Постанова № 32144022, 27.06.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 червня 2013 року № 826/7604/13-а

В приміщенні Окружного адміністративного суду міста Києва за адресою у м. Києві по вул. Хрещатик, 10, Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого Бояринцевої М.А., розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Віліма"

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Віліма" звернулося до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 8 травня 2013 року № 0006021610 та № 0006011610.

В обгрунтування заявлених вимог позивач посилається на Податковий кодекс України, Цивільний кодекс України, Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" та зазначає, що Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби при проведенні перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Віліма" неправомірно зроблений висновок про нікчемність правочинів, вчинених між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сорента" і Товариством з обмеженою відповідальністю "Едветайзинг-Експерт", оскільки господарські взаємовідносини між позивачем та його контрагентом підтверджуються необхідними первинними документами. Також позивач зазначає, що Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби не може вважати договори та первинні документи по веденню господарських операцій з контрагентами недійсними, оскільки Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби не зверталася до суду з таким позовом і відповідно до чинного законодавства відсутня пряма норма про нікчемність правочинів по операціях з Товариством з обмеженою відповідальністю "Сорента" і Товариством з обмеженою відповідальністю "Едветайзинг-Експерт".

Представник відповідача заперечив по суті заявлених позовних вимог з огляду на положення Податкового кодексу України, Закону України "Про податок на додану вартість" та зазначив, що Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби правомірно збільшено Товариству з обмеженою відповідальністю "Віліма" суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток приватних підприємств, оскільки вироками Солом'янського районного суду міста Києва встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Сорента" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Едветайзинг-Експерт" були створені без наміру займатися підприємницькою діяльністю, а з метою використання підприємств для прикриття незаконної діяльності та конвертації безготівкових грошових коштів у готівку шляхом здійснення безтоварних господарських операцій.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких грунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Віліма" є юридичною особою та перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби.

В період з 27 березня 2013 року по 9 квітня 2013 року Державною податковою службою у м. Києві на підставі направлень від 21 березня 2013 року № 35/16-4-05, № 36/16-4-05, виданих Державною податковою службою у м. Києві, відповідно до наказу від 20 березня 2013 року № 142, керуючись підпунктом 20.1.4 пункту 20.1, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 та відповідно до обставин, визначених підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Віліма" з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємостосунків із Товариством з обмеженою відповідальністю "Сорента" та Товариством з обмеженою відповідальністю Едветайзинг-Експерт" за період з 1 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року.

За результатами проведеної перевірки Державною податковою службою у м. Києві складено акт від 16 квітня 2013 року № 40/16-10/33234695, яким встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю " Віліма":

- пункту 3.1 статті 3, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, пункту 10.1 статті 10 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 72 254 грн., у тому числі за І квартал 2011 року в сумі 72 254 грн.;

- підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 138.2 статті 138, пункту 10 підрозділу 4 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 162 268 грн.;

- пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 198 906 грн., у тому числі: за лютий 2011 року - 65 231 грн., за квітень 2011 року - 32 500 грн., за травень 2011 року - 28 892 грн., серпень 2011 року - 27 586 грн., вересень 2011 року - 34 203 грн., жовтень 2011 року - 10 494 грн.

На підставі складеного акту перевірки, 8 травня 2013 року Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби винесені податкові повідомлення-рішення:

- № 0006021610, яким збільшено Товариству з обмеженою відповідальністю "Віліма" суму грошового зобов'язання в розмірі 234 523 грн., з якої: за основним платежем - 234 522 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 грн. за платежем: податок на прибуток, код платежу: 11021000;

- № 0006011610, яким збільшено Товариству з обмеженою відповідальністю "Віліма" суму грошового зобов'язання в розмірі 216 978 грн., з якої: за основним платежем - 198 906 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 18 072 грн. за платежем: податок на додану вартість, код платежу: 14010100.

