Рішення № 320755, 27.11.2006, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

 27.11.2006 Справа № 12/209

За позовом суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, м. Київ

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю „Надія”, м. Свалява

про стягнення суми 90 623,99 грн. -основного боргу; 7 173,51 грн. -3% річних та 19 989,32 грн. -інфляційних збитків.

Суддя Тисянчин В. М.

Представники:

Від позивача -не з'явився

Від відповідача - Кравс М. В., директор

СУТЬ СПОРУ: заявлено позов суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1, м. Київ до товариства з обмеженою відповідальністю „Надія”, м. Свалява про стягнення суми 90 623,99 грн. - основного боргу; 7 173,51 грн. -3% річних та 19 989,32 грн. - інфляційних збитків.

Представникам сторін роз'яснено права і обов'язки передбачені ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не заявлено.

У судовому засіданні 20.10.2006 року приймали участь від позивача - ОСОБА_2, представник за довіреністю від 18.10.2006 року; від відповідача -Ткачук М. М., співзасновник, Белла Т. А., представник за довіреністю № 15 від 20.10.2006 року.

Письмовою заявою від 20.10.2006 року поданою в судовому засіданні представник позивача з огляду на п.3 ст. 13 , п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України та на підставі ст. 22 ГПК України відмовився в частині вимог щодо стягнення пені в сумі 9 807,30 грн., а в решті стягнення 90 623,99 грн. -основного боргу; 7 173,51 грн. -3% річних та 19 989,32 грн. -інфляційних збитків -підтримує позовні вимоги, посилаючись на їх обгрунтованість матеріалами справи.

Письмовим відзивом № 56 від 20.10.2006 року відповідач визнав основний борг, однак заперечив нараховану до сплати сум пені, 3% річних та інфляційних збитків, посилаючись на наявний первісний договір між сторонами укладений належним чином і в яких відсутні зобов'язання вказаних вище додаткових нарахувань, а відтак просить суд та позивача не стягувати їх з огляду на п.3 ст. 13 ЦК України та наявну заборгованість до державних цільових фондів, наголосивши, що стягнення заявленої суми по додаткових вимогах призведе до зупинення господарської діяльності підприємства -відповідача, що надає робочі місця населенню гірської місцевості.

В підтвердження наведеного відповідач надав суду наступні докази:

- оригінал (з мокрими печатками сторін) договору НОМЕР_1;

- письмову заяву № 74 від 27.11.2006 року, в якій зазначено про зловживання довірою та підміну договору НОМЕР_1 на НОМЕР_2 позивачем та її чоловіком ОСОБА_3, під час перебування по місцезнаходженню відповідача, які пояснили, що наявність такого договору необхідна для податкової інспекції.

Втім, представник відповідача наголосив, що договір НОМЕР_2, який фактично укладений (за його словами) 15.03.2006 року під час звірки розрахунків був підписаний не уповноваженою особою ОСОБА_4, який з 01.09.2005 року вже не являвся директором підприємства -відповідача і займав посаду економіста без права підпису, а родинні стосунки якого із засновником ТзОВ „Надія” не сприяли вчасно розірвати такий договір, чи визнати його недійсним.

Між тим, представник відповідача в судовому засіданні заявив, що дії позивача та її чоловіка -гр. ОСОБА_3 містять ознаки, що можуть переслідуватись в кримінальному порядку визначеного ст. 192 КК України (заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою), а тому у разі продовження вимагання позивачем додаткових нарахувань на основі незаконно укладеного (за його словами) договору, залишає за собою право на звернення із заявою в порядку ст. 97 КПК України.

Позаяк, стверджуючи наведене, представник відповідача надав суду оригінали власноручних письмових пояснень із нотаріально засвідченими підписами осіб (гр. ОСОБА_5, головного бухгалтера ТзОВ „Надія” та гр. ОСОБА_4, колишнього директора, нотаріальні бланки ВЕ /НОМЕР_3, НОМЕР_4), які до того ж зазначили про усвідомлення настання юридичної відповідальності за надання суду неправдивих показів.

