Рішення № 32093846, 27.06.2013, Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/2112/13-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2013 року м. Коломия

Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Веселова В.М.,

секретаря Максимюк М.А.,

представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Коломия справу за позовом Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_4 Аваль» до ОСОБА_2 про стягнення неповернутої суми кредиту, відсотків за користування кредитом та пені та зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ПАТ «ОСОБА_4 Аваль», третя особа, що не заявляє самостійних вимог ОСОБА_5 України, про визнання кредитного договору №014/0040/82/86633 від 20 березня 2008 року з усіма додатками до нього недійсним, дій і рішень АТ «ОСОБА_4 Аваль»- неправомірними при укладанні та реалізації зазначених договорів і похідних від них та зобовязання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ПАТ «ОСОБА_4 Аваль» звернувся з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що 20.03.2008 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір №014/0040/82/86633 на суму 58 140,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,25 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 19.03.2018 року. 17.12.2010 року з метою зменшення фінансового навантаження на позичальника в умовах кризових явищ в економіці України кредитор та позичальник уклали додаткову угоду №20-44/30-007 до кредитного договору, згідно умов якої сторони домовились тимчасово за період з 21.12.2010 року до 20.12.2011 року зменшити розмір щомісячного платежу позичальника до розміру визначеного в новій редакції графіку погашення кредиту та інших платежів за кредитним договором, що є додатком до додаткової угоди.

Боржником було порушено умови кредитного договору, сума кредиту та відсотки систематично не сплачуються. Станом на 29.01.2013 року, заборгованість позичальника - відповідача по вказаному договору становить 65 852,55 доларів США, а саме:

- 45 607,51 доларів США заборгованість за кредитом,

- 6 271,64 долари США прострочення відсотків,

- 13 973,40 доларів США. пеня за прострочення сплати кредиту та відсотків;

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просить стягнути з відповідача на користь ПАТ «ОСОБА_4 Аваль» суму заборгованості за кредитним договором та сплачений судовий збір.

Відповідач подав зустрічну позовну заяву про захист прав споживача та визнання кредитного договору від 20 березня 2008 року разом з додатками до нього - недійсним, визнання дії ПАТ «ОСОБА_4 Аваль» протиправними щодо надання кредиту відповідачу ОСОБА_2 в іноземній валюті на території України та вчинені банком протиправної дії внаслідок реалізації господарського (кредитного) договору, визнання бездіяльності ПАТ «ОСОБА_4 Аваль» щодо здійснення контролю за цільовим використанням кредитних коштів, обгрунтовуючи свою позицію тим, що спірний кредитний договір та додатки до нього укладені з численними порушеннями, оскільки відповідач, отримавши кредит в іноземній валюті не міг використати кредит за призначенням, а банк видав кошти без відповідної індивідуальної ліцензії. Вважає, що банк своїми діями ввів в оману відповідача, створивши у останнього ілюзію отримання коштів, надав кошти не на споживчий кредит, навіть не кредит, а на щось інше (дослівно по зустрічній позовній заяві). На думку відповідача та його представника, банк не перевіряв цільове використання кредиту, тобто вчинив протиправну діяльність щодо відповідача. Крім цього, при наданні пояснень представник відповідача вказала, що відповідач взагалі жодних коштів не отримав, а кошти були отримані шахрайським чином третіми особами. Вказує на те, що кредитні кошти у валюті взагалі повинні були поступити на спеціальний рахунок, який передбачений для такої мети відповідними розясненнями Нацбанку. Просить в відмовити в задоволенні первинного позову і повністю задовольнити зустрічну позовну заяву.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог в судове засідання не зявилася, про дату, час і місце слухання справи була належним чином повідомлена.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, представника відповідача, дослідивши письмові матеріали справи, приходить до наступних висновків.

20.03.2008 року між Відкритим акціонерним товариством «ОСОБА_4 Аваль», правонаступником якого є ПАТ «ОСОБА_4 Аваль» (витяг з статуту ПАТ ОСОБА_4 Аваль», а.с.20) та відповідачем ОСОБА_2 укладено кредитний договір №014/0040/82/86633 на суму 58 140,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,25 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 19.03.2018 року. У відповідності до п.п.1.1., 1.1.1.,1.1.4 укладеного договору відповідачу було надано під іпотеку нерухомого майна кредит в сумі еквівалентній 58140 дол.США.

