Ухвала суду № 32064301, 11.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" червня 2013 р. м. Київ К-38837/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Борисенко І.В.

Голубєвої Г.К.

за участю секретаря судового засідання: Лисенко Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 вересня 2010 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2010 року

у справі № 2а-11823/10/2670

за позовом Приватного підприємства «Сіті-Ком»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 вересня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2010 року, позов Приватного підприємства «Сіті-Ком» (позивач) до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва (відповідач) задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0002322311/0 від 05 липня 2010 року. Судові витрати в розмірі 3,40 грн. присуджено на користь ПП «Сіті-Ком» за рахунок Державного бюджету України.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 вересня 2010 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2010 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить відмовити в її задоволенні, а постановлені у справі судові рішення залишити без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, зважаючи на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ПП «Сіті-Ком» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2008 року по 01 квітня 2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2008 року по 01 квітня 2010 року, за результатами якої складено акт № 9043/23-11/34544909 від 21 червня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002322311/0 від 05 липня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 8 462 320,00 грн. (4 955 343,00 грн. - основний платіж, 3 506 977,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 5.3.2 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат сум на придбання нежитлових приміщень, а також витрат, пов'язаних з будівництвом основних фондів (відсотків за борговими зобов'язаннями, які безпосередньо пов'язані із створенням інвестиційної нерухомості).

Крім того, судами встановлено, що в першому кварталі 2010 року позивачем придбано ряд торгівельних комплексів, які в подальшому передано в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Ритейлінгова компанія «Євротек».

Вказані нежитлові приміщення позивачем віднесено на бухгалтерський рахунок 28 «Товари», а витрати на їх придбання - до складу валових витрат відповідного періоду.

Задовольняючи позов в зазначеній частині та відхиляючи доводи податкового органу про належність придбаних позивачем об'єктів нерухомості до категорії основних фондів, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що на момент здійснення податковим органом перевірки ПП «Сіті-Ком» ще не минуло 365 днів з дня здійснення позивачем купівлі-продажу спірних приміщень та введення їх в експлуатацію.

Однак, колегія суддів вважає, що такий висновок судів є передчасним, з огляду на таке.

Відповідно до підпункту 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону № 334/94-ВР під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Таким чином, критерієм віднесення активу до основних фондів підприємства є, зокрема, його призначення для використання більше року, що передбачає намір платника використовувати такий актив у виробничій, управлінській або іншій економічній діяльності протягом вказаного терміну без планування подальшого відчуження.

В той же час, у разі придбання платником майна з метою його подальшого продажу (перепродажу) воно не може бути визнане основним фондом та, відповідно, повинно обліковуватись на балансі підприємства як товар.

Отже, в даному випадку судам попередніх інстанцій необхідно було встановити дійсний намір позивача щодо продажу спірних будівель. При цьому сам факт облікування приміщень на балансі як товарів не може бути єдиною беззаперечною підставою для висновку про наявність мети подальшого їх продажу.

А відтак, судам з урахування принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі слід було запропонувати позивачу надати пояснення щодо підстав здачі спірних об'єктів нерухомості в оренду, а не їх продажу. Також, судовим інстанціям необхідно було витребувати у ПП «Сіті-Ком» докази на підтвердження вчинення ним активних дій з метою пошуку покупців, зокрема, розміщення реклами або будь-яких інших пропозицій для продажу.

Що стосується встановленого податковим органом порушення позивачем підпункту 5.3.2 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР в частині неправомірного віднесення до складу валових витрат відсотків за борговими зобов'язаннями, які безпосередньо пов'язані із створенням інвестиційної нерухомості, то колегія суддів погоджується з наданою судами правовою оцінкою, з огляду на наступне.

Так, відповідно до підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Пунктом 1.32 статті 1 Закону № 334/94-ВР визначено, що господарською діяльністю є будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, метою залучення коштів за кредитними угодами № СR 08-145-1/29-1 від 17 березня 2008 року та № СR 08-145-4/29-1 від 03 квітня 2008 року було здійснення позивачем будівництва, яке безпосередньо пов'язане з господарською діяльністю ПП «Сіті-Ком».

З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок судів першої та апеляційної інстанцій про правомірність віднесення позивачем в охоплений перевіркою період до складу валових витрат відсотків за кредитними угодами.

Однак, з огляду на те, що судами не розмежовано суму основного платежу та суму штрафних (фінансових) санкцій, визначених оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, за кожним окремим епізодом, у суду касаційної інстанції відсутня можливість виокремити правомірні донарахування від неправомірних.

А тому, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, належно оцінити докази і, в залежності від встановлених обставин, вирішити спір у відповідності із нормами законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва задовольнити частково.

Скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 вересня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2010 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Борисенко І.В.

Голубєва Г.К.