Постанова № 32067840, 19.06.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2013 р.Справа № 2а/1570/6030/2011

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Марин П. П.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: судді доповідача - головуючого - Шляхтицького О.І.,

суддів: Джабурія О.В., Крусяна А.В.,

при секретарі - Загоруйко Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засідання в місті Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2012 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства "Торгівельний центр "Старокінний" до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення №0001242350 від 23.06.2011 року, -

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2011 року позивач, приватне підприємство "Торгівельний центр "Старокінний", звернувся з адміністративним позовом про скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Приморському р-ні м. Одеси від 23.06.2011 року № 0001342350 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 266 666,67 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 1 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що 30.04.2008 р. між ПП «Строй-Систем» (сторона 1) та ПП «ТЦ «Старокінний» (сторона 2) було укладено договір № 07/7, відповідно до якого сторона 1 передавала стороні 2 майнові права користування комплексом нежитлових будівель торгівельного центру «Старокінний», що розташований за адресою: м. Одеса, пров. Старокінний, 6. Пунктом 1.3 договору передбачено, що ПП «ТЦ «Старокінний» набуває майнове право користування нерухомим та рухомим майном з метою здійснення власної діяльності і діяльності з передачі майнового права користування вказаним майном іншим фізичним особам та суб'єктам підприємницької діяльності. Позивач зазначає, що споживав майнові права користування комплексом нежитлових будівель ТЦ «Старокінний» для здійснення господарської діяльності та сплачував відповідну суму згідно договору від 30.04.2008 р. № 07/7 та додаткової угоди до договору від 30.12.2010 р.

На виконання вказаного договору ПП «Строй-систем» у березні 2011 р. було передано ПП «ТЦ «Старокінний» майнові права користуванням комплексом нежитлових будівель на загальну суму 1600000 грн., на підставі чого ПП «Строй-систем» була виписана податкова накладна від 31.03.2011 р. № 1. В свою чергу позивачем за березень 2011 р. було сформовано податковий кредит на підставі таких первинних документів: акт виконаних робіт ПП «Строй-систем» від 31.03.2011 р. № Оу-0000007 на відповідну суму, у т.ч. ПДВ 266666,67 грн., виписка з банку за березень 2011 р., яка сформована в програмі «Банк Клієнт».

Позивач зазначав, що у березні 2011 р. ПП «Строй-систем» було зареєстровано у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та було платником податку на додану вартість, що також підтверджується відповідачем в акті перевірки від 09.06.2011 р. № 3623/23-5/31081729 (свідоцтво платника податку на додану вартість від 19.09.2005 р. № 23223709, анульовано 12.04.2011 р.). А відтак позивач не міг знати про те, що ПП «Строй-систем» не виконувало свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, у зв'язку з чим, уважав, що він належним чином виконував норми чинного законодавства та вважає безпідставним та необґрунтованим винесення податкового повідомлення-рішення.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2012 року адміністративний позов було задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси від 23.06.2011 року № 0001242350.

Не погоджуючись з даною постановою суду податковий орган подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального права, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що 09.06.2011 р. відповідачем проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ПП «ТЦ «Старокінний» (код ЄДРПОУ 31081729) щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ПП «Строй-систем» (код ЄДРПОУ 31373740), їх реальності та повноти відображення в обліку за період березня 2011 року, за наслідками якої складено акт перевірки від 09.06.2011 р. № 3623/23-5/31081729.

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено податковий кредит за березень 2011 року на суму 266666,67 грн. по господарським відносинам з ПП «Строй-систем», правочини якого визнані як такі, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

На підставі вказаного акта перевірки ДПІ у Приморському районі м. Одеси прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.06.2011 року № 0001242350, яким збільшено суму грошового зобов'язання ПП «ТЦ «Старокінний» з податку на додану вартість на суму 266 667, 67 грн., в тому числі за основним платежем -266 666, 67 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1 грн.

У відповіді на заперечення позивача від 15.06.2011 року, листом від 21.06.2011 року ДПІ у Приморському районі м. Одеси повідомила позивача про те, що заперечення залишаються без задоволення, а висновки акта перевірки - без змін.

