Ухвала суду № 32064530, 06.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" червня 2013 р. м. Київ К-36944/10

№ К-36994/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Блажівської Н.Є. Костенка М.І., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Авіаційна компанія «Дніпроавіа»

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.07.2009

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2010

у справі № 2а-1112/09/0470 Дніпропетровського окружного адміністративного суду

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Авіаційна компанія «Дніпроавіа»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.07.2009, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2010, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ВАТ «Авіаційна компанія «Дніпроавіа» просить скасувати ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Відповідач не скористався своїм правом надати заперечення на касаційну скаргу.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для донарахування податкових зобов`язань з податку з доходів фізичних осіб та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 12.05.2008 за № 142-08-03/1-01130549, про порушення позивачем норм пунктів 1.1, 1.2, 1.15 ст.1, пункту 3.4 ст.3, пункту «е» підпункту 4.2.9, підпункту 4.2.15 пункту 4.2, підпунктів 4.3.14, 4.3.21 пункту 4.3 ст.4, пункту 7.1 ст.7, підпункту 8.1.1 пункту 8.1 ст.8, пункту 17.2 ст. 17, пункту 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (Закон № 889-IV), внаслідок чого занижено податкові зобов`язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 6376,03 за період з жовтня 2006 року по грудень 2007 року.

За наслідками перевірки та адміністративного оскарження позивачем її результатів відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 23.05.2008 № 0000368821/0/16485, від 30.07.2008 № 0000368821/1/26794, від 16.10.2008 № 0000368821/2/35808, від 22.12.2008 № 0000368821/3/43501 про визначення податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб у сумі 19128,00 грн.

У судовому процесі встановлено, що позивач виплатив своїм працівникам ОСОБА_4 та ОСОБА_5 грошові кошти у сумах 6952,53 грн. та 7054,03 грн. відповідно згідно наданих цими особами авансовими звітами від 12.03.2007 № 167, 168. Вказані кошти були витрачені цими особами під час відрядження до м. Риму (Італія) з 07.03.2007 по 10.03.2007 на підставі наказу від 07.03.2007 № 77, мета відрядження: участь у конференції у м. Рим з авіаційної безпеки. При цьому до авансового звіту як підтвердження понесених витрат ОСОБА_4 та ОСОБА_5 додали авіаквитки, рахунки на оплату таксі, чеки з ресторанів та таксі.

Пунктами 1.1, 1.2 та 1.15 ст.1 Закону № 889-IV дано визначення наступним поняттям: додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку (далі - інші виплати і винагороди); дохід - сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами; податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, згідно пункту 17.1 ст. 17 цього Закону, є працедавець (самозайнята особа), який виплачує такі доходи на користь платника податку (такої самозайнятої особи).

Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є: для оподатковуваних доходів з джерелом їх походження з України - податковий агент (підпункту «а» пункту 17.2 цієї статті).

Обов'язки податкового агента щодо забезпечення виконання податкового обов'язку встановлені пунктом 19.2 ст. 19 цього Закону, підпунктом «а» якого податкового агента зобов'язано своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок.

До складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються: дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме у вигляді: вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), а також суми знижки з ціни (вартості) товарів (послуг), що перевищує звичайну, розраховану за правилами визначення звичайних цін (у розмірі такої знижки), крім випадків, передбачених пунктом 4.3 цієї статті (пункт «е» підпункту 4.2.9 пункту 4.2 ст.4 Закону № 889-IV).

Підпунктом 4.3.2 пункту 4.3 цієї статті встановлено, що до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи (що не підлягають відображенню в його річній податковій декларації): сума коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, з урахуванням норм пункту 9.10 статті 9 цього Закону.

Згідно з пунктом «а» підпункту 9.10.1 пункту 9.10 ст.9 цього Закону податковим агентом платника податку при оподаткуванні сум, отриманих на відрядження або під звіт, не повернутих таким платником податку протягом встановленого підпунктом 9.10.3 цього пункту строку, є особа, що надала такі суми, а саме на відрядження у сумі перевищення над сумою витрат платника податку на таке відрядження, розрахованою згідно з підпунктом 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Абзацом 1 підпункту 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до витрат які відносяться до валових витрат віднесено витрати на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, у межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (включаючи перевезення багажу) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження, оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), найм інших жилих приміщень, телефонних рахунків, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкового страхування, витрат на усний та письмовий переклади, інших документально оформлених витрат, пов'язаних з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, включаючи будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку зі здійсненням таких витрат.

Абзацом 16 цього підпункту встановлено, що будь-які витрати на відрядження можуть бути включені до складу валових витрат платника податку за наявності підтверджуючих документів щодо зв'язку такого відрядження з основною діяльністю такого платника податку - запрошень приймаючої сторони, діяльність якої збігається з діяльністю платника податку; укладеного договору (контракту); інших документів, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документів, що засвідчують участь особи, яка відряджена стороною, у переговорах, конференціях або симпозіумах, які проводяться за тематикою, що збігається з основною діяльністю платника податку.

Аналогічна норма міститься в абзаці 3 Загальних положень Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 № 59.

Згідно з підпунктом 1.1 Розділу ІІ цієї Інструкції відрядження за кордон здійснюється відповідно до наказу (розпорядження) керівника підприємства після затвердження завдання, в якому визначаються мета виїзду, термін, умови перебування за кордоном (у разі поїздки за запрошенням подається його копія з перекладом), і кошторису витрат. Термін відрядження визначається керівником, але не може перевищувати 60 календарних днів.