Як встановлено під час розгляду справи, Державна податкова служба у м. Києві під час проведення перевірки прийшла до висновку про завищення позивачем витрат та про неправомірність віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю "Сорента" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Едветайзинг-Експерт", оскільки вироком Солом'янського районного суду міста Києва по справі № 1/2609/1025/12 встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Едветайзинг-Експерт" створено за грошову винагороду, без наміру займатися діяльністю підприємств, пов'язаною з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг, а лише оформлювало документи фінансово-господарської діяльності, а вироком Солом'янського районного суду міста Києва від 1 жовтня 2012 року по справі № 1/2609/1026/12 встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Сорента" створено без наміру займатися підприємницькою діяльністю, пов'язаною з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг, а з метою використання підприємства для прикриття незаконної діяльності та конвертації безготівкових грошових коштів у готівку шляхом здійснення безтоварних господарських операцій.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим, суд зазначає, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Проте, встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Зазначена правова позиція викладена в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 2 червня 2011 року.

Щодо визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість, суд зазначає про наступне.

З 1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, який регулює порядок сплати податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість. У пункті 1 підрозділу 4 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України зазначено, що розділ III цього Кодексу застосовується під час розрахунків з бюджетом, починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 1 квітня 2011 року, якщо інше не встановлено цим підрозділом.

На час виникнення спірних правовідносин діяли закони України "Про оподаткування прибутку підприємств" та "Про податок на додану вартість".

Відповідно до пункту 5.1. статті 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 334/94-ВР) валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією і веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці з урахуванням обмежень, установлених підпунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Підпунктом 11.2.1. пункту 11.2 статті 11 Закону № 334/94-ВР встановлено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

У відповідності до абзацу четвертого підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 168/97-ВР) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пунктом 1.7, підпунктом 7.4.1, підпунктом 7.4.5 пункту 7.4, підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 Кодексу, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені розділом V Кодексу (пункт 200.2 статті 200 Кодексу).

Згідно пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення (пункт 150.1 статті 150 Податкового кодексу України).

Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. статті 198 Податкового кодексу України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права та обставин справи, суд приходить до висновку, що необхідними підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

Податковий кодекс України визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частиною другою статті 9 даного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 1 лютого 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сорента", як постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Віліма", як покупцем, укладено договір № 1/1, за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві товар відповідно до накладної, що є невід'ємною частиною цього договору, де міститься повна інформація про асортимент та загальну кількість товару (специфікація накладної з назвою товарів, кількістю, ціною за одиницю, загальною вартістю товару), а покупець зобов'язується прийняти цей товар та сплатити за нього грошову суму на умовах цього договору.

Згідно видаткових накладних від 1 лютого 2011 року № 20108, від 1 лютого 2011 року № 20109, від 1 лютого 2011 року № 20110, від 1 лютого 2011 року № 20111, від 1 квітня 2011 року № 40109, від 1 квітня 2011 року № 40110, від 1 квітня 2011 року № 40111, від 1 квітня 2011 року № 40112, від 4 травня 2011 року № 50403, від 6 травня 2011 року № 50605 та від 16 травня 2011 року № 51602 Товариство з обмеженою відповідальністю "Сорента" поставило позивачу товар та загальну суму 759 739,71 грн.

На виконання умов договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Сорента" виписало на користь позивача податкові накладні:

- від 1 лютого 2011 року № 20108 на загальну суму 105 000 грн., в тому числі ПДВ - 17 500 грн.,

- від 1 лютого 2011 року № 20109 на загальну суму 95 000 грн., в тому числі ПДВ - 15 833,33 грн.,

- від 1 лютого 2011 року № 20110 на загальну суму 167 500 грн., в тому числі ПДВ - 27 916,67 грн.,

- від 1 лютого 2011 року № 20111 на загальну суму 23 888,33 грн., в тому числі ПДВ - 3 981,39 грн.,

- від 1 квітня 2011 року № 40109 на загальну суму 75 000 грн., в тому числі ПДВ - 12 500 грн.,

- від 1 квітня 2011 року № 40110 на загальну суму 90 000 грн., в тому числі ПДВ - 15 000 грн.,

