Постанова № 32116811, 25.06.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" червня 2013 р. Справа № 4/2729-6/445

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого-судді Бойко С.М.,

суддів Бонк Т.Б.

Марко Р.І.,

при секретарі Томкевич Н.,

за участю представників:

прокурор Львівської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері: з'явився;

прокурор прокуратури м. Києва: не з'явився;

від стягувача: не з'явився;

від боржника: не з'явився;

від третіх осіб: не з'явилися,

розглянувши апеляційну скаргу Львівського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері вих. №5/330вих-12 від 18.09.2012 року (вх. №1795 від 27.09.2012 року)

на ухвалу господарського суду Львівської області від 13.02.2012 року (суддя Довга О.І.)

за заявою Міністерства соціальної політики України

про зміну способу виконання рішення господарського суду Львівської області від 30.09.2008 року

у справі № 4/2729-6/445

за позовом заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Міністерства праці та соціальної політики, м. Київ

до державного підприємства "Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут", м. Львів?

за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача-1: Міністерства фінансів України, м. Київ

за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача-2: Державного казначейства України, м. Київ

про стягнення 2259000 грн.

В С Т А Н О В И В :

ухвалою господарського суду Львівської області від 13.02.2012 року змінено спосіб виконання рішення господарського суду Львівської області від 30.09.2008 року у справі №4/2729-6/445 шляхом звернення стягнення на майно державного підприємства «Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут» (надалі ДП «Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут»), а саме на: корпус 7В, позначений літерою А-4, загальною площею 10898,8 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Наукова, 7, згідно з договором іпотеки №7583 від 27.10.2004 року.

Ухвала суду мотивована ст.33 Закону України «Про іпотеку», де зазначено, що у разі невиконання чи неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

В апеляційній скарзі скаржник (прокурор) просить ухвалу суду першої інстанції скасувати в зв'язку з неповним з'ясуванням місцевим судом обставин, що мають значення для справи та просить прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви Міністерства соціальної політики України про зміну способу виконання рішення господарського суду Львівської області від 30.09.08р. по справі №4/2729-6/445 відмовити повністю.

Скаржник зазначає, що відповідно до ст.2 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» заборонено звертати стягнення на майно державного підприємства.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 11.10.2012 року апеляційне провадження у справі припинено у зв'язку з тим, що прокурором не сформульовано та не вмотивовано в чому саме полягають інтереси держави та в чому відбулося чи може відбутися порушення інтересів держави, не обґрунтовано необхідність їх захисту.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.04.2013 року ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 11.10.2012 року у даній справі скасовано, а справу направлено до Львівського апеляційного господарського суду для розгляду апеляційної скарги по суті.

У вищенаведеній постанові, Вищий господарський суд України вказав, що суд апеляційної інстанції дійшов хибного висновку про відсутність інтересів держави у спірних правовідносинах, окрім того суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що ДП «Львівський науково-дослідний інститут» віднесено до переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави та зазначив, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків (далі - підприємства), до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.

Відповідно до ст.111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Зважаючи на викладене, вказівки постанови Вищого господарського суду є обов'язковими для суду апеляційної інстанції.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду введено у склад колегії з розгляду справи № 4/2729-6/448 замість судді Костів Т.С.- суддю Бонк Т.Б. з підстав, зазначених у розпорядженні.

Суд, розглянувши апеляційну скаргу та дослідивши наявні докази по справі, заслухавши пояснення прокурора, стягувача, боржника на засіданні з їх участю, які підтримали свої позиції, пояснення дали аналогічні, викладені в письмових поясненнях, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням господарського суду Львівської області від 30.09.2008 р. у справі № 4/2729-6/445 задоволено позов заступника прокурора міста Києва поданого в інтересах держави в особі Міністерства праці та соціальної політики України до державного підприємства «Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут», та вирішено стягнути з останнього 2 025 900,00 гривень заборгованості.

Указом Президента України № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 09.12.2010р., Міністерство праці та соціальної політики України реорганізовано у Міністерство соціальної політики України та визначено, що останнє є правонаступником Міністерства праці та соціальної політики України.

На виконання зазначеного рішення 18 листопада 2008 року видано наказ про примусове виконання, який стягувачем було скеровано для виконання до Франківського відділу ДВС Львівського міського управління юстиції, тобто спірні правовідносини перейшли у виконавчу сферу.

25 лютого 2009 року державним виконавцем Франківського відділу ДВС Львівського міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження з виконання вищезазначеного наказу.