Суди попередніх інстанцій на підставі доданих до матеріалів справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням норм ст. 86 КАС України, зробили правильний висновок про те, що надані позивачем копії наказу на відрядження, авіаквитків, чеків на харчування та проїзд не є достатніми доказами підтвердження зв`язку цього відрядження з основним видом діяльності позивача, у той час як докази, які б свідчили про такий зв`язок (запрошення приймаючої сторони, докази участі працівників, які перебували у відрядженні, у конференції та інше) позивач не надав як під час перевірки, так і у судовому процесі суду першої інстанції. З врахуванням цього суд апеляційної інстанції дав належну оцінку наданій представником позивача під час апеляційного перегляду справи копії запрошення та програми конференції і з огляду на відсутність доказів участі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в конференції зробив обґрунтований висновок, що ці докази не є безумовним свідченням зв`язку витрат на відрядження цих осіб з основною діяльністю позивача.

Відповідно до пункту «е» підпункту 4.2.9 пункту 4.2 ст.4 Закону № 889-IV до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються: дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме у вигляді: вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), а також суми знижки з ціни (вартості) товарів (послуг), що перевищує звичайну, розраховану за правилами визначення звичайних цін (у розмірі такої знижки), крім випадків, передбачених пунктом 4.3 цієї статті.

Враховуючи недоведеність зв`язку наданих під звіт на відрядження коштів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з господарською діяльністю позивача, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про те, що ці грошові кошти є додатковим благом, наданим цим особам, а тому позивач мав утримати та сплатити суму податку з таких доходів.

Правильними є також висновки судів попередніх інстанцій про неправомірність не утримання та не сплати позивачем податку з виплаченого ОСОБА_4 доходу згідно авансового звіту від 17.09.2007 № 721, згідно якого він пред`явив до відшкодування йому витрат на проживання під час відрядження до м. Варшава (Республіка Польща) іншої особи - ОСОБА_7, головного спеціаліста Державіаадміністрації, враховуючи відсутність трудових відносин останнього з позивачем.

У судовому процесі встановлено, що на виконання норм пункту 6.4 Колективного договору ВАТ «АК Дніпроавіа», згідно якого власник зобов`язується своєчасно та безоплатно забезпечувати молоком працівників, зайнятих на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, позивач видав наказ від 08.07.2005 № 215 щодо видачі вказаній категорії працівників талонів на 0,5 л. молока при встановленій вартості такого талону 1 гривня. При цьому, видача таких талонів здійснювалась як особам, зайнятим на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, так і іншим працівникам, а також здійснювався обмін цих талонів у їдальні позивача на інші, не рівноцінні харчові продукти.

Підпунктом 4.3.14 пункту 4.3 ст.4 Закону № 889-IV визначено, що до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи (що не підлягають відображенню в його річній податковій декларації): вартість безоплатного харчування, миючих та знешкоджуючих засобів, а також робочого одягу, взуття, засобів індивідуального захисту, які надаються працедавцем платнику податку відповідно до Закону України "Про охорону праці", та обмундирування, отриманих у тимчасове користування платником податку, який перебуває у відносинах трудового найму з працедавцем, що надає таке майно, за переліком та граничними строками їх використання відповідно до порядку, що встановлені Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 Порядку безкоштовної видачі молока або інших рівноцінних харчових продуктів робітникам і службовцям, зайнятим на роботах з шкідливими умовами праці, затверджений постановою Держкомпраці СРСР та Президії ВЦСПС від 16.12.1987 № 731/П-13, (чинний) встановлено, що підприємства (об'єднання) самостійно вирішують усі питання, пов'язані з безкоштовною видачею робітникам і службовцям молока або інших рівноцінних харчових продуктів, на основі Переліку хімічних речовин, при роботі з якими в профілактичних цілях рекомендується вживання молока або інших рівноцінних харчових продуктів, затвердженої Міністерством охорони здоров'я СРСР 4 листопада 1987 року № 4430-87, і з урахуванням наступних умов: а) молоко видається по 0,5 літра за зміну незалежно від її тривалості в дні фактичної зайнятості працівника на роботах, пов'язаних з виробництвом або застосуванням хімічних речовин, передбачених в Переліку, вказаному в пункті 1 справжньої постанови; б) видача і вживання молока повинні здійснюватися у буфетах, їдалень або в спеціально обладнаних відповідно до санітарно-гігієнічних вимог приміщеннях; в) не допускати оплату молока грошима, заміну його іншими товарами і продуктами (окрім рівноцінних - кефіру, кислого молока, мацоні і т. д.), видачу молока за одну або декілька змін вперед, так само як і за минулі зміни, і відпустку його додому.

Враховуючи встановлені у судовому процесі обставини видачі таких талонів працівникам, які не зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, а також факти обміну цих талонів працівниками у їдальні ВАТ «АК «Дніпроавіа» на інші, не рівноцінні харчові продукти, суди попередніх інстанцій правильно розцінили такі дії як забезпечення безоплатним харчуванням, яке у силу норм пункту «е» підпункту 4.2.9 пункту 4.2 ст.4 Закону № 889-IV включається до складу загального місячного оподатковуваного доходу.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність вищенаведених висновків судів попередніх інстанцій.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства країни, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Авіаційна компанія «Дніпроавіа» залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.07.2009 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2010 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Є.А. Усенко Судді: Н.Є. Блажівська М.І. Костенко