Постанова № 32072833, 25.06.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" червня 2013 р. Справа№ 910/2375/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Пашкіної С.А.

Сітайло Л.Г.

За участю представників:

від позивача 2: Кібець С. В. - представник за довіреністю від 09.11.2012

від відповідача: Кулинич В. П. - представник за довіреністю № 44 від 04.03.2013

від інших учасників судового процесу: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Шляхово-будівельне управління № 41»

на рішення господарського суду міста Києва від 12.04.2013

у справі № 910/2375/13 (суддя Грєхова О. А)

за позовом Прокурора з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері в Київській області в інтересах держави в особі

1. Публічного акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»

2. Дочірнього підприємства «ШРБУ №100» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги»

до Відкритого акціонерного товариства «Шляхово-будівельне управління №41»

про стягнення 180 582,32 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 165 000 грн. за поставлений за договором купівлі-продажу № 23-01/12 від 23.01.2012, але неоплачений товар, пені в сумі 12 408,90 грн. та 3 % річних сумі 3 173,42 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.04.2013, повний текст якого підписаний 13.04.2013, у справі № 910/2375/13 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено основний борг в сумі 165 000 грн., пеню в сумі 12 399,80 грн. та 3 % річних в сумі 3 159,86 грн.

Рішення суду першої інстанцій в частині задоволених позовних вимог ґрунтується на тому, що позивачем належним чином доведений факт порушення відповідачем своїх обов'язків по оплаті поставленого позивачем за умовами спірного договору товару, а часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення пені та 3 % річних - на помилках в розрахунках позивача.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Відкрите акціонерне товариство «Шляхово-будівельне управління № 41» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 12.04.2013 у справі № 910/2375/13 та винести постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі Відкрите акціонерне товариство «Шляхово-будівельне управління № 41» посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Так, відповідач зазначає про те, що судом першої інстанції при вирішення спору по суті не врахований той факт, що за умовами укладеної між позивачем 2 та відповідачем 31.03.2012 угоди про залік взаємних вимог зобов'язання відповідача оплатити спірний товар припинилось.

Прокурор з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері в Київській області та позивач 1 в судове засідання представників не направили, про причини неявки представників у судове засідання суду не повідомили.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників прокурора з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері в Київській області та позивача 1 за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, представник позивача 2 проти задоволення апеляційної скарги заперечив та просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача 2 та відповідача, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

23.01.2012 позивач 2 як Продавець та відповідач як Покупець уклали договір купівлі-продажу № 23/01-12 (далі Договір), відповідно до умов якого позивач 2 зобов'язується продати та передати у власність відповідача бітум дорожній (далі Товар), а відповідач зобов'язується приймати та оплачувати Товар на умовах, визначених у Договорі.

Відповідно до п. 1.2 Договору кількість та ціна Товару, що відпускається, попередньо погоджуються сторонами та вказуються у Специфікаціях до Договору та рахунках-фактурах .

Згідно з п. 4.1 Договору ціна Товару, що продається, попередньо погоджується сторонами та вказується у специфікаціях, які є невід'ємною частиною Договору та рахунках-фактурах.

23.01.2012 сторонами підписано Додаток № 1 до Договору (а.с. 13), в якому погоджено кількість та вартість Товару, що продається за Договором (бітум БНД 60/90 у кількості 22 тонни за ціною 6 250 грн. без ПДВ за 1 тонну). Загальна вартість Товару, що її визначено в Додатку № 1, становить 165 000 грн.

Згідно з п. 3.3 Договору точна кількість Товару, що відпускається, зазначається в перевізному документі - накладній.

Як слідує з наявних в матеріалах справи копії видаткової накладної № РН-0000001 від 23.01.2012 та довіреності на отримання матеріальних цінностей серія ЯОЧ № 790386 від 20.01.2012 (а.с. 14, 16), на виконання умов Договору позивач 2 поставив, а відповідач прийняв Товар (бітум БМД 60/90 у кількості 22 тонни) на загальну суму 165 000 грн.

Факт отримання зазначеного Товару відповідачем не заперечується.

Відповідно до п. 4.3 Договору відповідач здійснює оплату за Товар у безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача 2 до 10 числа поточного місяця за попередній місяць за фактично отриманий товар на підставі виставленого продавцем рахунку-фактури. Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на банківський рахунок позивача 2.

З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується, що в рахунок оплати спірного Товару відповідачем жодних коштів позивачу 2 перераховано не було.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач посилається на те, що за умовами укладеної між позивачем 2 та відповідачем 31.03.2012 угоди про залік взаємних вимог зобов'язання відповідача оплатити спірний Товар припинилось.