- від 1 квітня 2011 року № 40111 на загальну суму 15 000 грн., в тому числі ПДВ - 2 500 грн.,

- від 1 квітня 2011 року № 40112 на загальну суму 15 000 грн., в тому числі ПДВ - 2 500 грн.,

- від 4 травня 2011 року № 50403 на загальну суму 46 912,18 грн., в тому числі ПДВ - 7 818,70 грн.,

- від 6 травня 2011 року № 50605 на загальну суму 68 121,36 грн., в тому числі ПДВ - 11 353,56 грн.,

- від 16 травня 2011 року № 51602 на загальну суму 58 317,84 грн., в тому числі ПДВ - 9 719,64 грн.

На підтвердження перерахування коштів в розмірі 633 300,51 грн. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сорента" позивачем надано платіжні доручення № 654 від 18 березня 2011 року на суму 55 000 грн., № 685 від 30 березня 2011 року на суму 125 000 грн., № 714 від 14 квітня 2011 року на суму 65 000 грн., № 811 від 24 травня 2011 року на суму 75 000 грн., № 912 від 15 червня 2011 року на суму 95 000 грн., № 934 від 23 червня 2011 року на суму 71 388,33 грн., № 935 від 23 червня 2011 року на суму 76 912,18 грн. та № 936 від 25 червня 2011 року на суму 70 000 грн.

1 серпня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Едветайзинг-Експерт", як постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Віліма", як покупцем, укладено договір № 1/5, за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві товар відповідно до накладної, що є невід'ємною частиною цього договору, де міститься повна інформація про асортимент та загальну кількість товару (специфікація накладної з назвою товарів, кількістю, ціною за одиницю, загальною вартістю товару), а покупець зобов'язується прийняти цей товар та сплатити за нього грошову суму на умовах цього договору.

Згідно видаткових накладних від 2 серпня 2011 року № 80201, від 5 серпня 2011 року № 80501, від 10 серпня 2011 року № 81001, від 23 серпня 2011 року № 82301, від 2 вересня 2011 року № 90204, від 12 вересня 2011 року № 91203, від 23 вересня 2011 року № 92302, від 3 жовтня 2011 року № 307 та від 6 жовтня 2011 року № 606 Товариство з обмеженою відповідальністю "Едветайзинг-Експерт" поставило позивачу товар та загальну суму 433 698,14 грн.

На виконання умов договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Едветайзинг-Експерт" виписало на користь позивача податкові накладні:

- від 2 серпня 2011 року № 80201 на загальну суму 11 478,54 грн., в тому числі ПДВ - 1 913,09 грн.,

- від 5 серпня 2011 року № 80501 на загальну суму 81 589,50 грн., в тому числі ПДВ - 13 598,25 грн.,

- від 10 серпня 2011 року № 81001 на загальну суму 58 362,22 грн., в тому числі ПДВ -9 727,04 грн.,

- від 23 серпня 2011 року № 82301 на загальну суму 14 084,76 грн., в тому числі ПДВ - 2 347,46 грн.,

- від 2 вересня 2011 року № 90204 на загальну суму 74 187,54 грн., в тому числі ПДВ - 12 364,59 грн.,

- від 12 вересня 2011 року № 91203 на загальну суму 89 913,18 грн., в тому числі ПДВ - 14 985,53 грн.,

- від 23 вересня 2011 року № 92302 на загальну суму 41 117,38 грн., в тому числі ПДВ - 6 852,90 грн.,

- від 3 жовтня 2011 року № 307 на загальну суму 37 713,83 грн., в тому числі ПДВ - 6 285,64 грн.,

- від 6 жовтня 2011 року № 606 на загальну суму 25 251,19 грн., в тому числі ПДВ - 4 208,53 грн.

На підтвердження перерахування коштів в розмірі 235 354,78 грн. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Едветайзинг-Експерт" позивачем надано платіжні доручення № 1378 від 19 жовтня 2011 року на суму 69 840,76 грн., № 1406 від 25 жовтня 2011 року на суму 93 068,04 грн., № 64 від 26 жовтня 2011 року на суму 72 445,98 грн.

