Постанова № 32137474, 27.06.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" червня 2013 р. Справа № 917/378/13-г

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гончар Т.В., суддя Гребенюк Н.В.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників сторін:

позивача - Марусенко Ю.Г. - дов. б/н від 18.07.2012р.

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №1595П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 30.04.2013р. у справі № 917/378/13-г

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський республіканський автоцентр", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Влів", м. Кременчук

про стягнення 238 805,60 грн.

ВСТАНОВИЛА:

В лютому 2013р. ТОВ "Київський республіканський автоцентр", м. Київ, звернулося до господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з ТОВ "Торгова компанія "Влів", м. Кременчук, 238 805,60 грн. боргу за договором поставки №0026 від 21.06.2011р., з яких: 204 000,00 грн. основний борг, 23 897,17 грн. пеня, 10 908,43 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 30.04.2013 р. у справі № 917/378/13-г (суддя - Тимощенко О.М.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Торгова компанія "Влів" на користь ТОВ "Київський республіканський автоцентр" 204 000,00 грн. основного боргу, 23 480,59 грн. пені, 10 825,40 грн. 3 % річних, 4 766,12 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Відповідач, ТОВ "Торгова компанія "Влів", з зазначеним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Полтавської області від 30.04.2013 р. у справі № 917/378/13-г скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити ТОВ "Київський республіканський автоцентр" у задоволенні позову в повному обсязі. Судові витрати покласти на позивача.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги надані позивачем акт приймання-передачі транспортного засобу від 29.07.2011р. та видаткову накладну № РН-0001277 від 29.07.2011р. в якості первинних документів, що підтверджують факт поставки товару саме за спірним договором, оскільки ні у видатковій накладній, ні в акті приймання-передачі не має посилання на спірний договір, а надана позивачем довіреність № 463 від 29.07.2011р. була видана відповідачу для отримання цінностей за договором № 24 від 31.05.2011р., а не за спірним договором. Також, відповідач вважає, що суд першої інстанції не звернув уваги на укладення між сторонами інших декількох договорів поставки транспортних засобів, а надані позивачем докази не підтверджують виконання ним своїх зобов'язань саме за договором № 0026 від 21.06.2011р. Крім того, заявник апеляційної скарги вказав, що позивачем не було належним чином виконано свої зобов'язання за договором № 0026 від 21.06.2011р. щодо передачі покупцеві документів на товар. До того ж, відповідач посилається на те, що суд першої інстанції неправомірно не задовольнив клопотання про призначення судової бухгалтерської експертизи.

В судове засідання представник відповідача не з'явився, на адресу суду від директора відповідача надійшла телеграма (вх. № 4949) про перенесення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з неможливістю забезпечити присутність представника ТОВ "Торгова компанія "Влів".

Судова колегія, розглянувши дане клопотання відповідача, вважає його необґрунтованим, не доведеним належними доказами та таким, що не підлягає задоволенню. До того ж, як зазначено в п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК України), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Позивач, ТОВ "Київський республіканський автоцентр", у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити рішення господарського суду Полтавської області від 30.04.2013р. без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Вважає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення в повному обсязі досліджені усі фактичні обставини справи, висновки суду відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи.

При цьому, позивач посилається на те, що видаткова накладна та акт приймання-передачі товару містять обов'язкові реквізити, які встановлює закон для первинних документів, що підтверджується наявними документами у справі. Як зазначив позивач, доказів відмови відповідача від отримання товару, що поставлений згідно товаросупровідних документів та прийняття спірного товару по іншому договору суду першої інстанції відповідачем надано не було, як і документів (доказів), які свідчать про неналежну поставку товару з боку позивача (відсутність належних документів).

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, проте відповідач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі доводи відповідача та у відзиві на апеляційну скаргу доводи позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України на підставі наявних у справі доказів, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, 21.06.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Київський республіканський автоцентр" (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "ВЛІВ" (відповідач, покупець) було укладено договір поставки №0026, згідно з п. 1.1 якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача автомобіль МАЗ-533702-240 у кількості 1 шт. на суму 327 000,00 грн. (у т.ч. ПДВ 20%), а відповідач, в свою чергу, зобов'язався прийняти товар і сплатити його вартість у порядку і на умовах визначених цим договором.