У судовому засіданні 27.11.2006 року відповідач надав суду докази часткового погашення основного боргу в сумі 20 000 грн. (платіжні доручення: НОМЕР_5 на суму 10 000 грн. та НОМЕР_6 на суму 10 000 грн.) та з огляду обставин складного фінансового стану підприємства - відповідача, перенасиченого ринку металопродукцією, через що неможливо реалізувати металопродукцію отриману від позивача навіть за отриманими цінами і зменшення обсягів будівництва у зимовий період об'єктів на яких могла б використовуватись металопродукція, добровільне погашення переважної частини боргу відповідачем факт наявності двох договорів, просить суд та позивача, як виняток, надати відстрочку виконання рішення суду строком на 6 місяців.

Через прийняття до уваги клопотань сторін, спонукання судом сторін до добровільного врегулювання спору розгляд справи відкладався.

У судовому засіданні оголошувалася перерва (ст. 77 ГПК України).

Вивчивши доводи позовної заяви та матеріали справи, дослідивши їх, заслухавши пояснення представників кожної сторони, суд

ВСТАНОВИВ:

Заборгованість відповідача в сумі 90 623,99 грн. -основного боргу щодо оплати за поставку, згідно договору НОМЕР_7, металопродукції, підтверджується матеріалами справи, зокрема:

- виписками банківської установи про рух коштів між сторонами за червень 2006 року;

- актом звірки взаємних розрахунків станом на 01.01.2006 року;

- розрахунком позову, а за таких обставин сума основного боргу підлягає стягненню примусово.

Заявлені вимоги позивача про добровільне погашення боргу відповідач не виконав, чим порушив ст. ст. (11; 526); 509; 530 ЦК України (чинного з 01.01.04).

Саме ця обставина і послужила підставою для звернення позивача до суду з даною позовною заявою.

Відповідно до ст. 175 ГК України майново -господарські зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей передбачених ГК України

Таким чином, на день розгляду спору у суді, обставини спору (права і зобов'язання сторін) оцінюються судом з огляду на правила ЦК та ГК України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору чи вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 509 ЦК України в силу зобов'язання -кредитор вправі вимагати виконання обов'язку від боржника у випадку невиконання останнім своїх зобов'язань у відносинах. Підставою виникнення зобов'язання є юридичний факт.

В даній правовій ситуації юридичним фактом, на підставі якого виникли зобов'язальні відносини між сторонами, є поставка продукції (ст. 11 ЦК України).

Отже, обов'язок відповідача оплатити вартість поставленої металопродукції є безспірним.

Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 615; 625 ЦК України).

Відтак, договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до вимог п.7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Однак, поданими у судовому засіданні платіжними дорученнями НОМЕР_5 на суму 10 000 грн. та НОМЕР_6 на суму 10 000 грн. відповідач повідомив суд і ствердив про часткове погашення відповідачем основного боргу в сумі 20 000 грн., тому провадження у цій частині позову підлягає припиненню відповідно п. 1-1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також 3% - річних від простроченої суми ( п.2 ст. 625 ЦК України). Тому, вимоги позивача в частині стягнення 7 173,51 грн. -3% річних та 19 989,32 грн -збитків від інфляції правомірні і підлягають задоволенню.

Не може заслуговувати на увагу суду клопотання відповідача щодо не стягнення інфляційних збитків та 3% річних з підстав зазначених у заяві 27.11.2006 року № 74, оскільки відповідачем визнано основний борг, а 3% річних та збитки від інфляції нараховується незалежно від наявності зазначення таких зобов'язань у договорі між сторонами, оскільки приписи ст. 625 ЦК України альтернативи не містять і носять обов'язків характер. Винятком цього могло б бути доведення відповідачем факту ухилення позивача від отримання основного боргу, його вини, що відсутнє в поданих відповідачем матеріалах на обгрунтування таких заперечень.

Позаяк, при перевірці судом правильності нарахування вимог цієї частини позову позивачем не порушенні вимоги рекомендацій відповідно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ (лист № 62-97 від 03.04.1997 року Верховного Суду України).

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати пов'язані з наданням юридичних послуг (угода № 02-19/06 від 07.09.2006 року та відповідно платіжного доручення № 86 від 16.10.2006 року про сплату 5 500 грн. за надання юридичних послуг) підлягають відшкодуванню відповідачем, а в стягненні решти 7 200,00 грн. належить відмовити, оскільки судові витрати за участь адвоката у розгляді справи підлягають відшкодуванню (сплаті) лише у тому разі, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами (Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 01.10.2002 року), тоді як підтвердження сплати решти 7 200,00 грн. адвокату позивач суду не надав.

