Постанова № 32116942, 27.06.2013, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2013 року м. ЛуцькСправа № 803/1254/13-a

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого, судді Смокович В.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Луцького міського центра зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення виплаченої допомоги по безробіттю,

ВСТАНОВИВ:

Луцький міський центр зайнятості (далі - Луцький МЦЗ, позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач, ОСОБА_1) про стягнення виплаченої допомоги по безробіттю у розмірі 2 164,18 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач з 17 січня 2011 року по 30 червня 2011 року перебував на обліку у Луцькому міському центрі зайнятості як безробітний. Під час перевірки обґрунтованості виплати відповідачу допомоги по безробіттю, спеціалістами Луцького МЦЗ встановлено, що ОСОБА_1 під час реєстрації у центрі зайнятості приховав факт трудових відносин з ПАТ «Нова Лінія», де працював у період з 25 грудня 2010 року по 13 січня 2011 року та був звільнений за власним бажанням. У наслідок цього, була призначена виплата по безробіттю у більшому розмірі, ніж передбачена законом, оскільки згідно частини другої статті 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» допомога по безробіттю особам, які звільнилися з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин, призначається відповідно до частин першої та другої цієї статті і її виплата починається з 91-го календарного дня. Відтак, внаслідок надання відповідачем неправдивих відомостей про причини його звільнення з останнього місця роботи, йому була зайво виплачена допомога по безробіттю у розмірі 2 164,18 грн., яку Луцький міський центр зайнятості просить суд стягнути з ОСОБА_1.

Позивач, суб'єкт владних повноважень, свого представника у судове засідання не направив, однак у клопотанні від 27 червня 2013 року просить суд розгляд справи проводити за його відсутності (а.с.32).

Відповідач в судове засідання не прибув, заперечення на позовну заяву не подав, свого представника до суду не направив, не повідомив суд про причини неявки та не подав клопотання про розгляд справи за його відсутності, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду справи повісткою, надісланою за його місцем проживання. Вищезазначена повістка повернулася на адресу суду 20 червня 2013 року з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання" (а.с.29).

За правилами частини одинадцятої статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

Оскільки повістка про виклик у судове засідання не вручена відповідачу з незалежних від суду причин, тому останній вважається належним чином повідомленим про дату, час і місце судового розгляду справи (а.с.29).

Згідно з частиною шостою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні. Частиною першою статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки в судове засідання сторони не прибули (при цьому, представником позивача було подано клопотання про розгляд справи за його відсутності), що не перешкоджає судовому розгляду, а дану справу можливо розглянути і вирішити на основі наявних матеріалів, судовий розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без фіксування адміністративного процесу технічними засобами.

Дослідивши письмові докази наявні в матеріалах справи, суд приходить висновку, що адміністративний позов слід задовольнити повністю з таких підстав.

Правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також соціальної гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю визначає Закон України "Про зайнятість населення".

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України "Про зайнятість населення» (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.

Судом встановлено, що 17 січня 2011 року ОСОБА_1 звернувся до Луцького міського центра зайнятості з заявою про поновлення статусу безробітного (а.с.17).

На підставі поданих відповідачем відомостей, з 17 січня 2011 року ОСОБА_1 був встановлений статус безробітного та поновлено виплату допомоги по безробіттю, що підтверджується витягом з наказів директора Луцького міського центра зайнятості (а.с.7).

Як встановлено актом розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідного до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 28 листопада 2012 року №417 громадянин ОСОБА_1 під час реєстрації у Луцькому міському центрі зайнятості приховав дані про своє останнє місце роботи та причини звільнення з нього (а.с.9-10).

Зокрема, як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 у період з 24 грудня 2010 року по 13 січня 2011 року працював у Приватному акціонерному товаристві «Нова Лінія» на посаді двірника та був звільнений з роботи на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України - за власним бажанням, що підтверджується наказами ПрАТ «Нова Лінія» від 24 грудня 2010 року №НЛ-9/176/1-К та від 13 січня 2011 року №НЛ-9/06-К (а.с.11-12).

