Ухвала суду № 32064210, 18.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2013 року м. Київ К-36282/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Лосєва А.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18 червня 2010 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2010 року

у справі № 2а-48526/09/1670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Леомі-оригінал»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 18 червня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2010 року, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Леомі-оригінал» (позивач) до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (відповідач) задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000112302/0/2240 від 14 липня 2009 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ фірми «Леомі-оригінал» витрати із сплати судового збору в розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, Кременчуцька ОДПІ у Полтавській області, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18 червня 2010 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2010 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну (камеральну) перевірку податкової звітності з податку на додану вартість ТОВ фірми «Леомі-оригінал» за грудень 2008 року, січень 2009 року, за результатами якої складено акт № 2800/23-309/25170849 від 01 липня 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000112302/0/2240 від 14 липня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 219 600,00 грн. (146 400,00 грн. - основний платіж, 73 200,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу Товариством з обмеженою відповідальністю «Тікко», з підстав відсутності факту реального вчинення господарських операцій та, як наслідок, нікчемності договорів купівлі-продажу № 20-12 від 20 грудня 2008 року та № 28-1 від 28 січня 2009 року, укладених між ТОВ фірмою «Леомі-оригінал» та вказаним контрагентом.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на відсутність у ТОВ «Тікко» основних фондів, трудових та виробничих ресурсів, транспортних засобів, складських приміщень, сировини та матеріалів, необхідних для здійснення основного виду діяльності, а також відсутність вказаного суб'єкта господарювання за юридичною адресою.

Також, відповідач посилався на факт анулювання актом Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області № 120 від 17 липня 2009 року реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ «Тікко».

Задовольняючи адміністративний позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних у ТОВ «Тікко» товарно-матеріальних цінностей (поліетилену та крейдових добавок), на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних на його адресу особою, яка на момент вчинення спірних господарських операцій (грудень 2008 року, січень 2009 року) мала статус платника податку на додану вартість.

В свою чергу, подальше анулювання реєстрації ТОВ «Тікко» в якості платника податку на додану вартість саме по собі не позбавляє правового значення виданих вказаним підприємством за господарськими операціями податкових накладних до анулювання його Свідоцтва платника податку на додану вартість та до виключення з Реєстру платників податку на додану вартість.

Крім того, на підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання у контрагента поліетилену та крейдових добавок позивачем долучено до матеріалів справи видаткові накладні № ТС-0000093 від 30 грудня 2008 року та № ТС-0000014 від 29 січня 2009 року, товарно-транспортні накладні, а також документи, що засвідчують факт подальшого використання придбаного у ТОВ «Тікко» товару у власній господарській діяльності (акти переробки сировини та виходу готової продукції, накладні на внутрішнє переміщення товару).

Отже, з огляду на встановлений судовими інстанціями факт реального здійснення господарських операцій з придбання позивачем товарно-матеріальних цінностей у ТОВ «Тікко», висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову є правильним.

При цьому слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Разом з тим, як встановлено судами, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання господарських операцій за спірними договорами, узгодженість дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаність з такими діями постачальника, у зв'язку з чим твердження податкового органу про нікчемність укладених позивачем з ТОВ «Тікко» правочинів є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18 червня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2010 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області відхилити, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18 червня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Лосєв А.М.