Рішення № 32111955, 25.06.2013, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "25" червня 2013 р. Справа № 906/795/13

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Машевську О.П.

при секретарі судового засідання: Кобилінському К.П.

за участю представників сторін:

від позивача: Приведьон В.М. - предст. за дов. №3 від 14.01.13 р. (паспорт серії ВМ 147753 вид. Корольовським РВ УМВС України в Житомирській обл.) (присутній в судовому засіданні 18.06.13 р.)

від відповідача: Коцюба А.С. - предст. за дов. №86 від 17.04.13 р. (посвідчення серії АА №154814 вид. 30.05.12 р.) (присутній в судовому засіданні 18.06.13 р. та 25.06.13 р.)

В судовому засіданні 18.06.2013 року господарським судом було оголошено перерву до 12:30 год. 25.06.13 р.згідно ст. 77 ГПК України.

Розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Комунального підприємства "Озерне" Новогуйвинської селищної ради (смт. Озерне Житомирський район)

до Концерну "Військторгсервіс" (м. Київ) в особі Житомирської філії Концерну "Військторгсервіс" (м.Житомир)

про стягнення 19812,15 грн.

03 червня 2013 року позивач - Комунальне підприємство "Озерне" Новогуйвинської селищної ради звернувся до господарського суду із позовом до відповідача - Концерну "Військторгсервіс" (м. Київ) в особі Житомирської філії Концерну "Військторгсервіс" (м.Житомир) про стягнення на його користь 19812,15 грн., з яких: 18 527, 33 грн. - основного боргу за постачання теплової енергії згідно Договору №11 від 01.01.2011 р., 1029,70 грн. - пені, 49,18 грн. - інфляційних втрат та 205, 94 грн. - 3% річних.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо належного проведення розрахунків згідно Договору постачання теплової енергії №11 від 01.01.11 р., в результаті чого виникла заборгованість в сумі 18527, 33 грн. за споживання теплової енергії за період з 01.10.2012р. по 10.05.2013р. У зв'язку з невиконанням основного зобов'язання відповідачем позивачем нарахована останньому пеня за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, інфляційні втрати та 3% річних з простроченої суми.

В якості правових підстав позову позивачем визначено ст.ст. 625, 651 ЦК України, ст. 173, 174, 175, 193 ГК України та ст. 2, 15, 29, 84 ГПК України.

Ухвалою від 06.06.13р. господарський суд порушив провадження у справі, вжив заходи по підготовці справи до розгляду.

До початку розгляду справи по суті позивачем не подано заяву про зміну предмета або підстави позову, а також відповідачем не подано зустрічного позову.

Представник позивача в судовому засіданні 18.06.2013р. позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві та для обґрунтування їх розміру додатково надав суду витребувані докази, про зміст яких зафіксовано в протоколі судового засідання.

Представник відповідача в судовому засіданні 18.06.2013 р. позовні вимоги в частині стягнення основного боргу не заперечив, однак заперечив в частині нарахування пені та 3% річних, з підстав, наведених у відзиві (а.с. 37-38).

В засіданні суду 18.06.13 р. господарський суд перейшов до розгляду справи по суті та оглянув оригінали документів, на яких ґрунтуються позовні вимоги, про що зазначено у протоколі судового засідання.

Оскільки у ч.3 ст. 4-3 ГПК України зазначено, що господарський суд створює сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, господарський суд, як це передбачено ч.3 ст. 77 ГПК України, оголосив перерву в судовому засіданні до 25.06.13 р.

В судовому засіданні 25.06.13 р. представник відповідача надав суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, з підстав у ній наведених, а також доказами на підтвердження скрутного матеріально-фінансового становища підприємства (а.с. 54-69). В усній формі представник відповідача просить суд, зважаючи на подані докази, зменшити розмір пені до максимального можливого розміру.

У судовому засіданні представнику відповідача оголошено вступну та резолютивну частину рішення суду про часткове задоволення позову, повний текст рішення буде виготовлено, згідно вимог ст. 85 ГПК України, - 01.07.2013р.

Заслухавши уповноваженого представника відповідача, дослідивши фактичні обставини спору, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

01 січня 2011 року між Комунальним підприємством "Озерне" Новогуйвинської селищної ради (постачальник) та Концерном "Військторгсервіс" в особі Житомирської філії Концерну "Військторгсервіс" (споживач) був укладений Договір №11 на постачання теплової енергії, згідно якого постачальник взяв на себе зобов'язання відпустити споживачу теплову енергію протягом опалювального сезону, а споживач зобов'язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами), передбачені даним договором (надалі за текстом - Договір №11).

Обов'язки і правила постачання та споживача передбачені у розділах 1, 2 Договору № 11.

Згідно п. 2.6 Договору №11 передбачено, що на момент укладення договору тариф на теплову енергію на опалення становлять:

- 9, 01 грн. з ПДВ в місяць протягом опалювального сезону за 1 кв. м. опалювальної площі;

- 487, 87 грн. з ПДВ за 1 Г кал. теплової енергії при наявності приладів обліку.

У пункті 6 розділу 2 "Обов'язки і правила споживача" сторони погодили об'єкти на які нараховується плата за теплову енергію на опалення -магазин №11 та будинок №42.

Сторони домовилися, що всі розрахунки по цьому Договору №11 проводяться через банківські установи до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, по платіжним документам, які виписуються постачальником (п. 7 розділу 2 Договору №11).

Розділом 3 Договору №11 передбачена відповідальність за неналежне виконання сторонами зобов'язань, зокрема, сплата відповідачем пені за несвоєчасне виконання розрахунків в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (п. 3.3. Договору №11).

Строк дії Договору №11 встановлено до 31 грудня 2011 р. Однак за умовами п. 4.1. даний договір вважається пролонгованим на другий рік, якщо одна із сторін в місячний термін з дня закінчення строку дії договору не повідомить про пролонгування договору.

Факт надання позивачем відповідачу послуг з теплової енергії підтверджується:

- рахунків №418 від 31.10.2012р. на суму 2011, 34 грн. та №419 від 31.10.2012р. на суму 3936, 68 грн. (а.с. 12);

- рахунків №462 від 26.11.2012р. на суму 5819, 27 грн. та №463 від 26.11.2012р. на суму 2973, 19 грн. (а.с. 13);

- рахунків №513 від 17.12.2012р. на суму 5875, 98 грн. та №514 від 17.12.2012р. нра суму 3002, 17 грн. (а.с. 14);

- рахунків №16 від 16.01.2013р. на суму 5875, 98 грн. та №17 від 16.01.2013р. на суму 3002, 17 грн. (а.с. 15);

- рахунків №74 від 20.02.2013р. на суму 5811, 55 грн. (а.с. 16);

- рахунків №129 від 19.03.2013р. на суму 5875, 98 грн. та №130 від 30.03.2013р. на суму 3002, 17 грн. (а.с. 17);

- рахунків №185 від 16.04.2013р. на суму 2938, 00 грн. та №186 від 16.04.2013р. на суму 1501, 09 грн. (а.с. 18).

При цьому, позивачем зазначено, що що рахунки на оплату платежів за теплопостачання, які виставлялися відповідачу відповідно до Договору №11 вручалися під підпис уповноваженому представнику Житомирської філії концерну "Військторгсервіс" або направлялися на їх адресу рекомендованим листом (а.с. 33).

Відповідач за надані послуги з постачання теплової енергії розрахувався частково, внаслідок чого створилась заборгованість в сумі 18 527, 33 грн.

До винесення рішення по суті відповідач добровільно основний борг в сумі 18527, 33 грн. на користь позивача не сплатив.

Окрім матеріально-правової вимоги про стягнення основного боргу, позивачем заявлені додаткові окремі матеріально-правові вимоги про стягнення пені в сумі 1029, 70 грн.; інфляційних втрат в сумі 49,18 грн.; 3% річних з простроченої суми в сумі 205, 94 грн.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази в сукупності за правилами ст. 43 ГПК України, господарський суд прийшов до висновку задовольнити позовні вимоги частково, з огляду на наступне.

Як зазначено у статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання шляхом звернення з позовом, предмет якого або кореспондує із способами захисту, визначеними у ст. 16 ЦК України та ст.20 ГК України, або визначеними договором, або іншим законом.

Отже, передумовою звернення особи до суду має існувати її суб'єктивне право ( право на власні дії чи право на дії інших осіб тощо).

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договір.

Договір про №11 від 01.01.2011р. на постачання теплової енергії - підпадає під правове регулювання ст.ст. 275-277 ГК України (параграф 3).

У відповідності до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України, підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Частиною 1 ст. 903 Цивільного кодексу України також встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Так, згідно зі статтями 14, 526 Цивільного кодексу України, між сторонами у справі наявні цивільні права і обов'язки (зобов'язання), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, а одностороння відмова від виконання зобов'язання в силу ст. 525 Цивільного кодексу України та ст. 193 ГК України - не допускається, крім випадків, передбачених законом або самим договором.

Належне виконання зобов'язання - це виконання зобов'язання, обумовленого, насамперед, в договорі чи акті цивільного законодавства способом, предметом, у встановлений строк та в певному місці, належній особі та належною особою.

Позивач поданими доказами довів факт належного надання відповідачу послуг з постачання теплової енергії, що підтверджується виставленими на оплату рахунками на об'єкти відповідача (а.с. 12-18).

Оскільки відповідач допустив неналежне виконання грошового зобов'язання, тому в даному випадку застосуванню підлягають ст.229 ГК України та 625 ЦК України, відповідно до яких боржник у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

При цьому, частина перша статті 229 ГК України та частина перша ст.625 ЦК України встановлюють виняток із загального правила статей 218 ГК України та 614 ЦК України, які закріплюють принцип вини як підставу відповідальності боржника. За невиконання грошового зобов'язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Відповідальність боржника означає можливість як стягнення за рахунок майна боржника суми невиконаного грошового зобов'язання, так і стягнення сум, право на яке виникає у кредитора на підставі ч.2 ст.625 ЦК України. Тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин.

З врахуванням вище викладеного, та встановлених судом обставин, вимога позивача про стягнення основного боргу за надання послуг постачання теплової енергії в сумі 18 527, 33 грн. доведена у повному обсязі та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як зазначалося раніше, сторонами у п. 3.3 розділу 3 Договору №11 передбачена відповідальність за неналежне виконання зобов'язань, зокрема, сплата відповідачем пені за несвоєчасне виконання розрахунків в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 ГК України ( постанова ВСУ від 27.04.12 року у справі № 06/5026/1052/2011).

Господарський суд погоджується з позивачем в частині застосованого розміру пені, встановленого законом та періоду її нарахування пені відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, оскільки в договорі не передбачено інше.

Так, за приписами зазначеної норми, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У ст. 253 ЦК України зазначено, що перебіг строку починається з наступного дня після календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

У ч. 5 ст. 254 ЦК України зазначено, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відповідно до ст. 255 ЦК України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Окрім того, згідно ч.1 статті 255 ЦК України у разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

У ч. 5 статті 261 Цивільного кодексу України зазначено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Отже, визначення останнього дня строку виконання грошового зобов'язання є необхідною умовою для визначення початку прострочки у його виконанні, періоду для нарахування пені та перебігу строку позовної давності для її стягнення в судовому порядку.

Судом встановлено, що позивач обгрунтовано нарахував відповідачу пеню за період з 15.11.2012р. по 14.05.2013р. на загальну суму 1029, 70 грн.

Однак відповідач заявленим клопотанням від 25.06.13 року просить суд скористатись правом, наданим п.3 ч.1 статті 83 ГПК України, та зменшити розмір пені до максимально можливого.

Право господарського суду зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання застосовується лише у виняткових випадках. Винятковість цих випадків є самостійним предметом судового дослідження, що випливає зі змісту диспозицій ч.ч.1 та 2 статті 233 Господарського кодексу України про необхідність порівняння судом розміру належних до сплати штрафних санкцій із розміром збитків кредитора, або про встановлення обставин їх відсутності, про прийняття до уваги ступеня виконання зобов'язання боржником, майнового стану сторін, які беруть участь у зобов'язанні, інших інтересів сторін, що заслуговують на увагу.

Окрім того, при прийнятті судом рішення застосовувати чи не застосовувати припис п.3 статті 83 ГПК України, останнім враховуються також вказівки, що містяться в п. 3.17.4 Постанови ВГСУ від 26.12.2011 року № 18, відповідно до яких рекомендується застосовувати процесуальну норму п.3 ст. 83 ГПК України виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.

Оцінюючи наявність чи відсутність виняткових обставин для використання права на зменшення розміру пені, яка заявлена позивачем до стягнення та визнана судом обгрунтованою у заявленому розмірі, господарським судом враховуються, насамперед, конституційний принцип про рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, загальні засади цивільного законодавства про справедливість, добросовісність та розумність, а також правовий статус сторін спору, на яких, у рівній мірі, поширюються приписи нижче наведених законодавчих актів, і зокрема.

Частина 2 статті 193 ГПК України зобов'язує кожну сторону вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як встановлено господарським судом, сторони спору є комунальне підприємство та філія Концерну "Військторгсервіс", метою якого є надання послуг військовослужбовцям військових формувань.

Відповідач на підтвердження скрутного фінансового становища посилається на наявність виконавчого провадження, в підтвердження чого надав суду копію постанови про арешт коштів боржника на суму 131840, 87 грн., яке здійснює Богунський ВДВС Житомирського МУЮ; наявність значної дебіторської заборгованості на суму 1 538 792, 53 грн., що підтверджується довідкою №253 від 25.06.2013р.; наявність кредиторської заборгованості, що підтверджується балансом станом на 31.03.2013р., звітом про фінансові результати за 1 квартал 2013р., оборотно-сальдовими відомостями (а.с. 56-69).

З урахуванням вищенаведеного, господарський суд вважає за необхідне скористатися правом, наданим п. 3 ст. 83 ГПК України, та зменшити розмір пені на 50%, що в грошовому виразі становитиме 514, 85 грн.

У відповідності до п.9.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" №6 від 23.03.12р. передбачено, що у рішеннях про часткове задоволення майнових вимог, у тому числі , в разі зменшення розміру неустойки згідно з пунктом 3 статті 83 ГПК, господарський суд має відмовити в позові в решті вимог, відтак, - на суму 514, 85 грн. розміру зменшеної судом неустойки.

Згідно з ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Господарський суд вважає, що позивачем правомірно заявлені вимоги щодо врахування індексу інфляції до суми боргу та 3% річних з простроченої суми з огляду на наступне.

Позивачем заявлено до стягнення інфляційні в сумі 49,18 грн. за період з грудня 2012р. - січня 2013 року (тобто лише за два місяці).

При обрахуванні сум інфляційних витрат судом приймається до уваги, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться „ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007, №265 „Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").

Нарахування індексу інфляції у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України відбувається за весь час прострочення без обмежень певним вибірковим періодом. Цією нормою передбачено підрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення. І якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю, має місце "дефляція" (дорожчання гривні), а не її знецінення. Тому неприпустимо при розрахунку інфляційних за великий безперервний період прострочення сплати боргу пропускати ті місяці, в яких мала місце "дефляція", оскільки це призводить до руйнування ланцюга розрахунків, а відтак, до відхилення розрахункової величини інфляції від фактичної.

Тобто, незастосування "ланцюгового" методу при підрахунку суми інфляційних призводить до надлишкового нарахування інфляційних на користь позивача.

Перевіривши нарахування інфляційних втрат за період грудня 2012р. - січня 2013р., господарський суд погоджується із розрахунком та періодом позивача щодо стягнення інфляційних у сумі 49, 18 грн. та вважає за необхідне їх задовольнити.

Позивачем заявлено до стягнення 3% річних з простроченої суми за період з 15.11.2012р. по 14.05.2013р., яка становить 205, 94 грн. Перевіривши розрахунок річних, господарський суд вважає за необхідне задовольнити його в заявленому розмірі на суму 205, 94 грн.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Позивачем обгрунтованість позову доведена та відповідачем не спростована.

Відповідно до ст.49 ГПК України судовий збір покладається на відповідача в повному обсязі, оскільки господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшив розмір пені, тому витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено ( п. 4.3 Постанови ВГСУ від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").

Керуючись ст.ст. 4-3,4-7, 33, 43, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Зменшити розмір пені на 50 відсотків та відмовити у стягненні пені в сумі 514,85 грн.

3. Стягнути з Концерну "Військторгсервіс" (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, 28 -а, ідентифікаційний код 33689922) в особі його відокремленого підрозділу - Житомирської філії Концерну "Військторгсервіс" (10014, м. Житомир, проспект Миру, 22, ідентифікаційний код 35212338) на користь Комунального підприємства "Озерне" Новогуйвинської селищної ради (12443, Житомирський район, смт. Озерне, вул. Авіаційна, 57, ідентифікаційний код 35185011):

- 18 527, 33 грн. - основного боргу;

- 514,85 грн. - пені;

- 49,18 грн. - інфляційних втрат;

- 205,94 грн. - 3% річних;

- 1720,50 грн. - судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 01.07.2013р.

Суддя Машевська О.П.

Віддрукувати: 1- у справу , 2- позивачу , 3- відповідачу