08 лютого 2009 року підприємством частково було погашено заборгованість в сумі 35 734,74 гривні, в решті борг не був сплачений, що і стало підставою для звернення Міністерства соціальної політики України із заявою про зміну способу виконання рішення шляхом звернення стягнення на майно.

У відповідності до вимог ч.1 ст.121 ГПК України передбачено порядок вирішення питання про зміну способу виконання рішення суду. При наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Згідно рішення господарського суду Львівської області від 30.09.2008 р. у даній справі стягнуто з боржника 2 025 900,00 гривень. Проте стягувач просить звернути стягнення на конкретно визначене майно за договором іпотеки, в порушення вимог процесуального законодавства. Окрім того, згідно Закону України «Про іпотеку» передбачено спеціальну процедуру звернення стягнення на майно, що перебуває в іпотеці. З другого боку відсутній правовий зв'язок між сумою заборгованості за рішенням суду від 30.09.2008 р., зміною способу виконання цього рішення і договором іпотеки.

Правовий аналіз чинності договору іпотеки суд в даному провадженні не проводить, оскільки предметом є заява про зміну способу виконання рішення, з другого боку до спірних правовідносин, які перейшли у виконавчу сферу- цей аналіз немає правового значення.

Відповідно до ст. 1 Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків (далі - підприємства), до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.

Згідно зі ст. 2 зазначеного Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних фондів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв'язку із трудовими відносинами, та рішень щодо зобов'язань боржника з перерахування фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 1 січня 2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до Закону України «Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі» (а саме п. 1 ст. 2) Державний концерн «Укроборонпром» є уповноваженим суб'єктом господарювання з управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі. Статутом Державного концерну «Укроборонпром», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 993 від 31 серпня 2011 року, визначений перелік підприємств-учасників, що входять до його складу. Так, уповноваженим органом управління майном ДП «Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут» є вказаний концерн.Оскільки нерухоме майно, а саме корпус 7В ДП «Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут» є державним майном, то відповідно до ст.2 ЗУ «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» на нього не може бути звернено стягнення. Зазначені порушення Закону прямо суперечать інтересам держави, оскільки порушують встановлений режим права власності на об'єкти, що входять до оборонно-промислового комплексу та не підлягають відчуженню.

З системного аналізу законодавства випливає, що звернення стягнення неможливе в даному випадку не лише на конкретно визначене майно і на будь-яке інше майно боржника, де 100% власності належить державі.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов неправомірного висновку про задоволення заяви про зміну способу виконання рішення шляхом звернення стягнення на майно державного підприємства за договором іпотеки, визначивши конкретне майно, що підлягало стягненню.

Місцевий господарський суд змінюючи спосіб виконання рішення покликався на ст.33 ЗУ "Про іпотеку», не врахувавши при цьому особливості іпотеки об'єктів права державної чи комунальної власності, встановлені в ст.14 ЗУ «Про іпотеку» та не врахував вимоги матеріального права про порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, передбачений в цьому законі і що жодного правового значення цей договір іпотеки немає до зміни способу виконання рішення суду про стягнення грошової суми з боржника. Звернення стягнення за іпотечним договором відбувається в порядку позовного провадження, тобто вирішення спору, а не в порядку заяви про зміну способу виконання рішення суду по іншій справі, де стягувалася сума.

Тобто ухвала суду винесена з порушенням вимог закону та в стадії виконання рішення суду вирішено питання, що відноситься до позовного провадження, в якому вирішується спір по суті.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та прийнято ухвалу з порушенням процесуального права, а тому вона підлягає скасуванню, а апеляційна скарга прокурора - задоволенню.

Відповідно до ст.49 ГПК України, судовий збір у розмірі 573,50 грн. слід покласти на позивача - Міністерство соціальної політики України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-106 ГПК, Львівський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Львівського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері вих. №5/330вих-12 від 18.09.2012 року задоволити.

Ухвалу господарського суду Львівської області від 13.02.2012 року в справі №4/2729-6/445 скасувати.

Відмовити у задоволенні заяви Міністерства соціальної політики України про зміну способу виконання рішення господарського суду Львівської області від 30.09.2008 року по справі №4/2729-6/445.

Стягнути з Міністерства соціальної політики України ()01601, вул.Еспланадна 8/10, м.Київ, код 37567866) 573,50 грн. (п'ятсот сімдесят три гривні п'ятдесят копійок) судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Місцевому господарському суду видати наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий -суддя: С.М.Бойко

Судді: Т.Б. Бонк

Р.І.Марко

Повний текст постанови

виготовлено 25.06.2013р.