Суд першої інстанції такі посилання відповідач до уваги не прийняв, з чим колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Згідно із ст. 601 ЦК України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Зі змісту угоди про залік взаємних вимог від 31.03.2012, що її підписано позивачем 2 та відповідачем, слідує, що:

- станом на 31.03.2012 відповідач має заборгованість перед позивачем 2 в сумі 641 424,37 грн., в том числі і заборгованість в сумі 165 000 згідно рахунку № 61 від 23.01.2012 (спірна заборгованість, яка визначена сторонами в п. 1.1 угоди останнім пунктом), і щодо вказаної суми відповідач є боржником, а позивач 2 кредитором;

- станом 31.03.2012 позивач 2 має заборгованість перед відповідачем на загальну суму 353 480,25 грн. і щодо вказаної суми позивач 2 є боржником, а відповідач кредитором;

- у відповідності до ст. 601 ЦК України розмір взаємних вимог, що погашаються як зустрічні однорідні вимоги за вищевказаними договорами та угодами, складає 353 480,25 грн.;

- дана угода є підставою для відображення в бухгалтерському обліку зменшення заборгованості сторін на суму 353 480,25 грн.

Тобто, заборгованість відповідача перед позивачем 2 станом а 31.03.2012 дорівнює 641 424,37 грн., в той час як заборгованість позивача 2 перед відповідачем - 353 480,25 грн.

Відповідно, сума взаємних вимог, що погашаються як зустрічні однорідні вимоги, складає саме 353 480,25 грн.

Як вбачається з угоди про залік взаємних вимог від 31.03.2012, заборгованість відповідача перед позивачем 2 на загальну суму 641 424,37 грн. сформувалась за період з 27.07.2010 по 23.01.2012.

Позивач 2, відображаючи узгоджену суму взаємозаліку (353 480,25 грн.) у документах бухгалтерського обліку, зарахував цю суму в рахунок погашення боргу відповідача за період з 27.07.2010 по 22.12.2010 (в частині), тобто боргу, який виник раніше в часі, що підтверджується Бухгалтерською довідкою (а.с. 49) та Оборотно-сальдовою відомістю по рахунку: 361, що її долучено позивачем 2 до матеріалів справи на виконання вимог ухвали апеляційного суду.

Відповідно, до вказаної суми не увійшла заборгованість в розмірі 165 000 грн., стягнення якої є предметом розгляду у цій справі, оскільки виникла вона у 2012 році.

Відповідач, навпаки, на підставі Угоди про залік взаємних вимог від 31.03.2012 провів зарахування саме спірної суми, на доказ чого долучив до матеріалів справи Журнал ордер по рахунку 631 рах за 2012 та Довідку № 109 від 20.06.2013.

Тобто, відповідач в першу чергу списав з себе борг перед позивачем 2, який датується 2012 роком, а не борги попередніх років.

Будь-яких пояснень щодо причини саме такої черговості списання з себе боргів, які він має перед позивачем 2, відповідач суду не надав.

Колегія суддів щодо ситуації, що склалася, вважає за необхідне зазначити про таке.

Аналіз чинного законодавства говорить про те, що питання віднесення платежу, у призначенні якого не зазначено періоду, в якому ці послуги чи товар надані, законодавством не регламентовано. Тому такий період згідно з роз'ясненням Комітету з питань фінансів і банківської діяльності Верховної Ради України має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів таким чином:

1. Якщо порядок зарахування коштів врегульовано у договорі між платником та одержувачем коштів - згідно з положенням договору;

2. Якщо відповідні застереження відсутні у договорі та у разі заборгованості, в тому числі, що підлягає стягненню на підставі судових рішень, платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку, тобто починаючи з такої, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення (лист № 06-10/10-1215 від 29.10.2004).

Враховуючи, що питання черговості погашення боргу взаємозаліком у випадку, якщо сума боргу перевищує узгоджену суму заліку, чинним законодавством також не врегульовані та враховуючи, що в Угоді про залік взаємних вимог від 31.03.2012 сторони не визначили, які саме з перелічених в цій угоді сум боргу відповідача перед позивачем 2 зараховуються, на думку колегії суддів, є цілком обґрунтованим застосувати вищевказаний порядок для врегулювання спірних взаємовідносин сторін у цій справі, а отже, позивач обґрунтовано при відображенні в бухгалтерському обліку суми, про залік якої дійшли згоди сторони, зараховував 353 480,25 грн. в рахунок погашення заборгованості відповідача в хронологічному порядку, тобто в порядку календарної черги її виникнення, на погашення раніше існуючого боргу, не включивши до заліку спірну суму боргу.