Відповідно до п. 4.2 договору поставки №0026 від 21.06.2011р., покупець здійснює 100 % оплату вартості товару, в розмірі визначеному п. 4.1. даного договору, з відстрочкою платежу протягом 30 календарних днів з моменту підписання акту приймання-передачі товару.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 29.07.2011р. ним на підставі видаткової накладної №РН-0001277 та акту приймання-передачі транспортного засобу від 29.07.2011р. було поставлено відповідачу МАЗ- 533702-240 ш. Y3M 533702В0010889 в кількості 1 шт., загальною вартістю 327 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 20%), а відповідач прийняв товар на підставі довіреності №463 від 29.07.2011р.

Також, на підтвердження факту оприбуткування та реалізації МАЗ - 533702-240 ш. Y3M 533702В0010889, який було поставлено за спірним договором, позивач надав оборотно-сальдові відомості, податкову накладну та податкову декларацію з податку на додану вартість із квитанціями та розшифровками по ним.

Крім того, як правильно було встановлено судом першої інстанції, про прийняття товару відповідачем саме за договором №0026 від 21.06.2011р. свідчать додані до матеріалів справи позивачем банківські виписки від 23.12.2011р.; 11.06.2012р.; 12.06.2012р.; 14.06.2012р.; 18.06.2012р.; 26.06.2012р., згідно з якими відповідач оплачував поставлений йому товар із призначенням платежу за автомобіль МАЗ - 533702-240 згідно договору №0026 від 21.07.2011р. (дата ймовірно зазначена помилково, оскільки такого договору між сторонами як свідчать надані відповідачем крім спірного, іншого договору з такою датою не має) та посиланням на лист-вимогу позивача №273 від 25.05.2012р., яким позивач вимагав у відповідача виконання умов саме договору № 0026 від 21.06.2011р.

Отже, відповідач згідно з вищезазначеними банківськими виписками здійснив часткову оплату за отриманий автомобіль на суму 123 000,00 грн., що свідчить про визнання відповідачем факту наявності в нього зобов'язання з оплати вартості автомобіля, отриманого в рамках договору № 0026.

Як свідчать матеріали справи, повний розрахунок за договором відповідач не здійснив, і тому, залишок боргу відповідача за поставлений товар склав 204 000,00 грн.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням визначених змістом зобов'язання умов (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають встановлені договором або законом правові наслідки.

Частина 1 ст. 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у встановлений договором або законом строк.

Судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок, що надані позивачем докази на підтвердження виконання своїх зобов`язань перед відповідачем за договором №0026 від 21.06.2011 р. є належними доказами у розумінні ст. 34 ГПК України, які свідчать про належне виконання позивачем своїх зобов'язань саме за договором №0026 від 21.06.2011р., тому, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з позивача суми основного боргу в розмірі 204 000,00 грн.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що суд першої інстанції не звернув уваги на укладення між сторонами декількох договорів поставки транспортних засобів, а саме, договори поставки № 0044 від 26.09.2011р., № 0026/2 від 02.07.2011р., № 043 від 02.09.2011р.

Дійсно, в матеріалах справи є копії вищезазначених договорів, проте, вони не можуть бути прийнятими судом до уваги та правильно не були взяті до уваги судом першої інстанції на підставі нижчевикладеного.

Так, в договорі № 0024 від 31.05.2011р. (а.с. 74 том І) зазначено найменування товару "Автомобіль МАЗ-533702-240 ш. № В0010761" на суму 327 000,00 грн., в договорі № 0026/2 від 02.07.2011р. (а.с. 75 том І) зазначено найменування товару "Автомобіль МАЗ-533702-240 ш. № В0010888" на суму 327 000,00 грн., в договорі № 0043 від 02.09.2011р. (а.с. 76 том І) зазначено найменування товару "Автомобіль МАЗ-533702-240 ш. № В0010858" на суму 327 000,00 грн., тобто, зовсім інші номери шасі, ніж ті, що вказані у видатковій накладній № РН-0001277 від 29.07.2011р. та акті приймання-передачі транспортного засобу від 29.07.2011р. Також, в договорі № 0044 від 28.09.2011р. (а.с. 78 том І) хоча і зазначено найменування товару "Автомобіль МАЗ-533702-240", але кількість товару - 3 одиниці, на іншу суму 981 000,00 грн. та укладений цей договір вже після постачання товару за договором № 0026 від 21.06.2011р. Крім того, в матеріалах справи міститься копія платіжного доручення № 3807 від 25.07.2011р., з якого вбачається, що відповідач оплатив товар за договором № 0024 від 31.05.2011р. на суму 327 000,00 грн., а також, провів цю суму згідно банківської виписки 25.07.2011р. (а.с. 93 том І). До того ж, копії видаткової накладної № РН-0000871 від 01.06.2011р. та актів приймання-передачі транспортного засобу від 01.06.2011р. також не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки вони містять, зокрема, номер шасі № В0010761 та вартість автомобіля на виконання договору № 0024, а вартість іншого автомобіля (шасі № А0010643) не відповідає умовам спірного договору.