Згідно меморіального ордеру від 21.03.2008 року (а.с.93,171) відповідач отримав кредитні кошти в сумі 58140 дол.США в повному обсязі.

17 грудня 2010 року з метою зменшення фінансового навантаження на позичальника, відповідача в справі, банк та відповідач уклали додаткову угоду №20-44/30-007 до кредитного договору, згідно умов якої сторони домовились тимчасово за період з 21.12.2010 року до 20.12.2011 року зменшити розмір щомісячного платежу позичальника до розміру визначеного в новій редакції графіку погашення кредиту та інших платежів за кредитним договором, що є додатком до додаткової угоди.

Однак, не зважаючи на підписані договір та додатки до нього, додаткову угоду, відповідач порушив умови укладеного кредитного договору, отримані кредитні кошти та відсотки не повертає, в звязку з чим утворилась заборгованість відповідача по вказаному договору, яка станом на 29.01.2013 року становить 65 852,55 доларів США, а саме:

- 45 607,51 доларів США заборгованість за кредитом,

- 6 271,64 долари США прострочення відсотків,

- 13 973,40 доларів США. пеня за прострочення сплати кредиту та відсотків,що становить по курсу НБУ станом на 29.01.2013 року - 526 359,43 грн.

Як вбачається з зустрічного позову, поданого відповідачем, він вважає укладений кредитний договір іпотечного кредиту недійсним в звязку з тим, що він не відповідає вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», при чому вказує в зустрічному позові, що при укладенні договору був впевнений в його законності, однак в подальшому довідався, що він не відповідає законодавству України та порушує його права.

При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним повинні враховуватись вимоги законодавства, що стосуються їх чинності. Вони встановлені як ЦК України (ст. ст. 1048-1052, 1054), так і Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Зокрема, це:

-досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору: мета, сума і строк кредиту; умови і порядок його видачі та погашення; види (способи) забезпечення зобовязань позичальника; відсоткові ставки; порядок плати за кредит; порядок зміни та припинення дії договору; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору;

-кредитний договір має укладатись обовязково у письмовій формі, причому недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює ніяких правових наслідків, окрім тих, що повязані з його нікчемністю;

-сторони кредитного договору повинні мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

-волевиявлення сторін має бути вільним і відповідати їхній внутрішній волі.

Однією з істотних умов кредитного договору, яка має бути чітко виписана в договорі, є сплата процентів на грошову суму, отриману в кредит. Проценти, сплачувані позичальником за користування кредитом за своїм характером є встановленою договором платою за користування грошовими коштами. В укладеному договорі між позивачем та відповідачем це передбачено п.1.2.1 договору.

Відповідно до п. 10 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо кредитодавець згідно із договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує пять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту.

Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.

У ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. У п. 23 ст. 1 зазначеного Закону споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Як вбачається відповідач систематично не виконує умови підписаного договору кредиту та додатків до нього, не сплачує основне тіло кредиту та відсотки, про що свідчить розрахунок заборгованості за договором, який є в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

У наведеному Законі чітко прописана процедура укладання договору, яка включає питання щодо надання інформації кредитодавцеві та споживачеві один про одного та щодо умов кредитування: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, тип відсоткової ставки, сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, строк, на який кредит може бути одержаний, та варіанти його повернення. При цьому в разі ненадання зазначеної інформації субєкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один із оригіналів якого передається споживачеві. Споживач не зобовязаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені в договорі.

Отже, застосування Закону України «Про захист прав споживачів» до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору цей закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування.

Як вбачається з ст.1 представленого кредитного договору від 20 березня 2008 року, предметом договору є надання відповідачу кредитних коштів для власних споживчих потреб, тобто даний договір є кредитним. Крім цього, у відповідності до Постанови Правління Нацбанку N 279 від 06.07.2000 зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03 серпня 2000 р. за N 474/4695 споживчі кредити - це кредити на поточні потреби, які надані позичальнику - фізичній особі, і загальна сума їх за одним чи декількома кредитними договорами (незалежно від наявності забезпечення) не перевищує 20000 гривень. Згідно ст.1 укладеного між позивачем та відповідачем договору кредиту сума наданого кредиту відповідачу становить сума еквівалентна 58140 дол.США, що значно перевищує суму в 20000 грн. Згідно Указу Президента України від 3.10.1991 року №493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» нормативно-правові акти, видані міністерствами, органами виконавчої влади, які зачіпають права, свободи та інтереси громадян підлягають державній реєстрації, яку здійснює Міністерство юстиції України. Нормативно-правові акти набирають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності. Вищезгадана Постанова Правління Нацбанку є офіційним нормативним актом, який зареєстрований в Міністерстві юстиції. Таким чином, укладений кредитний договір між позивачем та відповідачем не підпадає під визначення договору споживчого кредитування.

