Рішення № 32111388, 18.06.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.06.13 р. Справа № 914/1400/13

за позовною заявою: Державного підприємства «Український державний геологорозвідувальний інститут», м.Київ

до відповідача: Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», м.Львів

про стягнення 98630,26грн.

Суддя Щигельська О.І.

при секретарі Горбань М.Ю.

Представники:

від позивача: Маруженко Д.М. - представник за довіреністю

від відповідач: Коцелко Ю.В. - представник за довіреністю

Суть спору: позов заявлено Державним підприємством «Український державний геологорозвідувальний інститут», м.Київ до відповідача: Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», м.Львів про стягнення 98630,26грн., з яких 72057,56грн. надмірно сплачених коштів, 23922,36грн. штрафу та 2650,34грн. відсотків за користування грошовими коштами.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 12.04.2013р. порушено провадження у справі і призначено до розгляду в судовому засіданні на 29.04.2013 року. Ухвалою суду від 29.04.2013р. розгляд справи відкладено на 05.06.2013р. для надання можливості сторонам подати витребувані судом докази. Ухвалою суду від 05.06.2013р. задоволено клопотання позивача про продовження строку розгляду справи та відкладено її розгляд на 18.06.2013р. для надання сторонам можливості врегулювати спір в добровільному порядку.

Представникам сторін роз'яснено їх права, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

У судовому засіданні 18.06.2013р. представник позивача заявлені вимоги підтримав повністю з підстав, зазначених у позовній заяві. Ствердив зокрема, що в жовтні 2002 року між позивачем та відповідачем - ЛМКП «Львівтеплоенерго» укладено договір про постачання теплової енергії в гарячій воді для опалення об'єктів споживача за адресами: вул.Січинського,2 та вул.Пасічна, 38а. Однак, починаючи з жовтня 2010 року в договір внесено зміни, постачання теплової енергії здійснювалось лише у лабораторний корпус, розташований по вул.Пасічна у м.Львові. В червні 2011 року зафіксовано зняття з комерційного обліку вузла обліку теплової енергії споживача за вказаною адресою для повірки обладнання, про що складено відповідний акт, підписаний представниками сторін. За період з червня 2011 року по вересень 2012 року теплова енергія на вказаний об'єкт не постачалась, проте, теплопостачальною організацією за вказані місяці виставлялись рахунки за приєднане теплове навантаження. На думку позивача, без надання послуг теплопостачання нарахування плати за приєднане теплове навантаження є неправомірним, оскільки вона є складовою ціни за послуги теплопостачання, а відтак ним надмірно сплачені кошти в розмірі 72057,56грн. внаслідок необґрунтованих нарахувань зі сторони відповідача за відпущену теплову енергію. Окрім цього, позивач просить стягнути з ЛМКП «Львівтеплоенерго» штраф в сумі 23922,36грн. за неправильне застосування тарифів і недостовірні нарахування, та 2650,34грн. процентів за збереження безпідставно набутих коштів. Також в судовому засіданні представник позивача подав клопотання (вх.№23225/13 від 18.06.2013р.), яким просив покласти на відповідача витрати на проїзд залізничним транспортом з м.Києва до м.Львова. Просив позов задоволити.

Представник відповідача в судове засідання 18.06.2013р. з'явився, проти позову заперечив з мотивів, вказаних у відзиві на позовну заяву (вх.№14874/13 від 29.04.2013р.) та додаткових поясненнях (вх.№20667/13 від 05.06.2013р.). Ствердив зокрема, що тариф на гаряче водопостачання, встановлений рішеннями Львівської міської ради, складається з двох складових, а саме: плати за одиницю фактично спожитої енергії та плати за приєднане теплове навантаження за 1 кв.м. опалювальної площі в місяць впродовж року. Відтак, позовні вимоги вважав необґрунтованими та в їх задоволенні просив відмовити.

Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, в яких достатньо доказів для прийняття рішення по суті спору, у відповідності до ч.3 ст. 4-3 ГПК України судом створювались сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, у зв'язку із чим передбачені у ст.77 ГПК України підстави для відкладення розгляду справи не вбачаються.

Розглянувши подані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Між Державним підприємством «Українським державним геологорозвідувальним інститутом» (позивач по справі, споживач за договором) та Львівським міським комунальним підприємством «Львівтеплоенерго» (відповідач у справі, теплопостачальна організація за договором) укладено договір про постачання теплової енергії в гарячій воді №157/Л від 01.10.2002р.

Відповідно до розділу 1 договору, теплопостачальна організація бере на себе зобов'язання постачати споживачу теплову енергію для опалення та здійснювати гаряче водопостачання в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язується отримувати та оплачувати одержану теплову енергію для опалення та гаряче водопостачання за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

Теплова енергія, згідно з п.2.1, постачається споживачу у вигляді гарячої води в обсягах згідно з додатком 1 до цього договору, з якого вбачається, що теплова енергія постачається виключно для опалення приміщень, що знаходяться за адресами: вул.Січинського, 2 та вул.Пасічна, 38а.

На підставі листа ЛМКП «Львівтеплоенерго» №25/1-904 від 16.09.2010р., приміщення Державного підприємства «Український державний геологорозвідувальний інститут» по вул.Січинського, 2 від'єднані від постачання теплової енергії від джерел відповідача, про що з 01.10.2010р. внесено зміни у договір та виключено вказані об'єкти з переліку, зазначеному в додатку №1.

Відтак, починаючи з 01.10.2010р. теплопостачання здійснювалось лише до приміщення лабораторного корпусу по вул.Пасічній, 38а, де ведеться облік опалення.

Згідно з п.5.1 договору, облік споживання теплової енергії проводиться приладами обліку при їх наявності, а при їх відсутності - розрахунковим способом.

Відповідно до п.5.3 договору, споживач, що має прилади обліку, щомісячно подає до енергопостачальної організації звіт про фактичне споживання теплової енергії. Дата зняття споживачем показів приладів обліку - 25 число поточного місяця; подання звіту енергопостачальній організації - не пізніше 28 числа.

Як стверджує позивач, останній запис про зняття показів спожитого тепла, який становив 17431,38ГДж, здійснено станом на 27.04.2011р., що відображено у звіті споживача №168 за формою 3.7 (копія в матеріалах справи). На підставі цього звіту ЛМКП «Львівтеплоенерго» виписано споживачу рахунок №157Л-4 від 27.04.2011р. на суму 5538,06грн., з яких 204,98грн. за фактично спожиту теплову енергію та 5333,08грн. за приєднане теплове навантаження. Окрім цього, в рахунку зазначено, що заборгованість позивача перед відповідачем станом на 01.05.2011р. становила 93989,86грн. Як вбачається з матеріалів справи, вказана заборгованість погашена відповідачем на виконання рішення господарського суду м.Києва у справі №17/338-5015/3194/1118.11.11, що підтверджується платіжним дорученням №428 від 17.05.2012р.

Опалювальний сезон 2010-2011років у Львові завершено 16.04.2011р., однак, ЛМКП «Львівтерлоенерго» нараховано оплату за спожиту відповідачем теплову енергію за травень 2011 року розрахунковим способом та виставлено рахунок №157Л-5 від 02.06.2011р. на загальну суму 7070,02грн., з яких 1736,94грн. за фактично спожиту теплову енергію та 5333,08 за приєднане теплове навантаження.

Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету міністрів України №1198 від 03.10.2007р., а саме п.20, визначено, що у разі відсутності, пошкодження та/або неправильної роботи приладів комерційного обліку оплата здійснюється відповідно до визначених у договорі навантажень з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

Як вбачається з матеріалів справи, прилад обліку теплової енергії з об'єкту позивача знято на повірку 22.06.2011р., про що зроблено відмітку в акті експлуатаційної перевірки вузла обліку теплової енергії за підписами сторін, в якому також зазначено, що сумарна теплова енергія становить 17431,38 ГДж. Отже, показники приладу обліку за період з 27.04.2011р. по 22.06.2011р. не змінились, а відтак суд приходить до висновку, що теплова енергія протягом вказаного періоду фактично не постачалась.

Окрім цього, про те, що починаючи з червня 2011 року позивач не отримував теплову енергію за договором, свідчать виставлені ЛМКП «Львівтеплоенерго» рахунки за період з червня 2011 року по вересень 2012 року (копії в матеріалах справи), в яких графа нарахувань за фактично спожиту теплову енергію незаповнена, про що, зокрема, зазначено в рішенні господарського суду м.Києва від 15.01.2013р. у справі №5011-17/16442-2012 за позовом ЛМКП «Львівтеплоенерго» до ДП «Український державний геологорозвідувальний інститут», яким встановлено, що постачання теплової енергії до об'єкту ДП «Український державний геологорозвідувальний інститут» фактично припинено у травні 2011 року за взаємною згодою сторін. Доказів того, що постачання теплової енергії на вказаний об'єкт відновлено, матеріали справи не містять. Частиною 2 ст.35 ГПК України визначено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Однак, у рахунках, виставлених відповідачем за період з червня 2011 року по вересень 2012 року, здійснено нарахування за приєднане теплове навантаження на загальну суму 95689,45грн.

Як вбачається з платіжних доручень №211 від 28.07.2011р., №235 від 02.07.2011р. та №792 від 25.07.2012р. за період з липня 2011 року по липень 2012 року ДП «Український державний геологорозвідувальний інститут» сплачено, на підставі виставлених рахунків, кошти в розмірі 79127,58грн., з яких 7070,02грн. - оплата згідно рахунку №157Л-5 від 02.06.2011р. (за травень 2011 року), а решта 72057,56грн. - за приєднане теплове навантаження починаючи з червня 2011 року, які позивач вважає надмірно сплаченими коштами за договором та просить стягнути з відповідача. Окрім цього позивач вважає, що 95689,45грн. за приєднане теплове навантаження за період з червня 2011 року по вересень 2012 року включно нараховані йому внаслідок неправильного застосування відповідачем тарифів та недостовірних нарахувань за фактично відпущену теплову енергію, а відтак просить стягнути з ЛМКП «Львівтеплоенерго» 23922,36грн. штрафу, нарахованого відповідно до умов договору, а також 2650,34грн. процентів за збереження безпідставно одержаних коштів.

Згідно ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.275 ГК України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Згідно з ч.ч.6, 7 ст.276 ГК України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору, який може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Як визначено п.6.1 договору, розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів та іншими незабороненими чинним законодавством формами.

Згідно з положеннями ст.1 Закону України «Про теплопостачання» тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики №242 від 17.02.2011р. затверджено «Порядок формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання» (далі - Порядок), яким, згідно з п.1.2, визначається механізм формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання для суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках, які здійснюють або мають намір здійснювати господарську діяльність з виробництва теплової енергії, транспортування її магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами (далі - транспортування) та постачання теплової енергії на підставі відповідних ліцензій.

Відповідно до п.1.5 Порядку, двоставковий тариф на теплову енергію - це грошовий вираз двох окремих частин: умовно-змінної - вартість одиниці (1 Гкал) теплової енергії, умовно-постійної - абонентська плата за одиницю (Гкал/год) теплового навантаження.

Згідно з розділом 6 Порядку:

- ліцензіатам господарської діяльності з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії можуть в установленому порядку встановлюватись двоставкові тарифи на теплову енергію, при цьому окремо визначаються та встановлюються умовно-постійна та умовно-змінна частини двоставкового тарифу (п. 6.1);

- двоставковий тариф на теплову енергію визначає грошовий вираз двох окремих частин: умовно-змінної як вартості одиниці (1 Гкал) спожитої теплової енергії та умовно-постійної як абонентської плати за одиницю (Гкал/год) теплового навантаження, застосування яких забезпечує плановий річний дохід від реалізації на рівні суми планової річної повної собівартості та відповідного планового річного прибутку, що забезпечується застосуванням одноставкового тарифу, розрахованого відповідно до вимог розділів I - V цього Порядку (п. 6.2);

- окремо визначається умовно-змінна частина двоставкового тарифу як вартість одиниці (1 Гкал) теплової енергії, що реалізується споживачам, та грошовий вираз змінної частини планових прямих витрат на її виробництво, що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу виробництва теплової енергії, з урахуванням відповідного планового прибутку, розрахованих відповідно до вимог розділів I - V цього Порядку (п. 6.3);

- окремо визначається умовно-постійна частина двоставкового тарифу як абонентська плата за одиницю (Гкал/год) теплового навантаження об'єктів теплоспоживання споживачів та грошовий вираз решти планових витрат повної собівартості виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, що є постійними та не змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу виробництва теплової енергії, з урахуванням відповідного планового прибутку, розрахованих відповідно до вимог розділів I - V цього Порядку (п. 6.4).

- при формуванні двоставкових тарифів визначаються планова повна собівартість та плановий прибуток діяльності з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії відповідно до вимог розділів I - V цього Порядку, після чого вони розподіляться на дві частини: умовно-змінну та умовно-постійну (п. 6.5).

Отже, чинним законодавством передбачено можливість формування двоставкового тарифу, який фактично складаються з двох складових, а саме:

- вартості спожитої теплової енергії, яка є платою за одиницю фактично спожитої теплової енергії (грн./Гкал) та вираховується в залежності від обсягу спожитої теплової енергії (умовно-змінна частина - вартість одиниці (1 Гкал) спожитої теплової енергії);

- вартості приєднаного теплового навантаження, яка становить абонентську плата за одиницю (Гкал/год) теплового навантаження об'єктів теплоспоживання споживачів та вираховується виходячи з розміру опалювальної площі (умовно-постійна частина - абонентська плати за одиницю (Гкал/год) теплового навантаження).

Рішенням Львівської міської ради № 1083 від 28.12.2011 року «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету від 02.09.2008 р. № 930 «Про затвердження тарифів на теплову енергію для опалення та гарячого водопостачання, враховуючи економічно обґрунтовані витрати на їх виробництво, транспортування та постачання» затверджено двоставковий тариф на гаряче водопостачання та теплову енергію для опалення, який складається з плати за одиницю фактично спожитої теплової енергії (грн./Гкал) та плати за приєднане теплове навантаження за 1 кв. м. опалювальної площі в місяць впродовж року (грн./кв. м).

У примітці з позначкою «*» додатку № 1 вищезгаданого рішення зазначено, що тариф за приєднане теплове навантаження розраховано на 1 кв. м. з річної плати за одиницю приєднаного теплового навантаження.

Проаналізувавши вказані правові норми в їх сукупності, суд приходить до висновку, що плата за приєднане теплове навантаження є складовою ціни, яку споживач зобов'язаний сплатити теплопостачальній організації за надані йому послуги теплопостачання, а отже, без надання послуги по постачанню теплової енергії нарахування плати за теплове навантаження є неправомірним.

Окрім цього, рішенням господарського суду міста Києва від 15.01.2013р. у справі №5011-17/16442-2012 встановлено, що нарахування плати за теплове навантаження за період з червня по вересень 2012 року є необґрунтованим.

Позивач, листом №368 від 14.03.2013р. звернувся до відповідача із вимогою повернути на рахунок ДП «Український державний геологорозвідувальний інститут кошти в розмірі 98378,55грн., однак адресатом вказаний лист залишено без відповіді, а пред'явлена у ньому вимога - без виконання.

Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема інші юридичні факти. Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами гл.83 ЦК України.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. При цьому, в силу ч. 2 вказаної норми, зазначені положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, із змісту вищевказаної норми вбачається, що для з'ясування чи набула особа відповідного зобов'язання, визначеного ст. 1212 ЦК України, необхідно встановити наступні обставини, які у сукупності є підставою для виникнення такого зобов'язання: факт набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього підстав.

Виходячи з того, що починаючи з червня ЛМКП «Львівтеплоенерго» послуги з теплопостачання позивачу не надавало, що зокрема встановлено рішенням господарського суду м.Києва від 15.01.2013р. у справі №5011-17/16442-2012, ДП «Український державний геологорозвідувальний інститут» теплову енергію за період з червня 2011 року по вересень 2012 року фактично не споживало, що відображено у виставлених відповідачем рахунках (копії в матеріалах справи), суд вважає, що нарахування плати за приєднане теплове навантаження за вказаний період є безпідставним, а сплачені позивачем кошти в розмірі 72057,56грн. є такими, що сплачені надмірно та набуті відповідачем без достатньої правової підстави, а відтак підлягають поверненню.

Щодо стягнення з відповідача 23922,36грн. штрафу, суд зазначає, що відповідно до п.7.1.3 договору, енергопостачальна організація несе відповідальність за неправильне застосування тарифів та недостовірність нарахувань за фактично відпущену теплову енергію споживачу - штраф в розмірі 25% від надмірно нарахованої суми. Як вбачається з матеріалів справи, нарахування за приєднане теплове навантаження проведено ЛМКП «Львівтеплоенерго» за невірно обраний період, однак без порушень, що стосуються застосування тарифів, а відтак підстав для стягнення штрафу немає. Оскільки достовірність нарахування за фактично відпущену теплову енергію не є предметом спору у даній справі, суд не розглядає їх як підставу для застосування штрафних санкцій за договором.

Щодо стягнення з відповідача 2650,34грн. процентів за безпідставне одержання та збереження коштів, суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст.1214 ЦК України, у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Як визначено ст.536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Позивач також обґрунтовує вказану вимогу виходячи з норми ч.6 ст.231 ГК України, якою визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Згідно ст.230 ГК України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Однак беручи до уваги, що проценти за користування чужими коштами за своєю правовою природою не є штрафними санкціями, суд приходить до висновку, що застосування аналогії закону до вказаних правовідносин між сторонами неможливе, а відтак у стягненні 2650,34грн. процентів за безпідставне одержання та збереження коштів слід відмовити.

Спір виник та розглядається з вини відповідача, а тому судові витрати слід покласти на нього пропорційно до задоволених вимог, згідно норм ст.49 ГПК України.

У зв'язку з тим, що явка представника позивача в судові засідання 29.04.2013р., 05.06.2013р. та 18.06.2013р. визнана судом обов'язковою, позивачем подано клопотання (вх.№23225/13 від 18.06.2013р.) про покладення на відповідача витрат на проїзд представника ДП «Український геологорозвідувальний інститут» залізничним транспортом з м.Києва до м.Львова та у зворотньому напрямку у розмірі 1109,24грн. Вказані витрати підтверджуються копіями проїзних документами ЦЧ №381781, ЦЧ №381782, ЧД №323550, ЧД №323552, ФЦ №096595, ЦС №732708.

Відповідно до ч.1 ст.44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. У Постанові Пленуму Вищого господарського суду №7 від 21.02.2013р., зокрема п.1, зазначено, що склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи. До інших витрат у розумінні статті 44 ГПК України відносяться, серед іншого, витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

Згідно з ч.5 ст.49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відтак суд вважає за необхідне задоволити клопотання позивача в частині стягнення 810,41грн. витрат пов'язаних з явкою представника у судове засідання.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» (м.Львів, вул.Д.Апостола, буд.1, код ЄДРПОУ 05506460) на користь Державного підприємства «Український державний геологорозвідувальний інститут» (м.Київ, вул.Автозаводська, буд.78-А, код ЄДРПОУ 01432032) 72057,56грн. надмірно сплачених коштів, 1441,19грн. судового збору та 810,41грн. витрат, пов'язаних з явкою представника у судове засідання.

3. Накази видати згідно ст.116 ГПК України.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Строк і порядок оскарження рішення суду визначені ст.ст.91-93 ГПК України.

Повне рішення складено 25.06.2013р.

Суддя Щигельська О.І.