Ухвала суду № 32145527, 13.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 червня 2013 року м. Київ К/9991/13731/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Блажівська Н.Є., Усенко Є.А.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємства "Рубін" (далі - Підприємство)

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10.11.2010

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2011

у справі № 2а-7643/10/1870

за позовом Підприємства

до Роменської міжрайонної державної податкової інспекції в Сумській області (далі - Роменська МДПІ)

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Роменської МДПІ від 15.03.2010 № 0000102301/0, № 0000112301/0, від 20.05.2010 № 0000102301/1, № 0000112301/1 та від 07.09.2010 № 0000102301/3, № 0000112301/3.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 10.11.2010, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2011, у позові відмовлено з посиланням на відсутність належних доказів на підтвердження факту поставки позивачеві спірних інформаційних та маркетингових послуг.

Посилаючись на невідповідність висновків судів нормам матеріального права (зокрема, положенням підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та підпункту 5.4.3 пункту 5.4 статті 6, пункту 16.4 статті 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»), Підприємство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті у справі судові акти та задовольнити позов.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для її задоволення з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Роменською МДПІ було проведено планову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового за період з 01.07.2008 по 31.12.2009, оформлену актом від 05.03.2010 № 00135/2301/30880121. За наслідками цієї перевірки податковим органом було визначено позивачеві податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 56 031,26 грн. (у тому числі 37354,17 грн. за основним платежем та 18677,09 грн. за штрафними санкціями) за податковим повідомленням-рішенням від 15.03.2010 № 00000102301/0 та податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 44825 грн. (у тому числі 29883,33 грн. за основним платежем та 14941,67 грн. за штрафними санкціями) за податковим повідомленням-рішенням від 15.03.2010 № 0000112301/0.

Підставою для оспорюваних донарахувань із застосуванням штрафних санкцій став висновок податкового органу про незаконне врахування позивачем при визначенні бази оподаткування податку на прибуток витрат на оплату інформаційних (консультаційних) маркетингових послуг в рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Консалтингове бюро «Діалект-Синтез» на підставі договору від 01.07.2008 № 01-07/08, та про неправомірність віднесення до податкового кредиту сум ПДВ, пред'явлених названим постачальником до сплати у ціні цих послуг.

Свою позицію податковий орган мотивує відсутністю у позивача належним чином оформлених первинних документів на підтвердження факту поставки цих послуг, що містять необхідну для цілей оподаткування інформацію про їх зміст та обсяг.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону заборонено відносити до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Отже, умовами реалізації права платника на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є, зокрема, фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з наміром одержати економічний ефект від їх використання у господарській діяльності та підтвердженість цих витрат необхідними документами, оформленими з дотриманням вимог чинного законодавства.

Податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають опосередковуватись ти чи інші господарські операцій. Однак критерієм зменшення бази оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання доходу. А відтак на підтвердження витрат, понесених у зв'язку з оплатою маркетингових, інформаційних, консультаційних послуг (які були предметом спірного договору), позивач повинен був надати, зокрема, документи, що свідчать про фактичне виконання постачальником конкретних видів послуг та про результат виконання кожної послуги у вигляді звіту, висновку тощо.

У справі, що розглядається, на підтвердження факту надання позивачеві комплексу послуг з проведення маркетингових досліджень та консультацій позивачем подано договір від 01.07.2008 № 01-07/08, акти виконаних робіт та рахунки-фактури. Як зазначили суди, в актах зазначено лише про факт виконання послуг, однак ці акти не розкривають змісту наданих послуг, позаяк не містять деталізованої інформації про фактично надані послуги, їх обсяг та характер, строки виконання та результати здійснених заходів, що, у свою чергу, виключає можливість оцінки подальшого використання спірних послуг у діяльності Товариства.

Таким чином, слід погодитися з висновком судів, що оформлення поданих позивачем документів не відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», позаяк у них не розкрито змісту господарської операції.

Крім того, позивачем не подано будь-яких матеріалізованих результатів цих послуг.

А відтак суди цілком об'єктивно визнали законним донарахування позивачеві оспорюваних сум податку за додану вартість та податку на прибуток та правомірно відмовили у позові.

Твердження позивача, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження в судах першої та апеляційної інстанцій, цим доводам було надано об'єктивну правову оцінку, а відтак їх повторне заявлення в суді касаційної інстанції фактично спрямоване на переоцінку висновків судів щодо належного документального підтвердження спірних операцій. В силу ж статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями переоцінювати встановлені судами обставини на підставі повторного дослідження доказів.

Порушення норм матеріального та процесуального права, які є підставою для скасування рішень попередніх інстанцій, касаційним судом не встановлені.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу приватного підприємства "Рубін" відхилити.

2. Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10.11.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2011 у справі № 2а-7643/10/1870 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Н.Є. Блажівська Є.А. Усенко