Отже, під час розгляду справи встановлено, що зобов'язання згідно укладених договорів від 1 лютого 2011 року № 1/1 та від 1 серпня 2011 року № 1/5 виконані ТОВ "Сорента" і ТОВ "Едветайзинг-Експерт" у повному обсязі, що підтверджується відповідними первинними документами.

На підтвердження використання у власній господарській діяльності та подальшої реалізації отриманого товару від ТОВ "Сорента" і ТОВ "Едветайзинг-Експерт" позивачем надано первинні документи (видаткові накладні та акти здачі-прийняття робіт (надання послуг)) складені між позивачем та, зокрема, ОСОБА_1, ОСОБА_2, Північним державним регіональним геологічним підприємством "Північгеологія", Приватним підприємством "Сінт Рівне", Редакцією газети "Меньківські новини", Товариством з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Роп", Приватним підприємством "Азов Арсенал", Товариством з обмеженою відповідальністю "Дельта-Азов", Товариством з обмеженою відповідальністю "Богдан Плюс", Акціонерним товариством "Нова Лінія", Товариством з обмеженою відповідальністю "Південний міст", Товариством з обмеженою відповідальністю "Сервісний Центр Євроклас", Приватним підприємством "КСЦ Плюс", Товариством з обмеженою відповідальністю "Даурія", Головною державною інспекцією з карантину рослин України, Державним підприємством "Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації" щодо поставки товару (комплектуючі, витратні матеріали, канцелярські товари, миючі засоби тощо) та надання послуг (заправка тонера, ремонт картриджів тощо).

Як вбачається з первинної документації, наданої позивачем, зазначений товар придбавався у ТОВ "Сорента" та ТОВ "Едветайзинг-Експерт".

Відносно посилань відповідача на вироки Солом'янського районного суду міста Києва, суд зазначає про наступне.

Як встановлено під час розгляду справи, вироком Солом'янського районного суду міста Києва від 1 жовтня 2012 року у кримінальній справі № 1/2609/1025/12 за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 205, частиною другою статті 358 Кримінального кодексу України ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 205 та частиною другою статті 358 Кримінального кодексу України.

Зазначеним вироком встановлено, що в листопаді 2010 року ОСОБА_3 вчинив за попередньою змовою групою осіб фіктивне підприємництво, тобто створення суб'єкту підприємницької діяльності (юридичної особи) з метою прикриття незаконної діяльності, а також вчинив підроблення офіційного документу за попередньою змовою групою осіб, який посвідчується підприємством, установою, організацією, приватним нотаріусом чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов'язків, з метою використання його як підроблювачем, так і іншою особою.

У вироку зазначено, що ОСОБА_3 в листопаді 2010 року не маючи наміру займатися діяльністю підприємства, пов'язаної з виробництвом товарів, виконанням робіт або надання послуг, діючи з корисливих спонукань, погодився на пропозицію невстановленої судовим слідством особи за грошову винагороду зареєструвати на своє ім'я підприємство, тобто стати учасником та власником Товариства з обмеженою відповідальністю "Сорента", усвідомлюючи при цьому, що вказане товариство реєструється з метою прикриття незаконної діяльності. Також у вироку вказано про те, що реєстрація Товариства з обмеженою відповідальністю "Сорента" в органах державної влади, отримання необхідних реквізитів юридичної особи надало можливість невстановленим судовим слідством особам, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження під виглядом зовні законної діяльності, без відому засновника та директора вказаного фіктивного суб'єкта підприємницької діяльності, здійснювати незаконні фінансові операції, маскуючи їх зовні як законну господарську діяльність підприємства.

Вироком Солом'янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2012 року у кримінальній справі № 1/2609/1026/12 по обвинуваченню у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 205, частиною другою статті 358 Кримінального кодексу України ОСОБА_4 визнано винною у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 205, частиною другою статті 358 Кримінального кодексу України.