Не погодившись із зазначеним рішенням позивач звернувся зі скаргою від 29.06.2011 р. № 12/11 до Державної податкової адміністрації в Одеській області.

Рішенням про результати розгляду первинної скарги від 20.07.2011 року № 25146/10/25-0007 скарга позивача була залишена без розгляду, а оскаржувані ним податкові повідомлення-рішення - без змін.

Вказані обставини сторонами не заперечуються, підтверджуються матеріалами справи, а отже є встановленими.

Рішення суду першої інстанції про задоволення адміністративного позову вмотивоване тим, що позивач при формуванні спірного кредиту з ПДВ порушень податкового законодавства не вчиняв, а податковий орган не надав доказів на підтвердження обставин, вказуючи на нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ПП «Строй Систем».

Проте з таким висновком погодитись не можна з огляду на наступне.

Так, претензії перевіряючих полягали у тому, що контрагент позивача ПП «Строй-систем» має ознаки віднесення до «податкової ями» згідно переліку ДПАУ в межах розпорядження ДПА України від 24.02.2011 р. № 48-Р, а наданих позивачем для перевірки документів було недостатньо для підтвердження віднесення ПП «ТЦ «Старокінний» сплаченої у березні 2011 року суми ПДВ до податкового кредиту.

При цьому апеляційним судом встановлено, що 30.04.2008 р. між ПП «Строй-Систем» (сторона 1) та ПП «ТЦ «Старокінний» (сторона 2) було укладено договір № 07/7, відповідно до якого сторона 1 передавала стороні 2 майнові права користування комплексом нежитлових будівель торгівельного центру «Старокінний», що розташований за адресою: м. Одеса, пров. Старокінний, 6. Пунктом 1.4 договору визначено, що опис технічного стану об'єкта на дату передачі стороні 2, його склад та площа зазначаються в акті приймання-передачі об'єкта, який є невід'ємною частиною цього договору (додаток 1).

Згідно з п. 2 сторона 2 зобов'язувалась щомісячно на протязі всього періоду користування майновим правом сплачувати стороні 1 833 333, 33 грн., а також ПДВ у розмірі 166 666,67 грн., що складає загальну суму 1 000 000,00 грн. за користування об'єктом. Договором передбачалось, що розмір щомісячних платежів може бути змінено, про що сторони складають відповідну додаткову угоду.

Актом приймання-передачі від 30.04.2008 р. нежитлові будівлі торгівельного центру «Старокінний», що розташований за адресою: м. Одеса, пров. Старокінний, 6, були передані стороною 1, ПП «Строй-систем», стороні 2, ПП «ТЦ «Старокінний».

Вказаним актом було зазначено, що об'єкт в цілому складається з таких будівель: «А», «Б», «Б№», «В», «Г», «Д», «Е», «Ж», «З»; частини нежитлової будівлі літери «И», а саме павільйони сектора Ц -ЦП № 54, 55, 56, 57 58, 59, 60, 61/1, 61/2, 62, 63, 64, 65, 66, 67; частини нежитлової будівлі літери «К», а саме павільйони сектора Ц -ЦП № 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53; «Л», «М», «Р№», «Н»«Щ», «Ш», «М№», «Г№», «Я№», «Э», «Д№», «Е№», «Ю№»; частини нежитлової будівлі літери «З№», а саме міні павільйони сектора Л -ЛМП № 16, 17, 18, 22, 23; «В№»; частини нежитлової будівлі літери «О№». а саме міні павільйони сектора Л -ЛМП № 47, 49, «П№»; частини нежитлової будівлі літери «Ж№», а саме міні павільйони сектора Г -ГК № 54-53, 52-65, 52а, 52в, 52с, 61, 62, 63, 64, 65а, 65в, 65с; частини нежитлової будівлі літери «Ш№», а саме міні павільйон сектора Л -ЛМП №54, «Ч», «Ю», «Я», «К№»; частини нежитлової будівлі літери «V», а саме павільйони сектора Т -ТП № 1, 2, 5, 6, 7; частини нежитлової будівлі літери №», а саме міні павільйони сектора «Т»- ТМП № 1, 2, 3, 5, 6, 7; », «L», «G», «S», «R», «N», «F»; навісів літери «О», «П», «Р», «Ж», «С», «Т», «У», «Ф», «Х», «Ц», », «С№», «Щ№», «Х№», «Ч№», «Т№», «Ж№№», «В№№», «О№№», «П№№»; трансформаторної підстанції літери «Ц№», відображені на схематичному плані садибної ділянки, що знаходиться в межах вул. Розкидайлівської, вул. Косвеної, вул. Колонтаївської, пров. Старокінного.