Також, в апеляційній скарзі відповідач в обґрунтування того, що він не отримував від позивача товар за договором № 0026 від 21.06.2011р. посилається на те, що ні у видатковій накладній, ні в акті приймання-передачі не має посилання на спірний договір, а надана позивачем довіреність № 463 від 29.07.2011р. була видана відповідачу для отримання цінностей за договором № 24 від 31.05.2011р., а не за спірним договором.

Судова колегія доводи відповідача вважає необґрунтованими виходячи з наступного.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно зі ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми), дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Порядок створення, прийняття і відображення підприємствами у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів встановлено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, згідно з п. 2.4. якого, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, зазначені норми вказують на обов'язковість, зокрема, зазначення змісту та обсягу господарської операції, якою, згідно ст. 1 Закону, є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Судова колегія зазначає, що у даному випадку вищезазначені видаткова накладна та акт приймання-передачі підтверджують здійснення господарської операції - дії/передачі продукції.

Відповідно до п. 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 р. № 99 сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів. При відпуску цінностей довіреність залишається у постачальника.

Довіреність на одержання цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Як вбачається з довіреності №463 від 29.07.2011р., вона була виписана керівником підприємства відповідача та його головним бухгалтером. Разом з тим, судом першої інстанції зроблено правильний висновок про те, що при оформленні довіреності відповідачем були допущені помилки, які свідчать про недоліки у веденні його бухгалтерського обліку.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Таким чином, як правильно зазначено судом першої інстанції, оскільки факт поставки товару відповідачу за договором є доведеним та підтвердженим належними доказами (в т.ч. договором № 0026 від 21.06.2011р., видатковою накладною №РН-0001277 від 29.07.2011р., актом приймання-передачі транспортного засобу від 29.07.2011р., оборотно-сальдовими відомостями, податковою накладною та податковою декларацією з податку на додану вартість із квитанціями та розшифровками по ним тощо), тому, у відповідача виникло зобов'язання по оплаті отриманого за договором № 0026 автомобіля.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що позивачем не було належним чином виконано свої зобов'язання за договором № 0026 від 21.06.2011р. щодо передачі покупцеві документів на товар.

Проте, ці твердження є недоведеними ним та не підтвердженими жодними документами, у зв'язку з чим не звільняє відповідача від обов'язку виконання спірного договору.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В силу ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Пунктом 5.2. спірного договору передбачено, що покупець у випадку невиконання або неналежного виконання своїх договірних обов'язків по оплаті товару зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Судом першої інстанції зроблено правильний перерахунок пені та 3% річних, у зв'язку з чим правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 23 480,59 грн. та 3% річних в розмірі 10 825,40 грн.

В апеляційній скарзі відповідач вважає, що суд першої інстанції неправомірно не задовольнив клопотання про призначення судової бухгалтерської експертизи. Однак, дане твердження відповідача є необґрунтованим, оскільки як правильно зазначив суд першої інстанції судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування, а суд не вбачає потреби у спеціальних знаннях, оскільки питання, які відповідач виносить на експертизу, відносяться до правових, вирішення яких віднесено до компетенції суду.

Отже, з урахуванням положень ст. ст. 32, 33, 34 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку про те, що судом першої інстанції у повній мірі досліджені усі фактичні обставини справи, яким надана належна правова оцінка та на підставі цього обґрунтовано відмовлено в задоволенні позовних вимог, а відтак, апеляційна скарга є необґрунтованою і не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення по даній справі.

Керуючись статтями 91, 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Влів", м. Кременчук, залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 30.04.2013 р. у справі № 917/378/13-г залишити без змін.

Повний текст постанови складено 25.06.2013р.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т.В.

Суддя Гребенюк Н.В.