Ухвала суду № 32145456, 12.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2013 року м. Київ К/9991/15678/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова (далі - ДПІ)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2010

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2011

у справі № 2-а-12446/10/2070

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Неофлора" (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2010, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2011, позов задоволено; визнано нечинним та скасовано податкові повідомлення-рішення від 12.08.2010 № 0000451800/0 та від 08.09.2010 № 0000451800/1 у зв'язку з їх незаконністю.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті у справі судові рішення попередніх інстанцій та відмовити у позові.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для її задоволення з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено документальну невиїзну перевірку Товариства щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків - товариством з обмеженою відповідальністю «Солтек С» (далі - ТОВ «Солтек С») за лютий-березень 2010 року. За наслідками цієї перевірки контролюючим органом було складено акт від 13.07.2010 № 1760/18-33414693 та прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, за яким позивачеві донараховано податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 253 764 грн. (у тому числі 169 176 грн. за основним платежем та 84588 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для зазначеного донарахування стало невизнання ДПІ права позивача на податковий кредит за податковими накладними, складеними названим постачальником, у зв'язку з недостовірністю відомостей щодо його місцезнаходження у цих податкових накладних.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме - реальне придбання товарів, робіт (послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». При цьому наведені вимоги Закону передбачаються не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.

Втім обов'язок зі складення податкової накладної, яка є підставою для формування покупцем податкового кредиту, та відображення у ній відомостей, визначених у підпункті 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», покладається на продавця. Відповідно, при дотриманні контрагентом вказаних вимог щодо оформлення необхідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з фактичним знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством, зокрема, перевіряти наявність постачальника за місцем реєстрації.

У той же час суди дослідили, що реальність виконання господарських операцій з виконання ТОВ «Солтек С» поставки товару (екстрактів рослин) в адресу позивача за договором купівлі-продажу від 01.06.2009 № 2 підтверджується належним чином оформленими первинними документами, зокрема, видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними; придбану продукцію було оприбутковано Товариством та використано у виробництві косметичних засобів, що підтверджується протоколами випробувань.

Наведені обставини податковим органом не заперечуються.

А відтак суди дійшли цілком об'єктивного висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваної податкової вигоди необґрунтованою та правомірно задовольнили позов.

Доводи касаційної скарги були розглянуті судами першої та апеляційної інстанцій по суті, цим доводами було надано правильну юридичну оцінку. Підстави для їх переоцінки у суду касаційної інстанції відсутні в силу вимог статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судами на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова відхилити.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2011 у справі № 2-а-12446/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько