Ухвала суду № 32118478, 25.06.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/1026/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Д'яков В.І. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

25 червня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Степанюка А.Г., Шурка О.І.,

при секретарі Приходько О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду міста Києва від 11.04.2013 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби про стягнення середнього заробітку, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції із позовом, в якому просив стягнути з Чернігівської МДПІ на його користь середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (з 13.02.2010 по 27.02.2013) в розмірі 83 701,49 грн.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду міста Києва від 11.04.2013 позов задоволено частково: зобов'язано Чернігівську міжрайонну державну податкову інспекцію Чернігівської області Державної податкової служби нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку з 13.02.2010 по 27.02.2013; зобов'язано Чернігівську міжрайонну державну податкову інспекцію Чернігівської області Державної податкової служби надати звіт про виконання постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.04.2013 на протязі двох місяців від дати набрання судовим рішенням законної сили; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову в частині задоволених вимог, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні даних позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.01.2013 по справі № 2а/2570/3866/2012, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2013, позовні вимоги ОСОБА_2 до Чернігівської МДПІ задоволено повністю. Стягнуто з Чернігівської МДПІ шляхом безспірного списання з будь-якого рахунку, виявленого під час виконання рішення суду на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за невикористану відпустку 2006-2010 років в розмірі 14 232, 27 грн. Постанову суду в межах суми стягнення за лютий 2010 року в сумі 14 232, 27 грн. допущено до негайного виконання (а.с. 6-7, 61-63)

27.02.2013 на виконання рішення суду Чернігівською МДПІ було перераховано ОСОБА_2 грошову компенсацію за невикористану відпустку 2006-2010 років в розмірі 14 232, 27 грн., що підтверджується копією меморіального ордеру № 2 від 27.02.2013 (а.с. 8).

Суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимоги, мотивував своє рішення тим, що відповідач несвоєчасно розрахувався з позивачем за невикористану відпустку 2006-2010 років, а тому повинен на користь позивача сплатити середній заробіток за весь час затримки виплати належних сум за період з 13.02.2010 (день звільнення ОСОБА_2) по 27.02.2013 (день фактичного розрахунку).

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що при невиплаті на користь позивача сплати середнього заробітку за весь час затримки виплати належних сум Чернігівська МДПІ діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством. А саме, відповідно до ст.ст. 24, 25, 27 Закону України «Про державну податкову службу» встановлено, що особи начальницького складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького складу органів внутрішніх справ. Форми і розміри матеріального забезпечення осіб начальницького складу податкової міліції, включаючи грошове утримання, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Таким чином, особи начальницького складу податкової міліції, до яких на час звільнення належав позивач, проходять службу і отримують матеріальне забезпечення відповідно до спеціальних нормативно-правових актів, а не кодексу законів про працю України, а тому до спірних правовідносин застосовування КЗпП України є неможливим.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (п. 15 ч. 1 ст. 3 КАС України).

Будь-яка публічна служба є державною службою.

Таким чином, колегія суддів звертає увагу, на те, що спірні правовідносини виникли у сфері публічної служби. З огляду на те, що спеціальне законодавство не передбачає порядку та строків звернення працівника за виплатою належних йому сум за весь час затримки таких виплат, колегія суддів вважає за необхідне застосовувати у даній сфері трудових відносин Кодекс законів про працю України.

Так, згідно правил статті 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ст. 43 Конституції України проголошено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, на день звільнення.

Виходячи з загальних засад пріоритетності Конституції України над іншими нормативно-правовими актами під час вирішення спору щодо відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні, підлягають застосуванню норми ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України, що спростовує доводи апелянта про відсутність у позивача права отримання середнього заробітку за час затримки згідно Закону України «Про державну податкову службу».

В свою чергу, згідно ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Виплата грошової компенсації за невикористану відпустку 2006-2010 років в розмірі 14 232,27 грн., відповідно меморіального ордеру № 2 здійснена відповідачем лише 27.02.2013.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів звертає увагу, що відповідач несвоєчасно розрахувався з позивачем за невикористану відпустку 2006-2010 років, внаслідок чого виникла необхідність стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки виплати належних сум за період з 13.02.2010 (день звільнення ОСОБА_2) по 27.02.2013 (день фактичного розрахунку).

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 27.03.2013 у справі № 6-15цс13, яка в силу приписів ч. 1 ст. 244-2 КАС України при застосуванні тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

Крім того, в рішенні Конституційного суду України № 4-рп/2012 від 22.02.2012 у справі № 1-5/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку висвітлена аналогічна правова позиція.

Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що нездійснення роботодавцем виплати належних звільненому працівникові сум у строки, передбачені ст. 116 КЗпП України, є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 117 КЗпП України, виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, незалежно від тривалості затримки розрахунку, яка полягає у виплаті середнього заробітку за весь час затримки.

В свою чергу стосовно відмови в задоволені частини позовних вимог колегія суддів також погоджується з рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно до п. 32 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів», щодо визначення розміру середньої заробітної плати, - у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вимоги позивача щодо стягнення конкретної суми середнього заробітку за весь час затримки виплати належних сум за період з 13.02.2010 по 27.02.2013 в розмірі 83 701,49 грн., оскільки вказана позивачем сума не доведена розрахунками, проведеними відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду міста Києва від 11.04.2013 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Степанюк А.Г.

Шурко О.І.

Повний текст ухвали виготовлений 27.06.2013.

.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Степанюк А.Г.

Шурко О.І.