Постанова № 32061541, 14.06.2013, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/1691/13-а

14 червня 2013 року 11год. 34хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Борискіна С.А. за участю секретаря судового засідання Ціпан О.П. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник не прибув;

відповідача: представник не прибув;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" до Державна податкова інспекція у м.Рівному Рівненської області Державної податкової служби про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Рівнетеплоенерго» звернулося з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у місті Рівному Рівненської області Державної податкової служби (надалі - ДПІ у м. Рівному) про визнання нечинним податкового повідомлення рішення №0044001742 від 18.04.2013 р., згідно якого позивачу донараховано суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 22 792,14 грн., в тому числі за основним платежем - 14 854,76 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 7 937,38 грн., у зв'язку з наданням підприємством додаткових благ без оподаткування у вигляді вартості бензину, використаного для заправки власних автомобілів працівників.

Представник позивача в судовому засіданні від 05.06.2013 року позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у адміністративному позові. На їх обґрунтування пояснив, що в період з 04.03.2013 р. по 01.04.2013 р. ДПІ у м. Рівне було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Рівнетеплоенерго», про що було складено акт від 04.4.2013 р. за № 190/22-200/36598008 «Про результати планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнетеплоенерго» код за ЄДРПОУ 36598008 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 р. по 31.12.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 р. по 31.12.2012 р.» (надалі - Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки в діяльності Товариства перевіркою встановлено порушення: пп. 14.1.180 п.14.1 ст.14, ст. 51, пп. 163.1.2 п. 163.1 ст. 163, пп.164.2.17 п. 164.2, п. 164.5 ст. 164, п.167.1 ст.167, п.171.2 ст.171, п. 176.2 ст. 176 розділу IV ПК України, в результаті чого не утриманий і не перерахований до бюджету податок на доходи фізичних осіб на загальну суму 14 854,76 грн. за ІІ півріччя 2011 - 2012 років у зв'язку наданням підприємством додаткових благ без оподаткування у вигляді вартості бензину, використаного для заправки власних автомобілів працівників.

На підставі Акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення за № 0042001742 від 18.04.2013 р., яким донараховано позивачу суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 22 792,14 грн., в тому числі за основним платежем - 14 854,76 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 7 937,38 грн.

Представником Позивача було зазначено, що використання власних автомобілів працівниками ТОВ «Рівнетеплоенерго» здійснювалось на підставі укладених договорів про компенсацію за використання власного автомобіля, укладених в порядку ст. 125 КЗпП України та відповідних наказів директора підприємства. Укладені договори не є договорами оренди і, згідно умов договорів, право володіння та користування автомобілем не переходило до підприємства, а тому на них не поширюються вимоги ст.ст. 759, 799 та 220 ЦК України. Облік та списання пального по даних автомобілях здійснювались відповідно до подорожніх листів, відомостей на отримання пального та актів списання пального. Також, надане працівникам пальне для заправки автомобілів не є додатковим благом в розумінні п. 164.2.17 ст. 164 ПК України, так як здійснюється при виконанні платником податку трудової функції відповідно до трудового договору. Крім цього, Позивачем було надано письмові додаткові пояснення, в яких він зокрема зазначив, що в акті перевірки містяться помилки та неточності, розрахунок податкових зобов'язань здійснено на підставі первинних документів, яких не існує. Просив позов задовольнити повністю, визнати нечинним податкове повідомлення-рішення за № 0042001742 від 18.04.2013 р.

Представник відповідача - ДПІ у м. Рівному Рівненської області ДПС у судовому засіданні від 05.06.2013 року адміністративний позов не визнав, подав письмові заперечення та, зокрема, пояснив, що відносини щодо використання транспортних засобів, які належать фізичним особам, регулюються Цивільним кодексом Україні, а договори про виплату компенсації за використання автомобілів носять ознаки оренди, в розумінні ст. 759 ЦК України. Тому, виходячи із змісту ст. 799 ЦК України, такі договори є недійсними, оскільки укладені з фізичною особою і нотаріально не посвідчені. Внаслідок цього витрати, пов'язані з придбанням та списанням бензину на експлуатацію транспортних засобів, вважаються додатковим благом фізичної особи - власника автомобіля, а відтак повинні оподатковуватись податком на доходи фізичних осіб.

В судове засідання представники позивача та відповідача не прибули, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Представник позивача подав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, дослідивши подані ними письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає до задоволення повністю.