Додатковою угодою від 30.12.2010 р. до договору від 30.04.2008 р. № 07/7 було встановлено, крім іншого, що ПП «ТЦ «Старокінний» зобов'язується сплатити ПП «Строй-систем» за березень 2011 р. за користування майном 1 600 000, 00 грн., у т.ч. ПДВ -266 666, 67 грн.

На підтвердження сплати за користування комплексом нежитлових будівель ТЦ «Старокінний» позивачем надана довідка від 14.11.2011 р. № 3215/01 з ПАТ «Марфін Банк» та реєстр документів по рахунку (виписка за березень 2011 року), належним чином засвідчені підписом та печаткою відділення банку.

За фактом виконання договору від 30.04.2008 р. № 07/7 у березні 2011 р. ПП «Строй-систем», яке на той час було платником податку на додану вартість (свідоцтво платника податку на додану вартість від 19.09.2005 р. № 23223709, анульовано 12.04.2011 р.), була виписана податкова накладна від 31.03.2011 року № 1, на загальну суму 1 600 000, 00 грн., в тому числі ПДВ -266 666, 67 грн., яка занесена позивачем до реєстру отриманих податкових накладних за відповідний податковий період, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість від 18.04.2011 р. № 9002079746 ряд. 8 [313737415533] «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів», даним декларації з ПДВ за березень 2011 року від 18.04.2011 р. № 9002079746, про що зазначено в акті перевірки від 09.06.2011 р. № 3623/23-5/31081729.

Вирішуючи спірне питання колегія суддів виходить із такого.

Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Загальним принципом юридичної відповідальності є вина в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки.

Окрім того, відповідно до приписів ст.198 ПК України право на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, які, в свою чергу, відповідно до вимог п.5.3 ст.5 ПК України необхідно кваліфікувати як правочини у розумінні ст.202 ЦК України.

При цьому згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Аналогічна правова позиція викладена у п.2. Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 06.11.2009, № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".

Враховуючи наведене, при вирішенні спору, необхідно досліджувати обставини реальності та легітимності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені відповідно до чинного законодавства.

Проаналізувавши первинні документи позивача, апеляційний суд вважає, що вони не відповідають вимогам чинного законодавства, внаслідок чого не могли створити будь-яких юридичних наслідків для платника податків та виходить із такого.

Як вбачається із договору № 77 від 30.04.2008 року про передачу майнових прав користування комплексом нежитлових будівель торгівельного центра «Старокінний», розташованого за адресою: м. Одеса, пер. Старокінний, 6 на строк з 01.05.2008 року до 01.04.2011 року (а.с.87-88), приватне підприємство «Строй-систем» передало вказані права на підставі статуту.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦК, термін "майнове право" стосується операцій, які прямо або побічно пов'язані з майном, здатні задовольнити майнові потреби особи.

Згідно зі ст. 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, зокрема гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Тобто, майнові права виступають одним з об'єктів цивільного обігу, який відрізняється від речей, майна, об'єктів інтелектуальної власності та можуть визначатись як суб'єктивне право учасників цивільних правовідносин, пов'язане з володінням, користуванням, розпорядженням речами, а також майновими вимогами, що виникають між учасниками цивільного обороту з приводу цих речей.

Згідно з ч. 1 ст. 144 ГК України майнові права суб'єкта господарювання можуть виникати з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

При цьому відповідно до частини 2 ст.190 ЦК України майнові права визнаються речовими права.

Як вбачається із наведеного договору предметом вказаного договору є майнове право позивача на володіння, користування майновим комплексом, тобто об'єктом нерухомості.

Відповідно до частини першої ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно положень ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов'язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом.

Речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов'язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: 1) право власності на нерухоме майно; 2) право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном; 3) інші речові права відповідно до закону; 4) податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

Отже, вказаний правочин підлягає відповідній державній реєстрації.

Відповідно до ст.210 ЦК України правочин, який підлягає обов'язковій державній реєстрації є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Враховуючи, що договір № 77 від 30.04.2008 року про передачу майнових прав на користування нерухомим майном не пройшов відповідну державну реєстрацію, то відповідно до приписів ст.210 ЦК України його не можна вважати вчиненим.

Доводи представника позивача, що вказаний правочин не підлягає а ні державній реєстрації, а ні нотаріальному посвідченню з посиланням на те, що він укладений строком менш ніж на 3 роки, колегія суддів відхиляє, оскільки умови звільнення від нотаріального посвідчення та державної реєстрації відносно правочинів щодо нерухомого майна стосуються виключно договорів найму (оренди) нерухомого майна, а вказаний договір не є таким правочином.

Окрім того, дослідивши правосуб'єктність та дієздатність контрагента позивача відносно передачі майнових прав на нерухоме майно, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або які є необхідними для договорів даного виду.

Згідно ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу (надалі - ЦК) України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі ( ч.1). Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню (ч.2).

Відповідно до ст. 794 право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки, підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Згідно із частиною 1 ст.220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Як убачається із довідки товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія» від 07.07.2010 року ( а.с. 25), останнє, як власник підтверджує передання цілісного майнового комплексу нежитлових будівель Торгівельного центру «Старокінний» у розпорядження та користування ПП «Строй Систем» на підставі договору № 09/76 від 29.04.2008 року строком дії договору до 01.04.2012 року, з правом експлуатації та передавання майнового комплексу чи окремих будівель у суборенду третім особам, зокрема, передання у суборенду позивачу у справі на підставі укладеного між ними договору № 77 від 30.04.2008 року.

Відсутність факту нотаріального посвідчення і відповідної державної реєстрації правочину за умови укладення його на строк біль ніж 3 роки, свідчить про те, що контрагент позивача ПП «Строй Систем» не оформив належним чином речове право користування та володіння на цілісний майновий комплекс нежитлових будівель Торгівельного центру «Старокінний».

Вказане підтверджується також і висновком акта перевірки від 26.05.2011 року № 1604/23-5/31373740 (а.с. 92-95) у ПП «Строй Систем», відповідно до якого у ПП «Строй Систем» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, а також відсутні основні фонди, та виробничі активи, тобто, документально по бухгалтерському обліку у ПП «Строй Систем» таке нерухоме майно не відображено, а відтак, зазначена особа не мала права вчиняти будь-які юридичні дії з вищевказаним нерухомим майном.

Згідно з частиною другою ст. 3 Господарського кодексу України метою підприємницької діяльності є одержання прибутку. Останнє передбачає розсудливість суб'єкта господарювання у виборі, зокрема контрагентів по господарсько-виробничих відносинах при здійсненні господарської діяльності, до того ж, якщо ці відносини виникають з приводу розпорядження товарно-матеріальними цінностями значної вартості.

Позивач, уклавши вказану угоду, в порушення приписів ст.3 ГК України не перевірив легітимність користування та розпорядження вищевказаним майном, а відтак він позбавлений права на віднесення сум податку на додану вартість, сплачених контрагенту ПП «Строй Систем», до спірного податкового кредиту.

За таких обставин, висновок податкового органу щодо завищення податкового кредиту за березень 2011 року у сумі 266666,67 грн. ґрунтується на законі, а його рішення не може бути скасоване.

Суд першої інстанції наведеного не врахував та помилково дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

З таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, тому, керуючись ст. 202 КАС України, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови, якою слід відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Керуючись ст. ст. 195, 196, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. 207, ч. 5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби задовольнити, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2012 року у справі № 2а/1570/6030/2011 - скасувати.

Ухвалити у справі нову постанову у справі № 2а/1570/6030/2011, якою у задоволенні адміністративного позову приватного підприємства «Старокінний» - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Дата складення та підписання рішення в повному обсязі - 25 червня 2013 року.

Головуючий: О.І. Шляхтицький

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: А.В. Крусян