Згідно ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, пятою та шостою ст.203 цього Кодексу. Частина перша ст.203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до ст.524 Цивільного кодексу України зобовязання має бути виражене в грошовій одиниці України гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобовязання в іноземній валюті. Виконання зобовязань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. Згідно ст.192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обовязковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Правовідносини з надання кредиту регулюються параграфом 2 глави 71 Цивільного кодексу України. Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України Про систему валютного регулювання і валютного контролю від 19.02.93р. №15-93 (далі Декрет). Згідно ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.1 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України Про систему валютного регулювання і валютного контролю на здійснення валютних операцій ОСОБА_5 Банком видаються відповідні ліцензії.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового звязку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Тобто, виходячи з зазначених вище норм, чинне законодавство допускає можливість визначення зобовязань у іноземній валюті, використання іноземної валюти в Україні, але визначає межі та конкретний порядок її використання.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 банком України видано ВАТ «ОСОБА_4 Аваль» банківську ліцензію №10 від 27.03.1992 р. за №94, дозвіл №10-4 від 11.10.2006 р. на здійснення операцій з валютними цінностями та додаток до дозволу від 11.10.2006 року на здійснення операцій з валютними цінностями (а.с.83-85,153-155). Згідно п.1.3. Статуту ПАТ «ОСОБА_4 Аваль» (а.с.20) Публічне акціонерне товариство «ПАТ «ОСОБА_4 Аваль» є правонаступником за всіма правами та обовязками Відкритого акціонерного товариства «ОСОБА_4 Аваль». Твердження представника відповідача про те, що представлена банком банківська ліцензія на право здійснення банківських операцій з валютними цінностями є незаконною та неправомірною, жодного обгрунтування в судовому засіданні не отримала і є виключно оціночною позицією представника відповідача.

Отже, позивач, маючи статус банку як фінансової установи, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення ОСОБА_5 банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання).

Щодо вимог підпункту «в» пункту 4 статті 5 цього Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії ОСОБА_5 банку України на здійснення операцій щодо надання та одержання резидентами кредитів у іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то, оскільки на цей час законодавством України не встановлено термінів і сум кредитів у іноземній валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, ця норма не може застосовуватись судами.

Посилання відповідача на пункти «в» і «г» частини 4 ст.5 Декрету, суд вважає безпідставними, оскільки відповідно до вказаних пунктів Декрету індивідуальні ліцензії потребує зокрема здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Тобто, індивідуальна ліцензія на проведення операцій по наданню і одержанню резидентами кредитів в іноземній валюті необхідна лише у випадку, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. На даний час законодавством не визначено межі термінів і сум надання (одержання) кредитів в іноземній валюті, тому операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Статтею 49 Закону України Про банки і банківську діяльність встановлено, що до кредитних відносяться операції зазначені у п. 3 ч. 1 та у пунктах 3-7 ч. 2 ст. 47 цього Закону, а саме:

а) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

б) організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

в) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені;

г) надання гарантій і поручительств та інших зобовязань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

д) факторинг;

е) лізинг

ОСОБА_5 банком України на виконання положень статті 11 Декрету про валютне регулювання, статті 44 Закону України «Про ОСОБА_5 банк України» в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі ОСОБА_5 банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління ОСОБА_5 банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028).

Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких ОСОБА_5 банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення ОСОБА_5 банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

У звязку з наведеним надання та одержання кредиту в іноземній валюті, на час підписання даного договору, сплата процентів за таким кредитом, не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

Стаття 49 Закону України Про банки і банківську діяльність встановлює ряд обмежень і заборон, що стосується умов здійснення окремих банківських операцій , в тому числі і на час підписання кредитного договору та додатків до нього, проте приписи зазначеної статті не містять заборони на видачу кредитів у іноземній валюті (розміщення залучених коштів у іноземній валюті) на час підписання кредитного договору та додатків до нього. За викладених обставин, укладення кредитного договору у іноземній валюті не суперечить вимогам діючого законодавства, а тому підстави для визнання його недійсним відсутні.