Судом встановлено, що ДПІ у м. Рівному у період з 04.03.2013 р. по 01.04.2013 р. було проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ «Рівнетеплоенерго» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 р. по 31.12.2012 р. За результатами перевірки складено акт №190/22-200/36598008 від 04.04.2013 р., згідно з яким виявлено порушення пп. 14.1.180 п.14.1 ст.14, пп. 163.1.2 п. 163.1 ст. 163, пп.164.2.17 п. 164.2, п. 164.5 ст. 164, п.167.1 ст.167, п.171.2 ст.171 Податкового кодексу України, в результаті чого не утриманий і не перерахований до бюджету податок на доходи фізичних осіб на загальну суму 14 854,76 грн. за ІІ півріччя 2011 р. - 2012 р. у зв'язку з наданням підприємством додаткових благ без оподаткування у вигляді вартості бензину, використаного для заправки власних автомобілів працівників (т.1 а.с.9-35).

Не погоджуючись з цими висновками, Позивачем 08.04.2013 р. було надано Відповідачу заперечення до акту перевірки, де викладені обґрунтування здійснюваних операцій щодо обліку та використання пального для заправки автомобілів працівників у службових цілях. За результатами розгляду поданих заперечень, висновки акту перевірки були залишені Відповідачем без змін, про що було повідомлено Позивача 15.04.2013 р.

На підставі складеного акта перевірки, ДПІ у м. Рівному було винесено податкове повідомлення-рішення за № 0042001742 від 18.04.2013 р., яким відповідачем донараховано позивачу суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 22 792,14 грн., в тому числі за основним платежем - 14 854,76 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 7 937,38 грн. (т.1 а.с.36).

Як встановлено у судовому засіданні, наказом директора ТОВ «Рівнетеплоенерго» від 02.03.2010 р. №71 «Про порядок використання автомобілів для виконання службових обов'язків працівників», із відповідними змінами та доповненнями, затверджено перелік працівників, що мають право на використання власного автомобіля в службових цілях (Додаток №1). Між працівниками ОСОБА_2, ОСОБА_3Ф, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ТОВ «Рівнетеплоенерго» були укладені договори про виплату компенсації за використання власних автомобілів (т.1 а.с.42-99).

Згідно п. 1.2. укладених договорів про виплату компенсації сторони домовились про те, що виключне право на керування й обслуговування автомобіля має Сторона - 1 (Працівник) з метою виконання службових обов'язків, які визначаються Стороною - 2 (ТОВ «Рівнетеплоенерго»). Як встановлено судом акти приймання - передачі автомобіля від працівника до підприємства не підписувались, що не заперечується Відповідачем, а компенсація за використання автомобіля виплачувалась на підставі затверджених норм використання пального та службових записок начальника транспортної служби ТОВ «Рівнетеплоенерго».

Крім того, використання особистого транспорту обумовлено посадовими обов'язками зазначених працівників та розташуванням об'єктів (теплових мереж, котелень та ін.) на значній відстані один від одного (т.1 а.с.216-250, т.6 а.с.140-150).

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Крім цього, ст. 764 ЦК України визначено, що наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму. Проте відповідно до ст. 125 КЗпП України працівники, які використовують свої інструменти для потреб підприємства, установи, організації, мають право на одержання компенсації за їх зношування (амортизацію). Розмір і порядок виплати цієї компенсації, якщо вони не встановлені в централізованому порядку, визначаються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з працівником.

Враховуючи те, що згідно укладених договорів про виплату компенсації за використання автомобілів не передбачається передачі автомобіля у користування Підприємства, а працівник здійснює його експлуатацію самостійно, не знаходять свого підтвердження доводи відповідача, що укладені договори є договорами оренди, і на них повинні поширюватись норми Цивільного кодексу України щодо форми їх вчинення.

Помилковим є твердження Відповідача про те, що вартість пального, використаного працівниками підприємства для заправки власних автомобілів з метою виконання службових обов'язків, які пов'язані з господарською діяльністю Товариства, є додатковим благом і підлягає оподаткуванню, оскільки використання автомобіля здійснюється на відповідних правових підставах, а саме: договору про виплату компенсації, наказу по підприємству та заяви працівника, які були досліджені у судовому засіданні.

Судом встановлено, що на момент здійснення перевірки особи, з якими були укладені договори про виплату компенсації за використання автомобіля, перебували в трудових відносинах з ТОВ «Рівнетеплоенерго», що підтверджується наданими наказами про прийняття на роботу.

Відповідно до п. 164.2.17 ст. 164 ПК України додаткове благо визначається у вигляді: вартості використаного житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, наданих платнику податків в безоплатне користування або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання або компенсація зумовлені виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачені норми колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах.