Між тим, посилання з боку відповідача на письмові пояснення причин наявності боргу через заборгованість останньому ВАТ „Дрогобицький долотний завод” за поставлену йому металопродукцію на суму 121 140,66 грн. (згідно доданого акту звірки) не може вплинути на зменшення додаткових нарахувань зазначених в ст. 625 ЦК україни, оскільки така обставина стосується інших правовідносин, і за неналежне виконання яких відповідач у даній справі може заявити, окремий позов до ВАТ „Дрогобицький долотний завод” з вимогами про стягнення основного боргу, інфляційних збитків, 3% річних і т. д.

Отже, із встановлених судом обставин вбачається, що склад цивільно -правової відповідальності є наявним на момент судового розгляду справи.

Встановлюючи дійсні обставини справи, суд посилається на фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, в даному випадку -письмовими доказами. При цьому, заяви та пояснення не приймаються судом за преюдицію, а перевіряються на достовірність.

Вирішуючи даний спір суд намагався дотримуватись процесуальних засад господарського судочинства, де у ст. 33 ГПК України визначено правила розподілу тягаря доказування, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Отже, кожна сторона повинна самостійно визначати предмет доказування, тобто коло фактів матеріально -правового значення, необхідних для вирішення справи по суті. На склад цих фактів вказує норма матеріального права, яка визначає права і обов'язки сторін у конкретній справі. Відповідач має добросовісно відповідно до вимог ст. 22 ГПК України користуватися належними йому процесуальними правами у процесі доказування, а отже самостійно визначати та подавати необхідні докази для обгрунтування своїх заперечень. Відповідно до вимог ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Тому мотиви рішення суду не дають підстав для висновку про неможливість подання відповідачем доказів на стадії розгляду справи цим судом.

При постановленні судового рішення враховується характер зобов'язання, наслідки його невиконання, особа відповідача, ступінь його вини, обставини, що впливають на неможливість виконання відповідачем зобов'язання належним чином та межі здійснення цивільних прав (п.3 ст. 13 ЦК України), де не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, безпідставного збагачення за рахунок погіршення фінансово -майнового стану сторони у спорі.

При постановлені рішення судом враховується також позиція відповідача по добровільному врегулюванню спору, його можливості реального виконання судового рішення, особливості господарських стосунків між сторонами, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання зобов'язання, негативні наслідки впливу негайного стягнення грошових сум на господарську діяльність відповідача при нереалізованій металопродукції отриманій від позивача (можливість його арешту органом ДВС при негайному виконанні судового рішення і т.д. та обставини на які посилається відповідач) через що як виняток, підлягає відстроченню строком на 4 місяці до 27.03.2007 року виконання судового рішення, чим частково задоволити клопотання відповідача, його представника.

Таким чином, позивачем переважно доведені ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тому позов підлягає задоволенню частково, поклавши відшкодування судових витрат за змістом ст. 49 ГПК України на відповідача з огляду його вини у виникненні спору.

Виходячи з викладеного, оцінивши повноту, достатність позовних матеріалів, проаналізувавши подані по справі доказові документи для вирішення спору, керуючись ст. 124 Конституції України; ст. 2 Закону України „Про судоустрій України”; ст.ст. 4, 33, 34; 36; 43, 44; 49; 82 - 84, 115; 116; Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Надія” (м. Свалява, вул. Робітнича, 1а; код 20465528) на користь суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; код НОМЕР_8) суму 70 623,99 (сімдесят тисяч шістсот двадцять три грн. 99 коп.) -основного боргу; 7 173,51 (сім тисяч сто сімдесят три грн. 51 коп.) -3 % річних; 19 989,32 (дев'ятнадять тисяч дев'ятьсот вісімдесят девять грн. 32 коп.) -інфляційних збитків; 5 500 (п'ять тисяч пятьсот грн.) -витрат по оплаті послуг адвоката та 1 275,94 (одну тисячу двісті сімдесят п'ять грн. 94 коп.) - у відшкодування витрат по оплаті держмита; 118 (сто вісімнадцять грн.) -у відшкодування витрат на інформаційно -технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ з 07.12.2006 року.

2. В стягненні решти 7 200,00 грн. у відшкодуванні за послуги адвоката -відмовити.

3. В частині стягнення 20 000 грн. -основного боргу провадження у справі припинити

Дане рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Тисянчин В. М.