Відповідно до абзацу 3 частини першої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» надання (отримання) споживчих кредитів у іноземній валюті на території України забороняється. Оскільки укладений кредитний договір був 20.03.2008 року до набрання чинності Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», то вимога застосування недійсності даного договору не є обгрунтованою.

Згідно з частиною першою статті 638 та частиною першою статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

На підставі частини другої статті 640 ЦК України у разі, якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання майна або вчинення певної дії.

Законодавець повязує момент укладення договору з моментом передання грошей у випадку укладення договору позики (стаття 1046 ЦК України). Однак, кредитний договір, є укладеним з моменту досягнення його сторонами у письмовій формі згоди з усіх істотних умов договору.

Судом установлено, що банк і позичальник уклали кредитний договір у письмовій формі, як вимагається частиною першою статті 1055 ЦК України. Пунктом 1.2 цього договору було передбачено, що кредит надається банком позичальнику готівкою з відкритого для цієї мети на його імя рахунку. Також судом встановлено, що банк перерахував на його рахунок обумовлену кредитним договором грошову суму, яку відповідач зняв з рахунку.

Отже, посилання позичальника- відповідача в справі - на те, що грошима, отриманими ним , він не зміг розраховуватись з контрагентами не може бути підставою для визнання кредитного договору та укладених у подальшому додатків недійсними, оскільки кредитний договір є укладеним з моменту досягнення його сторонами в письмовій формі згоди з усіх істотних умов договору, а дії щодо зняття грошей з рахунку стосуються його виконання, а не укладення, тоді як правове значення для вирішення питання про визнання кредитного договору недійсним має додержання його сторонами вимог закону саме при його укладенні, а не виконанні.

Відповідно до ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Виходячи із змісту ст.ст.1054, 1055 Цивільного кодексу України слід визнати, що сторонами по справі було узгоджено всі істотні умови, необхідні для договорів даного виду.

За приписами ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Сторони кредитного договору №014/0040/82/86633 від 20 березня 2008 року на добровільних засадах визначили усі його умови, які прописані чітко і зрозуміло, зокрема, сторонами було погоджено і валюту, в якій буде виплачено кредит. Волевиявлення сторін на укладання оспорюваного кредитного договору було вільним, про що свідчать представлені сторонами копії кредитного договору та заяви-клопотання про видачу валютних коштів. Більше того в судовому засіданні відповідач визнав, що кредитний договір, додатки до цього договору та додатковий договір він підписував добровільно, без примусу, з умовами договорів був належним чином ознайомлений.

Так, банк для надання кредиту мав вільні кошти в іноземній валюті та відповідну банківську ліцензію і дозвіл на право здійснення операцій визначених п.п.1-4 ч.2 та ч.4 ст.47 Закону України Про банки і банківську діяльність, позичальник надав всі необхідні для отримання кредиту документи, з яких випливає, що відповідач просив надати йому кредит саме в іноземній валюті.

Як вбачається з представленого кредитного договору, при підписанні цього договору сторонами було дотримано всіх істотних умов договору, жодних претензій з приводу його укладання чи виконання не було. У заяві на видачу кредиту та валютному ордері зазначений еквівалент отриманих кредитних коштів. Після підписання кредитного договору до банку поступила заявка-клопотання підписана та подана відповідачем добровільно на отримання кредитних коштів в валюті.

Суд не погоджується з доводами відповідача про те, що надання йому кредиту в іноземній валюті є зловживання правом, оскільки сам відповідач добровільно погодився саме на таке право, взявши на себе одночасно зобовязання погашати кредит.

Щодо здійснення контролю над використанням кредитних коштів відповідачем, то згідно ст.10.2 підписаного кредитного договору банк має право, а не обовязок здійснювати такий контроль, а також контролювати порядок виконання відповідачем своїх обов`язків перед банком. Інструментом прояву такого права і є подання до суду позову про стягнення з відповідача неповернутих вчасно кредитних коштів, відсотків та пені.

Твердження відповідача про те, що не він знімав кредитні кошти з відкритого на його імя рахунку, а рахунок використовували невстановлені треті особи, суд до уваги не бере, оскільки відповідач не надав жодних доказів того, що кошти знімали саме треті особи без його дозволу, так само не надав суду будь-яких довіреностей, які б підтверджували , що він надавав дозвіл третім особам на зняття кредитних коштів з відкритого на його імя рахунку. У відповідності до ст.10 ч.3 та ст.60 ч.1 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідач та його представник таких доказів суду не представили.