Даною нормою встановлені відповідні ознаками та виключення при визначенні поняття «додаткового блага». Виходячи з наведеного як додаткові блага мають розглядатися виплати, які мають пільговий характер, містять істотний особистий елемент та надання яких особі не пов'язане з виконуваною ним працею, а проводиться на будь-якій іншій підставі.

Крім цього, відповідно до п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з вищезазначеним Законом, є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Як встановлено судом, Позивачем з метою підтвердження факту використання особистих автомобілів працівників в господарській діяльності підприємства, контролю за використанням пального та документального підтвердження розміру витрат пального, використовуються подорожні листи та квитанції на пальне, а також відомості про видачу пального і акти списання пального, накази про норми списання палива на легкові автомобілі, що використовуються працівниками для виконання службових обов'язків у господарській діяльності підприємства. Копії зазначених документів Позивачем було долучено до матеріалів справи, а також вони знайшли свою оцінку в акті перевірки на загальну суму ПДФО 14854,76 грн., а саме:

- стосовно ОСОБА_2 (т.2 а.с.1-144) на суму ПДФО 3578,05 грн.;

- стосовно ОСОБА_3 (т.2 а.с.145-250) на суму ПДФО 1092,84 грн.;

- стосовно ОСОБА_4 (т.3 а.с.1-169) на суму ПДФО 1875,24 грн.;

- стосовно ОСОБА_5 (т.3 а.с.170-250, т.4 а.с.1-21) на суму ПДФО 910,20 грн.;

- стосовно ОСОБА_6 (т.4 а.с.22-135) на суму ПДФО 1816,49 грн.,

- стосовно ОСОБА_7 (т.4 а.с.136-250; т.5 а.с.1-55) на суму ПДФО 1583,64 грн.,

- стосовно ОСОБА_8 (т.5 а.с.55-162) на суму ПДФО 945,65 грн.;

- стосовно ОСОБА_9 (т.5 а.с.163-250, т.6 а.с.1-36) на суму ПДФО 1675,81 грн.;

- стосовно ОСОБА_10 (т.6 а.с.37-92) на суму ПДФО 813,5 грн.;

- стосовно ОСОБА_11 ( т.6 а.с.93-139) на суму ПДФО 563,34 грн. - згідно акту перевірки, фактично на суму 353,19 грн. (внаслідок помилкового включення акту списання пального № ТО-0002179 від 31.12.2012 р.)

Судом були виявлені факти помилкового включення до розрахунку суми податку з доходів фізичних осіб згідно «реєстру 1» не існуючих актів списання пального.

Так, згідно «реєстру 1» (стор 24 акта перевірки) по працівнику ОСОБА_11 зазначено про два акти списання пального від 31.12.2012 р. за номерами ТО-0002179 та ТО0002194. Як встановлено судом по даному працівникові у наявності лише один з наведених актів, а саме: № ТО-0002179 від 31.12.2012 р. на 40,0 л. пального, що підтверджується матеріалами справи (т.6 а.с.133). Акта на списання за номером ТО0002194 від 31.12.2012 р. не існує, а відтак сума податку у розмірі 210,15 грн. донарахована безпідставно (т.6 а.с.93-139).

При прийнятті рішення суд враховує, що у представлених відповідачем актах планових податкових перевірок за 2010, 2011 роки надавалась оцінка факту використання пального для заправки автомобілів працівників для службових потреб та жодних порушень правильності справляння податку з доходів фізичних осіб при цьому виявлено не було (т.1 а.с.170-184).

Згідно з частиною другою статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Заперечення Відповідачем щодо позовних вимог про наявність порушень позивачем законодавства щодо розрахунку і утримання податку з доходів фізичних осіб - працівників підприємства носять характер суб'єктивних припущень і не підтверджені належними доказами. За таких умов визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб є неправомірним.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Зазначена норма кореспондується із приписами частини другої статті 19 Конституції України.

Статтею 13 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" передбачено, що посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватись Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

Згідно ст. 6 КАС України кожна особі має право в порядку, встановленим цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

ДПІ у м. Рівному не доведено правомірності прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення, у той час як ТОВ «Рівнетеплоенерго» належними та допустимими доказами підтверджено необґрунтованість та безпідставність прийняття податкового повідомлення-рішення. Таким чином, з урахуванням повноважень, визначених ст.162 КАС України суд визнає протиправним та скасовує податкове повідомлення-рішення №0044001742 від 18.04.2013 року.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України на користь позивача присуджуються судові витрати на суму 227 грн. 92 коп.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби від 28.04.2013 року № 0042001742.

Присудити на користь позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 227 (двісті двадцять сім) грн. 92 коп.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Борискін С.А.