Ухвала суду № 32073051, 13.05.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2013 р.Справа № 820/236/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Шевцової Н.В.

Суддів: Макаренко Я.М. , Мінаєвої О.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.02.2013р. по справі № 820/236/13-а

за позовом ОСОБА_1

до Державної міграційної служби України третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області

про скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач), третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просив суд:

- скасувати рішення Державної міграційної служби України № 166-12 від 28.12.2012р.;

- зобов'язати Державну міграційну службу України переглянути рішення про відхилення скарги ОСОБА_1 на наказ № 297-о від 09.11.2012р. Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21.02.2013р. в задоволенні зазначеного позову відмовлено.

Позивач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, а саме: ст. 10, ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, просить оскаржувану постанову скасувати та позовні вимоги задовольнити.

Відповідач, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Виходячи з приписів ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Колегія суддів заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 12.11.2012р. ОСОБА_1 отримав повідомлення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту.

У повідомленні зазначено, що підставою для відмови в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту є наказ №297-о від 09.11.2012р. відповідно до якого його заява є очевидно не обґрунтованою та не містить умов передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статі 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Управлінням також було вказано, що не встановлено обґрунтованих побоювань, які змусили прибути та залишитись в Україні внаслідок загрози життю, безпеці чи свободі в країні походження, через побоювання застосування смертної кари, виконання вироку про смертну кару, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання та що підстав для отримання додаткового захисту в Україні не встановлено.

Але позивач не погодився з таким рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, та направив скаргу до Державної міграційної служби України, у якій просив скасувати наказ від 09.11.2012р. № 297-о Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту .

10.01.2013 р. він отримав повідомлення від Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №8/1-212, в якому було зазначено що відповідно до частини 5 статті 12 Закону України "Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту" Державною міграційною службою України прийнято рішення від 28.12.2012 року №166-12 про відхилення скарги на рішення про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення відповідача було прийнято в межах повноважень, на підставах та у спосіб, що визначені законом, судження відповідача про очевидну необґрунтованість заяви про отримання статусу біженця є юридично вірним та фактично обґрунтованим.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, суд зобов'язаний перевіряти оскаржувані рішення на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Колегія суддів, перевіривши спірне рішення суб'єкта владних повноважень на відповідність його вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України приходить до висновку, що воно прийняте з дотриманням вимог діючого законодавства виходячи з наступного.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначено Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

За приписами ч.1 ст. 12 зазначеного Закону рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову може бути оскаржене в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.

Відповідно до ч.5 ст. 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення за скаргою приймає центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, але не більш як на три місяці.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення за результатами розгляду справи прийнято Державною міграційною службою України - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту на підставі розгляду особової справи ОСОБА_1, надісланої Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області, на основі всебічного вивчення матеріалів справи в строк, встановлений Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Відхилення відповідачем скарги позивача на рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вмотивовано тим, що позивач залишив країну громадянської належності у зв'язку з економічними проблемами, а не з підстав обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань та звернувся до органу міграційної служби з метою легалізації свого перебування на території України, а не з метою отримання міжнародного захисту.

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок Державної міграційної служби щодо правомірності відмови позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з наступних підстав.

Згідно з ч.6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.

Між тим матеріалами справи не підтверджено наявність підстав для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Так, з особової справи ОСОБА_1 вбачається, що під час співбесіди позивач повідомив, що метою його приїзду до України є пошук роботи, до органів міграційної служби звернувся для легалізації знаходження в Україні. Також позивач зазначив, що не був причетним до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов'язані з його расою, національністю, релігійною приналежністю, політичним поглядам, не був членом жодної релігійної військової або громадської організації, участі у військових діях не приймав. Крім того, позивач спростував викладені в його заяві свідчення щодо проявів насильства стосовно нього, повідомивши під час співбесіди, що адміністративні заходи впливу до нього не застосовувались, до кримінальної відповідальності він не притягався та вказав, що його один раз викликали на допит, вимагали назвати багатих сусідів узбеків, погрожували побити, якщо не назве їх, він мовчав, його відпустили на другий день, таким чином довівши, що прояви насильства до нього не застосовувались. Також про відсутність обставин, які загрожують життю позивача, безпеці чи свободі свідчить те, що країну свого постійного проживання ОСОБА_1 покинув легально, маючи дозвіл влади на виїзд, після міжетнічних зіткнень у червні 2010 року безперешкодно проживав на батьківщині разом з батьками та братом до моменту останнього виїзду з країни у серпні 2012 року, проблем у цей період не мав, його родичі проживають в Киргизстані та займаються фермерським господарством.

Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідачем обґрунтовано відхилено скаргу позивача на рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки заява позивача є необґрунтованою та підстави для визнання його біженцем або особою, що потребує додаткового захисту відсутні.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення діяв на підстав, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, з метою, з якою це повноваження надане, обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції дійшов неправомірного висновку про ненадання позивачем доказів, які свідчили б про можливість переслідування його на батьківщині, оскільки в особовій справі містяться достатні відомості про те, що загрози для життя, безпеки чи свободи позивача в країні його постійного проживання немає.

Також колегія суддів вважає необґрунтованими посилання позивача, що відповідачем всупереч вимогам ч.2 ст. 71 КАС України не надано доказів того, що на даний час у Киргизстані не переслідують узбеків, оскільки для прийняття обґрунтованих рішень Державною міграційною службою та Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області належним чином встановлено та проаналізовано відсутність переслідувань та загрози життю, безпеці чи свободі саме позивача, та у висновку за результатами розгляду скарги відповідачем зазначено, що загроза життю, безпеці та свободі внаслідок загально поширеного насильства чи систематичного порушення прав людини не є конвенційною ознакою для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також прийнято до уваги мету приїзду до України - працевлаштування, а не міжнародний захист.

Отже, переглянувши постанову суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів, підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.02.2013р. по справі № 820/236/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Шевцова Н.В.Судді(підпис) (підпис) Макаренко Я.М. Мінаєва О.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Шевцова Н.В.