Ухвала суду № 32064329, 18.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" червня 2013 р. м. Київ К-41050/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Лосєва А.М.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр-4»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2010 року

у справі № 2а-1942/10/1670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр-4»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2010 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр-4» (позивач) до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (відповідач) задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0026691702/0/4145 від 30 грудня 2009 року та № 0026691702/1/1117 від 13 квітня 2010 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Центр-4» витрати із сплати судового збору в розмірі 3,40 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2010 року апеляційну скаргу Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області задоволено. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2010 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, позивач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2010 року та залишення в силі постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2010 року.

В запереченні на касаційну скаргу відповідач просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Центр-4» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2008 року по 30 червня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2008 року по 30 червня 2009 року, за результатами якої складено акт № 6359/23-209/33081927 від 16 грудня 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0026691702/0/4145 від 30 грудня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників в розмірі 5 577,06 грн. (1 859,02 грн. - основний платіж, 3 718,04 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

За результатами адміністративного оскарження, скаргу позивача залишено без задоволення, а також прийнято податкове повідомлення-рішення № 0026691702/1/1117 від 13 квітня 2010 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 4.3.20 пункту 4.3 статті 4, підпункту 6.5.1 пункту 6.5 статті 6, підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8, підпункту «а» пункту 9.12 статті 9 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 889-IV) у зв'язку з неутриманням податку з доходів фізичних осіб із виплачених Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 коштів за надані послуги із складання кошторисної документації в програмі АС-4 та ремонтні роботи.

Вказаний висновок податковим органом зроблено з огляду на непов'язаність отриманих ФОП ОСОБА_3 доходів від наданих ТОВ «Центр-4» послуг та виконаних робіт з його видами підприємницької діяльності, вказаними у Свідоцтві платника єдиного податку, а тому, на думку відповідача, такі доходи неправомірно оподатковувати за єдиним податком.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції про задоволення позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що саме позивач в даному випадку як податковий агент повинен був утримати та перерахувати до бюджету податок з доходів, виплачених на користь ФОП ОСОБА_3 за надані ним послуги та виконані роботи.

Колегія суддів вважає такий висновок суду апеляційної інстанції неправомірним у зв'язку з наступним.

Відповідно до пункту 1.15 статті 1 Закону № 889-IV податковим агентом є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Згідно з підпунктом 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону № 889-IV податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Підпунктом 9.12.1 пункту 9.12 статті 9 Закону № 889-IV передбачено, що оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту.

Так, відповідно до абзаців 1, 3, 8 статті 2 Указу Президента України від 03 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Указ № 727/98) суб'єкти малого підприємництва-фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.

У разі коли фізична особа-суб'єкт малого підприємництва здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку, нею придбавається одне свідоцтво і сплачується єдиний податок, що не перевищує встановленої максимальної ставки.

Доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань як самого платника податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.

Згідно із статтею 4 Указу № 727/98 форма та порядок видачі Свідоцтва про право сплати єдиного податку встановлюються Державною податковою адміністрацією України і є єдиними на всій території України.

Для переходу на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єкт малого підприємництва подає письмову заяву до органу державної податкової служби за місцем державної реєстрації.

При цьому положеннями Указу № 727/98 не передбачено обов'язку суб'єкта малого підприємництва, який бажає перейти на спрощену систему оподаткування, обирати вичерпний перелік видів підприємницької діяльності, якими він планує займатися.

Преамбулою Указу № 727/98 в редакції Закону України від 25 березня 2005 року № 2505-IV «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деякі інші законодавчі акти України» установлено, що з 01 липня 2005 року до прийняття Закону України «Про спрощену систему оподаткування» даний Указ застосовується з урахуванням того, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва не поширюється на: суб'єктів підприємницької діяльності, які провадять діяльність у сфері грального бізнесу (в тому числі діяльність, пов'язану із влаштуванням казино, інших гральних місць (домів), гральних автоматів з грошовим або майновим виграшем, проведенням лотерей (у тому числі державних) та розіграшів з видачею грошових виграшів у готівковій або майновій формі), здійснюють обмін іноземної валюти; суб'єктів підприємницької діяльності, які є виробниками підакцизних товарів, здійснюють господарську діяльність, пов'язану з експортом, імпортом та оптовим продажем підакцизних товарів, оптовим та роздрібним продажем підакцизних пально-мастильних матеріалів; суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють: видобуток та виробництво дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення; оптову, роздрібну торгівлю промисловими виробами з дорогоцінних металів, що підлягають ліцензуванню відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».

Інших обмежень щодо видів підприємницької діяльності, під час здійснення яких не може застосовуватись спрощена система оподаткування, обліку та звітності, чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством не передбачено.

Отже, суб'єкт малого підприємництва має право займатись будь-якими видами підприємницької діяльності, за винятком тих, що не можуть здійснюватись з використанням спрощеної системи оподаткування в силу прямої законодавчої заборони, а встановлення додаткових обмежень, зокрема, Порядком видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 29 жовтня 1999 року № 599 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), є неправомірним.

У разі ж отримання суб'єктом підприємницької діяльності доходів поза межами діяльності, яка підпадає під пільговий режим оподаткування, їх слід оподатковувати у відповідності з положеннями розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що, в свою чергу, виключає наявність у позивача статусу податкового агента під час придбання у ФОП ОСОБА_3 послуг із складання кошторисної документації в програмі АС-4 та ремонтних робіт.

Таким чином, суд апеляційної інстанції помилково скасував постанову суду першої інстанції, яка є законною та обґрунтованою.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр-4» задовольнити.

Скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2010 року, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2010 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Лосєв А.М.