за відсутності такого - місце фактичного розташування покупця (отримувача), який у цьому випадку виступає податковим агентом такого нерезидента.

У той же час згідно з підпунктом "г" пункту 6.5 цієї ж статті Закону місцем поставки послуг вважається місце, де фактично надаються послуги у випадку, зокрема, проведення будь-яких робіт з рухомим майном, які змінюють його якісну характеристику.

Таким чином, при встановленні місця надання спірних послуг визначальним фактором є фактичний характер цих послуг та їх практичний результат.

Чинне законодавство України (зокрема, Закон України «Про податок на додану вартість») не містить безпосереднього визначення терміну «якісні характеристики рухомого майна» та не наводить критеріїв для оцінки цієї категорії.

Однак операції з надання послуг з усунення недоліків товарів, приведення їх у робочий стан, відновлення ресурсу або їх характеристик є ремонтом у розумінні пункту 1.26 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість».

Аналіз наведеного положення Закону у взаємозв'язку з підпунктом "г" пункту 6.5 статті 6 цього ж Закону свідчить про те, що роботи з рухомим майном, які змінюють його якісну характеристику, є фактично ремонтом такого майна.

Оскільки у справі, що переглядається, виконання позивачем робіт з ремонту двигунів замовника на території о. Гаїті та Республіки Судан підтверджується належними документами (договорами, заявами замовника, актами здачі-приймання робіт, специфікаціями на ремонт двигунів, відомостями виявлених дефектів у процесі оцінки технічного стану двигунів тощо), що підписані учасниками розглядуваних операцій без заперечень та містять необхідну інформацію про зміст, обсяг та вартість виконаних робіт, то слід погодитися з висновком попередніх судових інстанцій про те, що за фактом виконання позивачем робіт з ремонту двигунів на території іншої держави у Товариства не виник об'єкт оподаткування ПДВ.

Судами обох інстанцій надано належну правову оцінку і епізоду щодо включення позивачем до податкового кредиту ПДВ, сплаченого Товариством митному органові при ввезенні на митну територію України запасних частин та деталей, який також слугував однією з підстав прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Висновок податкового органу про неправомірність зазначених дій Товариства вимогам податкового законодавства мотивований відсутністю факту придбання зазначених деталей як обов'язкової умови виникнення у платника права на податковий кредит відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». При цьому СДПІ посилається на відсутність грошових розрахунків між відправниками зазначених товарно-матеріальних цінностей та позивачем.

Дійсно, як випливає зі змісту пункту 7.4 статті 7 названого Закону, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є сукупність таких обставин, як придбання товарів (робіт, послуг) для використання в оподатковуваних операціях, та наявність належним чином оформлених податкових накладних чи митних декларацій.

Як випливає з визначення поставки товару, наведеного у пункті 1.4 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», для цілей оподаткування законодавець розрізняє тимчасове набуття певних прав на майно (як-от - право користування), що не охоплюється поняттям поставки товару, та передачу товару у власність від постачальника до покупця як кваліфікуючу ознаку операції з поставки товару.

При цьому власне наявність розрахунків між учасниками поставки та форма таких розрахунків не впливає правову природу господарської операції з поставки товару.

Як встановили суди, спірні деталі та запасні частини, що ввозилися Товариством на митну територію України за характером угоди « 84» (за класифікатором, що застосовується при митному оформленні товарів), являли собою зняті та замінені у процесі ремонту запасні частини, що відповідно до умов договорів переходять у власність Товариства.

Таким чином, зазначена операція відповідає ознакам поставки товару, а відтак Товариство цілком правомірно віднесло до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену до бюджету під час ввезення цього товару на митну територію України.

З урахуванням викладеного суди дійшли обґрунтованого висновку про незаконність оспорюваного податкового повідомлення-рішення та правомірно задовольнили позов.

Доводи касаційної скарги податкового органу отримали належну правову оцінку судів під час розгляду даного спору та були об'єктивно відхилені на підставі фактичних обставин справи, встановлених судами під час вирішення спору.

За таких обставин Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових актів.

Керуючись статями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 30.09.2010 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2012 у справі № 2а-6486/10/0870 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько