Постанова № 32110876, 26.06.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2013 року № 826/8686/13-а

Об 11 годині 40 хвилин в приміщенні Окружного адміністративного суду міста Києва за адресою у м. Києві по вул. Хрещатик, 10,

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого Бояринцевої М.А. при секретарі судового засідання Калайді К.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-груп"

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Транс-груп" звернулося до суду з позовом про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва Державної податкової служби від 8 лютого 2013 року № 000087/22.02.

В обгрунтування заявлених вимог позивач посилається на Конституцію України, Податковий кодекс України, Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України, Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та зазначає, що Державною податковою інспекцією у Солом’янському районі м. Києва Державної податкової служби при проведенні перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-груп" неправомірно зроблений висновок про нереальність вчинених господарських операцій між Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс-груп" і Товариством з обмеженою відповідальністю "Ростхолдінг", оскільки господарські взаємовідносини між позивачем та його контрагентом підтверджуються необхідними первинними документами.

Представник відповідача заперечив по суті заявлених позовних вимог з огляду на положення Податкового кодексу України, Цивільного кодексу України, Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, Наказу Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 165 "Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення" та зазначив, що Державною податковою інспекцією у Солом’янському районі м. Києва Державної податкової служби правомірно винесено податкове повідомлення-рішення від 8 лютого 2013 року № 000087/22.02, оскільки первинні документи по взаємовідносинах між Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс-груп" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ростхолдінг" складені всупереч вимогам діючого законодавства України, в зв’язку з чим факт здійснення господарських операцій не підтверджений, а тому відсутні підстави для включення Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс-груп" до складу податкового кредиту суми ПДВ по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю "Ростхолдінг".

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких грунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Транс-груп" є юридичною особою та перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Солом’янському районі м. Києва Державної податкової служби.

В період з 18 січня 2013 року по 21 січня 2013 року Державною податковою інспекцією у Солом’янському районі м. Києва Державної податкової служби на підставі наказу від 18 січня 2013 року № 90 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, на підставі пункту 78.1.1 статті 78, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 та пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України проведено документальну невиїзну позапланову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-груп" з питань дотримання податкового законодавства за період з 1 серпня 2012 року по 31 серпня 2012 року при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю "Ростхолдінг".

За результатами проведеної перевірки Державною податковою інспекцією у Солом’янському районі м. Києва Державної податкової служби складено акт від 22 січня 2013 року № 212/22-2/31861974, яким встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс-груп" пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, а саме: занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті в загальній сумі 56 088 грн., у тому числі по періодах: за серпень 2012 року в сумі 56 088 грн.

На підставі складеного акту перевірки, 8 лютого 2013 року Державною податковою інспекцією у Солом’янському районі м. Києва Державної податкової служби винесено податкове повідомлення-рішення № 000087/22.02, яким збільшено Товариству з обмеженою відповідальністю "Транс-груп" суму грошового зобов’язання в розмірі 70 110 грн., з якої: за основним платежем – 56 088 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 14 022 грн. за платежем: податок на додану вартість, код платежу: 14010100.

Як встановлено під час розгляду справи, Державна податкова інспекція у Солом’янському районі м. Києва Державної податкової служби під час проведення перевірки прийшла до висновку про неправомірність віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю "Ростхолдінг" на підставі акту Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби від 13 листопада 2012 року № 1893/2240/34532668 про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Ростхолдінг" щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків, їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 1 серпня 2012 року по 31 серпня 2012 року, яким встановлено відсутність у підприємства адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов’язань по укладанню угод та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов’язань, відсутність наміру реального створення правових наслідків, які обумовлювалися правочинами, а також обставини відносно того, що правочини не відповідають вимогам дійсності правочинів, які передбачені частинами першою, третьою та п’ятою статті 203 Цивільного кодексу України.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим, суд зазначає, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Проте, встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Зазначена правова позиція викладена в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 2 червня 2011 року.

Щодо визначення позивачем податкових зобов’язань з податку на додану вартість, суд зазначає про наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність – це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит – це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. статті 198 Податкового кодексу України встановлено право суб’єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права та обставин справи, суд приходить до висновку, що необхідними підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

Податковий кодекс України визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частиною другою статті 9 даного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 1 липня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ростхолдінг", як суборендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс-груп", як суборендарем, укладено договір суборенди (найму) № 03-РС, за умовами якого суборендодавець зобов’язується передати суборендарю в тимчасове платне користування – оперативну суборенду нежиле приміщення, оснащене телефонною лінією, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська, 29-31 літера Б.

1 липня 2011 року між сторонами підписаний акт приймання передачі частини нежитлового приміщення загальною площею 50 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська, 29-31 літера Б.

На виконання умов договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Ростхолдінг" виписало на користь позивача податкові накладні:

- № 7 від 31 серпня 2012 року на загальну суму 28,02 грн., в тому числі ПДВ – 4,67 грн.;

- № 4 від 31 серпня 2012 року на загальну суму 5 000 грн., в тому числі ПДВ – 833,33 грн.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ростхолдінг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс-груп" підписані акти надання послуг № 31 від 31 серпня 2012 року , згідно якого виконавцем відшкодовано кошти за послуги телефонного зв’язку за серпень місяць 2012 року в розмірі 28,02 грн. та № 30 від 31 серпня 2012 року, згідно якого виконавцем сплачені кошти за послуги з суборенди офісу за серпень місяць 2012 року в розмірі 5 000 грн.

28 жовтня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ростхолдінг", як постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс-груп", як покупцем, укладено договір поставки № 1НПЗ/10, за умовами якого постачальник зобов’язується передати у власність покупця, а покупець зобов’язується прийняти та оплатити нафтопродукти, відповідно до умов цього договору та додаткових угод до нього. Згідно пункту 1.2 договору, об’єм, асортимент (найменування, марка товару), базис поставки, терміни і умови транспортування визначаються відповідною додатковою угодою до цього договору.

Згідно додаткової угоди № 3 від 30 грудня 2011 року до договору поставки № 1НПЗ/10 від 28 жовтня 2011 року, сторони погодили, що договір поставки діє до 31 грудня 2012 року, а в частині взаєморозрахунків – до їх повного завершення.

31 серпня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ростхолдінг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс-груп" підписана додаткова угода № 5, згідно якої постачальник зобов’язується передати у власність, а покупець прийняти і оплатити товар – паливо дизельне в кількості 32,5 т на загальну суму 331 500 грн.

На виконання умов договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Ростхолдінг" виписало на користь позивача податкову накладну № 6 від 31 серпня 2012 року на загальну суму 331 500 грн., в тому числі ПДВ – 55 250 грн., яка зареєстрована в Єдиному державному реєстрі податкових накладних 5 вересня 2012 року.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ростхолдінг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс-груп" підписаний акт приймання-передачі нафтопродуктів, згідно якого постачальником поставлено паливо дизельне в кількості 32,5 т.

Отже, під час розгляду справи встановлено, що зобов'язання згідно укладених договорів від 28 жовтня 2011 року № 1НПЗ/10 та від 1 липня 2011 року № 03-РС виконані ТОВ "Транс-груп" та ТОВ "Ростхолдінг" у повному обсязі, що підтверджується відповідними первинними документами.

Разом з тим, проаналізувавши надані позивачем первинні документи, судом встановлено їх відповідність вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій позивачем надано договір зберігання нафтопродуктів від 27 жовтня 2011 року № 1/ЗБ, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс-груп", як поклажодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Веройл", як зберігачем, за умовами якого поклажодавцем передаються, а зберігачем приймаються на зберігання нафтопродукти, а саме: дизельне паливо у кількості, згідно актів приймання-передачі.

Як вбачається з матеріалів справи, 31 серпня 2012 троку між Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс-груп" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Веройл" підписаний акт приймання-передачі нафтопродуктів, згідно якого поклажодавець передав на зберігання 32,5 т палива дизельного.

Таким чином, за часом та за кількістю пального можна дійти висновку про те, що позивачем передано на відповідне зберігання саме те пальне, що придбано у ТОВ "Ростхолдінг".

На підтвердження відображення спірних операцій у своєму бухгалтерському обліку позивачем надано оборотно-сальдові відомості по рахунку 641.

При цьому, під час розгляду справи представник позивача зазначив, що ТОВ "Транс-груп" дизельне паливо використовується у власній господарській діяльності.

З огляду на встановлене та враховуючи, що позивачем надано первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю ТОВ "Ростхолдінг", які фактично підтверджують реальне здійснення правочину і досягнення позивачем законної мети його здійснення, висновки відповідача про те, що первинні документи складені за участю позивача та його контрагента не підтверджують факт здійснення господарських операцій, судом до уваги не приймаються.

Відносно висновків відповідача, викладених в акті перевірки, суд зазначає про наступне.

Як вбачається з акту перевірки Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва Державної податкової служби, висновки податкового органу щодо нереальності господарських операцій за участю ТОВ "Ростхолдінг" ґрунтуються на висновках акту Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби від 13 листопада 2012 року № 1893/2240/34532668 про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Ростхолдінг" щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків, їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 1 серпня 2012 року по 31 серпня 2012 року, яким встановлено, що правочини укладені між ТОВ "Ростхолдінг" та ТОВ "Транс-груп" не відповідають вимогам дійсності правочинів, які передбачені частинами першою, третьою та п’ятою статті 203 Цивільного кодексу України в зв’язку з тим, що ТОВ "Ростхолдінг" не надано до перевірки інформації щодо розрахунків між суб’єктами господарювання за відвантажений товар (надані роботи, послуги), інформації щодо заборгованості по розрахунках між суб’єктами господарювання за відвантажений товар (надані роботи, послуги) та інформації щодо транспортування товару та в зв’язку з тим, що підприємство має стан 9 – направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням.

При цьому, як встановлено під час розгляду справи, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 5 березня 2013 року у справі № 2а-17684/12/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ростхолдінг" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києві Державної податкової служби про скасування рішення № 402/18 від 11 грудня 2012 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2013 року, адміністративний позов задоволено частково та визнано нечинним (скасовано) рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби № 402/18 від 11 грудня 2012 року про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю "Ростхолдінг".

Вказаними рішеннями встановлено, що ТОВ "Ростхолдінг" повідомлено державного реєстратора про підтвердження свого місцезнаходження, проте державним реєстратором протиправно внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням.

Копія ухвали Київського апеляційного адміністративного суду направлена ТОВ "Ростхолдінг" на адресу ТОВ "Транс-груп" супровідним листом від 25 червня 2013 року.

Крім того, під час розгляду справи позивачем надано лист ТОВ "Ростхолдінг" від 17 жовтня 2012 року № 122-2/10/2012, з якого вбачається, що ТОВ "Ростхолдінг" на запит Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби від 16 жовтня 2012 року № 5192/10/15-226 надані витребовувані податковим органом матеріали на підтвердження фінансово-господарських операцій за серпень 2012 року. При цьому, додатково у вказаному листі зазначено, що ТОВ "Транс-груп" за договором поставки № 1НПЗ/10 від 28 жовтня 2011 року має дебіторську заборгованість в розмірі 1 043 527 грн.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб.

При цьому, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагента правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26 вересня 2012 року у справі № К/9991/5398/12).

Суд також зазначає, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб’єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року у справі № 21-47а10.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Крім того, суд зазначає, що, для вирішення спору важливе значення має факт реєстрації та перебування контрагентів платника податку на додану вартість в стані платників податку на додану вартість, що надає право такому платнику видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.

Як встановлено під час розгляду справи, на момент складання податкових накладних позивач та його контрагент були зареєстровані як платники податку на додану вартість та мали свідоцтва платника податків на додану вартість.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, видами діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-груп" є: оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів, неспеціалізована оптова торгівля, роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів, вантажний автомобільний транспорт, роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами в спеціалізованих магазинах.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, видами діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Ростхолдінг" є: діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту, торгівля газом через місцеві (локальні) трубопроводи, неспеціалізована оптова торгівля, оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами, надання допоміжних послуг у сфері добування нафти та природного газу, добування природного газу.

Враховуючи наведене, суд зазначає про відповідність господарських взаємовідносин статутній діяльності ТОВ "Транс-груп" та його контрагента.

Відповідно до статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Частиною четвертою статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В контексті наведеного суд зазначає, що під час розгляду справи відповідач не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б в сукупності могли свідчити про фіктивність вчинення операцій, відсутність факту поставки робіт/послуг, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди чи заволодіння майном держави.

З огляду на встановлене, суд зазначає, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за наслідками операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю "Ростхолдінг".

Разом з тим, суд зазначає, що при розмежуванні способів захисту порушеного права особи (визнання акта протиправним або скасування відповідного акта суб’єкта владних повноважень) необхідно враховувати наступне.

Визнання акта суб’єкта владних повноважень протиправним як способу захисту порушеного права позивача застосовується у тих випадках, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акту.

Скасування ж акту суб’єкта владних повноважень означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням. За змістом статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд під час прийняття рішення про скасування незаконного рішення суб’єкта владних повноважень має право визначити, з якого моменту відповідне рішення втрачає чинність.

Суд визначає, що рішення суб’єкта владних повноважень є скасованими з моменту набрання постановою законної сили, тобто лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти, оскільки інакше буде заподіяно значно більшої шкоди суб’єктам правовідносин порівняно з відвернутою.

З урахуванням викладеного застосування різних способів захисту порушеного права позивача – визнання спірного акта протиправним або скасування такого акта – повинно відбуватися з урахуванням конкретних обставин справи в кожному окремому випадку.

При цьому, як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 27 липня 2010 року № 1145/11/13-10, судам слід виходити з того, що вимога про визнання акта владного органу недійсним, незаконним, неправомірним тощо є різними словесними вираженнями одного і того самого способу захисту порушеного права позивача, а саме визнання акта протиправним.

Таким чином, враховуючи, що позивач обрав спосіб захисту свого порушеного права шляхом звернення до суду з позовом про визнання рішення суб’єкта владних повноважень нечинним (скасування) та керуючись статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва Державної податкової служби від 8 лютого 2013 року № 000087/22.02.

За таких обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, тому позов визнається таким, що підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до частини першої 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 98, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-груп" задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби від 8 лютого 2013 року № 000087/22.02.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-груп" судові витрати у розмірі 701 (сімсот одна) грн. 10 коп.

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленим статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя М.А. Бояринцева

Повний текст постанови складений 27 червня 2013 року.