Вказаним вироком встановлено, що ОСОБА_4 в квітні 2011 року не маючи наміру займатися діяльністю підприємства, пов'язаною з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг, в порушення статей 1, 14 Закону України "Про підприємництво", погодилась на пропозицію невстановлених слідством осіб, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, за грошову винагороду стати засновником та директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Едветайзинг-Експерт".

У вироку зазначено, що в судовому засіданні ОСОБА_4 свою вину у вчиненні злочину визнала повністю, щиро розкаялась та показала, що в квітні 2010 року - початку 2011 року її сім'я знаходилась у скрутному матеріальному становищі, тому вона і її чоловік взяли гроші в знайомого ОСОБА_5 У березні 2011 року вона зустрілась з ОСОБА_5, який запропонував їй в рахунок часткового погашення боргу оформити на її прізвище фірму. На таку пропозицію вона погодилась. ОСОБА_5 їй повідомив, що фірма буде існувати лише на папері. У квітні 2011 року вона підписала договір дарування від ОСОБА_6 та документи, що стосувалися діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Едветайзинг-Експерт". Також ОСОБА_4 зазначила, що в офісі товариства вона не була, господарською діяльністю не займалась, зареєструвала товариство на своє прізвище на прохання ОСОБА_5, за що ОСОБА_5 зменшив суму боргу на 1 000 доларів США.

Відповідно до частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Диспозиція наведеної правової норми прямо вказує на те, що обов'язковими для суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок.

Разом із тим, розглядувана норма встановлює межі обов'язковості зазначених різновидів судових рішень для адміністративного суду, що розглядає конкретну адміністративну справу.

Така обов'язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову.

Отже, обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Водночас правова кваліфікація діяння особи, наведена у вироку в кримінальній справі або постанові про адміністративний проступок (тобто застосування тих чи інших правових норм до відповідної поведінки), не є обов'язковою для адміністративного суду.

Це стосується також і правової кваліфікації, наведеної у чинних рішеннях судів в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі.

Відповідно висновки інших судів щодо правомірності чи протиправності дій особи, поведінка якої є предметом розгляду в адміністративній справі, не є обов'язковими для адміністративного суду, який таку справу розглядає.

Висновки та оцінки іншого суду щодо правомірності поведінки особи, її винуватості у вчиненні правопорушення тощо не позбавляють адміністративний суд, який розглядає по суті справу, предмет якої пов'язаний із відповідними діяннями цієї особи, права надати їм власну оцінку.

Крім того, суд зазначає, що норма частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України поширюється лише на особу, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову. Тому обов'язковими є лише обставини щодо безпосередньо цієї особи (засудженого (виправданого) або притягнутого (не притягнутого) до адміністративної відповідальності), а не щодо інших осіб.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що не можна вважати обов'язковими обставини щодо діяння фізичної особи, встановлені під час розгляду справи про її проступок, при оцінці правомірності поведінки юридичної особи, працівником (представником) якої була ця фізична особа, якщо йдеться про відповідальність за порушення юридичною особою законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами.

Аналогічна правова позиція викладена в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 19 листопада 2012 року № 2379/12/13-12.

За таких обставин, суд приймає вироки суду як доказ неправомірності дій ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які виразилися у придбанні та створенні фіктивних підприємств ТОВ "Сорента" та ТОВ "Едветайзинг-Експерт", тобто суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності.

Разом з тим, суд зазначає, що вироками Солом'янського районного суду міста Києва не встановлено обставин щодо здійснення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 пособництва службовим особам ТОВ "Віліма" в умисному ухиленні від сплати податків.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що вироки Солом'янського районного суду міста Києва від 1 жовтня 2012 року у кримінальній справі № 1/2609/1025/12 та від 26 грудня 2012 року у кримінальній справі № 1/2609/1026/12 не можуть бути доказами на підтвердження того, що договори від 1 лютого 2011 року № 1/1 та від 1 серпня 2011 року № 1/5 укладені між ТОВ "Віліма" та ТОВ "Сорента" і ТОВ "Едветайзинг-Експерт" без мети реального настання правових наслідків, а з метою ухилення від сплати податків.