Суд не бере до уваги твердження представника відповідача про те, що для того, щоб надавати кредитні кошти у валюті банком повинен бути відкритий спеціальний інший рахунок з відповідною нумерацією, оскільки ,по-перше, доказів у підтвердження своїх доводів представник відповідача не надала, по-друге, відповідач, при підписанні кредитного договору погодився на відкриття позичкового рахунку, який передбачено п.1.1.8. підписаного кредитного договору, так само погодився на відкриття поточного рахунку для погашення заборгованості, що передбачено п.1.1.9. кредитного договору.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору і у встановлений законом строк.

Згідно ст.1054 ЦК за кредитним договором банк або інша кредитна установа зобовязується надати грошові кошти (кредит) у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона передає у власність (оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей такого ж роду і якості. Статтею 1050 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася. Стаття 625 ЦК України зазначає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Згідно ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу , який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У відповідності до ст.3 Цивільно-процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановлену цивільно-процесуальним кодексом звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У відповідності до ст.64 Конституції України право на звернення до суду за захистом своїх прав і свобод не підлягає обмеженню. Дане право гарантоване усім фізичним та юридичним особам, права і свободи чи інтереси яких порушені, незнані або ос порені. Згідно ст.4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у спосіб визначений законами України. У відповідності до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим у відповідності до норм ЦПК України в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін. Згідно ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Згідно ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а також оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності.Згідно ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Судом було надано рівні права сторонам процесу щодо подання доказів, їх дослідження і доведення перед судом їх переконливості, однак відповідач та його представник не надали суду доказів, які б довели , що банк зловживав своїм правом як при укладенні кредитного договору , додатків до нього, додаткової угоди, так і при їх виконанні, не подали суду доказів, які б підтверджували які саме права відповідача було порушено, хоча для цього суд неодноразово оголошував перерву з метою надання відповідачем та його представником додаткових доказів на обгрунтування своєї позиції. Так само не заслуговують уваги твердження відповідача та його представника, що його рахунком користувались треті особи, оскільки жодних доказів такого використання суду не надано.

Аналізуючи зібрані докази, суд вважає, що позовні вимоги позивача за первинним позовом знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, доведені та підлягають задоволенню в повному обсязі, зустрічні позовні вимоги відповідача задоволенню не підлягають в повному обсязі.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.524,526,625,627,1046,1050,1054 ЦК України, Закону України Про банки і банківську діяльність, Постанови Правління Нацбанку N 279 від 06.07.2000 зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03 серпня 2000 р. за N 474/4695, Декрету Кабінету Міністрів України Про систему валютного регулювання і валютного контролю від 19.02.93р. №15-93, Постанови ВССУ №5 від 30.03.2012р., та ст.ст.169 ч.4, 213-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_4 Аваль» до ОСОБА_2 про стягнення неповернутої суми кредиту, відсотків за користування кредитом та пені задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, паспорт серії СЕ №231531 виданий Коломийським РВ УМВС України в Івано-Франківській області 18.03.2003 р., жителя ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_4 Аваль» в особі Івано-Франківської обласної дирекції (м. Івано-Франківськ вул. Незалежності,19, код ЄДРПОУ 20551707, р/р 29094965, МФО 336462) достроково неповернутої суми кредиту, відсотків за користування кредитом та пені за кредитним договором №014/0040/82/86633 від 20.03.2008 року у сумі 65 852,55 доларів США, що станом на 29.01.2013 року еквівалентно 526 359,43 грн. та 3441,00 грн. судового збору.

В задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ПАТ «ОСОБА_4 Аваль», третя особа, що не заявляє самостійних вимог ОСОБА_5 України, про визнання кредитного договору №014/0040/82/86633 від 20 березня 2008 року з усіма додатками до нього недійсним, визнання дій ПАТ «ОСОБА_4 Аваль» протиправними щодо надання кредиту відповідачу ОСОБА_2 в іноземній валюті на території України та вчиненні банком протиправних дій внаслідок реалізації господарського (кредитного) договору, визнання бездіяльності ПАТ «ОСОБА_4 Аваль» щодо здійснення контролю за цільовим використанням кредитних коштів

- відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду до Апеляційного суду Івано-Франківської області може бути подана протягом десяти днів, з дня проголошення рішення через Коломийський міськрайонний суд. Особи , які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні, під час оголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дати отримання цього рішення.

Суддя:

ОСОБА_6