Ухвала суду № 32114312, 12.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" червня 2013 р. м. Київ К-26638/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Пилипчук Н.Г.

за участю секретаря Кіт О.С.

представника позивача Панасенка Р.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.07.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.06.2010 по справі №2а-2224/09/2670 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Київський завод реле та автоматики» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва про визнання недійсним податкового повідомлення рішення

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.07.2009, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.06.2010, позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства «Київський завод реле та автоматики» (далі-ВАТ «Київський завод реле та автоматики», позивач) до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва (далі-ДПІ у Солом'янському районі м. Києва, відповідач) задоволено повністю. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 20.02.2009 №000642302/0.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції мотивовано тим, що при визначенні ціни податковий орган діяв не у спосіб передбачений законом, оскільки статистична оцінка рівня цін не проводилась.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ДПІ у Солом'янському районі м. Києва 30.07.2010 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 08.10.2010 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі ДПІ у Солом'янському районі м. Києва просила скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.07.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.06.2010, прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позовних вимог повністю.

В обґрунтування своїх вимог ДПІ у Солом'янському районі м. Києва посилається на порушення судоми норм матеріального права, зокрема, пп. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що на підставі акту №1524/23-02/00214853 від 19.02.2009, складеного за результатом невиїзної документальної перевірки ВАТ «Київський завод реле та автоматики» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Грант» за період з 01.07.2008 по 31.08.2008, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.02.2009 №000642302/0, яким позивачеві визначено податкові зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 961713,45грн. у тому числі 641142,30грн. основного платежу та 320571,15грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Підставою для визначення позивачеві податкових зобов'язань слугував висновок податкового органу про порушення позивачем п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок віднесення до складу податкового кредиту витрати зі сплати податку на додану вартість проведені у зв'язку з придбанням товару за ціною, що відрізняється від звичайної понад 20 відсотків. При цьому, податковий органу виходив з того, що господарська діяльність пов'язана з торгівлею певним видом товару передбачає збільшення його вартості на кожному етапі його реалізації. Товар (шкіряний напівфабрикат «Вет-блу»), придбаний за договором №18/07/08 від 18.07.2008, у подальшому продано на зовнішніх ринках. При визначені звичайної ціни буде допущено, що ціни на внутрішньому ринку на напівфабрикат не можуть бути вищими за ціни на світовому ринку.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

База оподаткування операції з поставки товарів (послуг), відповідно п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижчі за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно з законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Згідно з абзацами першим та другим підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів (абзац перший підпункту 1.20.2 цього пункту).

Відповідно до підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Крім того, згідно з п. 1.18 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яким, в свою чергу, встановлено, що донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

Відповідно до пп. 4.3.5 п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3 цього пункту. Нарахування податкових зобов'язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковим органом. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.

З врахуванням положень пп. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» вимоги наведеної правової норми при визначенні податкового зобов'язання внаслідок визначення звичайних цін стосуються тільки процедури, а відтак податковий орган, здійснивши відповідне донарахування податкових зобов'язань, зобов'язаний звернутися до суду з позовом про стягнення з платника податків в доход відповідного бюджету донарахованої суми.

З огляду на те, що податковий орган діяв не у спосіб, передбачений законом при визначенні ціни, тобто, статистична оцінка рівня цін не проводилась, непрямий метод при визначенні звичайної ціни не використовувався, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості позовних вимог.

При цьому, судом також критично оцінено посилання відповідача лист Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків №993/08-08 від 24.11.2008, оскільки з нього вбачається, що внутрішній ринок напівфабрикату «Вет-блу» Держзовнішінформ не відслідковує, а також вказано середню ціну на зазначений товар у І-кварталі 2008 року, в той час коли виконання договору №18/07/08 від 18.07.2008 відбулось в липні та серпні 2008 року.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, та ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.07.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.06.2010 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ Н.Г. Пилипчук