Під час реєстрації у Луцькому міському центрі зайнятості відповідач зазначив своє останнє місце роботи - ТзОВ «Завод Будівельних конструкцій», звідки він звільнився 18 серпня 2010 року на підставі пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України - за угодою сторін, що підтверджується відповідним записом у трудовій книжці та персональною карткою відповідача (а.с.14-17).

Суд зазначає, що згідно частини третьої статті 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (в редакцій чинній на момент виникнення спірних правовідносин), допомога по безробіттю особам, які звільнилися з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин, призначається відповідно до частин першої та другої цієї статті, і її виплата починається з 91-го календарного дня.

За таких обставин, оскільки з останнього місця роботи - ПрАТ «Нова Лінія» ОСОБА_1 звільнився 13 січня 2011 року за власним бажанням, суд дійшов висновку, що він мав право отримувати допомогу безробіттю лише починаючи з 91-го календарного дня після встановлення (поновлення) йому статусу безробітного, тобто з 17 квітня 2011 року.

Однак, відповідач подав недостовірні відомості під час реєстрації у Луцькому МЦЗ, зокрема, вказав про звільнення з останнього місця роботи за угодою сторін, що спричинило до виплати йому допомоги по безробіттю починаючи з дня поновлення статусу безробітного - 17 січня 2011 року.

Таким чином, у період з 17 січня 2011 року по 17 квітня 2011 року ОСОБА_1 незаконно отримав допомогу по безробіттю у загальному розмірі 2 164,18 грн., виплата якої підтверджується розрахунком від 20 травня 2013 року, платіжними відомостями та платіжними дорученнями (а.с.9, 35-72).

Відповідно до частини третьої статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

За правилами пункту 7 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, який затверджений Наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової адміністрації України від 13 лютого 2009 року N 60/62 (далі - Порядок) рішення про повернення коштів особою чи роботодавцем оформлюється наказом. Протягом двох робочих днів після прийняття рішення центр зайнятості надсилає особі чи роботодавцю рекомендованим листом повідомлення про необхідність протягом 15 календарних днів з дня отримання повідомлення повернути незаконно виплачені кошти.

Згідно пункту 8 Порядку, у разі неможливості вручення повідомлення про необхідність повернення коштів з підстав, передбачених абзацом першим пункту 132 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 N 1155, відмови особи чи роботодавця повернути кошти, а також у разі неповернення їх у встановлений строк стягнення таких коштів здійснюється у судовому порядку відповідно до законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі частини третьої статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та пункту 7 Порядку директором Луцького міського центра зайнятості прийнято рішення про повернення ОСОБА_1 незаконної виплаченої допомоги по безробіттю у розмірі 2 164,18 грн., яке оформлено наказом від 15 січня 2013 року №НТ130115 (а.с.8).

Повідомлення про повернення коштів від 18 квітня 2013 року №1941/01-15 ОСОБА_1 отримав 18 квітня 2013 року, що підтверджується його розпискою, однак у встановлений пунктом 7 Порядку п'ятнадцятиденний строк з дня отримання повідомлення кошти не повернув (а.с.77-78).

Доказів сплати вищезазначеної заборгованості відповідач суду не надав.

Оскільки ОСОБА_1 у період з 17 січня 2011 року по 17 квітня 2011 року незаконно отримав допомогу по безробіттю у загальному розмірі 2 164,18 грн., однак у встановленому законом порядку не повернув ці кошти Луцькому міському центру зайнятості, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення у повному обсязі.

Керуючись частиною шостою статті 128, статтями 162-163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про зайнятість населення», Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Луцького міського центра зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення виплаченої допомоги по безробіттю - задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1) на користь Луцького міського центру зайнятості (43005, м. Луцьк, вул. Ярощука, 2, ідентифікаційний код юридичної особи 13352315, р/р 37173300901002 в ГУ ДКС України у Волинській області, МФО 803014) незаконно отриману допомогу по безробіттю у розмірі 2 164,18 грн. (дві тисячі сто шістдесят чотири гривні вісімнадцять копійок).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.І.Смокович