З огляду на викладені вище обставини та враховуючи той факт, що відповідачем не надано жодних доказів оплати спірного Товару, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що поставлений позивачем 2 за Договором Товар на суму 165 000 грн. залишився відповідачем не оплаченим.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст. 627 УК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого позивачем 2 за Договором Товару на суму 165 000 грн., тому суд першої інстанції правомірно задовольнив вимоги позивача в частині стягнення основного боргу на зазначену суму. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

При цьому, колегія суддів звертає увагу відповідача на те, що відповідно до статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Не можуть вважатись добросовісними та розумними дії відповідача зі штучного створення ситуації, коли встановлений законом 3-річний строк позовної давності для звернення стягнення на борги 2010-2011 років може закінчитися, тобто виникає загроза втрати позивачем 2 його законного права на судовий захист своїх майнових інтересів щодо боргів відповідача за 2010 рік.

Крім того, виходячи з принципу справедливості та добросовісності, відповідач, отримавши від позивача 2 Товар, мав вжити заходів для виконання свого зобов'язання по його оплаті, оскільки такий Товар не був позивачем 2 відповідачу подарований, і, відповідно, відповідач мав певні обов'язки перед постачальником Товару.

Щодо вимог про стягнення пені в сумі 12 408,90 грн. слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі і сплата неустойки.

В силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов'язань, тому є підстави для застосування встановленої Договором відповідальності.

Згідно з п. 6.4 Договору за несвоєчасне проведення розрахунків відповідач виплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу. Пеня нараховується на суму, що належить до сплати.

Пунктом 12 Договору встановлено, що у разі порушення строків оплати згідно п. 4 Договору або відповідно до умов додаткової угоди № 1, відповідач сплачує позивачу 2 пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості на кожний день прострочення.

Як слідує з матеріалів справи, суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що позивач невірно зазначив дату початку нарахування пені, оскільки, розраховуючи пеню, позивач 2 виходив з того, що оплата Товару мала бути здійснена до 10.02.2012, та почав нараховувати пеню з 10.02.2012, в той час як за умовами Договору оплата Товару повинна була бути здійснена до 10.02.2012 включно, а отже, пеню необхідно нараховувати з 11.02.2012.

Проте, зі змісту п. 4.3 Договору слідує, що оплата Товару відповідачем має бути проведена саме до 10 числа поточного місяця за попередній місяць, тобто до 10 числа, а не по 10 число включно, а отже, при зверненні до суду прокурор цілком правомірно нараховує пеню за період з 10.02.2012 по 10.08.2012.

За таких обставин, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню в повному обсязі за розрахунком прокурора в сумі 12 408,90 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 3 173,42 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на викладені вище обставини, а саме те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що зобов'язання відповідача по оплаті Товару вважається простроченим з 11.02.2012, а не з 10.02.2012, та, відповідно, частково задовольнив позовні вимоги про стягнення 3 % річних за уточненим розрахунком суду, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних підлягають задоволенню за розрахунком прокурора в сумі 3 173,42 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, тому рішення господарського суду міста Києва від 12.04.2013 у справі №910/2375/13 підлягає зміні, позов задовольняється повністю.

З огляду на підстави зміни рішення суду першої інстанції, а також враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Відкритого акціонерного товариства «Шляхово-будівельне управління №41» задоволенню не підлягає.

Судові витрати по справі, в тому числі і за подачу апеляційної скарги, відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на Відкрите акціонерне товариство «Шляхово-будівельне управління № 41».

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Шляхово-будівельне управління №41» на рішення господарського суду міста Києва від 12.04.2013 у справі № 910/2375/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 12.04.2013 у справі № 910/2375/13 змінити.

3. Викласти резолютивну частину рішення господарського суду міста Києва від 12.04.2013 у справі № 910/2375/13 в наступній редакції:

«1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Шляхово-будівельне управління № 41» (03039, м. Київ, проспект 40-річчя Жовтня, 32, ідентифікаційний код 05416886) на користь Дочірнього підприємства «ШРБУ № 100» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» (07335, Київська область, Вишгородський район, с. Демидів, ідентифікаційний код 05423018) основний борг в сумі 165 000 (сто шістдесят п'ять тисяч гривень 00 коп.), пеню в сумі 12 408 (дванадцять тисяч чотириста вісім) грн. 90 коп. та 3 % річних в сумі 3 173 (три тисячі сто сімдесят три) грн. 42 коп.

3. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Шляхово-будівельне управління № 41» (03039, м. Київ, проспект 40-річчя Жовтня, 32, ідентифікаційний код 05416886) в дохід Державного бюджету України судовий збір в сумі 3 611 (три тисячі шістсот одинадцять) грн. 65 коп.

4. Видати наказ».

4. Видачу наказів на виконання цієї постанови доручити господарському суду міста Києва.

5. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/2375/13.

Повний текст постанови складено: 01.07.2013

Головуючий суддя Калатай Н.Ф.

Судді Пашкіна С.А.

Сітайло Л.Г.