При цьому, суд також не приймає до уваги надані представником позивача копії постанов Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2012 року у справі № 2а-7060/12/2670 та 2 серпня 2012 року у справі № 2а-8749/12/2670, в яких досліджувалося питання щодо правомірності формування юридичними особами об'єкту оподаткування за результатами господарських взаємовідносин з контрагентами відносно яких порушено кримінальну справу, оскільки при розгляді даних адміністративних справ надавалася правова оцінка висновкам, встановленим досудовим слідством, проте в даному випадку вже наявні вироки суду.

Разом з тим, проаналізувавши надані позивачем первинні документи, судом встановлено їх відповідність вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

З огляду на встановлене та враховуючи, що позивачем надано первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю ТОВ "Сорента" та ТОВ "Едветайзинг-Експерт", які фактично підтверджують реальне здійснення правочину і досягнення позивачем законної мети його здійснення, висновки відповідача про те, що правочини не спричиняють реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними, судом до уваги не приймаються.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб.

При цьому, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагента правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26 вересня 2012 року у справі № К/9991/5398/12).

Суд також зазначає, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року у справі № 21-47а10.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Крім того, суд зазначає, що, для вирішення спору важливе значення має факт реєстрації та перебування контрагентів платника податку на додану вартість в стані платників податку на додану вартість, що надає право такому платнику видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.

Як встановлено під час розгляду справи, на момент складання податкових накладних позивач та його контрагенти були зареєстровані як платники податку на додану вартість та мали свідоцтва платника податків на додану вартість.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, видами діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Віліма" є: виробництво офісних машин і устаткування, крім комп'ютерів і периферійного устаткування, роздрібна торгівля комп'ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням у спеціалізованих магазинах, оптова торгівля іншими товарами господарського призначення, оптова торгівля іншими офісними машинами й устаткуванням, оптова торгівля комп'ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням, роздрібна торгівля газетами та канцелярськими товарами в спеціалізованих магазинах, ремонт комп'ютерів і периферійного устаткування.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, видами діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Сорента" є: дослідження кон'юктури ринку та виявлення суспільної думки, інша поліграфічна діяльність, посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту, нотаріальна та інша юридична діяльність, інші види оптової торгівлі, рекламна діяльність.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, видами діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Едветайзинг-Експерт" є: інша поліграфічна діяльність, посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту, інші види оптової торгівлі, рекламна діяльність, оренда будівельних машин та устаткування.

Враховуючи наведене, суд зазначає про відповідність господарських взаємовідносин статутній діяльності ТОВ "Віліма" та його контрагентів.

Відповідно до статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Частиною четвертою статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому, суд звертає увагу, що згідно витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за станом на червень 2013 року, керівником ТОВ "Сорента" значиться ОСОБА_3, а ТОВ "Едветайзинг-Експерт" значиться ОСОБА_4

Тобто, у позивача були відсутні підстави вважати, що особи, які представляли контрагентів, є недоброчесними та неповноважними керівниками зазначених юридичних осіб.

В контексті наведеного суд зазначає, що під час розгляду справи відповідач не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б в сукупності могли свідчити про фіктивність вчинення операцій, відсутність факту поставки робіт/послуг, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагенту були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди чи заволодіння майном держави.

З огляду на встановлене, суд зазначає, що позивачем правомірно визначено валові витрати та сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за наслідками операцій з ТОВ "Сорента" та ТОВ "Едветайзинг-Експерт", тому податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 8 травня 2013 року № 0006021610 та № 0006011610 визнаються протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

За таких обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, тому позов визнається таким, що підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до частини першої 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 98, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Віліма" задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 8 травня 2013 року № 0006021610.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 8 травня 2013 року № 0006011610.

. 4. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Віліма" судові витрати у розмірі 2 294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн.

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленим статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя М.А. Бояринцева